Соціально-правова інформація в структурі правового регулювання.
Будучи соціальною категорією, правове регулювання має своїм об’єктом поведінку людей, їх дії, вчинки, відносини. Реалізація управління на основі соціально-правової інформації передбачає, в першу чергу, наявність конкретної системи, яка являє собою єдність об’єкта, що управляє, та об’єкта, яким управляють. Вони повинні бути зв’язані специфічними комунікаціями, якими можуть бути: людина, державний орган, інформаційна технологія та ін.
Суб’єкт впливу, перш за все, ставить перед собою ціль: оптимально і цілеспрямовано керувати об’єктом. Вона базується на наявній соціально-правовій інформації і може бути поділена на декілька підцілей, які стосуються розробки оптимальних нормативних актів (механізм правотворчості), усунення порушення законності в механізмі правової свідомості населення (механізм правосвідомості) та ін.
Згодом суб’єкт соціально-правового регулювання отримує інформацію, знання, повідомлення про соціальну систему, про об’єкт управління. Далі соціально-правова інформація реєструється чи фіксується в журналах, картках обліку чи інших документах.
Потім соціально-правова інформація підлягає обробці. На основі обробленої і проаналізованої соціально-правової інформації суб’єкт правового впливу приймає те чи інше управлінське рішення.
Інформація про досягнутий ефект управлінського впливу поступає каналами зворотного зв’язку від об’єкта управління до суб’єкта. Якщо цілі управління не досягнуто, процес управління повторюється знову до досягнення суб’єктом управління поставленого завдання.
В Законі України ”Про Основи державної інформаційної політики» (від 1999 р.) викладено зміст, завдання та пріоритети державної інформаційної політики.Державна інформаційна політика формується на основі Конституції України як сукупність цілей, заходів і засобів держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Основними напрямами і способами проведення державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи захисту інформації; сприяння міжнародному співробітництву у сфері інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.Державна інформаційна політика як важлива складова частина внутрішньої та зовнішньої політики України охоплює всі сфери життєдіяльності і покликана забезпечити планомірний перехід до демократичного інформаційного суспільства та повноцінне входження України у світовий інформаційний простір.В основу державної інформаційної політики покладено такі принципи: гарантування вільного доступу громадян, органів державної влади, громадських організацій до національних інформаційних ресурсів; утвердження національної ідеї та національних інтересів; забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України; активна інтеграція в міжнародний інформаційний простір; повноцінне функціонування державної мови в національному інформаційному просторі; підтримка вітчизняних суб'єктів інформаційної діяльності та захист національного інформаційного ринку.Державна інформаційна політика спрямована на ефективне використання та захист єдиного національного інформаційного простору і ґрунтується на таких базових (основних) положеннях:національний інформаційний простір - це сукупність суб'єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля з метою задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях. Він є багаторівневою системою, що включає різноманітні сфери, складається з організаційної, адміністративної, творчої, матеріально-технічної структур, відображає рівень соціокультурного розвитку суспільства;держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функціонування єдиного національного інформаційного простору відповідно до національних інтересів України, завдань внутрішньої та зовнішньої політики, здійснює управління інформаційною сферою;державна інформаційна політика спрямована на утвердження свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури;державна інформаційна політика здійснюється у взаємозв'язку з політикою в економічній, соціальній, культурній, освітній, правовій сферах, сприяє духовній і моральній інтеграції українського суспільства;державна інформаційна політика сприяє виходу України у світовий інформаційний простір, зберігаючи свій суверенітет, автономність і національну самобутність.У державній інформаційній політиці особливе місце займає інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура, покликана забезпечити створення єдиного інформаційного простору України, залучення всіх регіонів країни до виконання соціально-економічних, політичних та культурних завдань державотворення, послідовне входження України до європейської та глобальної інформаційної інфраструктури. Загальні засади і напрями інформатизації країни визначені законами України "Про національну програму інформатизації", "Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки" та Концепцією Національної програми інформатизації.Зусилля держави у сфері інформатизації повинні спрямовуватися на вирішення таких основних завдань: формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації; застосування та розвиток сучасних інформатизаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя; формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо; створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір; розроблення системи державних стандартів та нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері інформатизації.Необхідною умовою реалізації державної інформаційної політики є забезпечення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування об'єктивною аналітичною інформацією з різних аспектів суспільно-політичного життя країни. Для виконання завдань, покладених на інформаційно-аналітичну службу, необхідне якісне її реформування, а саме:інформаційно-аналітичне забезпечення реалізації державної політики у сфері інформації;підготовка для центральних органів виконавчої влади інформаційних, аналітичних матеріалів з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, що порушувалися у засобах масової інформації;координація діяльності інформаційно-аналітичних підрозділів, прес-служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, організаційно-методичне забезпечення їх діяльності, визначення пріоритетних напрямів інформаційно-аналітичної роботи, забезпечення підвищення кваліфікації працівників цих служб;залучення на договірних засадах фахівців, науковців для підготовки аналітичних матеріалів з різних питань суспільно-політичного життя, науково-дослідних робіт, проведення соціологічних досліджень у цій сфері, що потребують відповідних знань;участь у підготовці інформаційних матеріалів про Україну, що сприятиме входженню її у світовий інформаційний простір, формуванню позитивної громадської думки про нашу державу в міжнародному співтоваристві.Характерною особливістю діяльності державних і недержавних суб'єктів інформаційного простору України є активне розширення міжнародних зв'язків. Останнім часом у цій сфері укладено десятки угод та договорів, проводяться численні зустрічі, семінари, прес-конференції, здійснюються міжнародні журналістські обміни, підтримуються ділові контакти з працівниками дипломатичних представництв іноземних країн, що спеціалізуються на проблемах засобів масової інформації.У рамках зазначеного стратегічного курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію Державним комітетом інформаційної політики України підготовлені і передані на розгляд Міністерству закордонних справ України необхідні документи для ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення.У подальшому розвитку та використанні інформаційного простору України важливим завданням має стати входження України до міжнародного інформаційного простору. Цьому сприятимуть: приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормами; розширення міжнародного співробітництва України у сфері інформації та видавничій справі, роботі міжнародних інформаційних інституцій, здійснення рівноправного, паритетного обміну інформацією; розвиток і вдосконалення систем зв'язку і телекомунікацій з метою створення належних умов для розширення і розвитку комп'ютерних мереж; створення умов, за яких найповніша об'єктивна інформація про політичне, культурне, економічне життя нашого суспільства виходила б саме з України і набувала справді широкого міжнародного поширення.Зазначені цілі можливо досягти шляхом: укладення багатосторонніх і двосторонніх міждержавних угод і договорів у сфері інформації та телекомунікацій, книговидання, книгорозповсюдження і поліграфії; створення умов для інформаційної присутності України у міжнародних комп'ютерних мережах; розвиток партнерства України з іноземними країнами у сфері інформації, професійної підготовки та стажування журналістів, видавничої справи, обміну інформаційними програмами; відкриття інформаційних представництв (кореспондентських пунктів) Державного інформаційного агентства України, Національної телекомпанії та Національної радіокомпанії, провідних газет України в іноземних країнах; встановлення співробітництва з прес-службами та представництвами ООН, ЄС, НАТО, Ради Європи, Українським відділенням Європейського інституту засобів масової інформації; здійснення спільних проектів у сфері інформації з міжнародними організаціями.В Україні діє ряд законів, які визначають основні положення інформаційної взаємодії у суспільстві. Однак закони не створюють єдиної цілісної законодавчої бази у сферах інформації, інформатизації, формування інформаційного простору та його інфраструктури.Правове забезпечення розвитку і захисту інформаційного простору України включає передусім удосконалення законодавства та розроблення нових нормативних актів з питань регулювання інформаційних відносин. Законодавчі та інші нормативно-правові акти у сфері формування інформаційного простору повинні створити умови для: дотримання прав кожного суб'єкта на участь в інформаційних процесах; забезпечення державою захисту від викривленої та недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації; правового визначення сукупного інформаційного ресурсу (в тому числі його електронних форм) як стратегічного ресурсу України; захищеності права власності на інформаційні ресурси та інформаційні технології; рівноправності всіх форм власності у процесі формування інформаційного ринку та проведення державної антимонопольної політики з урахуванням інтересів держави і суспільства; посилення відповідальності всіх суб'єктів інформаційного простору за правопорушення у процесі формування та використання інформаційних ресурсів і технологій; узгодження дій та характеру рішень органів державної влади у процесі формування інформаційного простору та розвитку його інфраструктури; забезпечення інформаційної безпеки; ефективної інформаційної взаємодії з іншими заінтересованими державами та інтеграції України до світового інформаційного простору.Законодавство України про інформацію, друковані та електронні засоби масової інформації, інформатизацію і зв'язок має розвиватися згідно з міжнародними правовими нормами, договорами, конвенціями, угодами, до яких приєдналася Україна (в тому числі Європейської конвенції про транскордонне телебачення, 1989 рік) і які ратифіковані Верховною Радою України.Назріла потреба у прийнятті Законів України "Про діяльність у сфері інформатизації", "Про супутникове та кабельне телебачення і радіомовлення", "Про захист суспільної моралі у творах друку, кіно, телебачення, театру та живопису", "Про національні інформаційні ресурси", "Про захист персональних даних", "Про міжнародний обмін масовою інформацією", "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".Розвиток національного законодавства з питань інформаційної сфери сприятиме прийняттю Інформаційного кодексу України, який має стати сучасною правовою базою для державного регулювання відносин у національному інформаційному просторі та його подальшому розвитку, а також для захисту і зміцнення інформаційної безпеки України.
4. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління Наприкінці XX сторіччя завдяки розвитку інформаційних технологій зۥявилася нова форма спілкування з державою – електронний уряд. Вважають, що така форма спілкування з державою забезпечить не тільки більш ефективне й менш витратне адміністрування, але й кардинальні зміни взаємовідносин між громадянами і органами державної влади та місцевого самоврядування.
Сьогодні існує багато проблем щодо визначення поняття “електронний уряд”. Так, на Заході це поняття не завжди розуміли однозначно. У сучасному розумінні термін “e-government” тлумачиться не лише як “електронний уряд”, а як “електронне управління державою”, тобто використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі й інтернет-технологій. Сьогодні E-government – це дуже лаконічний опис сучасного підходу до визначення ролі урядових органів у житті держави і суспільства, що одержує дедалі більшого поширення.
Отже, однозначного визначення “електронного уряду” сьогодні не існує. Дослівний переклад “e-government” не зовсім точний за змістом. Зрозуміло, що йдеться не тільки про мережеву інфраструктуру виконавчої влади, а про всю інфраструктуру органів влади. Можливо, мова повинна йти про “електронну державу”, “електронний державний апарат”, електронну інфраструктуру держави, державу інформаційного суспільства або ж “електронне урядування”. Замість “електронного уряду” доречніше говорити про державну мережеву інформаційну інфраструктуру як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування всіх гілок і рівнів державної влади.
Доцільніше використовувати термін “електронне урядування”, під яким слід розуміти спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами.
Система електронного урядування передбачає, що будь-яка фізична або юридична особа через Інтернет може звертатися із запитами до державних установ для одержання необхідної інформації та виконання юридичних трансакцій. При такій схемі взаємовідносин “громадянин – держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного управління та обмеження корупції. Електронне урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне урядування також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема у законотворчості. Кожний громадянин може взяти участь у створенні законів, обговорюючи та голосуючи за них у мережі.
Концепція електронного урядування складається з двох взаємозалежних (і одночасно самостійних) проектів (підконцепцій). Це внутрішня урядова інформаційна інфраструктура, аналог корпоративної мережі та зовнішня інформаційна інфраструктура, що взаємодіє з громадянами й організаціями. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг (у тому числі тих, що мають вартісне вираження). Урядова мережева інфраструктура повинна бути націлена на вирішення актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:
- реалізацію права громадян на доступ до відкритої державної інформації;
- доведення до громадськості об’єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;
- взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;
- об’єднання інформаційних ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;
- удосконалення системи державного управління, оптимізацію структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;
- ефективну підтримку економічної діяльності державних суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;
- взаємодію і співробітництво з державними органами закордонних країн і міжнародних неурядових організацій.
Взагалі, реалізація ідеї електронного урядування викликає величезний інтерес в усьому світі. США, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, а також Коста-Ріка, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія та багато інших країн вже застосовують або починають застосовувати методи електронного урядування. Зокрема, Уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, сплату штрафів тощо. В Англії реєстрація фірм потребує заповнення через мережу тільки однієї форми.
На Заході використання Інтернету органами управління розглядається зараз як одна з можливостей підвищити ефективність державної влади, ось чому до популярних в Інтернеті позначень "B" і "C", що означає, відповідно, "бізнес" і "споживач" і давно використовується у всяких сполученнях (B2B: business to business – бізнес до бізнесу, B2C: business to consumer, citizen – бізнес до споживача, громадянина) тепер додалося нове – "G" – “Уряд”. Як і раніше, у випадку з B2B і B2C, зараз багато хто очікує, що впровадження інформаційних технологій у державне управління дозволить швидко все оптимізувати: знизити витрати на утримання держави, прискорити взаємодію органів державної влади між собою, і з громадянами. Один із найголовніших аргументів на користь електронного урядування – підвищення прозорості влади за рахунок переходу на новий рівень зворотного зв’язку як із громадянами, так і з бізнесом. По суті, мова йде про зміну парадигми державної влади. Світовий досвід свідчить, що модель електронного уряду природна і приваблива для тих країн і культур, у яких держава сприймається як обслуговуюча, сервісна структура.
Роботи щодо запровадження електронного урядування в провідних країнах проводяться під гаслом відкритості і підпорядкування урядів громадянам. Підпорядкованість, у свою чергу, зводиться не лише до надання громадянам інформації електронним шляхом, а забезпечується відкритою специфікацією комплексів показників роботи конкретних держорганів і створенням доступних населенню засобів моніторингу цих показників.
Вибравши деякі позитивні приклади із світового досвіду запровадження системи електронного урядування, можн констатувати її практичні переваги:
1) для громадян – одержувати послуги, надані органами та установами; мати до них доступ через мережу Інтернет; навчатися протягом усього життя і брати участь в управлінні державою;
2) для бізнесу – мати доступ до державних служб в Інтернеті, співпрацювати з державою з метою сприяння економічному розвитку;
3) для державних структур – підвищити свою ефективність; покращити відносини з клієнтами і залучити всіх громадян у політичні обговорення, зосередивши свою увагу на стратегічних напрямках.
З метою становлення електронного урядування в Україні необхідно послідовно вирішити чотири завдання:
- організація електронного документообігу в органах державної влади і місцевого самоврядування;
- інформування громадян про діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування через інформаційні технології (ІТ);.
- забезпечення можливості звернення громадян до органів державної влади через ІТ;
- надання адміністративних послуг через ІТ.
Отже, суть електронного уряду зводиться до забезпечення, у першу чергу, громадянам, прозорості, відкритості та якості функціонування чи діяльності органів влади без зайвої бюрократії. Усі передумови електронного уряду в основному зводяться до таких, як правові, організаційні, технологічні та кадрові. До передумов також можна віднести психологічний аспект – усвідомлення необхідності як громадян, так і чиновників запровадження електронного урядування.
Результатом запровадження електронного урядування буде відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 293; | Поделиться с друзьями:
|
Мы поможем в написании ваших работ!
