Тема: Правові засади здійснення недержавного фінансового контролю в Україні
Література
1. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII // Відомості Верховної Ради України . — 1993 р. – № 23. – стаття 243.
2. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30.
3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 1. – ст. 1.
4. Про громадські об’єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. № 4572-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 1. – стор. 2.
5. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 50-51. – ст. 2057.
6. Про окремі заходи щодо забезпечення фінансового контролю за діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2014 р. № 214 // Офіційний вісник України. – 2014. – № 53. – стор. 421.
7. Стандарти внутрішнього аудиту: Наказ Міністерства фінансів України від 4 жовтня 2011 р. № 1247 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 85. – стор. 91.
8. Перелік послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми) : затверджено рішенням Аудиторської палати України від 27 вересня 2007 р. № 182/5 // Аудитор України. – 2007. – № 18.
|
|
|
9. Положення про сертифікацію аудиторів: затверджено рішенням Аудиторської палати України від 31 травня 2007 р. № 178/6 // Аудитор України. – 2007. – №11.
10. Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів: проект рішення Аудиторської палати України від 23 грудня 2010 р. № 224/6 // Аудитор України. – 2011. – № 1.
План
1. Поняття, ознаки та складові недержавного фінансового контролю.
2. Аудит як незалежний фінансовий контроль.
3. Порядок призначення та проведення аудиту.
4. Загальна характеристика аудиторського висновку.
5. Контроль за аудиторською діяльністю.
6. Місце інституту громадського фінансового контролю в системі фінансового контролю.
Основний зміст
1. Фінансовий контроль виступаючи основною складовою державної діяльності, покликаний забезпечити насамперед відповідний рівень фінансової дисципліни та попередити фінансові порушення у сфері як фінансової діяльності держави, так і загалом діяльності суб’єктів господарювання і фізичних осіб.
Недержавний фінансовий контроль, зважаючи на значне поширення недержавної фінансової діяльності в сучасній моделі існування держави, посідає чільне місце у фінансовій діяльності, яка ним охоплюється.
|
|
|
Водночас питання недержавного фінансового контролю та його складових у науковому середовищі залишаються малодослідженими й обмежуються переважно загальними згадками про його наявність або розглядають його як аудит, умовно позиціонуючи як єдиний вид недержавного фінансового контролю.
Недержавний фінансовий контроль, на відміну від державного, за своєю сутністю спрямований на забезпечення контрольних процедур за фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання, у тому числі й державних. При цьому він проводиться не під егідою держави, а відокремленими й незалежними від неї суб’єктами, що мають забезпечити незалежність й неупередженість контролю.
Не можна не відмітити, що здійснення недержавного фінансового контролю надає можливості отримати достовірні й неупереджені результати від сторонніх осіб, що не перебувають в системі державного фінансового контролю.
Недержавному фінансовому контролю як різновиду фінансового контролю притаманні такі ознаки:
1) діяльність уповноважених законодавством недержавних суб’єктів;
2) контроль здійснюється у фінансовій сфері, що означає охоплення ним сфер відносин, пов’язаних із фінансовою діяльністю як державних, так і недержавних суб’єктів, при цьому контроль за державними суб’єктами здійснюється переважно у вигляді ініціативного недержавного зовнішнього контролю чи у вигляді контролю громадськості через відповідні громадські організації;
|
|
|
3) спрямований на здійснення контрольних процедур у межах суб’єктів господарювання чи на повторній (після держави) громадський контроль з боку відповідних громадських організацій;
4) метою контролю є збереження й ефективність використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та держави загалом з прив’язкою до окремих децентралізованих фондів коштів.
Недержавний фінансовий контроль реалізується в основному через діяльність аудиторських фірм чи приватних аудиторів. Але крім цього в системі недержавного фінансового контролю можливо виокремити такі його складові, як громадський контроль, муніципальний контроль та внутрішньогосподарський фінансовий контроль приватних господарюючих суб’єктів.
Так, відповідно до закону «Про громадські об’єднання», органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об’єднання до процесу формування й реалізації державної політики, вирішення питань місцевого рівня, зокрема проведення консультацій із громадськими об’єднаннями стосовно важливих питань державного й суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, у роботі яких беруть участь представники громадських об’єднань.
|
|
|
Муніципальний фінансовий контроль – вид недержавного фінансового контролю, який полягає в організації та здійснені контролю за формуванням, розподілом та використанням коштів місцевих бюджетів і комунального майна. Цей вид контролю спрямований на підприємства, установи та організації, які сплачують платежі до місцевого бюджету, отримують і використовують його кошти, управляють комунальним майном, або якщо майно перебуває у них у повному господарському віданні. Суб’єктами є місцеві ради, їх виконавчі органи, створювані органами місцевого самоврядування контрольні комісії.
2. Професійний незалежний фінансовий контроль виник у Англії на початку ХІХ століття. В умовах формування в Україні ринкової економіки, з розвитком підприємництва, поширенням приватної власності, становленням ринку капіталу виникає потреба становлення системи незалежного й професійного фінансового контролю.
Публічний характер аудиторської діяльності, що спрямована на захист інтересів невизначеного кола суб’єктів, дозволив вивести її за межі господарського права і включити в предмет дослідження фінансового права. Досвід зарубіжних країн, у яких аудит використовується для реалізації як приватних, так і державних інтересів, сприяв створенню надійної системи такого контролю, яка доповнює державний фінансовий контроль, і в Україні. Фінансово-правовий характер, що властивий аудиторській діяльності, зумовив закріплення в законодавстві випадків обов’язкового проведення аудиту, а публічний характер прояву визначив пріоритет інтересів суспільства над інтересами замовників та інших користувачів фінансової звітності. Однак аудиторська діяльність у нашій державі не набула значного поширення, одна із причин цього – недосконалість чинного законодавства, яке визначає її особливості та статус суб’єктів, що здійснюють її, виконуючи публічні функції. Це зумовлює пошук шляхів підвищення ефективності аудиторської діяльності.
Аналіз літературних джерел свідчить про те, що науковці та практики по-різному характеризують аудиторську діяльність, вживаючи такі терміни, як «аудиторський контроль», «аудит», «недержавний фінансовий контроль», «незалежний фінансовий контроль», що не дозволяє чітко визначити її сутність. Не зовсім правильно використовувати термін «незалежний фінансовий контроль» і у Законі України «Про аудиторську діяльність», в якому зазначається, що цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю. Автором описується співвідношення вказаних термінів та визначається фінансово-правова сутність аудиторської діяльності як категорії фінансового права.
З одного боку, аудит відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність», – це аудиторська перевірка, тобто підприємницька діяльність, отже здійснюється на власний ризик з метою отримання прибутку. З іншого – це контрольна діяльність, яка зачіпає інтереси держави, оскільки законодавством передбачені випадки обов’язкового здійснення аудиту. Аудит реалізується відповідними суб’єктами (аудиторами), його результатом є офіційний аудиторський висновок або письмові рекомендації по усуненню виявлених недоліків та інше. У зв’язку з тим, що аудитори й аудиторські фірми під час здійснення аудиторської діяльності мають право самостійно визначати форми й методи проведення аудиту, у контексті Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит необхідно розглядати як вид фінансового контролю.
Аудиторська діяльність має особливу правову форму, оскільки її суб’єкти, діючи як підприємці та на основі договору, виконують публічні функції, сприяючи охороні прав і законних інтересів невизначеного кола суб’єктів, у тому числі держави. Захист публічних фінансових інтересів є основною функцією аудиторської діяльності, реалізація якої здійснюється у випадках, передбачених законодавством, та поєднується з іншим функціями – такими, як контрольна, підтверджувальна, консультативна, інформаційна, попереджувальна та профілактична.
Фінансова звітність виступає зв’язуючим елементом між фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання та фінансовою системою держави. Шляхом проведення недержавного аудиту знижується ризик подання недостовірної фінансової звітності, яка використовується для прийняття рішень її користувачами. Так як одним із користувачів фінансової звітності є держава в особі уповноважених органів, а також з метою захисту інтересів інших користувачів є потреба у визначенні випадків обов’язкового проведення аудиту. Для цього держава наділяє аудиторів правом реалізації публічної фінансово-контрольної функції та, використовуючи аудиторський висновок, дає оцінку діяльності суб’єктів господарювання, не витрачаючи на це часу і коштів.
Під час аудиту реалізуються: контрольна функція, що спрямована на перевірку даних фінансової звітності стосовно їх відповідності положенням чинних нормативно-правових актів, даним бухгалтерського обліку та порядку ведення відповідних операцій; підтверджувальна – полягає у наданні аудиторського висновку, який засвідчує достовірність фінансової звітності та надає впевненість її користувачам щодо правильності її складання та відповідності чинним нормативно-правовим актам; консультативна – надання допомоги суб’єкту господарювання щодо усунення виявлених недоліків у звітності та її удосконалення шляхом надання рекомендацій та інші функції, в поєднанні з основною функцією аудиту – захист публічних інтересів. У зв’язку з цим, держава визначає перелік суб’єктів, які зобов’язані проводити аудит річної фінансової звітності з метою надання достовірної інформації під час реєстрації фінансових установ, укладення договорів, отриманні кредитів, а також визначення показників фінансової стабільності, що гарантує контрагентам і громадськості належну подальшу їх діяльність.
Основним завдання аудиторського контролю є отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряється, відповідність його господарської діяльності чинному законодавству. В існуванні такого виду контролю зацікавлені як держава, так і підприємці, він дозволяє сполучати їхні інтереси без додаткового навантаження на бюджет. Але слід відзначити, що аудит у жодному разі не заміняє державний фінансовий контроль.
Аудиторські перевірки можуть здійснюватися на будь-якому етапі діяльності суб’єкта господарювання. Проведення аудиторської перевірки на етапі створення суб’єкта господарювання сприяє зменшенню ризиків входження на ринок фінансових послуг неплатоспроможних та фінансово незабезпечених суб’єктів. Сфера фінансових послуг достатньо піддається впливу проблем, що супроводжують економіку держави, які прямо пропорційно впливають на її стан, а тому на цей ринок мають виходити ті суб’єкти, у яких впевнена держава і наслідки діяльності яких не призведуть до кризових явищ. В зв’язку з цим у нормативно-правових актах слід закріпити вимоги до формування статутного капіталу, фінансового стану засновників, що підтверджуються аудитором, який має право здійснювати такі перевірки.
Аудиторська діяльність в Україні врегульована законом України «Про аудиторську діяльність». Законодавець ототожнює аудит і аудиторську діяльність, визначаючи аудит як перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. В свою чергу під аудиторською діяльністю розуміється підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.
Аудит здійснюється незалежними особами – аудиторами, аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.
Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.
Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа – підприємець або у складі аудиторської фірми з дотриманням нормативно-правових актів. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа – підприємець лише після включення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.
Аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.
Аудитором не може бути особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.
Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань для отримання сертифіката визначається шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому Аудиторською палатою України.
Аудитори повинні дотримуватися пріоритету суспільних інтересів, що забезпечується об’єктивністю, добросовісністю, чесністю, компетентністю, професійною поведінкою, незалежністю.
Аудиторська фірма – юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність. Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 відсотків. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.
Аудиторські фірми та аудитори, які зареєстровані як фізичні особи – підприємці, мають право на здійснення аудиторської діяльності лише після включення їх до Реєстру. Реєстр аудиторських фірм та аудиторів це база даних, що містить інформацію про аудиторські фірми та аудиторів, які займаються аудиторською діяльністю індивідуально як фізичні особи – підприємці. Порядок ведення Реєстру визначається та забезпечується Аудиторською палатою України.
3. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).
Проведення аудиту є обов'язковим для:
1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності публічних акціонерних товариств, підприємств – емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;
2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, публічних акціонерних товариств, страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів, які здійснюють публічне розміщення, та похідних (деривативів), а також при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;
4) в інших випадках, якщо це прямо передбачено законодавством.
А коли у законі не міститься норма про обов’язковість його проведення, то він здійснюється суто за ініціативою власника підприємства, установи, організації. Проведення обов’язкового аудиту дозволяє заощадити бюджетні кошти для проведення контролю господарюючого суб’єкта.
При проведені аудиту органи управління суб'єкта господарювання зобов'язані створити аудитору належні умови для якісного виконання аудиту. Вони також несуть відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, які надаються аудитору для проведення аудиту чи надання інших аудиторських послуг.
Фінансова звітність суб'єкта господарювання, яка відповідно до закону підлягає обов'язковій аудиторській перевірці, повинна бути перевірена аудитором і оприлюднена відповідно до вимог законів України.
Проведення аудиту здійснюється аудиторами, аудиторськими фірмами, які набули права на здійснення аудиторської діяльності відповідно до Закону «Про аудиторську діяльність». Загальні умови проведення аудиту та інших аудиторських послуг визначаються стандартами аудиту, затвердженими Аудиторською палатою України.
Аудит проводиться на підставі договору між аудитором чи аудиторською фірмою та замовником. В свою чергу замовник має право вільного вибору аудитора чи аудиторської фірми з дотриманням вимог законодавства. У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін. Стандартами аудиту можуть бути передбачені й інші істотні умови договору на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг. Недійсними є будь-які положення договору, спрямовані на повне звільнення аудитора (аудиторської фірми) від встановленої законом майнової відповідальності за недостовірність аудиторського висновку чи іншого документа, в якому відображені результати аудиторської перевірки. Документи, передані замовником аудитору для проведення аудиту, не підлягають розголошенню чи вилученню без згоди замовника.
Аудитори і аудиторські фірми під час здійснення аудиторської діяльності мають право: 1) самостійно визначати форми і методи проведення аудиту на підставі чинного законодавства, стандартів аудиту та умов договору із замовником; 2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб, які, в свою чергу, зобов'язані надати їх на вимогу аудитора; 3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника; 4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва суб'єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів; 5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.
Аудитори при здійснені перевірки зобов’язані: 1) дотримуватися вимог законодавства; 2) належним чином проводити аудит; 3) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності; 4) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг, не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; 5) відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до договору та закону; 6) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг, у формі консультацій, перевірок або експертиз.
Аудитору забороняється проведення аудиту: в разі, якщо:
1) він має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється, при цьому прямими родинними стосунками є родинні стосунки з близькими особами, зазначеними в Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
2) він має особисті майнові інтереси в суб'єкта господарювання, що перевіряється;
3) він є членом органів управління, засновником або власником суб'єкта господарювання, що перевіряється;
4) він є працівником суб'єкта господарювання, що перевіряється;
5) він є працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що перевіряється;
4. Наслідком аудиторської перевірки є висновок. Аудиторський висновок – документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Аудиторський висновок має силу офіційного документу та засвідчується підписом та печаткою аудитора чи аудиторської фірми.
Концептуальними основами аудиторського висновку можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела. Тобто аудиторський висновок складається із дотриманням відповідних норм і стандартів, і повинен вміщувати підтвердження достовірності, повноти і відповідності бухгалтерської звітності замовника законодавству.
Текс аудиторського висновку включає:
1) вступну частину – юридична адреса аудиторів, що беруть участь у перевірці, дати видачі ліцензії тощо;
2) аналітичну частину – в ній вказуються наслідки перевірки організації бухгалтерського обліку, складання відповідної звітності і стану внутрішнього контролю, факти виявлених порушень, що можуть впливати на достовірність звітів, порушення законодавства, які наносять збитки як власникам, так і третім особам;
3) підсумкову частину, де підтверджується достовірність фінансової звітності підприємства, що перевіряється.
Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.
Результати надання інших аудиторських послуг оформляються відповідно до стандартів аудиту. Слід зазначити, що При здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту. Стандарти аудиту приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням вимог Закону «Про аудиторську діяльність», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та інших нормативно-правових актів. Затвердження стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами та суб'єктами господарювання.
Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або суб'єкту господарювання України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.
В багатьох країнах встановлена можливість використання аудиторських висновків для цілей державного фінансового контролю на законодавчому рівні.
5. Контроль за дотриманням аудитором законодавства щодо здійснення аудиторської діяльності, стандартів аудиту та норм професійної етики здійснює Аудиторська палата України. Також Аудиторська палата України здійснює заходи із забезпечення належного проведення аудиторами перевірок і організацію контролю за якістю аудиторських послуг.
За неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор несе майнову та іншу цивільно-правову відповідальність відповідно до договору та закону.
Розмір майнової відповідальності аудиторів не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Усі спори стосовно невиконання умов договору, а також спори майнового характеру між аудитором чи аудиторською фірмою та замовником вирішуються у встановленому законом порядку.
За неналежне виконання професійних обов'язків до аудитора (аудиторської фірми) можуть бути застосовані Аудиторською палатою України стягнення у вигляді:
1) попередження;
2) зупинення чинності сертифіката на строк до одного року;
3)анулювання сертифіката;
4) виключення з Реєстру.
Порядок застосування до аудиторів чи аудиторських фірм стягнень визначається Аудиторською палатою України. Рішення Аудиторської палати України щодо застосування до аудиторів стягнень можуть бути оскаржені до суду. До аудиторів можуть бути застосовані інші види відповідальності відповідно до закону.
Аудитор та аудиторська фірма не несуть дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про фінансову операцію, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фізичним особам.
6. В умовах, коли органи державної влади не забезпечують належного контролю за використанням бюджетних коштів, громадські активісти змушені самі відстежувати тендери, збирати докази фінансових зловживань і передавати їх у відповідні органи. В Україні сформувалися кілька громадських організацій, які займаються виключно боротьбою з корупцією. Найбільш крупними гравцями у цьому секторі є Центр протидії корупції (ЦПК), «Трансперенсі Інтернешнл» (ТІ) і ГО «Наші гроші». Водночас за останні роки у регіонах почали створювати все більше місцевих ініціатив, які займаються антикорупційними питаннями (наприклад, Бюро аналізу політики у місті Суми).
Центр протидії корупції спеціалізується на політичній корупції та зловживаннях при державних закупівлях. Його діяльність базується на наступних принципах: 1) корупція має прізвище; 2) природа політичної, адміністративної та дрібної побутової корупції різна; 3) максимальна прозорість публічних фінансів; 4) невідворотність покарання за корупційні діяння; 5) збільшення ризиків для корупціонерів; 6) тісна співпраця з народними депутатами, журналістами-розслідувачами та галузевими організаціями мобілізованих громадян; 7) відстеження грошових потоків та структури власності компаній; 8) застосування міжнародних політико-правових механізмів для протидії корупції в Україні.
Один з найбільш успішних проектів Центру називається УКР.АВ. Він полягає у «перекладі» журналістських розслідувань юридичною мовою з метою перегляду сумнівних тендерів і притягнення до відповідальності як причетних до корупції, так і осіб, які гальмують розслідування на рівні правоохоронних органів.
«Трансперенсі Інтернешнл Україна» є частиною глобальної мережі Transparency International, яка діє у понад 100 країнах світу та займається переважно питаннями розробки антикорупційного законодавства, покращення роботи органів, які займаються боротьбою з корупцією, а також організацією адвокасі-кампаній для подібних змін. Як міжнародна організація, TI проводить моніторинг рівня сприйняття корупції у різних країнах — так званий Індекс сприйняття корупції.
Громадське об’єднання «Наші гроші» займається наповненням однойменного сайту, на якому акумулюється інформація щодо зловживань у сфері державних закупівель. Ідея запуску подібного сайту виникла у 2010 році, коли були прийняті зміни до тендерного законодавства, а також стала доступною в режимі онлайн інформація щодо державних закупівель. «Наші гроші» займаються моніторингом «Вісника державних закупівель» і збирають первинну інформацію, яка може бути використана журналістами для більш ґрунтовних розслідувань.
Журналістські розслідування, навіть якщо вони не призводять до ліквідації корупційних схем чи ув’язнення чиновників, мають прямий вплив на несприйняття корупції суспільством і можуть впливати на загальні настрої населення України.
Зараз існує кілька колективів журналістів, які займаються виключно антикорупційними розслідуваннями. Найбільш відомими є Слідство.Info, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», проект «Схеми», який реалізується за підтримки «Радіо Свобода». Загальнонаціональні телеканали також приділяють чималу увагу подібним розслідуванням, започатковуючи такі телепрограми, як «Гроші» на телеканалі «1+1», «Дістало!» на ICTV, «Наші гроші» на телеканалі ЗІК. Водночас збільшення впливу власників на інформаційну політику телеканалів і використання їх як інструменту для захисту власних бізнес-інтересів компрометує ЗМІ в очах громадян, а тому незалежні бюро розслідувань, які не пов’язані з керівництвом каналів, мають більший кредит довіри від суспільства.
Розслідувальна журналістика є одним з найбільш затребуваних жанрів в Україні, оскільки вона завжди виходить на перший план, коли суспільство прагне системних змін. Таким чином, журналісти-розслідувачі також відіграють важливу роль у забезпеченні контролю за державними фінансами, оскільки вони привертають увагу суспільства до найбільш скандальних корупційних схем і своїм резонансом примушують правоохоронні органи та владу більш активно реагувати на звинувачення у корупційних діях.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 330; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!