Про утворення майна підприємства.

Незаперечно, що при об'єднанні капіталів і зусиль кількох осіб можуть відкриватися набагато більше можливостей у веденні біз­несу. Чинним законодавством передбачено можливість входжен­ня до числа засновників як юридичних, так і фізичних осіб водно­час. Проте, згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 року, статтею 5 Закону "Про підприємства" та статтею З Закону "Про господарські товариства", засновниками не можуть виступати державні підприємства.

Основними додатковими атрибутами створення господарсько­го товариства є установчий договір та статутний фонд.

Установчий договір є документом, яким оформлено рішен­ня засновників про створення підприємства і він, наряду зі статутом, входить до числа установчих документів.

Головна відмінність установчого договору та статуту підприєм­ства полягає у тому, що статут визначає правовий статус підприєм­ства, а договір - регулює питання спільної діяльності засновників по створенню підприємства, а також їхньої участі в управлінні підприємством, розподілі між ними прибутку та збитків.

Зазвичай, установчий договір - це лаконічний документ, що регулює обмежене коло питань, основними з яких є:

— перелік засновників із зазначенням їхніх адрес та паспорт­них даних;

— обов'язки засновників по створенню господарського това­риства;

— розмір, форма та порядок внесення засновниками майнових внесків у статутний фонд підприємства;

— участь засновників у керівництві підприємством;

— порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків;

— порядок виходу засновників із товариства.

Договір підписується всіма засновниками та засвідчується но­таріально як угода.

Статутний фонд - це особлива частина майна підприємст­ва, що складається із суми внесків, інвестованих (внесених) власниками на початку для забезпечення діяльності підпри­ємства.

Статутний фонд" обов'язково повинен мати фіксований розмір, що відображено в статуті.

Зміни розміру статутного фонду пов'язані з дотриманням осо­бливих процедур:

1. Будь-які зміни статутного фонду повинні бути зареєстровані в органі реєстрації.

2. Збільшувати розмір статутного фонду можна лише за умови, що всі засновники зробили свої внески.

3. Зменшувати розмір статутного фонду можна лише за умови згоди всіхкредиторів (якщо такі є)та публікації оголошення у друкованих засобах масової інформації.

4. Рішення про зменшення фонду набуває чинності через 3 мі­сяці після засвідчення органом реєстрації відповідних змін у ста­туті підприємства.

Призначення статутного фонду:

а) Стартовий капітал для забезпечення діяльності підприємст­
ва на початковій стадії.

б) Визначення частки кожного засновника при розподілі при­
бутку та збитків, а також у майні підприємства при виході засно­
вника з товариства і при ліквідації підприємства.

в) Гарантія виконання зобов'язань підприємства перед третіми
особами (контрагентами). Такі гарантії можливі тому, що вартість
майна підприємства не може бути меншою за розмір статутного
фонду. Тобто статутний фонд є визначеною мінімальною межею,
нижче якої вартість майна підприємства не може опуститися.

Внесками засновників у статутний фонд можуть бути не тіль­ки кошти, але й майно: будинки, устаткування, цінні папери і на­віть право користування якимось майном (майнові права); інте­лектуальна власність(ноу-хау, секрети виробництва, товарні знаки, винаходи тощо). Так, наприклад, ринкова вартість товарного знаку ♦ Сашеї» та «Соса-Соїа» оцінена їх власниками в $ 10 і 3 мільярди доларів США відповідно, а горілки «Столична» — у $ 400 мільйо­нів. Майновий вклад у статутний фонд обов'язково оцінюється в грошовому еквіваленті. Порядок оцінювання встановлюється ста­тутом, якщо інше не предбачено законом.

Іноді органи реєстрації на підтвердження вартості майнового внеску вимагають надати висновок аудитора. Така вимога є неза­конною, оскільки нормативно такий порядок ніде не передбачений.

Після того як майно внесено до статутного фонду, учасники втрачають право власності на нього, а натомість отримують (купу­ють) сукупність так званих корпоративних прав, а саме:

— участь в управлінні справами товариства;

— отримання прибутку товариства (дивіденду). Оскільки диві­денди виплачуються з прибутку, з котрого вже сплачено ЗО % податок із прибутку, вони не обкладаються податком і не включа­ються в оподатковуваний дохід фізичної особи;

— одержання частки в майні, що залишилось після ліквідації підприємства.

Обсяг кожного корпоративного права пропорційний частці за­сновника в статутному фонді.

До різновидів господарських товариств відносяться:

— товариства з обмеженою відповідальністю;

— акціонерні товариства;

— товариства з додатковою відповідальністю;

— повні товариства;

— командитні товариства.

Для підприємця-початківця у галузі ветеринарної медици­ни найближчою із згаданих форм господарювання є товарист­во з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі товариство)—

це господарське товариство, що має статутний фонд, котрий скла­дається лише з внесків учасників. Внаслідок цього, учасники не­суть майнову відповідальність винятково в межах свого внеску.

Згідно чинного законодавства, учасник не відповідає своєю час­ткою в майні товариства за своїми особистими зобов'язаннями. Однак, якщо в учасника з'являються особисті борги (не пов'язані з діяльністю підприємства), то кредитори накладають стягнення на його особисте майно, а якщо його виявиться недостатньо, кре­дитори можуть зажадати вилучення частки учасника з майна під­приємства. Такий самий порядок застосовується у випадку кар­ного переслідування учасника (конфіскація тощо).

Часто в назвах товариств з обмеженою відповідальністю вико­ристовують абревіатуру з латинських букв — ЇЛА, що походить від англійського «обмежена відповідальність». Вживання цієї аб­ревіатури нормативно не є визначеним, а тому - не обов'язковим.

У законодавчому визначенні товариства не зазначено мініма­льної кількості його засновників. Проте закон вимагає, щоб това­риство обов'язково створювало ревізійну комісію, до складу якої має входити щонайменше три особи з числа учасників товариства. Отже, і мінімальна кількість засновників товариства — також три особи.

Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю не може складати менше ніж 100 мінімальних заробітних плат (на 1грудня 1999 р. цестановило 7400 гривень; на 1 січня 2003 р. —

14800 гривень). Закон дозволяє сформувати статутний фонд на зразок кредиту, але до моменту реєстрації кожний засновник по­винен внести не менше 30 % свого внеску, що підтверджується довідкою з банку. Решту суми засновникам необхідно внести про­тягом- року з моменту реєстрації підприємства. Але законом пе­редбачено також, що за прострочення внесення своєї частки до статутного фонду боржник виплачує в резервний фонд товариства штраф у розмірі 10 % недоплаченої суми на рік (якщо суворіші санкції не передбачені в статуті).

Вищим органом управління товариства є збори учасників. Усі рішення на зборах приймаються шляхом голосування. Кількість голосів кожного учасника пропорційна розміру його частки у ста­тутному фонді.

Закон вимагає, щоб рішення з питань, які мають особливу важ­ливість для товариства, приймались одноголосно. Так, одноголос­ності вимагають питання про зміну статуту, виключення учасни­ків з товариства, затвердження планів діяльності та звітів про їх виконання. З інших питань рішення приймаються простою біль­шістю, що становить 50 % голосів плюс ще один голос.

Виконавчим органом товариства є або дирекція (колегіальний орган) на чолі з генеральним директором, або директор (як одно­особовий орган). До виконавчого органу можуть входити не тіль­ки учасники товариства. Директор має право діяти від імені това­риства без доручення. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Для контролю за діяльністю дирекції загальними зборами з числа учасників створюється ревізійна комісія. Члени дирекції не можуть бути членами комісії.

Вихід з товариства може бути добровільним або у формі ви­ключення учасника за систематичне невиконання своїх зобов'я­зань чи перешкоджання досягненню цілей товариством. Рішення про виключення повинне прийматися одноголосно на загальних зборах, причому учасник, якого виключають, в голосуванні не бере участі.

При виході учасник має право:

— одержати свою частку у статутному фонді;

— одержати частину чистих активів товариства, пропорційну
своїй частці (чисті активи — це вартість майна, що залишається в

розпорядженні товариства після відрахування усіх боргів і зобо­в'язань);

— одержати частину прибутку, отриманого товариством у по­точному році до моменту виходу учасника.

Виплата належних коштів проводиться після затвердження річного звіту і протягом 12 місяців із дня виходу.

Вихід учасника призводить до зменшення статутного фонду, тому треба внести зміни до установчих документів та зареєструва­ти їх в органі реєстрації.

Безумовно, подана вище інформація є лише основними ознайом-чими моментами організації господарських товариств, тому для детальнішого вивчення правових та господарських нюансів роботи юридичних осіб необхідно звернутися до спеціальної літератури.

Мы поможем в написании ваших работ!