У такий спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку займається підприємництвом без створен-
Законом України«Про підприємництво» визначено, що: Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг л мгтою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (Ст. 1 Закону України "Про підприємництво" від 7.02.1991р.) З наведеного визначення випливає, що підприємницька діяльність характеризується систематичністю. Критерії систематичності визначені Декретом Кабінету Міністрів Укриши "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 року, до назначено, що якщо громадянин здійснює продаж товарів (надання послуг)більше чотирьох разів на рік, то така діяльність ннііжінугься систематичною і.зобов'язує громадянина зареєструватися н якості підприємця. Чинне законодавство також визначає загальні правові,економічні та соціальні засади підприємницької діяльності, здійснюваної фізичними та юридичними особами. У відпонідності з цим положенням підприємництво у ветеринарній медицині здійснюється за такими принципами: — вільний вибір виду діяльності та самостійне формування програми роботи, вибір постачальників товарів воторинарного призначення і споживачів послуг, встановлення цін відповіднодо законодавства; — залучення на добровільних засадах для .иібезпвченнядіяльності майнових та фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб, а також інших ресурсів, не заборонених та но обмеженихзаконодавством; — вільне наймання працівників та розпорядження прибутком; — самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Держава гарантує підприємцям, незалежно відобраних ними організаційних форм підприємницької діяльності,однакові права та створює рівні можливості для їх діяльності,а також гарантує недоторканість майни підприємця і забезпечує захист його права власності. Однак, фахівці ветеринарної медицини (підприємець та працюючі за наймом) у разі виникнення нагальної необхідності (наприклад, спалах епізоотії) можуть залучатися до виконання завдань державної служби ветеринарної медицини. Виділяють шість основних принципів розвитку підприємництва у ветеринарній медицині: — залучення всіх форм власності — державної, колективної та приватної (індивідуальної). (Прикладом втілення цього принципу є галузь виробництва та реалізації ветеринарних товарів, де 85% власності зосереджено в приватному секторі); — поєднання різних організаційних форм діяльності, що забезпечує конкурентоспроможність та стійкість ветеринарного забезпечення; — демонополізація, поєднання діяльності різних організаційних форм і розмірів підприємств. (У галузі ветеринарної медицини функціонують переважно малі та середні підприємства); — широке залучення фахівців ветеринарної медицини та інших громадян до підприємницької діяльності; — поглиблення спеціалізації та розширення науково- виробничої кооперації; — розвиток підприємництва на наявній матеріально-технічній базі та залучення вітчизняних і зарубіжних інновацій з метою виробництва лікарських засобів у відповідності до міжнародних стандартів. 8 9 1.3. Малий та середній бізнес — основа ринкової економіки Малий та середній бізнес країн з усталеною ринковою економікою забезпечує створення до 70% валового внутрішнього продукту, в ньому зайнято близько 50% працездатного населення. Зокрема, частка працюючого населення на малих підприємствах становить у країнах Європейської Спільноти 72%, в Японії - 78%, у Польщі - 65% , у Росії - 20% . Наочний приклад стрімкого успіху реформування у Польщі, Чехії, країнах Балтії має під собою, насамперед, підгрунття приватної підприємницької ініціативи. Ще донедавна в Україні у малому і середньому бізнесі були зайняті всього 6-8% всіх працюючих у державі, але цей показник має тенденцію до швидкого зростання. На сьогодні у сфері малого підприємництва (151 400 малих підприємств та кооперативів) працюють понад 2 мільйони українців. Судячи з досвіду згаданих країн, малий і середній бізнес є ефективним засобом подолання головних проблем економіки перехідного періоду - безробіття та нестачі коштів у державній казні. Створення нових робочих місць у промисловості вимагає значних капіталовкладень та займає тривалий час, а стимулювання приватного підприємництва здатне не лише розв'язати проблему безробіття в мінімальні строки та з відносно незначними вливаннями фінансових засобів, а й принести відчутні надходження коштів у вигляді податків та внаслідок підвищення ділової активності й ефективності економіки в цілому. Зростанню кількості малих підприємств сприяють низькі затрати виробництва. Ефективність досягається за рахунок вузької спеціалізації, оскільки більшість малих підприємств не розпорошує власні виробничі ресурси, не виробляє різноманітного асортименту продукції і пе надає широкого кола послуг. Це дає змогу звести ресурсні затрати до мінімуму. Важливість становлення малого та середнього бізнесу в нашій країні визнана Президентом та урядом, що задекларовано рядом спеціальних законодавчих актів на підтримку розвитку підприємництва. Останнім часом така політика держави знайшла 22 відображення у наданні малому бізнесу ряду пільг і переваг порівняно з великими та середніми підприємствами. Прискіплива увага до прогресу цього сектору економіки постійно відчувається як з боку міжнародних агентств з розвитку, так і від приватних закордонних інвесторів. І це цілком природно, адже саме малий та середній бізнес здатні виявити необхідну гнучкість та пристосованість до умов ринку, що стрімко розвивається, а отже - забезпечити швидке й надійне повернення інвестицій з відчутними дивідендами. Згідно з українським законодавством до малих підприємств відносять: — індивідуальних підприємців; — підприємства з чисельністю працівників не більше 50 чоловік та розміром виручки не більше 1 мільйона гривень на рік. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Повна дієздатність наступає по досягненні особою віку 18 років або після вступу у шлюб раніше цього терміну. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю. 23 1.4. Правова база ведення малого та середнього бізнесу в Україні Дванадцять років незалежності України — зовсім малий період часу як для держави. Тому багато аспектів державного устрою та функціонування все ще перебувають у стадії становлення та розвитку, потребують удосконалення. Досить часто напрацювання досвіду України відбувається методом проб і помилок. , На жаль, це повною мірою стосується законодавства та вимог держави до роботи у сфері малого бізнесу. Тому приватному підприємцю життєво важливо тримати руку на пульсі процесу розвитку вітчизняного нормативного законодавства. На теперішній момент основними законами та підзаконними актами, що визначають роботу приватного підприємця, є: — Конституція України; — Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року; — Закон України «Про підприємства» від 27 березня 1991 року; — Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року; — Закон України «Про державну податкову службу» від 5 лютого 1998 року; — Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 року; — Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року; — Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори» від 20 квітня 1993 року; — Декрет Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених своєчасно податків і податкових платежів» від 21 січня 1993 року; — Цивільний кодекс України; — Кодекс законів про працю України; — Кримінальний кодекс України; — Арбітражний процесуальний кодексУкраїни; — Указ Президента України «Про державну підтримку підприємництва» від 12 травня 1998 року; — Указ Президента України «Про спрощену систему оподат- 24 кування, облік і звітність суб'єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 року; — Указ Президента України «Про заходи дерегуляції підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року; — Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності» №1020 від 3 липня 1998 року; — Постанова Кабінету Міністрів України «Про розміри та порядок зарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на провадження певних видів підприємницької діяльності» №4 від 28 січня 1999 року; — Постанова Кабінету Міністрів України «Про проведення планових перевірок» №112 від 29 січня 1999 року; — Інструкція МВС України №643 від 18 жовтня 1993 року «Про процедуру видачі дозволу на виготовлення печатки і штампа»; — Інструкція «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затверджена постановою НБУ №°527 від 18 грудня 1998 року; — Наказ Державного Комітету з питань підприємництва «Про затвердження форми журналу відвідування суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами» (Журнал реєстрації перевірок) №18 від 10 серпня 1998 року. Звісно, такий солідний перелік не є обов'язковим для вивчення напам'ять, але ознайомитися хоча б в загальних рисах з цими документами вельми доцільно. Основні принципи підприємницької діяльності визначені Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року. Хоча з моменту прийняття цього закону вже минув порівняно великий відрізок часу, багато громадян, які мають намір стати або вже стали підприємцями, звично оглядаються на органи влади, виходячи з того, що з ними необхідно погоджувати будь-який свій крок, будь-яку дію. Проте це зовсім не так, оскільки Закон проголошує свободу підприємницької діяльності. Це означає, що підприємець може без обмежень, на власний розсуд приймати рішення та здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Свобода підприємництва означає також право будь-якої особи залучати на добровільних засадах майно та кошти юридичних осіб і громадян-, використовувати працю найманих робітників, вільно розпоряджатися прибутком, що залишається після виплати всіх передбачених законодавством податків та зборів. Безумовно, свобода підприємницької діяльності не може бути безмежною. Інтереси охорони довкілля, національної безпеки, здоров'я громадян потребують дотримання визначених обмежень у сфері підприємництва. Так, Закон забороняє підприємництво у сферах обороту наркотичних засобів, виготовлення та реалізації бойової зброї і боєприпасів та ряді інших. Крім цього, для близько 50 видів підприємницької діяльності передбачено одержання спеціальних дозволів (ліцензій), про що йтиметься в іншому розділі книги. Закон особливо підкреслює, що підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ і держави, затверджених юридично. За заподіяний збиток і шкоду підприємець несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом. Водночас, передбачаючи відповідальність підприємця, держава, зі свого боку, бере визначені зобов'язання і на себе. Так, законодавчо гарантовано всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності надання рівних прав та створення однакових можливостей для доступу до матеріально-технічних, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права приватної власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних та оборотних коштів, іншого належного йому майна не припускається, за винятком випадків, передбачених законодавством. Державні органи та посадові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції. У випадку видання цими органами актів, що перевищують їхню компетенцію, підприємець може звернутися в суд із заявою про визнання таких актів недійсними. Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок виконання незаконних вказівок державних або інших органів чи їх посадових осіб, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами своїх обов'язків стосовно підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок порушення громадянами або юридичними особами його майнових прав, що охороняються законом, також відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства. Такими є основні юридичні принципи підприємницької діяльності, про які необхідно знати тим, хто займається або має намір займатися підприємницькою діяльністю. 1.5. Порядок та правила реєстрації суб'єкта господарської діяльності Зважуючи всі «за» і «проти», підприємець обирає форму діяльності, котрою буде займатись. Найбільш прийнятними організаційними варіантами для започаткування власної справи в галузі ветеринарної медицини є: а) без створення юридичної особи — приватний (індивідуаль ний) підприємець; б) зі створенням юридичної особи: — мале приватне підприємство (МПП); — господарське товариство (при об'єднанні зусиль групи фахівців). Реєстрація суб'єкта господарювання — фізичної особи (приватного підприємця) Це найпростіша форма підприємництва. її перевага полягає в тому, що не потрібно створювати підприємство, розробляти статут, створювати статутний фонд, вести деталізований бухгалтерський облік, звітність та іншу документацію, пов'язану здіяльністю підприємства. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» від 26 грудня 1992 року (із змінами від 13 лютого 1998 року), індивідуальні підприємці можуть використовувати спрощену систему оподаткування. Але така підприємницька діяльність, на жаль, має і певні недоліки. Наприклад, індивідуальний підприємець відповідає за борги від підприємницької діяльності усім своїм майном, включаючи частку майна в сім'ї (відповідно до Закону «Про банкрутство» у редакції від ЗО червня 1999 року). Інший негативний момент пов'язаний з тим, що податкові аргшаи маїать право обстежити житлові приміщення таких індивідуальних підприємців, оскільки вважається, що вони використовують свої помешкання для отримання прибутків. Перш, ніж приступити до реальних дій, майбутній підприємець має ще раз зважити всі «за» і «проти», ще раз переглянути розроблений ним бізнес-план. Крім того, слід пам'ятати, що для провадження підприємницької діяльності в галузі ветеринарної медицини необхідно пройти два формальних етапи: 1. Реєстрація в якості суб'єкта господарської діяльності. 2. Отримання ліцензії на провадження обраного виду підприємницької ветеринарної діяльності. Реєстрація суб'єкта господарської діяльності здійснюється за місцем проживання громадянина у відповідному виконкомі або в районній державній адміністрації. Увага! Для реєстрації в якості підприємця НЕ ПОТРІБНО отримувати згоду місцевого органу державної ветеринарної медицини або будь-яке інше погодження. Цей крок є виявом безумовного невід'ємного права займатися підприємницькою діяльністю. Порядок реєстрації нескладний. Громадянин, який бажає зареєструватися як підприємець — фізична особа, повинен надати в органи реєстрації: — документ, що засвідчує його особистість (паспорт); — копію довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номера; — дві фотокартки розміром 3x4 см; — квитанцію про сплату реєстраційного збору; — заповнену реєстраційну картку, яка водночас є заявою про державну реєстрацію. Плата за реєстрацію складає 25 гривень (1,5 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян). Орган реєстрації не має права вимагати інших, не передбачених законом документів. Якщо всі документи оформлені правильно, то орган реєстрації повинен протягом п'яти робочих днів видати громадянину свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи з трьома його копіями.
У такий спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку займається підприємництвом без створен-
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 144; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!