Соціально-економічна політика української держави в умовах суверенітету
У жовтні 1994 р. Президент України Леонід Кучма запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи.
Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 млн в 1994 р. до $3122 млн в 1999 р. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.
Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 р. близько 70% обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.
Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 р. спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 р. він склав 15.8%. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.
Досягти позитивних результатів вдалося завдяки вирішенню наступних завдань: відновлені зовнішньоекономічні зв'язки, зокрема з країнами СНД, збільшений експорт деяких видів української продукції в розвинені країни, перехід багатьох підприємств у приватну власність, що дозволило налагодити випуск необхідної продукції, стабілізація фінансової системи держави.
|
|
|
Основні тенденції політичного життя україни в умовах суверенітету.
Кардинальні зміни сталися в політичній системі українського суспільства. Демократизація державного управління привела до формування системи влади, у якій основні її гілки врівноважують одна одну: Президент, Верховна Рада і Кабінет міністрів. Сутнісною реалією стала багатопартійність, через яку здійснюється народний волевияв. Зрушення у суспільній структурі, в організації функціонування суспільства, в унормуванні різних сфер життя зафіксовані в Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 р.За час, який минув після того, назріли потреби у реформуванні політичної системи. 3 відповідними ініціативамивиступив Президент України Л. Кучма (вперше обраний главою держави в 1994 p. i переобраний в 1999 p.). обговорення головних напрямків такого реформування йде гласно, із залученням у процес обговорення якнайширшого загалу. Взято твердий курс на побудову громадянського суспільства з чіткою орієнтацією на загальноцивілізаційні цінності.
|
|
|
За роки незалежності дуже серйозні зміни сталися в економічному сегменті суспільного життя. Відмовившись від соціалістичних методів господарювання, керівництво незалежної України проводить політику, спрямовану на узаконеннярівноправності всіх форм власності, широке впровадження ринкових механізмів, творче використання кращих світових зразків, моделей суспільного виробництва.
Успадкувавши після розпаду СРСР вагомий економічний потенціал, Україна разом з ним успадкувала й цілий ряд серйозних проблем:тотальне одержавлення економіки; екстенсивний шлях розвитку господарства; структурну та територіальну диспропорційність республіканської економіки, її побудову на принципі незавершеності; значну мілітаризацію економіки; кризову екологічну ситуацію.До того ж, ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР майже повністю вичерпались.Таке складне економічне становище довгий час не давало можливості реалізувати задекларовані соціальні програми, внаслідок чого зменшилася чисельність населення, а рівень життя основної маси істотно впав.
Зовнішньополітичний курс в Умовах суверенітету.
|
|
|
Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямках зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).
Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. 2003 р. Президент України Л. Кучма обраний головою на саммітах СНД. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.
Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.
Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.
Певну роль Україна відіграє у врегулюванні локальних конфліктів, а саме, в Югославії, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку.
|
|
|
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!