Розвиток сільського господарства
Аграрна реформа 1965 р. і її результати. Аграрна політика нового керівництва характеризувалася великими капіталовкладеннями у сільське господарство, що перевищили 1 / 5 частина всіх інвестицій. В галузі сільського господарства були намічені заходи щодо вирішення соціальних проблем села, часткового використання економічних стимулів праці. Був послаблений контроль над колгоспами, підвищені ціни на сільгосппродукцію, встановлювався на 6 років твердий план держзакупівель.
3. Спад сільськогосподарського виробництва. Колосальні капіталовкладення що прямували в сільське господарство, використовувалися неефективно, вкладалися не в інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, а в будівництво гігантських комплексів, дорогу техніку, на непродуману меліорацію і хімізацію грунту. З другої половини 70-х років ситуація в сільському господарстві стала набувати кризовий характер.
Екстенсивний характер економіки. До початку 70-х рр.. економіка СРСР перебувала в стані стагнації. З 1970 р. почалося зниження основних економічних показників. Темпи приросту національного доходу впали Відповідно скоротилися темпи зростання продуктивності праці. Незважаючи на зусилля по інтенсифікації виробництва - кампанії зі зниження металоємності, підвищенню наукоємності, фондовіддачі, ефективності і т.д., економіка зберігала екстенсивний характер.
Соціальна сфера.За весь післявоєнний період СРСР перетворився в одну з сильно урбанізованих країн.Зросла чисельність міського населення і скоротилася частка сільського. З розвитком кризових явищ ситуація в соціальній сфері почала погіршуватися. Зростання населення і падіння темпів сільськогосподарського виробництва призвели до загострення продовольчої проблеми.
|
|
|
Прояви кризи радянської системи в україні у 70-80 рр.
Командно-адміністративні методи управління пагубно вплинули й на функціонування політичної системи радянського суспільства. її розвиток носив суперечливий і складний характер. Основною була суперечність між демократичною формою і бюрократичною сутністю політичної системи. Зазначене значною мірою пов'язувалось із замкненим характером політичної системи радянського суспільства, який полягав у тому, що вичерпний перелік усіх складових елементів цієї системи визначався в конституційному порядку. Це означало повне панування КПРС, точніше її партапарату, над усіма сферами життя радянського суспільства, в тому числі над державою і державними органами, громадськими організаціями як складовими елементами політичної системи. Усередині ж самої КПРС в період застою відбувалися негативні процеси, що згубно відбивалося на політичній системі радянського суспільства. Партійні лідери у деяких випадках відновлювали старі сталінські методи керівництва і управління. Імітація багатьма керівниками своїх службових функцій, підміна організаторської діяльності демагогією, поширення протекціонізму, хабарництва, кумівства дозволяли людям, не гідним довіри, десятки років займати високі та відповідальні посади. 70—80-ті роки були відзначені міцною стабілізацією еліти та припиненням її поповнення знизу. Система ставала замкненою і закритою. Усіляко підтримувався культ Брежнєва, зберігалась і зміцнювалась система вождізму на всіх рівнях.
|
|
|
Україна в умовах перебудови в СРСР.
Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. Почалися процеси демократизації суспільства, активізація громадської думки, поліпшення економічних показників тощо. Проте перебудова гальмувалась через спрощений командний підхід до реформування. Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.
На першому етапі перебудови була оприлюднена її стратегія: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа, демократизація всієї політичної структури. Починалася перебудова з покращення інформова-ності населення країни. Відродився дореволюційний термін «гласність». Тоді під гласністю розуміли інформацію, яка пробивалася через перепони офіційної цензури. Республіка аж до 1989 p., поки М. Горбачов не зняв В. Щербицького з посади, була справжнім заповідником застою. Одним з перших гасел перебудови було «прискорення». Малося на увазі прискорення темпів економічного розвитку. Командні методи керівництва економікою залишалися незмінними Тим не менше перебудова управління економікою в Україні набула великих розмірів. Було ліквідовано 103 республіканських органи управління, управлінські функції центру були передані місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Було також ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки. Були також реогрганізовані 1 500 підприємств, цехів, дільниць та інших структурних підрозділів. Економіка України була зорієнтована Москвою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини іпалива. Відповідно, виробничі плани для УРСР складалися теж у Москві.
|
|
|
Принизливість і небезпеку цілковитої залежності від Москви громадяни України особливо гостро відчули в 1986 p., коли 26 квітня сталася катастрофа на Чорнобильській АЕС. Радянське керівництво на чолі з М. Горбачовим приховувало страшну небезпеку Формувалася соціальна база перебудови, виникали і зміцнювалися неформальні організації. Це був другий етап.На третьому етапі зароджується багатопартійність в Україні. Поглиблення процесу перебудови було прискорено І з'їздом Рад СРСР. Під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Восени 1989 р. у Києві відбувся установчий з'їзд Народного руху України (НРУ), міцніє робітничий рух. Цією активізацією низів суспільства ознаменувався четвертий етап перебудови.П'ятий етап перебудови ознаменувався загостренням протиріч у суспільстві. Усе більш консервативними стають керівники СРСР, усе більш рішуче виступають за перебудову, як за зміну всього існуючого ладу, неформальні організації, нові українські політичні партії, народні маси. Кінець перебудови припадає на грудень 1990 р. — серпень 1991 р. Це одночасно і шостий її етап. Катастрофічним став спад виробництва. Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну незалежною.
|
|
|
84. Декларація про державний суверенітет України. Проголошення Акту державної незалежності України, його закономірність.
Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських містУкраїнська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.
12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.
Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.
Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.
День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста. Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України»[1] та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні»
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 293; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!