Імперська присутність Росії на східноукраїнських земля у першій половині ХІХ ст.: Територіально-адміністративний поділ, управління. Система емлеволодіння
Словянофільство та його прояви в україні. Кирило-Мефодіїсвське товариство та його діяльність.
44. Українські землі в складі Австрійської імперії у першій половині ХІХ ст.
З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на території яких проживало понад 2 млн українців (із загальної кількості населення 2, 5 млн чоловік), потрапили до складу Австрійської імперії. Головну роль в економіці цих земель відігравало сільське господарство, певний розвиток мали промисли, діяла невелика кількість мануфактур.Селянам належало менше ніж половина всіх земельних угідь. Господарське життя мало екстенсивний характер, переважала відстала трипільна система. Невеликі ділянки, гористий рельєф ускладнювали обробіток землі, зумовлювали невисоку їх продуктивність. За право користування цими убогими наділами селяни відробляли по п'ять-шість днів панщини на тиждень, відбували багато інших повинностей, ще й платили натуральний оброк.Західноукраїнські землі було поділено на округи (циркулі) на чолі з австрійськими чиновниками - старостами. Очолював управління губернатор, який перебував у Львові. У містах створювались магістрати на чолі з бургомістрами і радниками, яких призначав австрійський уряд. Галичина разом з частиною польських земель, що дісталися Австрії після поділів Польщі, була виділена в окремий коронний край — "Королівство Галщії і Лодомерії" (Володимири) з центром у Львові.
|
|
|
45.реформа 1861 р. Та її прояви в україні: причини, наслідки.
За одержані земельні наділи селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Але у селян бракувало грошей (тільки 20% суми викупу вони сплачували відразу, a 80% держава давала їм у кредит на 49 років із великими відсотками). В українських землях договори з поміщиками про викуп у 90% випадків мали особистий характер.До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності - відробляти панщину або сплачувати оброк. Оскільки в Україні до реформи переважала панщина, то більшість тимчасово зобов'язаних повинна була відробляти її. Категорія тимчасово зобов'язаних селян була ліквідована лише в 1881 р.Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Того же часу реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян йшли не на розвиток, а на сплату викупів і податків.Селянська реформа 1861 р. мала і багато позитивних наслідків:- відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;- товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків і заможних селян;- чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;
|
|
|
46.Анти українська політика Російського царизмув 60-70 рр. ХХ ст.
Дещо слабшим антиукраїнський тиск Росії був за правління імператорів Петра II та Єлизавети Петрівни і особливо жорстоким та руйнівним – за Петра I і Катерини II. Петро I проводив явно централістсько-шовіністичну політику щодо України, як у плані форсованого наступу на її автономію, так і в економічній сфері (значну частину українських товарів дозволялося вивозити за кордон лише через російські порти, водночас українців зобов’язували купувати певні товари на російських фабриках; російські купці мали великі пільги у торгівлі з Гетьманщиною, а на українські товари накладалось велике мито при торгівлі з Росією) і культурній галузі (у 1720 р. сенатським указом проголошувалось: в Україні „книг ніяких окрім церковних давніх видань, не друкувати”) та інші.І хоч за гетьманування І. Мазепи (1687–1709), який був близьким другом Петра I, були спроби зміцнити гетьманську владу, проте вони не увінчались успіхом.
47.Суспільно-політичні реформи 60-70-их рр. ХІХ ст. в Росії та їх прояви в Україні.
Реформування адміністративної системи в Україні сприяло посиленню влади центру над окраїнами, ліквідації національних особливостей та русифікації українського населення. Таким чином, старий козацький устрій на території України було остаточно ліквідовано, а її територія була поділена на дев'ять губерній. Крім того, з політичних та воєнних причин губернії об'єднали в більш значні адміністративні одиниці — генерал-губернаторства. У першій половині XIX ст. в Україні було три генерал-губернаторства: Київське, Малоросійське і Новоросійсько-Бессарабське.
|
|
|
48.Західноукраїнський суспільний рух другої половини ХІХ ст.
Переломним у розвитку українського національного руху стало останнє десятиліття XIX ст. З виникненням у цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея виходить за межі суто інтелігентського середовища і проникає вглиб суспільства. Вперше в історії українського руху постулат політичної самостійності України було включено в програму окремої партії. Але для того, щоб його реалізувати, потрібна була тривала й копітка праця. Розуміючи це, І. Франко з 1896 р. послідовно й цілеспрямовано розробляє у своїх працях програму національного будівництва. "Тільки інтегральна, все-стороння праця, — писав він, — зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів.., щоб ми справді росли органічно, то тоді тяжче буде ворожій силі спинити нас у тім рості"
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 218; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!