Соціологічна концепція Е.Дюркгейма



Еміль Дюркгейм (1857-1917). Праці: «Елементи соціології», «Про суспільний поділ праці», «Самогубство». Представник пізнього позитивізму. Зберіг принцип об»єктивного підходу до вивчення функціонування суспільства. Позитивістські положення поєднав з аналізом емпіричних даних. Представник соціального реалізму та критик примітивного натуралізму: соціальна реальність має особливий характер, відмінний від фізичної, біологічної, психічної тощо. Суспільство – соціальна цілість, подібна до живого організму з його досконалою системою органів та функцій. Має тенденції розвитку від простого до складного, яке будується через злиття простих суспільств або носить синтетичний характер (Римська імперія). Виникає внаслідок взаємодії між індивідами, однак з часом вивищується над ними. Соціальна солідарність – зв»язки, які об»єднують людей в єдине ціле суспільство. Виникає внаслідок поділу праці та його ускладнення, що в свою чергу породжує складну систему обміну продукцією та життєзабезпечення. Отже, люди, які не знають один одного, неусвдомлено залежать один від одного. Солідарність еволюціонує від механічної до органічної. Механічна солідарність (подібна до зв»язку між собою однорідних молекул неорганічної речовини) носить неусвідомлений, зовнішній до індивіда характер. Розподіл праці незначний. Колективні уявлення та свідомість носять репресивний характер, індивід поглинається спільнотою. Із зростанням поділу праці вплив колективної свідомості на індивіда заслаблюється, людина стає особистістю та бачить особистість в іншому. З»являється органічна солідарність, що носить добровільний та усвідомлений характер, базується на розумінні людьми залежності один від одного. Нормальний стан суспільства базується на професіоналізації, спеціалізації функцій, розвинутому економічному плануванні. Патологічний стан: зростання протиріч між працею та капіталом, класові антагонізми, розлад організації виробництва, нестримна конкурентна боротьба. Ознакою патологічного стану є соціальна аномія – дезінтеграція суспільства та особи, розпад чіткої моральної регуляції поведінки індивіда. В умовах аномії зростає кількість самогубств.

Соціологічна концепція Е.Дюркгейма:

Природа →суспільство

                   ↓

Індивід

Соціологічна концепція М.Вебера

Макс Вебер (1864-1920), німецький соціолог, автор праць «Протестантська етика та дух капіталізму», «Господарство і суспільство», «Політика як покликання і професія». Проводить розмежування предмету природничих та гуманітарно-соціальних наук. Перші досліджують живу та неживу природу, другі – людину та творене нею суспільство. Відмінні методи дослідження. В основі методів природничих наук лежать опис і пояснення, в основі соціогуманітарних наук – розуміння. Тому соціологічну концепцію М.Вебера називають розуміючою соціологією. Розуміючий підхід: оскільки людина є свідомою істотою, здатною діяти осмислено, метою соціології є розуміння, чому люди діють саме так, а не інакше. Це стосується і поведінки груп, і суспільства в цілому. Соціальна дія – дія людини (незалежно від того, має вона зовнішній або внутрішній характер, зводиться до невтручання або до терпеливого прийняття), яка за передбачуваним діючою особою чи діючими особами смислом співвідноситься з дією інших людей або орієнтується на неї. Моменти соціальної дії: внутрішня мотивація та зорієнтованість на інших. Типи соціальної дії:

· Традиційна (визначається звичкою).

· Афективна (визначається емоціями та почуттями).

· Ціннісно-раціональна (визначається свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність, незалежно від успіху/неуспіху внаслідок цієї дії).

· Цілераціональна (визначається очікуванням певної поведінки інших, використання цього очікування для досягнення раціонально визначеної цілі; орієнтована на успіх).

Найбільш придатна до розуміння дослідника – цілераціональна дія.

Індивід – суб»єкт соціальної дії. Суспільство в цілому, великий колектив є лиш об»єктами, на які соціальна дія спрямовується. Людина – центр суспільного життя, суспільство та його організація є вторинними та похідними. Держава, право, нація, релігія мають досліджуватися соціологією лиш в контексті їх цінності для індивідів і тією мірою, якою на них скеровані дії індивідів. Якщо соціальні інститути та інституції втрачають зв»язок з індивідами, вони відмирають.

Концепція політики і влади. Влада та панування пов»язані з взаємним очікуванням індивіда: хто наказує, очікує, що його накази виконуватимуться, хто отримує наказ – очікує наказ, який йому слід виконувати. Забезпечують владу винагороди за добре виконання наказів та покарання за невиконання. Чисті типи панування:

· Легальне (влада лідера заснована на законних процедурах приходу до влади та на слідуванні закону).

· Традиційне (переважала в давніх суспільствах, базувалося на традиційних діях, звичаях поведінки).

· Харизматичне (засноване на вірі у особливі властивості лідера).

В капіталістиному суспільстві характерне раціонально-легальне панування, до якого суспільство іде поступовим, нереволюційним шляхом.

Соціологічна концепція М.Вебера:

Природа ≠ суспільство

                      ↑

Індивід

 


Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 531; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!