Конфліктологія. Концепції Л.Козера та Р.Дарендорфа
Конфліктологія – соціологічна парадигма, що наполягає на конфліктній сутності відносин людей у суспільстві та наголошує на неоднозначному значення конфліктів. Виникає у 1960-х рр. як критика структурного функціоналізму, що розглядає конфлікти лише як шкідливі та аномальні явища. Провідні теоретики – Л.Козер та Р.Дарендорф.
Льюїс Козер (1913-2003), американський вчений, автор праці«Функції соціального конфлікту». Конфліктність, за Козером, є органічним станом соціальної системи, який може нести не лише шкоду, але і благо. Соціальний конфлікт – спосіб адекватного пристосування соціальних норм до мінливих обставин. Причина конфліктності: в будь-якій соціальній структурі завжди наявна конкуренція окремих індивідів чи підгруп за дефіцитні ресурси, престиж та владу. Соціальні структури відрізняються одна від одної дозволеними способами вираження прагнень та рівнем терпимості стосовно конфліктних ситуацій. Групи з високою частотою взаємодій та тісністю зв»язків схильні гасити конфлікти, адже вигода від тісних зв»язків є вищою. Однак через акумуляцію антагонізмів зрештою настане гострий конфлікт, спричинений як необхідністю розв»язання проблеми, так і необхідністю вичерпання накопичених образ. В жорстких системах (наприклад, тоталітарна політична система), де придушується конфлікт, блокується також специфічний попереджувальний сигнал, і тим самим поглиблюється небезпека соціальної катастрофи. В групах з частковою індивідуальною участю типовою буде множинність конфліктних ситуацій, які прагнуть розв»язати конкретну ситуацію, а не руйнувати систему. Неоднорідні конфлікти, що постійно накладаються один на одного, забезпечуючи підтримку рівноваги внутрішньо групової структури. В ході конфлікту з’ясовується дійсний потенціал кожного противника, стає можливою нова рівновага між ними і відновлення відносин, змінюється існуючий стан позицій влади. Кожен конфлікт рано чи пізно повинен завершитись. За ступенем нормативної регуляції всі конфлікти перебувають між наступними крайніми позиціями:
|
|
|
· повністю інституціоналізовані конфлікти (їх завершення є визначеним заздалегідь)
· абсолютні конфлікти (конфлікт завершується лише тоді, коли повністю зруйновано противника).
Р.Дарендорф (1929-2009), німецький соціолог та політолог, автор праці«Сучасний соціальний конфлікт».Положення теорії:
· Суспільство постійно перебуває в процесі змін.
· Кожне суспільство базується на насиллі одних його членів над іншими.
· Конфлікти є повсюдними і притаманними кожному суспільству.
· Кожен елемент суспільства сприяє його інтеграції та змінам.
|
|
|
Суть соціального конфлікту пов»язаний з антагонізмом влади та підвладного, що і є рушієм історії. Всяка влада породжує конфлікт. Тому конфлікт є природним для всякого суспільства. Водночас, конфлікти можна регулювати та керувати ними. Соціальні інститути мають виробити правила поведінки для конфліктуючих сторін, аби конфлікт не став всеохопним. Етапи подолання конфлікту:
· Усвідомлення своїх інтересів протилежними групами.
· Об»єднання та перерозподіл влади.
Підсумок будь-якої конфліктної ситуації – зміни у суспільстві.
Символічний інтеракціонізм. Концепції Дж.Г.Міда та Г.Блумера
Символічний інтеракціонізм – інтерпретативна течія в соціології, що пояснює соціальну реальність як символічну взаємодію між людьми (на основі мови, жестів тощо).Засновник – чиказький вчений Джордж Герберт Мід (1863-1931), автор праць «Філософія дій», «Розум, Я та суспільство». Соціальний процес – процес безперервних змін та розвитку суспільства. Зміст соціального процесу – взаємодії індивідів у групі та суспільстві. Соціальний світ, середовище соціальної діяльності, людська особистість – наслідки цієї взаємодії. Схема:
Суспільство
↑
Символічна взаємодія
|
|
|
↑
Індивіди
Взаємодія відбувається через жести та мову – за допомогою символів. Відбувається обмін діями, соціальними ролями, інформацією. Відбувається через це становлення індивіда, зумовлене соціальними функціями. Людина в концепції Міда є похідною від соціальної дії, повністю зумовленою суспільством. Її свобода полягає лиш у виборі нею соціальних ролей, які вона може виконувати.
Герберт Блумер (1900-1987), автор праці«Символічна взаємодія: перспективи і метод». Типи взаємодії: символічна (притаманна людині) та несимволічна (притаманна усьому живому, крім людини). Людина-діяч – основна соціологічна категорія, центральна постать взаємодії. В цьому його погляди на роль індивіда в суспільстві відрізняються від поглядів Міда. Суспільство – символічна взаємодія людей, груп та колективів. Включає різноманітні види взаємопов»язаної поведінки людей: кооперацію, конфлікт, взаємно байдуже ставлення, експлуатацію тощо. Є динамічним явищем. Колективна дія –осмислена взаємодія між 2 та більше людьми. Є процесом в русі і змінах. Розуміння Г.Блумером символічного інтеракціонізму:
· Дія людини по відношенню до речей відбувається на підставі смислів, які люди вкладають в речі.
|
|
|
· Сенс сам по собі речам не належить, він виникає через взаємодію людей, вписується в неї і є соціальним феноменом.
Уявлення Г.Блумера про суспільство та процеси в ньому:
Суспільство
↑
Індивід→ Символічна взаємодія ←Колектив
↑
Група
Завдання соціології за Блумером: дослідження інтерпретації людьми сенсу речей, інтерпретація ситуацій людської взаємодії, досілдження колективної дії.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 714; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!