Поняття позитивізму та натуралізму. Загальна характеристика позитивістського підходу в соціології
Позитивізм – напрям філософії, згідно з яким позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового пізнання (природничо-науковий метод). Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях, експериментах та доказовості. Натуралізм — це погляд на світ, відповідно до якого природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення всього наявного на землі. З цієї точки зору, закони природи пояснюють функціонування суспільства, норм поведінки, моралі індивіда та суспільства загалом. Загальні риси позитивістсько-натуралістичного напрямку в соціології:
1. Онтологічний натуралізм: соціокультурні і природні явища якісно однорідні, пізнати закони розвитку суспільства можливо, пізнаючи закони природи.
2. Методологічний натуралізм: соціологічне знання має базуватися за моделлю фізичних наук.
3. Феноменалізм: перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних на противагу умоглядності соціальної філософії.
4. «Ціннісна нейтральність»: утримання соціолога від ціннісних суджень щодо досліджуваних явищ, процесів, результатів.
5. Інструментальний характер наукового знання та соціальна інженерія.
Соціологічне вчення О.Конта
Огюст Конт (1798-1857) – засновник позитивістського напрямку у філософії, вперше виокремив соціологію як окрему науку. Автор праць «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики». Метою суспільних наук, в тому числі і соціології, О.Конт вважав знаходження дієвих підходів до подоланя стану хаосу, анархії в суспільстві. Соціологія, за його вченням, - «соціальна фізика», що вивчає суспільство, закони існування яких подібні до законів існування біологічного організму. Завдання соціології – виокремлювати факти соціальної реальності, робити первинні емпіричні узагальнення на основі методів спостереження, експерименту та порівняння. Мета соціології – дослідження законів розвитку з метою передбачення та належної організації суспільного життя, подолання криз, через яке проходить суспільство. Структура соціології: соціальна статика (вивчення сталих рис поведінки, притаманних індивіду, родині, суспільству) та соціальна динаміка – взаємодія та зміна у поведінці, організації цих елементів («анатомія суспільства»). Рушій переходу від стадії до стадії – зростання та функціональне ускладнення суспільства. Стадії розвитку суспільства у його динаміці («Закон 3 стадій»):
|
|
|
· Теологічна: доба віри людства у потойбічні сили (фетиші та тотеми – багатобожжя – єдинобожжя). Явища суспільного життя – наслідок дії надприродних агентів. Перевага військової сили та завоювання.
|
|
|
· Метафізична: явища суспільного життя – наслідок дії умоглядних сутностей, які виводяться філософією («чеснота», «душа»). Перехід від теологічної до наукової, позитивної стадії. Відбуваються релігійна реформація, багатоманітність у християнстві та соціальні революції.
· Позитивна: явища суспільного життя виокремлюються та пояснюються на основі спостережень, науково доведених фактів. Зникають питання походження сусрільства та загальної мети його функціонування.
Рушійні сили та тенденції суспільного розвитку, підсистеми суспільства та типи суспільств за Г.Спенсером
Герберт Спенсер (1820-1903), британський вчений. Праці – «Вивчення соціології», «Основи соціології». Органіцизм та еволюціонізм Г.Спенсера: суспільство подібне до живого організму, що складається з «клітин», які мають певну схожість та живуть відносно тривало – людей. Тенденції розвитку: зародження – зростання – відмирання. Зростання суспільства ускладнює його структуру та поглиблює поділ функцій всередині структури. Рушійні сили суспільної еволюції: «природний відбір», «боротьба за існування», «виживання сильнішого». Складові підсистеми суспільства:
1. Підтримуюча – промисловість, що забезпечує виробництво необхідних продуктів.
|
|
|
2. Дистрибутивна – розподіл благ на основі розподілу праці (забезпечує зв»язок між членами організму).
3. Регулятивна (держава) – організує частини на основі їх підпорядкування цілому.
Типи суспільств:
Військове: провідна роль належить військовим, суспільство виживає за рахунок знищення чи підкорення переможених переможцям. Держава централізується, активно втручається в торгівлю, промисловість, духовне життя, що гальмує їх розвиток. Більшість населення стає безініціативним, пасивним, не здатним до самостійної адаптації до змін у навколишньому середовищі.
Промислове: переважає економічна конкуренція, в якій перемагає найсильніший. Ця боротьба несе інтелектуальний та духовний прогрес. Існують політичні права і свободи. Переважання мирних тенденцій у зовнішній політиці.
Найгірший стан суспільства – виживання та успіх найслабших – людей з низьким рівнем інтелекту та моральними якостями. Ознака деградації та відмирання суспільства. Уряд, за Г.Спенсером, не має втручатися у природні процеси, що відбуваються в суспільстві, тоді це забезпечить виживання сильніших та нормальний природний суспільний розвиток.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1107; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!