Соціологічна концепція М.Драгоманова
М.Драгоманов (1841-1895). Український вчений та громадський діяч, один з провідників українського громадівського руху другої половини ХІХ ст. Автор праць «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Внутрішнє рабство і війна за звільнення», «Вільна спілка». Суспільство – добровільний союз, асоціація гармонійно розвинутих особистостей. Завдання людини – пізнання себе та рух до цивілізації. Розвиток суспільства – прогрес від невільного співіснування людей до вільного як в духовній, так і в соціальній сфері. Доказ цього Драгоманов бачив у скасуванні кріпацтва в Європі та Російській імперії у ХІХ ст. Абсолютистські режими, за Драгомановим, мали поступово зникнути та змінитися конституційними. Досягнення цієї мети можливе тільки через поступові реформи, а не через революційне насильство. Суспільство організовується «знизу догори»: від самоврядування на рівні громад (місто і село), волостей, повітів та областей. Лиш наступним має іти загальнодержавний рівень. Тому великі держави, за Драгомановим, мали бути федеративними – являти собою союзи громад. Драгоманов відстоював ідеї первинності громадянських прав і свобод (недоторканість житла, свобода совісті, слова і друку, відмова від тілесних покарань, скасування смертної кари, розширення виборчих прав, наявність виборних представницьких установ на місцевому, територіальному та загальнодержавному рівні). Відстоював ідею поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, відповідальності уряду перед парламентом. Водночас, крім національного об»єднання необхідне і загальнолюдське, що може врегульовувати міжнаціональні відмінності та суперечності.
|
|
|
Соціологічна концепція М.Грушевського
М.С.Грушевський (1866-1934). Український історик, соціолог, громадський та політичний діяч. Голова українського революційного парламенту – Української Центральної Ради (1917-1918). Автор фундаментальної праці «Історія України-Руси». Основна праця в галузі соціології – «Початки громадянства». Протягом еміграції 1919-1924 рр. створив у Відні Український соціологічний інститут. Зазнав вплив праць О.Конта, М.Вебера, Е.Дюркгейма, соціально-психологічних ідей В.Вундта. Застосував історико-соціологічний підхід до аналізу сучасності, відомий як «генетична соціологія»: соціальні процеси сьогодення та їх передбачення в майбутньому можна пояснити, досліджуючи соціальні процеси в минулому. Це досягається через віднаходження певних постійних рис суспільного розвитку, що супроводжували розвиток народу протягом різних періодів його історії. Основні положення підходів Грушевського:
· Різні сфери суспільного життя необхідно розглядати у взаємозв»язку, не зводячи розвиток суспільства лиш до 1 чинника (економічний, соціально-психологічний, культурний). В різні історичні періоди в суспільному житті можуть на перший план виходити або економічний, або релігійний, або культурний чинники тощо.
|
|
|
· Суспільний прогрес відбувається під впливом 2 протилежних тенденцій: колективізму (прагнення до участі в житті іншого, до загального блага, солідарності) та індивідуальної самодостатності – автаркії. Тому процеси інтеграції в суспільстві змінюються процесами диференціації.
Проблеми розвитку соціології як науки та навчальної дисципліни в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.
Радянська доба. 1920-і рр.: відносна свобода досліджень та дискусій доби «коренізації-українізації». У 1924 р. за ініціативи Грушевського відкрито кафедру історії України при ВУАН, секцію методології та соціології при кафедрі очолив Й.Гермайзе. Прикладні (емпіричні) соціологічні дослідження (народжуваності, смертності, самогубств, демографічної ситуації в Україні) з кінця ХІХ – початку ХХ ст. і в той час здійснювали М.Птуха, П.Пустоход, М.Трачевський, І.Коваленко. Соціопсихологічні дослідження у 1920-х рр. проводилилися в Українському психоневрологічому інституті. У Харкові, при Українському інституті марксизму-ленінізму діяла філософсько-соціологічна секція. 1930-і рр. – скасування обмеженої свободи досліджень у суспільних науках. Створено Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), посилено партійно-державний тиск. Усі загальносоціологічні дослідження проводилися в межах марксизму-ленінізму – офіційної ідеології тоталітарного режиму. Кількість експериментальних практичних досліджень зросла, однак їх об»єктивність опинилася під загрозою. Після Голодомору 1932-1933 рр. було репресовано вчених, які об»єктивно вказали на зменшення кількості населення станом на 1937 р. Соціологічні дослідження мали перетворитися на ілюстратора успіхів тоталітарного режиму. Зникає уявлення про соціологію як цілісну царину знань, що поєднує емпіричні та теоретичні дослідження. Загальносоціологічні дослідження відносять до предмету соціальної філософії (Інститут філософії з 1947 р. досліджував національні та соціальні питання). Спеціальні та галузеві соціологічні теорії – до предмету наук, пов»язаних з ними. Конкретні дослідження – до демографічно-статистичних. 1968 р. видано збірку «Соціологія на Україні», яка мала перетворитися на щорічник, однак нових випусків не було. Чинники гальмування розвитку соціології в Україні в радянську добу:
|
|
|
|
|
|
· Заперечення ідеї існування соціології як окремої науки, прагнення штучно привести її набутки в річище марксизму-ленінізму.
· Цілковитий ідеологічний, силовий та фінансовий контроль КПРС та держави за суспільствознавством.
· Обмеженість та недостовірність державної статистики.
· Нестача матеріально-технічної бази соціологічних досліджень.
· Брак зв»язків з зарубіжними науковцями в соціологічній сфері та можливостей підготовки висококваліфікованих спеціалістів (в т.ч. за кордоном).
Сучасні проблеми розвитку соціології в Україні. У 2-й половині 1980-х рр. відбувається реабілітація суспільствознавчих дисциплін, що не визнавалися радянським режимом, в т.ч. соціології. У 1990-х рр. створено Інститут соціології НАН України, Українську соціологічну асоціацію, відкриваються спеціалізовані кафедри, спецради, присвоюються звання. Водночас, наявна низка проблем, не подоланих донині: зведення предмету соціології до рівня конкретних соціологічних досліджень, необхідність поширення знань про здобутки вітчизняних науковців (імена яких замовчувалися або подавалися однобічно), необхідність утвердження методологічного плюралізму. Нині стоїть проблема недопущення перетворення науки на засіб маніпулятивних технологій (передвиборчих тощо). Стоїть питання про вивчення і осмислення світових здобутків соціології в контексті реалій суспільного розвитку в Україні.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 504; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!