Питання 2. Сучасні партії та політичні об’єднання

Політична партія — це об'єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку Кожна політична партія має свою програму, яка є викладом цілей та завдань партії, шляхів їх досягнення. Партія може розробити власну символіку — партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз тощо. Реєструються політичні партії Міністерством юстиції України. Так, якщо у 1994 р. нараховувалося 30 політичних партій, у 1998 р.— 53, то в 2002 р.— 127. На сьогодні перереєстрацію пройшли понад 100 політичних партійрізного спрямування та орієнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. Така кількість партій свідчить про незавершеність структурування українського суспільства. Більшість політичних партій мають дочірні молодіжні організації.

За ха­рактером політичної орієнтації партії поділяють на праві, ліві і центристські:

Ø До правих відносять націонал-радикальні партії: націоналіс­тів, Консервативну Республіканську партію, Українську Національ­ну Асамблею — Українську Народну Самооборону та інші.

Ø Ліві— це партії соціалістичного і комуністичного спрямуван­ня: Селянська партія України, Соціалістична партія України, Про­гресивна соціалістична партія, Комуністична партія та інші.

Ø   Центристські партії являють собою широкий політичний спектр. Це партії націонал-демократичного, націонал-державницького, ліберально-демократичного, соціал-демократичного спрямування. Політологи розрізняють серед них правий центр, центр і лівий центр. До центристських партій належать Народний Рух України, Демо­кратична партія України, "Партія Зелених" України, Ліберальна партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана), Трудо­вий конгрес України та інші.

Партії в Україні організовуються здебільшого під конкретного лідера, вони є нечисленними і не мають вагомого впливу в масштабах держави, їхні осередки на місцях ведуть певну пропагандистську й організаційну діяльність, активізуючись, як правило, під час виборчих кампаній. У цей період відбувається формування блоків партій. Між політичними партіями точиться суперництво за вплив на маси, залучення до своїх лав нових членів, що визначає політичну атмосферу українського су­спільства в умовах незалежності.

Зміцненню і розвитку політичних партій в Україні сприяють зміни у вибор­чому законодавстві. Так, у 1998 і 2002 рр. Вибори до Верховної Ради України здійснювалися за змішаною виборчою системою (половина депутатів обиралася за виборчими списками партій). У 2006 р. вибори до ВР України про­водилися за пропорційною виборчою системою, яка передбачає обирати склад парламенту лише за партійними списками, але виникли проблеми, коли відомими виборцям є лише чільна десятка партійного списку, коли партії у парламенті своїми діями не виконують обіцянок виборцям; коли не визначеним є позбавлення мандатів окремих депутатів, які не підтримують рішень партії за списком якої вони пройшли в парламент, тощо. Отже, політична реформа в Україні потребує доопрацювання і внесення відповідних змін до Конституції, ухвалення законів, зокрема “Закону про опозицію”, “Закону про Кабінет Міністрів”, “Закону про Президента України” та інших.

Питання 3. Плекання національної самосвідомості як основний чинник відродження духовності Національна загаль­нодержавна політика як засіб подолання етностереотипів

Питання про використання культурної політики як ефек­тивного інструменту оновлення суспільства надзвичайно гостро постало в Україні після проголошення незалежності. Саме з цієї події дедалі більшої сили і розмаху в культурно-духовному житті набули три суперечливі процеси:

• перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів, орієнтирів, настанов поведінки;

• повернення традиційних цінностей національної куль­тури, відтворення релігійних та національних форм світосприй­няття;

• проникнення та адаптація на національному ґрунті но­вої системи цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації.

Зіткнення цих потоків призвело до руйнівного вибуху в свідомості як на рівні окремої людини, так і на рівні суспільства, кризи національної ж ідентичності, втрати почуття історичної перспективи і зниження рівня самооцінки нації.Цей феномен названо "культурним шоком у посткомуністичних суспільст­вах". За цих умов гасло духовного відродження висувається на перший план.

Поняття "українська національна політична свідомість" відображає процес творення чи повернення до життя української духовності, українських національних цінностей, насамперед, національної ідеї та пов'язаних з політичною сферою етнічних компонентів суспільної свідомості (притаманних українській мові морально-етичних та суспільно-політичних понять, рис національного характеру, менталітету, патріотичних почуттів, історичної пам'яті).

3. Національна самосвідомість - певна сукупність уяв­лень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на підставі чого люди і вважають себе пред­ставниками певної національності.

Утворення незалежної України стало потужним по­штовхом до відродження національної самосвідомості. Слід підкреслити, що без плекання української самосвідомості, фор­мування національної ідеї неможлива розбудова української політичної нації та держави. Відроджуючи національний мента­літет, національні цінності, духовність, український народ ство­рює природний міцний фундамент самобутньої незалежної України.

Українська держава, враховуючи багатий етносклад укра­їнського суспільства, гарантує всім громадянам України незале­жно від їх етнічного походження рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права, підтримку національної самосвідо­мості та самовизначення у формах, які не створюють загрози територіальній цілісності України.

Етнонаціональна політика української держави ставить за мету обернути багатонаціональний склад українського суспіль­ства з потенційно можливого джерела етнонаціональних проти­річ і конфліктів на опору та силу України. За роки незалежності українська держава засвідчила свою відданість гуманістичним,, демократичним принципам організації багатонаціонального життя. В Україні функціонують Державний комітет у справах національностей та міграції, Рада представників всеукраїнських громадських об'єднань національних меншин, Фонд розвитку національних меншин, Фонд депортованих народів Криму.

Потенціал взаєморозуміння у народів України досить ви­сокий, це підтверджується тим, що на шляху побудови власної державності по суті не було збройних етнонаціональних конфлі­ктів.

Обставини, що заважають зміцненню атмосфери вза­єморозуміння в українському суспільстві:

• статус російської мови, суперечності між україномов­ним і російськомовним населенням;

напруження між кримсько-татарським і російським на­селенням у Криму;

 • економічні, соціальні, ідеологічні суперечності між ін­дустріальними, майже повністю русифікованими регіонами, та сільськогосподарськими областями.

Загальна атмосфера етнонаціональної толерантності, пра­гнення більшості громадян України до узгодження своїх інтере­сів - усе це створює передумови для завершення процесу фор­мування української нації.

Запитання для самоперевірки

1. Використовуючи рекомендовану літературу, з'ясуйте проблеми формування національної свідомості як основного чинника відродження духовності.

2. Письмово дайте відповіді на запитання:

а) що означають терміни "національна політична сві­
домість", національна самосвідомість?

б) у чому полягає основна мета етнонаціонатьної полі­
тики Української держави?

в) які органи створені в Україні з метою поліпшення
міжетнічних відносин?

г) які обставини стоять на заваді зміцненню атмосфери
взаєморозуміння в українському суспільстві?

■

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 258; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!