Тема 8. КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА
Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі відповідно до неї.
За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.
Зміст конституційного ладу України складається з передбачених і гарантованих Конституцією України:
- державний лад,
- суспільний лад,
- конституційний статус людини і громадянина,
- система безпосереднього народовладдя,
- система державної влади і місцевого самоврядування,
- територіальний устрій,
- основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.
За формою конституційний лад є системою основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією. Тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.
Існуючий конституційний лад України характеризується рядом загальних принципів: суверенності, демократизму, гуманізму, реальності, системності, наукової обґрунтованості, історизму, наступності, програмного характеру, гарантованості.
Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність конституційного ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад – це офіційний державний і суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених Конституцією.
|
|
|
Конституція України закріпила систему гарантій конституційного ладу. Основними з них є:
- народ України,
- Конституція і закони України,
- Українська держава в цілому і в особі її спеціальних інститутів (організацій, служб),
- Президент України,
- Верховна Рада України,
- Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади,
- Конституційний Суд України,
- Суди загальної юрисдикції, прокуратура,
- політичні партії, громадські організації та об’єднання,
- Засоби масової інформації, територіальні громади та органи місцевого самоврядування, міжнародні організації.
Держава є основним гарантом конституційного ладу в цілому, так і в особі її відповідних інституцій – органів внутрішніх справ, закордонних справ, Збройних Сил України тощо.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки покладається на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її функціями.
Демократизм конституційного ладу означає існування необмеженої влади народу, і ґрунтується на демократизмі Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, судів, інших органів влади і державних організацій. Безпосереднім показником демократії в державі є система політичних прав і свобод громадян.
|
|
|
Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація і діяльність постійно відповідають волі народу.
Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей, в якій кожна людина вільна і володіє невід’ємними правами, рівноправна з іншими членами асоціації, самостійна у виборі свого правового стану (громадянство, громадянство іноземної держави, безгромадянство), по-друге, позадержавні (інституціоналізовані в об’єднання громадян) асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю, політичним, професійним та іншим інтересам, по-третє, громадські (недержавні) відносини формуються за належністю та інтересами, розвиваються та функціонують на самоврядних основах, самопрояві волі та інтересах окремих індивідів та їх асоціацій, що діють в провосвободному (вільному від державно-правового впливу) просторі суспільства.
Демократична правова держава – це заснована та діюча на демократичних основах юридична організація суспільства, правова форма організації та діяльності публічно-політичної влади, її взаємовідносини з людиною у різних громадянських станах та громадянським суспільством.
|
|
|
Важливі принципи громадянського суспільства та демократичної правової держави, їх взаємовідносин на індивідуальному та масовому (асоційованому) рівнях закріплені та оформлені в системі конституційного ладу.
Конституція України створила необхідні передумови для подальшої розбудови України, утвердження в ній якісно нових рис, притаманних істинно суверенній, демократичній, соціальній, правовій державі, і відповідно, якісно нової організації і діяльності держави.
Тема 9, 10. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. ГРОМАДЯНСЬКІ СТАНИ ОСОБИСТОСТІ
Сукупність властивостей, що характеризують людину як соціальну істоту, учасника суспільних відносин, охоплюється поняттям – особистість. Людина стає особистістю в процесі свого розвитку, під впливом як індивідуальних, так і соціальних факторів. Правовий стан особистості відбиває належність особи до держави: громадянство, іноземне громадянство, відсутність громадянства будь-якої держави.
|
|
|
Положення людини в суспільстві визначає правовий статус особистості, співвідношення між громадянином і державою. Правовий статус особистості складається з: громадянства; загальної правоздатності; політико-правових принципів, основних прав та обов’язків громадян; юридичних гарантій прав, свобод та обов’язків особистості.
Громадянство України визначає постійний зв’язок особи з державою, який відбивається і їх взаємних правах та обов’язках.
Кожний вид громадянських станів особистості регламентується Законами України:
- громадянин України – Законом України “Про громадянство України”,
- іноземці – Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”,
- особи без громадянства - Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено засади правового статусу іноземних громадян.
Ст.26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства в Україні може бути надано притулок у порядку, встановленому законодавством. Порядок надання притулку, визнання біженцем регламентовано Законом України “Про біженців”.
Гарантії здійснення основних прав, свобод та додержання основних обов’язків полягають в тому, щоб забезпечити найбільш благосприятливі обставини, в яких закріплений законом статус громадянина ставав юридичним та фактичним положенням кожної окремої людини. Поняття “гарантувати основні права та свободи громадян” означає забезпечення володіння і користування основними правами й свободами та захищати їх від порушників.
Широким спектром повноважень наділений орган, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захищає кожного на території України в межах юрисдикції - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (інститут омбудсмана в Україні). Правовий статус органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 13.11.1997 року.
Основою для закріплення в Конституції України визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями стали Всезагальна декларація прав людини (прийнята генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992 року), Міжнародна Хартія прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Європейська конвенція про права людини і основні свободи та ін.
Тема 11. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД УКРАЇНИ
Державний лад представляє собою організацію і діяльність держави. Оскільки держава сама є політичною організацією суспільства, то державний лад визначається як державне будівництво, або устрій держави та її діяльність.
Форма держави – територіальна організація держави, форма державних зв’язків між державою в цілому та її частинами, їх правовий статус.
Форма держави складається з:
- форми державного (політичного) режиму: демократичний, антидемократичний (авторитарний): деспотія, аристократія, фашизм, тоталітаризм (диктатура);
- форми державного правління: республіка (президентська, парламентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська), монархія (конституційна, абсолютна);
- форми державного устрою: унітарна держава (проста, складана), федерація та конфедерація, регіоналістська або обласна держави.
Україна є демократичною державою, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно до його волі.
Народовладдя означає приналежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини й громадянина.
Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії. Конституцією України закріплено право народу як джерела влади реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати і змінювати конституційний лад України.
Пряме народовладдя – система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань. Форми реалізації безпосереднього народовладдя поділяються на: основні – вибори, референдуми; інші форми – дорадчі опитування, народні обговорення тощо.
Відповідно до Конституції України, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради України, Президент України, а також органи місцевого самоврядування України.
Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Порядок проведення референдумів, їх види встановлено Законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” (03.07.1991).
Суверенітет – це властивість держави, що визначає її верховенство, самостійність та незалежність при здійсненні функцій всередині держави та за її межами. Суверенітет розглядається в залежності від його змісту в трьох аспектах: державний, народний та національний суверенітет.
Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. В залежності від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи – монархії та республіки.
Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Тема 12. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ КРАЇНИ. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна, обласна (регіоналістська) держава.
Згідно ст.2 Конституції України Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають у нерозривному взаємному зв’язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам федеративної держави.
Територія унітарної держави завжди має свою внутрішню організацію – адміністративно-територіальний устрій, суть якого зводиться до поділу єдиної території держави на складові частини.
Відповідно до ст. 133 Конституції України адміністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних одиниць (складових частин), яка складається з Автономної Республіки Крим (надалі – АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл. За географічними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на регіони (АРК, області, райони) та населені пункти (села, селища, міста).
До складу території України входять: АРК, 24 області, міста Київ, Севастополь.
Конституційний статус Автономної Республіки Крим визначено Розділом Х Конституції України та законами України. АРК є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України вирішує питання, віднесені до її відання.
Державна територія – простір на якому розповсюджується державна влада. Під територією розуміють не тільки суходіл, але і акваторії та повітряний простір над суходолом, акваторією.
Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.
Національна безпека і оборона є гарантом державотворення в Україні, необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.
Система забезпечення національної безпеки – це сукупність державних органів (законодавчої, виконавчої, судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями й завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України є Рада національної безпеки і оборони України.
Оборона України – комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави та мирного життя народу.
Тема 13. КОНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА ОРГАНІВ
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Орган Української держави є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів України, яка будується за принципом розподілу влади. Орган державної влади виступає від імені держави і водночас від свого власного імені та посідає цілком певне місце в державному апараті.
Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави: єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України; гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є глава Української держави – Президент України; Кабінет Міністрів України реалізує виконавчу владу; правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Верховна Рада України, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.
Верховна Рада України є єдиним загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь Український народ і виступає від імені всього народу. Відповідно до чинної Конституції України та Регламенту Верховної Ради України загально парламентськими інститутами загальної компетенції є Голова Верховної Ради України, його перший заступник і заступник, апарат Верховної ради України (секретаріати, управління справами, інститут законодавства, парламентське видавництво).
Президент – це одноособовий виборний глава держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на певний строк. В Україні Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Повноваження Президента України визначені ст. 106 Конституції України.
Кабінет Міністрів України (Уряд) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади.
Конституційне визначення Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної ради України та нормативних актів Президента України.
Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України у своїй діяльності керується його актами. Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра (голову Уряду) та припиняє його повноваження, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням голови Уряду членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах.
Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Компетенція центральних органів виконавчої влади визначена у відповідних Положеннях про ці органи.
Державні перетворення, що проходять в Україні можуть внести зміни та доповнення до організації інституту президентства в Україні, Верховної Ради України та органів виконавчої влади в Україні.
Державна адміністрація є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові України, а також Кабінету Міністрів Україні Обласній державній адміністрації, Київській, Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні, районні у містах Києві, Севастополі державні адміністрації.
Виконавчу владу в областях і районах здійснюють обласні та районні адміністрації. Місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбаченими Законами України “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України (ст. 147 Конституції України) та судами загальної юрисдикції.
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конституції України).
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
В Україні, в залежності від виду контролю, функціонують відповідні органи, так наряду з Верховною Радою України, що здійснює парламентський контроль, здійснюється конституційний контроль органом конституційної юстиції - Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. До того, Конституцією України регулюється діяльність Вищої ради юстиції України (ст. 131), прокуратури (ст. 121), адвокатури (ст. 59).
Тема 14. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Історія розвитку місцевого самоврядування (муніципальної влади). Роль Магдебурзького права в українській історії.
Побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села, селища, міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою безпосередньо і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради.
Територіальні громади та органи, утворені ними, мають власні повноваження, у межах яких діють самостійно, під свою відповідальність, а також повноваження органів виконавчої державної влади, надані (делеговані) їм законом, у межах яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. ст. 142, 143 Конституції України).
Територіальну громаду складають жителі, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватись в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.
Основними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад, спрямованими на забезпечення безпосереднього здійснення ними самоврядування в межах Конституції та законів України, є місцеві вибори, референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.
Очолює виконавчий орган ради та головує на його засіданнях сільський, селищний, міський голова, який безпосередньо обирається територіальною громадою та є її головною посадовою особою. Більшість питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, сільський, селищний, міський голова вирішує разом з радою та її виконавчим комітетом.
Правовий статус та повноваження органів місцевого самоврядування регулюється Конституцією України та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Тема 15. ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Порядок діяльності Верховної Ради України, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, законами України про Регламент Верховної Ради, про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційно-правовими формами роботи Верховної Ради є її сесії і засідання.
Організація діяльності Президента України визначена Розділом V Конституції України.
Конституцією встановлено порядок формування державних органів, які формуються самостійно або за погодженням. Так, серед основних функцій Верховної Ради України важливе місце займає установча функція, здійснення якої провадиться за основними напрямками:
1) участь у формуванні органів виконавчої влади (вирішення питання про надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра; прийняття резолюції щодо недовіри Уряду (вотум недовіри), яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів України; питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України деяких керівників центральних органів державної влади тощо);
2) формування органів судової влади та прокуратури (обрання суддів безстроково; призначення третини складу Конституційного Суду України; вирішення питання щодо надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади);
3) створення парламентських структур (призначає та звільнює з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; призначає на посади та звільняє з посад голову та інших членів Рахункової палати Верховної Ради України; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради, його першого заступника і заступника та відкликає їх, затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії тощо);
4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій (призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної Виборчої комісії за поданням Президента України; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України за поданням Президента України тощо);
5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування (право дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної Ради АРК; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого самоврядування).
Щодо самої Верховної Ради України як представницького органу, то вона обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Порядок обрання народних представників до парламенту України встановлено Законом України “Про вибори народних депутатів України”.
Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Порядок обрання Президента України встановлено Законом України “Про вибори Президента України”.
Стаття 106 Конституції України визначає повноваження Президента України. Серед конституційних повноважень, одним з найважливіших і найдійовіших повноважень Президента України як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.
Депутати сільської, селищної, міської ради обираються жителями села, селища та міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Порядок проведення виборів до місцевих представницьких органів та сільського, селищного та міського голову визначено Законом України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.
Голови районної та голови обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Виборчий процес – це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Стадії виборчого процесу:
- призначення виборів як перша стадія виборчого процесу (призначення виборів залежить від їх виду, так, чергові вибори народних депутатів до Верховної Ради України відбуваються в термін, зазначений ст.77 Конституції України, Президента України – ст. 103 Конституції України, чергові вибори до органів місцевого самоврядування відбуваються одночасно з виборами до Верховної Ради України);
- утворення виборчих округів та виборчих дільниць;
- складання списків виборців;
- висування і реєстрація кандидатів;
- передвиборна агітація: поняття, основні принципи;
- порядок проведення голосування, підрахунку голосів та оприлюднення результатів голосування.
Вибори в Україні класифікуються за територіальною ознакою, об’єктом виборів, за часом проведення, за правовими наслідками.
За порядком визначення результатів виборів розрізняють виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.
Народні депутати України є виразниками волі народу у Верховній Раді України, які обираються строком на чотири роки. Вимоги до народного депутата та його повноваження визначені ст. 76 Конституції України, правовий статус народного депутат врегульовано Законом України “Про статус народного депутата України”.
Систему гарантій депутатської діяльності складають умови і підстави успішного здійснення народними депутатами своїх прав і обов’язків: право на гарантування депутатської недоторканності; право на одержання народним депутатом необхідних інформаційних матеріалів, консультацій спеціалістів, використання засобів масової інформації та технічних засобів; додаткові трудові права; право на обов’язкове державне страхування життя та здоров’я народного депутата тощо.
Тема 16. СУЧАСНИЙ ЕТАП КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ
В УКРАЇНІ
В процесі конституційної реформи в Україні умовно можна виділити три основних етапи:
- формування нормативно-правової моделі конституційного ладу України (1989-1995 роки),
- підготовка та прийняття Конституції України (1992 – 1996 роки),
- новелізація конституційного поля України, підготовка змін до Конституції України, формування політико правової системи українського конституціоналізму (сучасний етап).
Початком першого етапу стали зміни до Конституції УРСР та проголошення Декларації про державний суверенітет України.
27 жовтня 1989 року був прийнятий Закон “Про зміни та доповнення Конституції Української РСР”, в якому встановлювався єдиний для всіх Рад строк повноважень, порядок створення судів тощо.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація стверджувала сучасну назву держави – Україна, підкреслювала приналежність до народу України – єдиного джерела державної влади – громадян усіх національностей, констатувала верховенство Конституції і законів республіки на своїй території, розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу і судову, гарантувала громадянам рівність перед законом, економічну безпеку і національно-культурне відродження українського народу тощо.
На основі Декларації про державний суверенітет України Верховною Радою УРСР прийнято Закон “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 року № 142-ХІІ, який визначає зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР.
24 жовтня 1990 року було прийнято Закон “Про зміни та доповнення Конституції Української РСР”, у відповідності до якого вносились зміни до ст.3 Конституції Української РСР, замість принципу демократичного централізму вказано, що організація та діяльність держави будується на основі виборності всіх органів державної влади, підзвітності народу і т. ін.; виключена ст. 6 Конституції, що закріплювала керівну роль комуністичної партії СРСР в радянському суспільстві тощо.
18 квітня 1991 року прийнято Закон “Про внесення змін до п.4 ст. 118 Конституції Української РСР” (Голова Ради Міністрів УРСР перейменовано в Прем’єр-міністра УРСР), 21 травня 1991 року прийнято Закон “Про зміни та доповнення Конституції УРСР у зв’язку із удосконаленням системи державного управління” (Глава 13 Конституції “Рада Міністрів УРСР” була перейменована в “Кабінет Міністрів УРСР”).
5 липня 1991 року прийнято Закон “Про запровадження поста Президента УРСР”, за яким Конституція доповнюється главою 12-1 “Президент Української РСР”, запроваджується пост Президента УРСР.
З червня 1991 року до грудня 1992 року прийнято Верховною Радою ряд законів, якими були внесені зміни та доповнення до Конституції РСР, згідно яких утворювалась Кримська АРСР, надані повноваження Генеральній прокуратурі України, змінено державний та територіальний устрій України, судоустрій України, створення складу Кабінету Міністрів України, переглянуті повноваження Верховної Ради України.
24 серпня 1991 року , після невдалого державного перевороту в столиці Радянського Союзу – Москві, Верховна Рада України приймає Акт проголошення незалежності України, яким оголошено про створення “самостійної української держави – України”.
1 грудня 1991 року український народ підтвердив Акт проголошення незалежності України: понад 90% учасників референдуму висловились на користь незалежності України.
Початком другого етапу конституційної реформи є прийняття 1 липня 1992 року Верховною Радою Постанови “Про проект нової Конституції України”, якою було схвалено та винесено на всенародне обговорення проект нової Конституції України.
Після чого було внесено до цього проекту ряд змін, виносились на розгляд нові проекти Конституцій. Зволікання з прийняттям належного проекту Конституції, різке загострення соціально-економічної та політичної ситуації в державі підштовхнуло до укладення в червні 1995 році Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної роботи 321 голосом Верховна Рада України прийняла і ввела в дію нову Конституцію України. Цим завершився черговий етап конституційної реформи в Україні. Попереду прийняття більш як півтори сотні законодавчих актів, серед них більшість конституційних законів, десятків органічних та інших законів.
Одночасно в теорії та практиці конституційного права виникає гостра необхідність тлумачення конституційних норм Верховною Радою України (п.6 Перехідних положень Конституції України), а згодом, після створення – Конституційним Судом України.
Незадоволення змістом Конституції виникло під впливом відсутності домовленості про формування уряду парламентською більшістю, що проявилось в ході парламентських виборів 1998 року та, особливо, під час президентських виборів 1999 року, коли намітились тенденції у програмах кандидатів щодо перерозподілу влади в трикутнику: Президент-Уряд-Верховна Рада.
Конституцією України визначено порядок внесення змін та доповнень до неї.
8 грудня 2004 року, під впливом організованих опозицією політичних акцій, разом з звичайними законами, було прийнято в парламенті Закон № 2222-IV про несення змін до Основного Закону, за яким повноваження глави держави значно зменшувались, а відповідно збільшувались повноваження Кабінету Міністрів та парламенту. Так як жорсткість Конституції та політична ситуація 1999-2004 років робила це неможливим.
Новелізація Конституції не припиняється. Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 р. скасовано Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 року, яким були внесені перші зміни і доповнення до Конституції України, так як при прийнятті даного Закону порушено було конституційну процедуру його розгляду і прийняття. У зв’язку з чим, чинною стала редакція Конституції України в її первісній редакції – редакції 1996 року. Це підштовхнуло Верховну Раду України переглянути низку законів, прийнятих у 2006-2010 роках, для приведення їх у відповідність Конституції України.
Верховною Радою України продовжується робота щодо прийняття нових законодавчих актів з організації діяльності Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, судоустрою, порядку обрання Президента України. Головним, за будь-яким політико-правовим визначенням шляху конституційної реформи, є орієнтація на те, щоб створити діючий механізм політичної відповідальності.
Мета сучасного етапу конституційної реформи знаходиться поза сфери самої Конституції, її змін. Мета реформи – створення системи вітчизняного конституціоналізму, що достойна ІІІ-го тисячоліття цивілізації людства, та визначення найбільш ефективних засобів досягнення мети.
2. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ”
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 330; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!