Розділ 2. Психологія діяльності і пізнавальних процесів
Тема 2.1. Психічні процеси та стани
Питання 1.Мислення, його ознаки та операції. Форми і види мислення. Інтелект. Індивідуальні відмінності в мисленні людини.
Питання 2. Мовлення, види та культура мовлення.
Питання 3. Професійна придатність. Стомлення. Працездатність та її динаміка. Режим праці та відпочинку. Мотивація праці.
Рекомендована література: 3,5,8,12
Питання 1. Мислення, його ознаки та операції. Форми і види мислення. Інтелект. Індивідуальні відмінності в мисленні людини
Методичні рекомендації
Мислення, його ознаки та операції
Вивчаючи питання слід звернути увагу на те, що мислення — це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки.
Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності (О. М. Леонтьєв). На відміну від процесів чуттєвого відображення мислення опосередковано відображає дійсність — через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Опосередковане відображення дає змогу вийти за межі безпосереднього досвіду.
|
|
|
Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними і водночас характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності. Вирізнені найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Так, психологи, вивчаючи особливості сприйняття людиною дійсності, відкрили таку загальну закономірність, як константність.
Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають за безпосередньої дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб'єкта. Мислення, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми.
Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова — засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Чим більше продумана думка, тим чіткіше вона буде виражена у мовленні.
Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і мета мислення. Наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.
|
|
|
Мислення — це психічний пізнавальний процес узагальненого опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.
На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В. Д. Шадриков).
♦ 1. Розуміння. За Г. С. Костюком, процеси розуміння — це і є
процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи
інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід.
Е. В. Ільєнков зазначав, що зрозуміти явище означає з'ясувати
спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення
явища, що спричинює утворення понять та розуміння. На думку
дослідників, розуміння можна розглядати як одну з форм, властивість або компонент мислення.
♦ 2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання — це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.
|
|
|
♦ 3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується у проміжних цілях.
♦ Рефлексія. Розглядається як діяльність суб'єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання.
На якість засвоєння знань, формування понять розв'язання завдань впливають мотиви, цілі, почуття, воля, рівень домагань, самооцінка, орієнтаційні цінності особистості та її вміння виконувати основні акти діяльності (планувати виконання мети контроль, оцінювання).
Для глибшого розуміння своєрідності мислення розглянемо його як процес, як безперервну операційну взаємодію суб'єкта з об'єктами пізнання.
Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, становлять операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації, систематизації, конкретизації тощо.
|
|
|
Кожна мисленнєва операція виконує певні функції. Так, операція аналізу полягає у поділі цілого на частини, елементи, у вирізненні окремих його ознак і аспектів.
Синтез — це мисленнєва операція, яка передбачає пошук цілого через утворення істотних зв'язків між вирізненими елементами цілого. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це операції, які взаємодіють і взаємозумовлюють одна одну. Повний аналіз, тобто вирізнення основних одиниць цілого, сприяє успішному виокремленню зв'язків між елементами, ознаками цілого.
Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і виконуються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки).
Функції мисленнєвої операції порівняння полягають у відображенні елементів, ознак схожості і подібності та ознак відмінності. Індивід може порівнювати наочно дані або уявлювані об'єкти, створюючи їх образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ.
У процесі розв'язування задач доводиться здійснювати не тільки аналіз, а й абстрагування. Абстрагування — це мисленнєва операція яка вирізняє окремі ознаки, елементи і відділяє їх від інших і від самих об'єктів. Продуктом актуалізації операції абстрагування функції операції узагальнення полягають у вирізненні груп предметів та явищ за істотними ознаками, спільними для цих груп. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює вирізнення істотних ознак та відокремлення їх від неістотних. Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша за неї. Складність її полягає в тому, що вона здійснює пошук не тільки істотних, а й спільних для кількох об'єктів ознак, виокремлення родових ознак і відокремлення їх від видових. До того ж операція узагальнення надбудовується над простішими операціями.
Мисленнєві операції, розвиваючись і ускладнюючись у пізна вальному процесі, можуть виступати як мисленнєві дії. Мисленневі дії — це дії з об'єктами, відображеними в образах уявлень. Мисленнєві дії співвідносяться з певним змістом, спрямовані на перетворення умов пізнання об'єкта.Можна сказати, що в основі мисленнєвих дій лежать кілька взаємодіючих операцій, які справляють перетворювальний вплив на зміст, перебирають на себе весь тягар у пошуку відповіді на питання. Мисленнєві операції спрямовані на розпізнавання об'єктів, а також на контроль за виконанням перетворювальної функції. Вони взаємодіють між собою і взаємозумовлюють одна одну. Кожній з них відповідає операція, яка має протилежну за своїм характером функцію (розподіляти — об'єднувати тощо). Мисленнєві дії входять до складу розумових дій (перцептивні, мнемічні, імажинативні тощо).
Форми і види мислення
Мислення вивчає не тільки психологія. Для філософії мислення виступає як суспільно-історичний процес, як процес виникнення та історичного розвитку пізнання людиною світу. Філософію цікавить остаточний продукт мисленнєвого пізнання, його відображувальні можливості (відображає світ чи ні?). Психологія ж концентрує увагу на процесі мислення конкретної людини, звичайно, у її соціально-історичній зумовленості, на самому процесі здобуття продуктів мислення.
Логіка — це наука про форми і закони мислення. Об'єктом логічного дослідження є "форми" мислення: поняття, судження, умовиводи. Логіку цікавить правильне, істинне мислення. Велике значення для розвитку логіки мали праці видатного давньогрецького мислителя Арістотеля, в яких він показав, що правильні міркування підпорядковані невеликій кількості законів, які залежать не від змісту висловлень, а тільки від їх форми. З огляду на це Арістотелеву логіку називають формальною, а Арістотеля вважають батьком формальної логіки.
ТІоняття — це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках і відношеннях.
Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предметів, то судження, як форма мислення, відображає окремі відношення між предметами і їх ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Отже, судження істинне, коли його зміст відповіла6 істинному стану речей.
Існують знання у формі суджень, а формою здобуття і знань є умовивід. Умовивід — це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями.
Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.
Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.
Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, перетворенні ситуації в план образів. Властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення звичних поєднань предметів та їх властивостей.
Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття Періодичної системи Менделєєва, математичних (філософських) законів. Б. М. Теплов писав про людей теоретичного виду мислення, що вони здійснюють прекрасну "інтелектуальну економію" шляхом "зведення фактів до законів, а законів до теорій". Теоретичне мислення інколи порівнюють з емпіричним Відрізняються вони характером узагальнень. Так, у теоретичному мисленні має місце узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному — чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння. Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Воно інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези.
Деякі вчені на підставі трьох ознак — часу перебігу процесу, структурності (чіткий поділ на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості) — виокремлюють інтуїтивне та аналітичне мислення. Аналітичне мислення — це вид мислення, розгорнутого у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, — згорнуте у часі, в ньому відсутній поділ на етапи, воно мало представлене у свідомості.
У психології розрізняють ще реалістичне мислення, спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Дітям дошкільного віку властиве егоцентричне мислення. Характерна його ознака — неспроможність поставити себе на позицію інших.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 215; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!