Тема 1.3. Психологія особистості

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання слід звернути вагу на те, що уявлення про себе (суб'єктивний образ свого "Я") виникає під впливом оцінного ставлення інших людей, при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві. Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості "Я-концепція " — це динамічна система уявлень людини про себе яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх фак­торів, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою установок, яка включає три струк­турні елементи:

1) когнітивний — образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих аспектів своєї особистості, діяльності й виявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує вияви перших двох еле­ментів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть спричинити внутрішній конфлікт і негативні переживання.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особис­тості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду люди­ни, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набу­ває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особис­тості. Самооцінка — це та цінність, значущість, якої надає собі індивід  загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки

Самооцінка виконує регулювальну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості — це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом). Самооцінки розви­неного індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінку характеризують за такими параметрами:

• за рівнем — висока, середня та низька;

• за співвіднесенням з реальними успіхами — адекватна та неадек­ватна (завищена та занижена);

• за особливостями будови — конфліктна та безконфліктна.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими само­оцінками різного рівня. Стійка і водночас досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, — оптимальна як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативною щодо цього є надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.

Самооцінка формується на підставі оцінок оточення, власної оцінки результатів своєї діяльності, а також на основі співвіднесен­ня реального та ідеального уявлення про себе.

Збереження сформованої, звичної самооцінки стає для людини потребою, порушення її породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності.

Афект неадекватності — це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності і виявляється в тому, Що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його. Афект неадек­ватності настає за умов, коли в суб'єкта є потреба зберегти завищену самооцінку та завищений рівень домагань. Він виступає як за­вищена реакція, яка дає змогу вийти з конфлікту ціною порушення адекватного ставлення до дійсності: індивід зберігає завищений рівень домагань та завищену самооцінку, уникаючи при цьому усвідомлення того, що причиною неуспіху є він сам, і відкидаю сумніви щодо своїх здібностей.

Діти в стані афекту неадекватності виявляють підвищену образливість, недовіру, підозрілість, агресивну поведінку, негативізм" Тривале перебування дитини в стані афекту неадекватності призводить до формування відповідних рис характеру.

Самосвідомість особистості чутливо реєструє за допомогою ме­ханізму самооцінки співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом образу "Я" особистості є само­повага, яка визначає співвідношення справжніх досягнень і того, на що людина претендує, розраховує. Американський психолог У. Джемс запропонував формулу визначення самоповаги, у чисель­нику якої представлені реальні досягнення індивіда, у знаменнику — його домагання:

Самоповага = успіх \ домагання

Як бачимо, для збереження самоповаги є два шляхи: досягати успіхів у обраних галузях або знижувати рівень домагань.

Ще один варіант збереження самоповаги — пасивний психо­логічний захист "Я-образу". Це особлива регулювальна система, до якої вдається особистість для усунення психічного дискомфорту і пе­реживань, що загрожують "Я-образу", та збереження його на рівні, бажаному й можливому за даних обставин. Захисні механізми вступа­ють у дію, якщо досягти мети нормальним шляхом неможливо.

<> Докладніше про деякі механізми психологічного захисту.

Заперечення — виявляється в тому, що інформація, яка триво­жить і може призвести до конфлікту, не сприймається. Наприклад, під час масового соціологічного дослідження дорослим людям стави­ли запитання, чи переконали їх матеріали преси про те, що паління спричиняє рак легенів. Позитивну відповідь дали 54 % тих, хто не палить, і лише 28 % курців. Більшість з них заперечувала дос­товірність наведених фактів, оскільки висловлення їм довіри означа­ло б визнання серйозної загрози для їхнього здоров'я.

Витіснення — це найуніверсальніший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації. Так, ми легко забуваємо неприємні для нас факти нашої поведінки. Цікаво, ш° найшвидше людина витісняє не те погане, що їй зробили інші, а те, вона заподіяла собі й іншим. З витісненням пов'язана невдячність, а також усі різновиди заздрощів і комплекси власної меншовартості. Чудовий приклад витіснення наведено в романі П М- Толстого "Війна і мир" в епізоді, де Микола Ростов зі щирим натхненням розповідає про свою хоробрість на полі бою. Насправді він виявив боягузтво, але витіснення було настільки сильним, що оповідач сам повірив у свій подвиг. Важливо, що людина не робить вигляд, а справді забуває небажану інформацію, яка повністю витісняється з її пам'яті.

Проекція — несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на інших. Наприклад, наговоривши грубощів комусь, вона намагається спростувати позитивні якості того, хто постраждав.

Ідентифікація — несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе. Так, діти несвідомо прагнуть бути схожими на батьків і тим самим заслужити їхню любов і повагу.

Раціоналізація — псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Часто це пов'язане зі спробою зменшити цінність недоступного; не одержавши бажаного, ми переконуємо себе, що не дуже й хотіли. Прикладом раціоналізації є "кислий виноград" у байці Езопа "Лисиця й виноград".

Включення — механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує. Прикладом є катарсис — зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання. Бачачи чужі страждання, сильніші за особисті неприємності, і співчуваючи їм, людина починає і власні біди сприймати по-іншому, легше. Таким чином, люди, здатні щиро співпереживати іншому, не лише полегшують його страждання, а й сприяють зміцненню свого психічного здоров'я.

Заміщення — перенесення дії, спрямованої на недоступний об'єкт, на дії з доступним об'єктом. Воно знімає напруження, але не приводить до бажаної мети. У житті часто буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією особою, на іншу.

Ізоляція — відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості. З цим механізмом пов'язані описані в літературі випадки розщеплення особистості, тобто наявності в людини двох "Я", двійника.

Двійник утілює те, що не властиве першому "Я", те, до чого він ста вився зі страхом чи відразою.

Особистісне зростання

Проблема розвитку особистості розв'язується у пси­хології неоднозначно.

Фундаментальною у більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само як потреби і свідомість) ство­рюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Виготський, від самого початку є соціальною і куль­турною: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, оскільки стає можливим оволодіння (Л. С. Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовихо­вання (С. Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості оз­начає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона усвідом­лює своє минуле, як бачить близькі й віддалені життєві перспективи (О. М. Леонтьєв).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А. В. Пет-ровський).

Народження свідомої особистості — це початок тривалого і драматичного шляху розвитку особистості дорослої людини. Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Е. Еріксоном), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприят­ливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особис­тості. Термін "криза" грецького походження і в перекладі означає "момент прийняття рішення". Криза — це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший — до невдачі. У медицині криза — поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладнюється. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховані дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, ви-робленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність — страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний досвід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя з почуттям страху перед смертю.

Багато людей вважає, що не може змінитися. Переживаючи внутрішній конфлікт, труднощі в спілкуванні, вони схильні сприймати себе як незмінювану особистість, а тому не тільки не прагнуть змінити себе, а й вимагають від інших враховувати "специфіку свого характеру".

Психологи-практики твердять: якщо довго тримати перед внут­рішнім поглядом бажаний образ самого себе, то з часом людина бу­де на нього схожа. Сьогоднішній образ нашого "Я" сконструйовано з минулих переживань про себе. Як же побудувати своє нове "Я"? На думку вчених, якщо щоденно впродовж ЗО хвилин наодинці заплющивши очі, дати волю своїй уяві й тримати перед собою об­раз бажаного "Я", то ця вправа закладе в пам'яті нервової системи нові дані, створить новий образ "Я".

Однак перш ніж будувати нове "Я", подумайте, чи адекватне ва­ше сьогоднішнє "Я". Відомо, що 95 % людей страждають на комп­лекс меншовартості. Кожний з нас у чомусь слабший за інших. Комплекс меншовартості виникає тоді, коли ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за "максимальними стандартами" інших. Звичайно, Ви не гірші і не кращі за когось. Ви — це Ви, і тільки, і Ви не повинні бути схожі на інших, так само як і вони не мають бу­ти схожими на Вас.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна осо­бистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що во­на може й повинна дати їм.

Гармонійна особистість — це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною осо­бистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв'язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдос­коналення тих здібностей, які утворюють домінантну спрямованість, роблять змістовними її життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості складається тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за будь-яку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого — невпев­неність у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з'являється потреба виправдати свої дп • вони починають перетворювати "пороки в чесноти", тобто ставити­ся до своїх вад як до цінностей. На перший погляд, "неузгодженість між свідомістю й поведінкою ніби зникає, однак насправді вона за­лишається, оскільки такі люди постійно заходять у конфлікти з ото­ченням, їх мучать сумніви й почуття меншовартості, пов'язані, як їм здається, з недооцінкою їхньої особистості. Інші люди продовжують відомо вірити в засвоєні ними моральні цінності, і конфлікт між цими цінностями та особливостями їхньої особистості призводить до розладу з собою. Так формуються люди, котрі завжди в незлагоді з собою й оточенням, мають багато негативних рис характеру. В них нерідко розвивається схильність до злочинності.

Вважають, що особистість досягає самовдосконалення лише шляхом внутрішніх борінь і криз. Проте є й інший погляд, зокрема М. Мольц вважає, що кризи можна контролювати. "Ніколи не пізно змінити образ власного "Я", а отже почати нове життя", — писав він і як шлях до щастя пропонував виробити позитивне ставлення до самих себе.

Чим вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, тим безпроблемніше її життя. Позицію справжнього щас­ливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного "Я" під впливом вдалих вчинків, а з іншого — не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сва­рить себе навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки. Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригувальну функцію. Посилюється координація "Я", що фактично означає особистісне зростання.

Питання 2. Вплив темпераменту на особистісні риси ( вразливість, емоційність, імпульсивність, тривожність)

Методичні рекомендації

При виченні даного питання слід звернути увагу на те,що одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вчення якого здійснюється вже протягом двох тисячоліть. Ця категорія ґрунтовно досліджується в працях І. П. Павлова, Б. М. Тепло­ва, В. Д. Небиліцина, В. М. Русалова, Б. Й. Цуканова та ін. Розглянемо поняття темпераменту, з якого у психології традиційно починається ана­ліз індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Темперамент (лат. Temperamentum — відповідне співставлен­ий рис) характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності.

          Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності й поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей є різним. Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого — велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазливості).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту.

 

Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Гіппократом (470-377 до н. є.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором — співставленням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, — це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент.     

Темперамент обумовлює лише динаміку психічного реагування. Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Вразливість - це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам'яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам'ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше.

Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні реакції, зв'язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

 

Імпульсивність - виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції.

Тривожність - підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв'язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я». Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів. Поняття тривожності близько до поняття нейротизму (Г. Айзенк). Невротики схильні до депресивних станів навіть у звичайних ситуаціях життя.

Своєрідне поєднання зазначених якостей особистості створює індивідуальний тип темпераменту, і тому характеристика темпераменту має включати опис як динамічних, так і змістовних сторін особистості. Ті прояви темпераменту, що в результаті стають особистісними якостями, залежать від навчання і виховання, культури, звичаїв, традицій і багатьох інших чинників.

На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму).

Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об'єктів, через що особистісна значущість явищ суб'єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість. Звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень.

Для типових інтровертів характерною є фіксація інтересів особистості на явищах власного суб'єктивного світу, які мають найвищу цінність для них. Інтроверти схильні до самоаналізу, нетовариські, замкнені, часто соціально пасивні. Вони, як правило, більш обережні, охайні, педантичні, краще навчаються в школі та вищому навчальному закладі, краще справляються з одноманітною роботою. Соціальна адаптація інтровертів часто проходить з ускладненнями.

Особливості темпераменту впливають на характер активності особистості: на працездатність, пристосовуваність до нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми.

 

Питання 3. Значення темпераменту, властивостей характеру, здібностей у професійній діяльності

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання слід звернути увагу на те , що характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для хо­лерика може стати серйозною проблемою формування стриманості або самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та самокритич­ності. Меланхоліку важче подолати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності, знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправ можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

Оскільки кожна діяльність висуває психіці людини і її динамічних особливостей певні вимоги, немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці та мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної та плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності льотчика винищувача протипоказані повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки мало придатні для подібної діяльності.

 

Роль темпераменту в роботі й навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, викликаних неприємною обстановкою, емоціогенним факторами, педагогічними впливами. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні впливу і т.п.).

Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог професійної діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одне із завдань якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний шлях реалізують лише при відборі на професії, що пред'являють підвищені вимоги до властивостей особистості.

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає у подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного ставлення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і найбільш універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності, - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини та забезпечує досягнення успішних результатів діяльності.

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування, наприклад сангвінік майже завжди ініціатор у спілкуванні, він відчуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова незвичайна ситуація його тільки збуджує, а меланхоліка навпаки лякає, бентежить, він губиться в новій ситуації, серед нових людей. Флегматик також насилу сходиться з новими людьми, свої почуття виявляє мало і довго не помічає, що хтось шукає приводу познайомитися з ним. Він схильний любовні відносини починати з дружби і врешті-решт закохується, але без блискавичних метаморфоз, оскільки у нього уповільнений ритм почуттів, а стійкість почуттів робить його однолюбом. У холериків, сангвініків, навпаки, любов виникає частіше з вибуху, першого погляду, але не настільки стійка.

Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями його темпераменту. так, особлива рухливість сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності у прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, приводить його до швидкої втоми. Флегматики і меланхоліки, навпаки, в умовах суворої регламентації і монотонної праці виявляють велику продуктивність і опірність стомленню, ніж холерики і сангвініки.

У поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачити особливості реакції осіб з різним типом темпераменту і адекватно на них реагувати.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі одного і того ж темпераменту можлива і «велика» і соціально незначна особистість.

У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи мозку правої півкулі) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить перш за все мистецтво, театр, поезія, музика, письменницьке і художня творчість. Вони прагнуть до широкого кола спілкування, це типові лірики, а людей розумового типу вони скептично розцінюють як «сухарів». Більшість людей (до 80%) відносяться до «золотої середини», середнього типу. У їхньому характері незначно переважає раціональне чи емоційне начало, і це залежить від виховання з самого раннього дитинства, від життєвих обставин. Проявлятися це починає до 12-16 років: одні підлітки більшу частину часу віддають літературі, музиці, мистецтву, інші - шахів, фізики, математики.

Сучасні дослідження підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції, і переважання активності того чи іншого півкулі істотно впливає на індивідуальні особливості особистості людини.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає на­слідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціаль­ної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Отже, соціально-психологічні, психологічні та індивідуально - пси­хологічні особливості доцільно розглядати цілісно як такі, що станов­лять єдиний ряд, який можна позначити терміном «соціально-психоло-гічно-індивідуальні» властивості особистості. У цьому ряду виділимо такі складові, як спілкування, характер, самосвідомість, досвід, інтелек­туальні або психічні процеси, психофізіологічні якості.

Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що є в неї. Здібності за­вжди є результатом розвитку.

Здібності не з'являються на порожньому місці. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про при­родженість здібностей, а про природженість задатків. Людина народжу­ється з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спіл­кування формуються здібності особистості. При цьому анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічний віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

На думку С. Л. Рубінштейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюється у вигляді спіралі. Реалізація можливостей, які надають здібності одного рівня розвитку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т. д. Обдарова­ність людини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкри­ває реалізація наявних можливостей. Здібності людини — це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Отже, генетичний аспект особистості слід вважати одним із голов­них її параметрів, базовим виміром, що має складну диференційно-інтегративну характеристику.

З одного боку, властивості, здібності особистості визначаються тим, яке місце серед соціально-психолого-індивідуальних властивостей і діяльнісних компонентів вони займають. З іншого — кожна з власти­востей і здібностей, маючи свою якісну та кількісну характеристику, є результатом вікового розвитку особистості. Вихідний пункт цього роз­витку утворюють парціальні (що відносяться до окремих органів і функ­цій) та загальні (притаманні всьому індивіду) задатки, тобто генетичні (спадкові і природжені) анатомо-фізіологічні передумови їх становлення в процесі діяльності та поведінки, навчання і виховання, самонавчання й самовиховання, творчості і самотворення.

Особистості притаманні певні рівні розвитку властивостей і здіб­ностей, конкретний цілісний «профіль» розвитку, інакше кажучи — не­повторна індивідуальність.

Можна сказати, що задатки і здібності являють собою крайні по­люси генетичного виміру особистості, але утворюють єдиний сплав.

Всі здібності людини можна класифікувати, виходячи з їх внутрішньої структури. Перша група здібностей має біологічну основу, де розрізняються: елементарні здібності, пов'язані з особливостями протікання первинних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять); складні здібності, пов'язані з особливостями таких форм психічного відображення як мислення, уявлення, уява, наприклад, здатність критично мислити, швидко аналізувати обстановку і приймати оптимальні рішення і т.п.

Друга група базується на соціальній основі і поділяється на здатності загальні, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди. Це здібності до загальнолюдських видів діяльності, спілкуванню один з одним. Мова йде про сприятливому поєднанні багатьох особливостей і якостей особистості, які з роботи; спеціальні (професійні), що дають можливість досягти високих результатів у певній діяльності, обраної професії; приватні - це здібності людини в неосновної для нього виді діяльності. Сполучною ланкою між здібностями першої та другої груп є особливий вид здібностей - творчі.   Творчість - діяльність, що породжує щось нове, ніколи раніше не існувало. Вона орієнтована не на пристосування до сформованим конкретно соціальним, логічним, психологічним звичаями, стереотипам і т.п., а їх ломку, перетворення, нерідко пов'язані навіть з ризиком. Творчі здібності людини виявляються в будь-якій діяльності - наукової, художньої, виробничої, громадської, військової. Рівні розвитку здібностей Виходячи з визначення видно, що здібності дозволяють людині займатися одним або декількома видами діяльності. Залежно від складності, різноманітне і суспільної значимості діяльності розрізняють три рівні розвитку здібностей. Обдарованість - сприятливе поєднання здібностей обох груп, що дозволяють людині успішно займатися кількома видами діяльності.

Дизайнер

Домінуючі види діяльності:

· створення нових проектів предметного оточення сучасної людини для поліпшення умов праці;

· розробка художньо-конструкторських проектів виробів виробничого і побутового призначення, оформлення інтер'єра приміщень, офісів;

· розробка деталей зовнішнього оформлення виробів, інтер'єра;

· вивчення вимог замовників до проектованих виробів і технічних можливостей їхнього виготовлення;

· підбор матеріалів для виготовлення виробів;

· контроль за реалізацією задуму на етапах проектування, виготовлення, іспиту і презентації готового виробу замовнику;

· розробка технічної документації на проектовані вироби (ескізні і робочі креслення, демонстраційні малюнки, схеми, робочі проекти, моделі);

· робота, пов'язана з упакуванням і рекламою виробів, які конструюються;

· проектування виробів і об'єктів з урахуванням наявних недоліків, вимог сучасних тенденцій;

· оцінка значимості створюваних виробів для кожного споживача окремо і для суспільства в цілому;

· надання консультативної допомоги підприємствам, організаціям і приватним особам.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності:

Здібності:

· творчі здібності;

· художні здібності;

· уміння донести, передати основний задум (ідею) за допомогою графічного зображення, макета;

· аналітичні здібності;

· високий рівень розвитку уяви;

· розвите просторово-образне мислення;

· гарні зір і окомір;

· почуття гармонії і смаку;

· здатність сприймати, розрізняти широкий спектр кольорів і їх відтінків.

Особистісні якості, інтереси і схильності:

· відкритість для сприйняття нового;

· оригінальність, спритність;

· незалежність, самостійність;

· інтуїтивність;

· відповідальність;

· реалістичність;

· спостережливість (здатність помічати навіть незначні дріб'язки і недоліки);

· товариськість.

Якості, що перешкоджають ефективності професійної діяльності:

· відсутність смаку;

· ригідність мислення (нездатність коректувати програму діяльності відповідно до умов середовища, що змінюються,);

· недостатньо розвите просторово-образне мислення;

· відсутність уяви.

Області застосування професійних знань:

· сфера культури і побуту;

· моделюючі і виробничі організації;

· конструкторські бюро при міністерствах і відомствах;

· дослідницькі, проектні інститути;

· художньо-конструкторські підрозділи на промислових підприємствах;

· театри, палаци культури;

· освітні установи (коледжі, технікуми, вузи).

 

Питання 4. Розвиток та виховання вольової активності людини

Методичні рекомендації

При опрацюванні питання зверніть увагу на те, що воля, як і весь психічний світ, не є надприродною си­лою, а виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Розви­ток вольової регуляції поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у стійкіші утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки.

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здат­ності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадко­вими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підліт­ковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюєть­ся на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.

Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розви­ток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їх форму­вання. Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості. У поведінці старшокласників виявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структу­ру характеру особистості — це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового самоствердження, від соціального вибору та самовизначення в юності, від самовиховання кожної особистості.

Виховання волі — це, власне, процес виховання особистості зага­лом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

• правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до
поведінки людини;

• забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини осо­бистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

• поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання її. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, _£ не в тому, щоб примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):

Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.

Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.

Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.

Зробіть що-небудь досить повільно.

Коли легше сказати "так", але правильніше сказати "ні", говоріть "ні".

Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.

У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.

Чиніть усупереч усім очікуванням.

 Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати. Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.

 Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти. Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це видається Вам невигідним.

 

Запитання для самоперевірки

1. В яких формах виявляються прагнення особистості?

2. Як взаємопов’язані самооцінка особистості та рівень її домагань?

3. Яку роль виконують механізми психологічного захисту? Проаналізуйте ці механізми та наведіть приклади.

4. Що є джерелом і рушійною слою розвитку особистості?

5. Яку особистість можна назвати гармонійною?

6. Проаналізуйте стадії розвитку особистості за Е.Еріксоном.

7. Проаналізуйте вплив темпераменту на особистісні риси.

8. Яке значення має темперамент, характер, здібності у діяльності дизайнера?

9. Як можна визначити силу і слабкість волі людини?

10. Які особливості розвитку та виховання вольової активності людини.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 284; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!