Стаття 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 6Следующая ⇒

1. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли істотну шкоду, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Предмет злочину— комп'ютерна інформація введена (закладена) в електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їх системи чи мережі, а також носії такої інформації (див. коментар до ст. 361 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину припускає активні протиправні дії, що полягають у викраденні, привласненні, вимаганні комп'ютерної інформації чи її носіїв, а також у заволодінні нею шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. У результаті здійснення зазначених дій комп'ютерна інформація вибуває із правомірного володіння власника чи іншої особи і надходить у володіння винної особи та може бути нею використана на власний розсуд.

Об'єктивні ознаки викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації, заволодіння нею шляхом шахрайства слід розуміти так само, як і в злочинах проти власності (див. коментар до статей 185, 186, 189, 190, 191 КК).

Для наявності об'єктивної сторони потрібно встановити не тільки здійснення особою одного з діянь, зазначених у ч. 1 ст. 362 КК, а й настання суспільне небезпечних наслідків — комп'ютерна інформація власника чи особи, що нею володіє, внаслідок протиправних дій переходить у володіння винної особи. Вимагання комп'ютерної інформації вважається закінченим з моменту вимоги передачі комп'ютерної інформації чи передачі права на таку інформацію, поєднаної з погрозою (ст. 189 КК).

3. Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умислу. Мотив для кваліфікації значення не має.

4. Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У випадку ж заволодіння комп'ютерною інформацією шляхом зловживання службовим становищем чи шляхом привласнення — суб'єкт злочину спеціальний — службова особа чи особа, якій інформація була довірена чи перебувала в її віданні.

5. Якщо при викраденні комп'ютерної інформації до потерпілого було застосоване насильство і завдано, наприклад, тілесних ушкоджень, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 362 КК і відповідною статтею, що передбачає злочин проти життя чи здоров'я. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютера, який містить інформацію, або носіїв комп'ютерної інформації, що становлять значну матеріальну цінність, внаслідок чого потерпілому заподіяно істотну майнову шкоду, або заволодіння такими предметами шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем, а також розбій з метою заволодіння зазначеними предметами повинне кваліфікуватися також за сукупністю злочинів: за ст. 362 КК і відповідними статтями глави про злочини проти власності.

У частині 2 ст. 362 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, або такі, що завдали істотної шкоди (див. коментар до ст. 361 КК).

Стаття 363. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем

1. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж особою, яка відповідає за їх експлуатацію, якщо це спричинило викрадення, перекручення чи знищення комп'ютерної інформації, засобів її захисту, або незаконне копіювання комп'ютерної інформації, або істотне порушення роботи таких машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно заподіяло істотну шкоду, — карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Предмет злочину — автоматизовані електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їх системи або комп'ютерні мережі (див. коментар до ст. 361 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Правила експлуатації ЕОМ — це будь-які технічні правила, що регламентують порядок використання таких машин, збереження комп'ютерної інформації, а також забезпечення засобів захисту автоматизованих електронно-обчислювальних машин. Порушення правил може виражатися як в активних діях, коли особа вчинює дії всупереч розпорядженням, закріпленим у правилах, так і у формі бездіяльності — невиконання обов'язків з належного використання (обслуговування) ЕОМ.

Об'єктивна сторона злочину передбачає не тільки вчинення діяння (порушення правил експлуатації ЕОМ), а й настання суспільне небезпечних наслідків у виді: викрадення, перекручення, знищення комп'ютерної інформації або засобів її захисту, незаконного копіювання комп'ютерної інформації, істотного порушення роботи ЕОМ, їх систем чи мереж (див. коментар до статей 361, 362 КК).

Незаконне копіювання комп'ютерної інформації виявляється у виготовленні і привласненні копії («дубліката») носія інформації (дискети, вінчестера тощо). Причому виготовлення копії завжди має бути незаконним: особа не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на такі дії, вони були вчинені без дозволу власника інформації або з порушенням установленого порядку. Істотне порушення роботи електронно-обчислювальних машин виявляється у виході з ладу електронної інформаційної системи або мережі, що негативно вплинуло на діяльність організації, установи, підприємства внаслідок втрати комп'ютерної інформації та призупинення функціонування комп'ютерних мереж тощо. Істотне порушення ЕОМ — поняття оціночне й у кожному конкретному випадку підлягає уточненню і конкретизації.

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених наслідків.

3. Суб'єктивна сторона злочину. Щодо порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), їх систем або комп'ютерних мереж можлива будь-яка форма вини, як умисел, так і необережність; що ж до суспільне небезпечних наслідків — можлива тільки необережна форма вини.

4. Суб'єкт злочину — спеціальний — особа, відповідальна за експлуатацію автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем або комп'ютерних мереж (інженери, наукові співробітники, працівники обслуговуючого персоналу та ін.). На дану особу повинні бути покладені обов'язки щодо правильного використання (експлуатації), обслуговування відповідно до технічних норм ЕОМ, підтримка їх у робочому стані, відновлення і забезпечення захисту інформації тощо.

Якщо зазначені у ст. 363 КК дії вчинені посадовою особою, то за наявності в її діях ознак посадових злочинів, передбачених статтями 365 або 366 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

5. У частині 2 ст. 363 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, що заподіяли істотну шкоду. Йдеться про те, що внаслідок порушення правил експлуатації ЕОМ не тільки настають суспільне небезпечні наслідки, зазначені у ч. 1 ст. 363 КК, у тому числі істотне порушення роботи ЕОМ, а їх власникові заподіюється істотна шкода — матеріальна, майнова, організаційна тощо. Істотна шкода — поняття оціночне.

101. Суб’єкт злочинів у сфері службової діяльності.

Розділ XVII ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ст. 364 - ст.370)

1. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій на підставі, в межах і у порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій.

2. У розділі XVII Особливої частини КК України «Злочини у сфері службової діяльності» встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

3. Діяння, відповідальність за які встановлена в зазначеному розділі Особливої частини КК, можуть бути віднесені до числа так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності (далі — службові злочини), оскільки кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності. У той же час у Кримінальному кодексі досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також обумовлене службовим становищем суб'єкта, однак при їх здійсненні основним безпосереднім об'єктом є інші суспільні відносини. Залежно від сфери цих суспільних відносин вчинене особою діяння визнається злочином проти основ національної безпеки (ч. З ст. 109 КК); життя та здоров'я (ст. 132 КК), волі та гідності особи (ч. 2 ст. 149 КК), її виборчих, трудових та інших прав і свобод (ст. 159, ч. 2 ст. 161, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 173 КК); власності (ч. 2 ст. 191 КК); господарської діяльності (ч. З ст. 206, ст. 210, ст. 227 КК); довкілля (ст. 238 КК); громадської безпеки (ч. 2 ст. 262 КК), безпеки виробництва (ст. 271 КК), руху та експлуатації транспорту (статті 284, 287 КК); громадського порядку та моральності (ч. З ст. 298 КК); здоров'я населення (ч. 2 ст. 308 КК); авторитету органів влади та місцевого самоврядування (ст. 351 КК); інтересів правосуддя (статті 371, 373, 375 КК); порядку несення військової служби (статті 423, 424, 425, 426 КК). Кваліфікація таких діянь щей за статтями, які передбачені у розділі XVII, можлива лише за наявності сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів (див. коментар до ст. 33 КК).

4. Об'єктивна сторона службових злочинів характеризується такими ознаками: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та службова недбалість (ст. 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Інші злочини (статті 365, 366, 368, 369 та 370 КК) вчиняються тільки шляхом активної поведінки — дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерним є наявність безпосереднього зв'язку між вчиненим особою діянням та посадою, яку вона обіймає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Отже, суспільне небезпечне діяння у цих випадках завжди обумовлене службовим становищем суб'єкта, який вчиняє злочин: а) або шляхом використання службового становища, діючи у межах своїх повноважень; б) або внаслідок виходу за межі прав та повноважень, наданих йому за посадою чи у зв'язку із службовою діяльністю, яку він здійснює; в) або внаслідок невиконання чи неналежного виконання покладених на нього службових обов'язків. При цьому діяння, що утворює об'єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління відповідних організацій і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями.

Обумовленість діяння службовим становищем суб'єкта та вчинення його всупереч інтересам службиє обов'язковою ознакою, що характеризує об'єктивну сторону злочину, вчинюваного у сфері службової діяльності.

5. Службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК), одержання (ст. 368 КК), давання (ст. 369 КК) та провокація (ст. 370 КК) хабара відносяться до злочинів з формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільне небезпечного діяння. Інші діяння, передбачені у розділі XVII, є злочинами з матеріальним складом, об'єктивна сторона яких включає в себе не тільки суспільне небезпечне діяння, але й певні наслідки.

102. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

Ст.364“Зловживання владою або службовим становищем”:

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу.

Примітка: 1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цю примітки.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягав у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. З об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;

2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

3. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа.

4. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини.

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч.2 ст.364), а особливо кваліфікуючою – вчинення його працівником правоохоронного органу (ч.3 ст.364).

103. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

Ст.365 “Перевищення влади або службових повноважень”:

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. З об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень – це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння істотної шкоди. Момент закінчення злочину, передбаченого ст.365, пов’язується з настанням істотної шкоди.

3. Суб’єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа.

4. З суб’єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж суб’єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч.2 ст.365).

104. Службове підроблення (ст. 366 КК).

Ст.366“Службове підроблення”:

1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об’єктом цього злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо.

2. З об’єктивної сторони злочин може полягати у таких формах:

1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;

2) інше підроблення документів;

3) складання завідомо неправдивих документів;

4) видача завідомо неправдивих документів.

3. Суб’єктом службового підроблення може бути лише службова особа. Якщо передбачені ст.366 дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати залежно від конкретних обставин справи, зокрема, за ст.358.

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч.2 ст.366, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.

5. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки (ч. 2 сг. 366).

105. Службова недбалість (ст. 367 КК).

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

1. Службова діяльність припускає, що службові особи, які її вчинюють, наділяються не тільки правами і повноваженнями за службою, але й виконують певні службові обов'язки. Невиконання або неналежне виконання таких обов'язків за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, тягне за собою відповідальність за службову недбалість (далі — недбалість).

2. Об'єктивна сторона недбалості припускає несумлінне ставлення службової особи до службових обов'язків, які на неї покладені, що виражається:

а) у їх невиконанні або б) у неналежному виконанні; в) у спричиненні істотної шкоди (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); г) і знаходиться в причинному зв'язку із зазначеними наслідками.

3. Несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків характеризує перш за все об'єктивну сторону вчиненого і виявляється у тому, що за наявності у особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє — не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином: не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісне, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

4. Якщо характер та обсяг службових обов'язків, а також порядок їх здійснення визначаються компетенцією службової особи, то їх належне виконання залежить від тієї реальної обстановки, у якій вона виконує свої службові обов'язки. Тому для наявності об'єктивної сторони недбалості необхідно встановити: 1) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; 2) коло службових обов'язків, покладених на неї цим актом у встановленому законом порядку; 3) які конкретні обов'язки й у якому порядку вона повинна була виконати у даній обстановці; 4) чи мала вона реальну можливість виконати ці обов'язки в даній обстановці; 5) у чому саме виявилися допущені нею порушення службових обов'язків; 6) які наслідки спричинили ці порушення; 7) чи знаходилися вони у причинному зв'язку з наслідками, що настали.

5. Недбалість — злочин з матеріальним складом, тому він визнається закінченим, якщо діяння спричинило істотну шкоду (ч. 1 ст. 367 КК) чи заподіяло тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК). Відсутність таких наслідків може свідчити лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступку (див. пункти 5—15 коментарю до Розділу XVII).

6. Суб'єктивна сторона недбалості найчастіше полягає у необережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива і змішана форма вини — умисел до діяння і необережна вина до наслідків цього діяння. Не виключається недбалість й у тих випадках, коли умисне порушення службових обов'язків призводить до наслідків, яких винний хоча й не бажав, але свідомо припускав їх настання. Вчинення недбалості з непрямим умислом буде мати місце, наприклад, у випадку, коли цінний вантаж, що прибув на залізничну товарну станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції не виконав службових обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу подбає сам вантажоодержувач. Порушуючи у такій ситуації свої службові обов'язки, винний свідомо припускає і можливість розкрадання вантажу, однак у його поведінці відсутні як корисливі спонукання, так і прагнення задовольнити свої особисті інтереси або інтереси третіх осіб. Відсутність таких мотивів саме і свідчить про наявність у діянні винного службової недбалості (ст. 367 КК) та виключає можливість кваліфікації вчиненої ним бездіяльності за ст. 364 КК.

7. Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов'язків виключає можливість кваліфікації діяння як недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання нею покладених на неї службових обов'язків. Виключається можливість відповідальності за недбалість і тоді, коли службова особа не діє чи діє неналежним чином у стані крайньої необхідності (див. коментар до статей 39 та 40 КК).

106. Одержання хабара (ст. 368 КК).

Ст.368“Одержання хабара”:

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

2. Одержання хабара у великому розмірі, або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара.

3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Примітка: 1. Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому – такий, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України “Про державну службу” віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, й структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині 1 статті 9 Закону України “Про державну службу, та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.

3. Повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.

4. Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Хабар – це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.

3. Суб’єктом одержання хабара може бути лише службова особа.

4. Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

5. До кваліфікованих видів злочину закон відносить одержання хабара: 1) у великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) повторно; 5) поєднане з вимаганням хабара (ч.2 ст.368); до особливо кваліфікованих — одержання хабара: 1) в особливо великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч.3 ст.368).

107. Дача хабара (ст. 369 КК).

Стаття 369. Давання хабара

1. Давання хабара — карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Давання хабара, вчинене повторно, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

1. Давання хабара нерозривно пов'язане з його одержанням, тому ознаки предмета цих злочинів цілком збігаються (див. п. 1 коментарю до ст. 368 КК).

2. Об'єктивна сторона давання хабара полягає у передаванні службовій особі (або іншим особам з її відома та за згодою) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на його чи на користь третіх осіб (родичів, близьких) дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх осіб дій з використанням влади або службового становища.

3. Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фактом передавання (вручення) хабара. Тому для кваліфікації дій винного за ст. 369 КК не має значення; хто є власником матеріальних благ, які передаються як хабар — сам хабародавець чи інші особи; діє він за власною ініціативою або від імені (на прохання, за рекомендацією, дорученням, розпорядженням, наказом) інших осіб; передає хабар у своїх особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб; чи є ці треті особи фізичними або юридичними.

4. Дії службової особи, яка дає хабар з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, підприємства або організації, слід кваліфікувати за ст. 369 КК, а за наявності до того підстав, — й за інший злочин (наприклад, за службове зловживання чи за розтрату майна, яке було предметом хабара і належало тій організації, в інтересах якої діяв хабародавець).

5. Склад злочину, передбачений ст. 369 КК, є у діях і тієї службової особи, яка дає вказівку (віддає розпорядження, наказ) підлеглій особі домагатися певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом підкупу інших службових осіб; виділяє чи розпоряджається виділити для цього кошти або інші матеріальні цінності; надає законний вигляд виплатам у випадках давання хабара у завуальованій формі тощо (п. 12 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Дії підлеглої особи, що виконує вказівку начальника і передає хабар службовій особі з метою одержання певних благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації, слід кваліфікувати за ст. 369 КК, оскільки така особа виконує роль хабародавця.

Як при вирішенні питання про відповідальність службової особи, що дала незаконну вказівку підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг для очолюваної нею організації шляхом підкупу інших службових осіб, так і при оцінці дій підлеглої особи, яка виконала цю вказівку, необхідно також враховувати приписи, закріплені у ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

6. Якщо службова особа не віддавала обов'язкових до виконання вказівок, розпоряджень чи наказів, а лише рекомендувала підлеглій особі домагатися благ, пільг чи переваг для підприємства, установи або організації шляхом давання хабара іншим службовим особам, то дії такої службової особи можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а дії підлеглої особи, що виконала рекомендацію, — як давання хабара.

7. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини. Якщо хабародавець лише створював умови для передавання хабара (обговорював його предмет, розмір, місце та час вручення тощо), то його дії кваліфікуються як готування до давання хабара, а якщо запропонований хабар не був прийнятий з причин, що не залежать від волі хабародавця, — як замах на давання хабара. Якщо предмет хабара був викрадений хабародавцем чи здобутий іншим злочинним шляхом або його збут (розповсюдження) містить ознаки конкретного складу злочину, то дії хабародавця кваліфікуються за сукупністю відповідних злочинів. За сукупністю слід кваліфікувати його дії і у тих випадках, коли давання хабара було пов'язане з підбурюванням службової особи до вчинення якого-небудь злочину (наприклад, до службового підроблення).

8. Із суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється лише з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар. Відсутність такої свідомості (наприклад, внаслідок обману або зловживання довірою) виключає кваліфікацію діяння за ст. 369 КК. Мотиви давання хабара можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

9. Суб'єктом давання хабара може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, її дії слід кваліфікувати і за ст. 364 КК.

10. Кваліфікуючою ознакою давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК) є повторність, визначення якої дається у п. З примітки до ст. 368 (див. коментар до ст. 32 та пункти 27—29, 35 до ст. 368 КК).

108. Провокація хабара (ст. 370 КК).

Стаття 370. Провокація хабара

1. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів, — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об'єктивна сторона цього злочину полягає: а) у вчиненні службовою особою дій, які 6) пов'язані з використанням винним свого службового становища та в) спрямовані на штучне створення обстановки, що зумовлює (викликає) пропонування або (та) одержання хабара. При вчиненні цього злочину винний може провокувати передавання хабара йому особисто (з метою викриття хабародавця), може сам пропонувати хабар (з метою викриття хабароодержувача) чи створювати умови для давання-одержання хабара іншими службовими особами (з метою викриття як хабародавця, так і хабароодержувача).

2. Конкретні способи провокації хабара можуть бути різноманітними: натяки, поради, пропозиції, умовляння, рекомендації, вказівки тощо. Не виключається і використання такого способу провокації, як обман, коли винний вводить в оману хабародавця з приводу того, що хабароодержувач нібито готовий прийняти від нього хабар, або переконує хабароодержувача у тому, що хабародавець нібито готовий передати йому хабар. Як провокацію хабара слід оцінювати, наприклад, дії службової особи, яка під час прийому громадян з метою викриття схиляє відвідувача дати хабар своєму начальникові, переконавши відвідувача у тому, що з начальником є відповідна домовленість і той лише очікує такої пропозиції від хабародавця.

3. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є використання службовою особою для провокації хабара свого службового становища. Якщо винний не використовує для цього службове становище і, по суті, діє як приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи він може нести відповідальність лише як організатор, підбурювачабо пособник злочину, передбаченого статтями 368 чи 369 КК.

4. Провокація хабара може бути пов'язана зі співучастю службової особи (провокатора) в даванні-одержанні хабара. Якщо винний не тільки спровокував давання-одержання хабара, але й організував вчинення злочину, підбурював до нього чи сприяв його вчиненню, його дії слід розглядати ще й як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікуватиза відповідними частинами статей 27 та 368 або (і) 369 КК (п. 23 вищезазначеної Постанови ПСВУ). Якщо, наприклад, співробітник міліції схиляє затриманого ним громадянина до давання хабара, сприяє йому в даванні хабара своєму начальникові або організовує цей злочин з метою викриття хабародавця, то його дії слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 370, але й за відповідними частинами статей 27 та 369 КК.

5. Провокація хабара вчиняється тільки шляхом активної поведінки — дії і належить до числа злочинів з формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення службовою особою дій, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, незалежно від того, чи відбулося насправді давання або одержання хабара. Те, що давання або одержання хабара вчинені у зв'язку з їх провокацією, не виключає відповідальності ні хабародавця, ні хабароодержувача (п. 23 вищезазначеної Постанови ПВСУ). Однак у випадках, коли дії провокатора були пов'язані з вимаганням хабара, хабародавець звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369 КК.

6. Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією будь-якої іншої особи, у якої просять чи вимагають хабар, службовими особами правоохоронних органів здійснюється законна оперативна діяльність (так званий «контрольований хабар»).

7. Суб'єктивна сторона провокації хабара виражається в прямому умислі, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара та переслідує спеціальну мету — викрити хабародавця або (та) хабароодержувача, керуючись при цьому всілякими мотивами: помста, кар'єризм, заздрість, марнославство, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію дій службової особи за ст. 370 КК. Якщо службова особа створює умови для давання-одержання хабара, не переслідуючи при цьому мети викриття хабародавця чи хабароодержувача, то її дії можуть бути кваліфіковані: а) як готування до одержання або давання хабара — якщо винний пропонує хабародавцю дати йому хабар, вимагає його чи сам пропонує хабар іншій службовій особі; б) як співучасть у даванні чи одержанні хабара — якщо винний схиляє хабародавця до давання хабара іншій службовій особі або хабароодержувача до одержання хабара, сприяє тому чи іншому в даванні-одержанні хабара чи організує вчинення одного з цих злочинів. Якщо в зазначених ситуаціях службова особа використовує для створення умов давання-одержання хабара своє службове становище, то її дії слід додатково кваліфікувати й за ст. 364 КК.

109. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК).

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід — караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою — карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. У статті 29 Конституції України закріплене право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Закон не тільки проголошує це право, але й встановлює відповідальність за його порушення. До числа таких норм належить і ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за злочин, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що при його вчиненні порушується один з основних конституційних принципів здійснення правосуддя, згідно з яким ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, припускає вчинення особою діяння, яке: а) здійснюється у відповідній процесуальній формі — затримання, привід, арешт, утримання під вартою, і б) має незаконний характер. Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б одного із зазначених діянь.

3. Затримання — це процесуальний примусовий захід, який полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше 72 годин) позбавленні особи волі і здійснюється: а) при провадженні дізнання або досудового слідства; б) за постановою органу дізнання, слідчого чи прокурора; в) щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі; г) на підставах та в порядку, передбачених законом (статті 106, 1061, 115, 148, 149, 1652 та 434 КПК).

Привід —це процесуальний примусовий захід, який полягає в обмеженні волі та примусовому доставленні (припровадженні) в органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру, суд підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка чи потерпілого, за умови, що ці особи ухиляються без поважних причин від добровільного з'явлення у призначений час за викликом службових осіб зазначених органів (статті 70, 72, 135, 136, 288, 292 КПК;

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання та ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих від 28 грудня 1995 р.).

Арешт(взяття під варту) — це запобіжний захід, який полягає у позбавленні особи волі на строк, встановлений законом, і здійснюється: а) за постановою судді чи ухвалою (вироком) суду; б) щодо підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного (засудженого); в) на підставах та в порядку, передбачених законом (статті 148, 149, 150, 155, 156, 165, 165', 1652, 1653, 253, 274, 288, 343, 434 КПК; Закон України «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 р.).

Тримання під вартою являє собою сам процес застосування арешту, тобто певну діяльність, яка здійснюється при виконанні судового акта про взяття особи під варту як запобіжний захід.

4. Дії винного не можуть кваліфікуватися за ст. 371 КК, якщо незаконний привід чи затримання здійснюються не як захід процесуального примусу, а в адміністративному порядку (статті 259—261 КпАП). Виключається кваліфікація за ст. 371 КК і у випадках застосування арешту як заходу адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також при призначенні арешту за вироком суду як покарання (ст. 60 КК). З урахуванням конкретних обставин справи дії винного у таких випадках можуть бути кваліфіковані як один із злочинів, передбачених статтями 364, 365, 375, 424 КК.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає, як правило, в активній поведінці особи — дії, що полягає у самому факті незаконного приводу, затримання, арешту або в утриманні під вартою. Однак злочин може бути вчинений і шляхом бездіяльності, коли, наприклад, саме затримання, арешт чи взяття під варту (дія) запроваджені на законних підставах, але після закінчення встановлених у законі строків винний свідомо не звільняє (бездіяльність) затриманого чи заарештованого. У таких випадках саме з моменту невиконання обов'язку звільнити особу, затримання, арешт чи утримання під вартою стають незаконними та тягнуть за собою відповідальність за ст. 371 КК. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного з діянь, зазначених у ст. 371 КК, і саме з цього моменту набуває триваючого характеру.

110. Примушування давати показання (ст. 373 КК).

Стаття 373. Примушування давати показання

1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Конституція України (ст. 28) проголошує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому й обвинувачення особи у злочині не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ст. 62 Конституції України). Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, що забороняє домагатися показань осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК,суспільна небезпечність якого полягає у тому, що при його вчиненні шкода інтересам правосуддя заподіюється шляхом перешкоджання отриманню достовірних доказів та встановленню дійсних висновків за справою. Даний злочин є спеціальним видом перевищення влади, а ст. 365 КК співвідноситься зі . ст. 373 КК як загальна і спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Здійснення примушування при допиті, який запроваджується в ході дізнання або досудового слідства, припускає, що потерпілою від злочину є лише та особа, яка може бути допитана з кримінальної справи під час дізнання чи досудового слідства. До таких осіб належать підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок та експерт. Інші особи, які беруть участь у справі (зокрема спеціаліст, перекладач, захисник, понятий, цивільний позивач та відповідач), не можуть бути потерпілими від цього злочину, оскільки закон не передбачає можливості їх допиту під час дізнання або досудового слідства. Тому незаконний вплив на них з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, може мати ознаки одного із злочинів, передбачених статтями 365, 374, ч. 2 ст. 397 КК, або є підбурюванням (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, який передбачений ст. 384 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні незаконних дій, які а) здійснюються при допиті і б) є способом примушування особи до давання показань. Отже, злочин може бути вчинений тільки шляхом активної поведінки — дії і визнається закінченим з моменту здійснення цих дій. Примушування до давання показань може бути вчинене лише у відповідній обстановці — при допиті, тобто такій слідчій дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, що має відповідну процесуальну форму. Поняттям допиту в ст. 373 КК охоплюється й така слідча дія, як очна ставка. Якщо протиправний вплив здійснюється при провадженні інших слідчих дій (наприклад, при обшуку, виїмці, пред'явленні особи для впізнання) чи при виконанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібранні пояснень, складанні протоколів, проведенні оперативно-розшукових заходів), то дії винного,за наявності до того підстав, можуть кваліфікуватися за ст. 365 КК.

4. Злочин має характер примушування до давання показань, яке припускає здійснення в тій чи іншій формі незаконного впливу (тиску) на допитувану особу, в результаті якого порушуються її права й обмежується свобода волевиявлення. За частиною 1 ст. 373 КК примушування — це психічний (психологічний) вплив на потерпілого, який здійснюється вчиненням таких незаконних дій, як підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред'явлення неправдивих доказів, обіцянки звільнити від відповідальності чи з-під варти, видати спиртні напої, наркотики, обіцяння (залякування) погіршити умови утримування заарештованого, заарештувати особу, знищити майно, що належить особі чи її близьким, притягти до відповідальності за злочин, який потерпілий не вчиняв, тощо.

5. Найбільш розповсюдженим способом примушування до давання показань є погроза, яка може бути висловлена щодо: а) особи самого допитуваного; б) членів його сім'ї або близьких родичів; в) майна, яке належить потерпілому чи його близьким родичам. Проте дії винного не можуть бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування давати показання здійснювалося за допомогою погрози фізичним насильством над особою потерпілого, оскільки застосування насильства (у тому числі психічного) при примушуванні до давання показань слід кваліфікувати не за ч. 1, а за ч. 2 ст. 373 КК.

111. Порушення права на захист (ст. 374 КК).

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, —

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Конституція України (ст. 59, ч. 2 ст. 63 та п. 6 ст. 129) закріплює право кожної людини на правову допомогу, захист від обвинувачення і відносить до одного із найважливіших принципів правосуддя забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на такий захист з кримінальних справ. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 21 КПК, що закріплює обов'язок органів дізнання, досудового слідства та суду забезпечити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Порушення цього принципу здійснення кримінального судочинства завдає шко'-ди інтересам правосуддя з кримінальних справ і має наслідком відповідальність за ст. 374 КК.

2. Потерпілими від злочину можуть бути тільки підозрюваний, обвинувачений або підсудний, тобто особи, які за своїм процесуальним становищем мають право на захист від підозри у вчиненні злочину, пред'явленого їм обвинувачення, а також на захист своїх особистих, майнових та інших прав і законних інтересів у сфері кримінального судочинства.

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 374 КК, є формальним, тому його об'єктивна сторона вичерпується діянням винного, яке полягає: а) у недопущенні захисника до участі в справі; б) у ненаданні своєчасно (несвоєчасному наданні) захисника; в) в іншому грубому порушенні права на захист. За частиною 1 ст. 374 КК злочин може бути вчинений як шляхом дії (наприклад, відсторонення від подальшої участі у справі захисника з порушенням вимог ст. 61 КПК), так і шляхом бездіяльності (наприклад, не-призначення захисника з порушенням вимог ст. 47 КПК) і визнається закінченим з моменту вчинення суспільне небезпечного діяння.

4. Форми реалізації права на захист, передбачені у кримінально-процесуальному законі (статті 43, 43', 44—47 КПК), відповідно до якого підозрюваний, обвинувачений чи підсудний може або сам здійснювати свій захист, або має право звернутися за правовою допомогою до захисника — особи, яка у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист його прав і законних інтересів та надавати необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі. В окремих зазначених у законі випадках (ст. 45 КПК) участь захисника є обов'язковою. Відповідно до ст. 44 КПК як захисники у кримінальній справі допускаються три категорії осіб:а) особи, які мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю;

б) фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; в) близькі родичі, опікуни або піклувальники обвинувачуваного, підсудного, засудженого, виправданого.

5. Недопущення захисника є у випадках невиконання суб'єктом злочину вимог КПК про допуск захисника до участі у справі на будь-якій стадії процесу (наприклад, відмова допустити до участі у справі захисника, запрошеного підозрюваним (ст. 47 КПК); непризначення захисника у випадку, коли його участь у справі обов'язкова (ст. 45 КПК); відмова близьким родичам здійснювати захист обвинувачуваного з порушенням вимог ст. 44 КПК тощо).

Неподання своєчасно(несвоєчасне надання) захисника є у випадках, коли порушуються встановлені законом строки надання захисника (наприклад, відмова підозрюваному в побаченні із захисником до першого допиту (ст. 43' КПК); допуск захисника до участі в справі не на тій стадії, з моменту початку якої він має право здійснювати захист (ст. 44 КПК) тощо).

Інше грубе порушення права на захист може полягати у вчиненні винним різних діянь, що спрямовані як щодо самого потерпілого від злочину, так і щодо його захисника (наприклад, відмова підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному запросити кількох захисників (ст. 47 КПК); заміна захисника при відсутності клопотання цих осіб або без їх згоди (ст. 46 КПК); відмова захисникові в ознайомленні з матеріалами, що обґрунтовують затримання, чи необгрунтована заборона застосовувати науково-технічні засоби при ознайомленні з матеріалами справи (ст. 48 КПК); необгрунтоване обмеження обвинуваченого та його захисника в строках ознайомлення з матеріалами справи (ст. 218 КПК).

112. Ухилення від відбування покарань (ст.ст. 389, 390 КК).

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, — карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, якізабезпечують виконання вироку та належне застосування призначеного ним покарання, протидіє досягненню цілей, що стоять перед покаранням.

2. Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком, є злочином і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.

За статтею 389 КК настає відповідальність за ухилення від таких не пов'язаних з позбавленням волі видів покарань, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), громадські (ст. 56 КК) та виправні (ст. 57 КК) роботи.

3. Склад злочину, передбаченого ст. 389, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає в ухиленні від покарання, яке являє собою невиконання обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до цього покарання обвинувальним вироком суду, який набув чинності.

Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилитися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбування громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк).

З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, призначеного цим вироком, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

4. Ухилення від сплати штрафу може виражатися: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання;

у його несплаті у встановлений для цього судом строк; у зміні місця роботи або проживання з метою ухилитися від сплати штрафу; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості зі сплати штрафу тощо.

5. Ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає в порушенні заборони обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на заняття яких засуджений позбавлений внаслідок основного чи додаткового покарання на строк, установлений вироком суду (наприклад, особа продовжує займатися забороненою їй діяльністю; обіймає ту посаду, займати яку не має права; знищує документи, в яких зазначена встановлена вироком суду заборона обіймати певні посади; зникає з місця проживання для того, щоб уникнути контролю за її діяльністю, тощо).

6. Ухилення від відбування громадських робіт полягає в невиконанні особою, засудженою до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи або навчання час безкоштовно виконувати суспільне корисні роботи протягом строку, зазначеного у вироку. Згідно зі ст. 82" ВТК таке ухилення може виявлятися у: невиконанні встановлених обов'язків; порушенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні після письмового попередження адміністративного проступку та притягненні за нього до адміністративної відповідальності; невиході більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин; вчиненні протягом місяця більше двох порушень трудової дисципліни; з'явленні на роботу у нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Якщо засуджений не з'являється без поважних причин у кримінально-виконавчу інспекцію або зникає з метою ухилення від покарання, то вчинене також може бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 389 (див. пункти 8.2, 8.3 розділу II «Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань» від 3 січня 2002 р.).

7. Ухилення від відбування виправних робіт полягає в невиконанні особою, засудженою до цього покарання, обов'язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, встановленого вироком суду. Згідно зі ст. 99 ВТК таке ухилення може виражатися у: невиконанні встановлених обов'язків; порушенні порядку й умов відбування покарання; вчиненні проступку, за який засуджений був притягнутий до адміністративної відповідальності; вчиненні протягом місяця більше двох прогулів або інших порушень трудової дисципліни; з'явленні на роботі в нетверезому стані або у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння тощо. Ухилення може виражатися й у звільненні з роботи, переїзді в іншу місцевість без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, у нез'явленні або відмові з'явитися в зазначену інспекцію з метою ухилення від покарання тощо (див. п. 8.8 розділу І зазначеної Інструкції).

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 922; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!