Стаття 294. Масові заворушення

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях —караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Суспільна небезпечністьмасових заворушень полягає в тому, що цей злочин є результатом дій натовпу — великої кількості людей, дії яких мають характер безчинств і супроводжуються насильством над людьми, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Підвищену суспільну небезпечність становлять дії організаторів і активних учасників масових заворушень, дії яких вирізняються агресивністю, напругою емоцій. Вони і спричиняють значні порушення громадського порядку, завдають шкоди суспільним відносинам, нормальному функціонуванню державних і громадських структур, ритму суспільного життя, праці та спокою людей. Залежно від конкретного вияву, вони часто завдають також шкоду інтересам людей, їх життю, здоров'ю, різним формам власності, громадській безпеці, авторитету органів державної влади.

2. Об'єктивна стороназлочину виявляється в організації масових заворушень або активній участі в них.

Організація масових заворушеньполягає в підбурюванні людей, які стихійно зібралися, до масових виступів, насильства над людьми чи окремою особою, погромів, підпалів, захоплення споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна, збройного опору представникам влади. До організації цього злочину належать і провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідні дії натовпу або окремих учасників, а також керівництво діями натовпу чи окремих його груп при вчиненні зазначених у законі дій. Типовим способом організації масових заворушень є поширення серед натовпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ролей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень тощо.

Активна участь —це особиста, інтенсивна, значна за характером діяння чи об'ємом участь у вчиненні будь-яких із визначених у диспозиції закону діянь.

Насильством над особою визнається завдання ударів, побоїв, катування, зґвалтування, заподіяння будь-яких за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень одному чи багатьом потерпілим. Застосування насильства можливе і щодо представників влади, наприклад, з метою звільнення затриманого чи підсудного або вчинення самосуду над ним. При цьому застосування насильства при вчиненні самосуду само по собі утворює ознаку насильства над особою.

Вчинене під час масових заворушень вбивство або посягання на життя певної категорії осіб потребує кваліфікації за сукупністю ст. 294 і відповідних статей КК, що передбачають відповідальність за такі більш' тяжкі злочини (статті 112, 115, 348, 379, 400, 443 КК). Погроми — це активні дії, поєднані зі знищенням, пошкодженням, руйнуванням громадських споруд, житлових та інших будинків, транспортних засобів, іншого майна.

Підпали —це дії, що спричинили загоряння будинків, транспортних засобів незалежно від ступеня їх пошкодження вогнем. Знищення майна означає вчинення таких дій, які призводять будь-яке за формою власності майно до повної непридатності для використання за його призначенням (детальніше див. коментар до ст. 194 КК). Захоплення будівель або споруд буде у разі самовільного повного чи часткового захоплення їх натовпом або активними учасниками під час масових заворушень. Таке захоплення може бути вчинене будь-яким способом, але воно завжди протиправне. Насильницьке виселення громадян має місце у випадку незаконного, поєднаного із застосуванням насильства вигнання громадян з їхніх помешкань, певного селища чи місцевості. Збройний опір — це активна фізична протидія представникові влади виконувати свої повноваження, яка супроводжується застосуванням або погрозою застосування хоча 6 одним із учасників масових заворушень вогнепальної, холодної зброї чи інших предметів, що використовувались як зброя.

Для визнання злочину закінченим досить вчинення учасникоммасових заворушень будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 КК дій.

Про відмежування масових заворушень від групового порушення громадського порядку див. п. 6 коментарю до ст. 293 КК.

3. Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується прямим умислом. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті масових заворушень може бути і непрямим, коли учасник таких заворушень не бажає настання певного наслідку свого діяння, але свідомо допускає його настання, наприклад, тілесного ушкодження при насильстві над особою або пошкодження транспортного засобу при погромах. Мотиви і мета масових заворушень можуть бути різними, та на кваліфікацію вони не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

82. Хуліганство (ст. 296 КК).

Ст.296“Хуліганство”:

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

1. Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона хуліганства характеризується суспільно небезпечною дією, що порушує громадський порядок, при цьому дія супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

3. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

5. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст. 296, вчинено групою осіб.

Особливо кваліфікованими видамихуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості/який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст.296); 3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст.296).

83. Наруга над могилою (ст. 297 КК).

Ст.297“Наруга над могилою”:

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

1. Об’єкт злочину – моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

Предметамизлочину є:

1) могила; 2) інше місце поховання; 3) труп; 4) урна з прахом; 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

2. Об’єктивна сторона злочину проявляється у:

1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;

2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга– це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного.

Викрадення відповідних предметів – це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб.

Момент закінчення злочинувизначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об’єктивних і суб’єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

84. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Такі дії дорослих згубно впливають на молоде покоління, спричиняють шкоду інтелектуальному і фізичному розвитку неповнолітніх, деформують в їхній свідомості моральні цінності, прищеплюють їм асоціальні ідеї, аморальні погляди, навички. Про важливість захисту інтересів неповнолітніх від таких посягань свідчать і заходи вищих державних органів влади. Прикладом тому є Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ПІ (ст. 10), згідно з яким держава здійснює захист дітей від усіх форм насильства, залучення до вчинення злочинів, примушування до жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. А Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28 січня 2000 р. № 113/2000 зобов'язує ряд міністерств, Державний комітет молодіжної політики та місцеві органи влади вжити заходів щодо запобігання проявам злочинності серед дітей, своєчасно виявляти осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, жебракування, та притягати їх до відповідальності.

У вирішенні цих завдань значна роль належить і заходам кримінально-правового впливу.

2. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 304 КК, утворює втягнення неповнолітніх у зазначені в диспозиції цієї статті види діяльності. Слід мати на увазі, що застосоване в законі словосполучення «втягпення неповнолітніх у злочинну діяльність...» не означає обов'язковості втягнення кількох неповнолітніх у вчинення певного злочину, і тим більше не свідчить про необхідність втягнення у множинність таких дій. Воно означає лише різноманітність видів злочинної та інших різновидів діяльності і охоплює втягнення як одного, так і кількох неповнолітніх (неповнолітній — це особа, яка не досягла 18-річного віку).

Втягнення неповнолітнього в таку діяльність — це психічний чи фізичний вплив на нього, вчинений дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособни-ка чи в інших антигромадських діях. Таке втягнення пов'язане з безпосереднім впливом на неповнолітнього і може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. За своїм характером вона має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на підлітка. Шантаж полягає в загрозі поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. При цьому не має значення достовірність чи недостовірність фактів, поширенням яких загрожує винний. Обманом визнається навмисне перекручення обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину чи участі в ньому. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб'єктом на себе певних зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір виконати (навчити керувати мотоциклом або прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист від інших підлітків тощо). Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітками про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського образу життя, його підкупом різними подарунками тощо.

У разі, коли втягнення неповнолітнього до злочинного або інших видів антигромадської діяльності вчиняється способом фізичного впливу, який супроводжується причиненням йому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження або вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.

3. У тих випадках, коли доросла особа залучає до вчинення злочину підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він (незалежно від характеру його дій) визнається виконавцем цього злочину і вчинене ним повинне бути кваліфіковане за ст. 304 і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). А доросла особа, яка залучила до вчинення злочину неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, повинна відповідати за ст. 304 і за тією статтею КК, що передбачає відповідальність за вчинений спільно з підлітком злочин.

4. Якщо неповнолітній вчинив лише готування до злочину чи замах на злочин або на цьому етапі добровільно відмовився від його подальшого вчинення, доросла особа має відповідати за ст. 304 КК і відповідно за готування (крім готування до злочину невеликої тяжкості) або замах на вчинення злочину. У випадку невдалого підмовництва неповнолітнього до вчинення злочину дії дорослої особи також мають бути кваліфіковані за ст. 304 КК і за готування до злочину, до вчинення якого він невдало підбурював підлітка.

85. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК).

Ст.307“Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

4. Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч.1 ст.307, ч.1 ст.309 КК).

1. Об’єктом є встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, або їх аналогів.

Предметомзлочину виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Наркотичні засоби– це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними. До них належать, зокрема, гашиш, марихуана, опій, кокаїн.

Психотропні речовини– це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, чи поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними. До них належать, наприклад, ЛСД, мескалін, тетрагідроканнабінол.

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин– це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію котрих ці речовини відтворюють.

2. Об’єктивна сторона злочину описана як вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

3. Суб’єкт злочину загальний. При вчиненні злочину із залученням неповнолітнього або малолітнього (ч.ч. 2 і 3 ст.307) та щодо малолітнього (ч.3 ст.307) суб’єктом може бути лише повнолітня особа.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні особою наркотичних засобів або психотропних речовин.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 308-310, 312, 314, 315, 317; 4) із залученням неповнолітнього; 5) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах; 6) щодо особливо небезпечних наркотичних засобів або психотропних речовин, а також 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлення волі (ч.2 ст.307), а особливо кваліфікованими – вчинення його: 1) організованою групою; 2) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах; 3) із залученням малолітнього або щодо малолітнього (ч.3 ст.307).

86. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК).

Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій булинаркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

1. Суспільна небезпечністьнезаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів чи речовин без мети збуту визначається тим, що такі дії призводять до некон-трольованого обігу зазначених засобів і речовин, що спричиняє шкоду здоров'ю населення. Злочин, передбачений ст. 309 КК, є одним із найпоширеніших у сфері незаконного обігу наркотичних засобів

2. Предметомцього злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги (їх визначення див. у п. 2 коментарю до ст. 305 КК).

При цьому відповідальність за ч. 1 ст. 309 КК настає у випадку, коли розмір наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, що були предметом цього злочину, перевищує невеликий, оскільки незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах тягне відповідальність за ст. 44 КпАП (п. 22 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

У деяких випадках, коли предметом цього злочину є особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини, їх невеликий розмір не визначається (це стосується, наприклад, таких засобів, як героїн та ефед-рон). У такому випадку відповідальність за ст. 309 КК настає у разі здійснення таких незаконних дій навіть з мізерною кількістю цих наркотичних засобів.

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України було залишено без змін вирок Київського міського суду від 27 березня 1998 р. у справі І. щодо обвинувачення його за придбання на суму 20 гри. героїну для особистого споживання. У касаційних скаргах І. та його захисник просили скасувати вирок у цій частині, оскільки неможливо було встановити точну кількість придбаного ним наркотичного засобу. Суд, розглянувши обставини справи, дійшов висновку, що відповідно до Висновку Комітету по контролю наркотиків МОЗ України по кількісному віднесенню за медичними критеріями наркотичних засобів, внесених до Списку № 1 Таблиць І і II, а також Списку № 3 Таблиці І, що знаходяться у незаконному обігу (додаток до протоколу засідання Комітету по контролю наркотиків від 18 квітня 1995 р. № 4), героїн належить до особливо небезпечних наркотичних засобів, у зв'язку з чим його невеликий розмір не визначається. Тому відповідальність за ч. 2 ст. 2296 КК 1960 р. (ст. 309 КК 2001 р.) «настає у разі вилучення навіть мізерної кількості зазначеного наркотичного засобу» (Рішення Верховного Суду України. Щорічник. — 1999. — С. 106-107).

3. Об'єктивна стороназлочину виявляється в таких альтернативних діях, а саме незаконних: 1) виробництві, 2) виготовленні, 3) придбанні, 4) зберіганні, 5) перевезенні, 6) пересиланні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів. Для констатації об'єктивної сторони складу злочину достатньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.

4. Визначення змісту незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речових або Їх аналогів див. в коментарі до ст. 307 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

6. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом та відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Відтак, мета зазначених дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, споживання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є обставиною, за якою розмежовуються злочини, передбачені статтями 307 та 309 КК. При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації вчиненого.

87. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК).

Стаття 310. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель

1. Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель особою, яка була засуджена за цією статтею чи яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317 цього Кодексу, або вчинені за попередньою змовою групою осіб з метою збуту, а також незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості п'ятисот і більше рослин —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого статтею 310 КК, полягає в тому, що він є однією з криміногенних умов, які сприяють незаконному виробництву, виготовленню чи викраданню наркосировини, її проходженню у канали нелегального розподілу, сферу підпільної торгівлі та використання з немедичною метою.

2. Предметомзлочину є снотворний мак і коноплі, що містять наркотичні засоби (про поняття наркотичних засобів див. п. 2 коментарю до ст. 305 КК).

Мак, снотворний чи опійний —це різні сорти маку, які містять алкалоїди опіуму (морфін, кодеїн, тебаїн тощо). Поширеним є виготовлення макової соломки. Це зібрані будь-яким способом стебла і коробочки будь-якого сорту снотворного маку (за винятком власне макового насіння) в цілому вигляді або подрібнені аж до порошкоподібного вигляду. Нерідко з макової соломки різними способами (наприклад, шляхом виділення наркотично активних алкалоїдів водою або органічними розчинниками) отримуютьопій екстракційний в розчиненому, смолоподібному або твердому стані.

Коноплі (каннабіс) —поширені назви — посівні (звичайні, культурні), іноді — індійські — однорічна рослина, в якій плодоносні та квітучі верхівки (суцвіття), пилок і смола містять тетрагідроканнабінол — наркотично активний алкалоїд. Наркотичні засоби конопляної групи — марихуана, гашиш, смола каннабісу, гашишне масло, всі ізомери тетрагідроканнабінолу.

За загальним правилом культивування (посів та вирощування) нар-ковмісних рослин, до яких належать снотворний мак та коноплі, з метою виробництва або виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин може здійснюватися лише підприємствами державної та комунальної власності за наявності у них відповідної ліцензії. Діяльність, пов'язана з культивуванням рослин з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей (за винятком виробництва чи виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин), може здійснюватися підприємствами всіх форм власності за наявності у них ліцензії на відповідні види діяльності.

Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування зазначених рослин, та фізичні особи, які є власниками або користувачами земельних ділянок, на яких ростуть ці рослини, зобов'язані їх знищити. Отже, посів або вирощування в Україні снотворного маку чи конопель без належного дозволу буде в усіх випадках протиправним.

Судова практика свідчить, що для кваліфікації дій винного за ст. 310 КК потрібно встановити, що винна особа посіяла або вирощувала саме снотворний (опійний) мак чи інші культури, які містять наркотичні засоби.

Так, постановою президії Одеського обласного суду від 17 червня 1992 р. було скасовано вирок суду Березівського району Одеської області щодо С. у частині засудження його за вирощування опійного маку із закриттям справи за відсутністю в його діях складу цього злочину. При перегляді справи встановлено, що у ній відсутні докази, які свідчили 6 про те, що С. виростив саме опійний мак, а не олійний (Право України. — 1993. — № 1. — С. 44). Отже, суд дійшов висновку, що при притягненні особи до відповідальності за культивування (посів та вирощування) снотворного маку та подібних рослин слід пересвідчуватись, що особою вирощувалися саме рослини, які містять наркотичні засоби.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 310 КК, полягає в двох альтернативних діях, а саме: в незаконних 1) посіві або 2) вирощуванні снотворного маку чи конопель.

Незаконними є посів або вирощування снотворного маку чи конопель, якщо такі дії вчинені з порушенням «Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою КМ України від 3 січня 1996 р. № 6.

Посів снотворного маку чи коноплі —це дії, спрямовані на висів насіння рослин або розсади без належного дозволу на будь-яких земельних ділянках, як спеціально підготовлених, так і порожніх. Придбання насіння, його пророщування, а також придбання розсади з метою подальшого вирощування маку снотворного чи конопель треба кваліфікувати як готування (ч. 1 ст. 14 КК) до вчинення злочину, передбаченого ст. 310 КК. Способи, засоби посіву, а також його місце (присадибні ділянки, поля господарств, пустирі) значення для кваліфікації не мають.

88. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 314 КК).

Стаття 314. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

1. Незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306—312 та 314—318 цього Кодексу, або вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебуває в безпорадному стані, чи вагітної жінки, або якщо вони були пов'язані з введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів полягає в тому, що такі дії можуть призвести до зростання кількості людей, які страждають на наркоманію, токсикоманію, що, в свою чергу, може бути причиною великої загрози здоров'ю населення. Крім того, насильницьке введення наркотичних засобів чи психотропних речовин може призвести до тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, в окремих випадках такі діяння призводять до смерті пост-раждалих. Отже, підвищена суспільна небезпечність цього злочину обумовлюється як небезпекою впливу на організм людини наркотиків і психотропних речовин, так і грубим нехтуванням прав людини, всупереч волі якої зазначені засоби чи речовини вводяться в її організм.

2. Предметом цього злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, що вводяться в організм іншої особи проти її волі (про визначення наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів див. п. 2 коментарю до ст. 305 КК).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному введені будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи всупереч її волі.

Під незаконним введенням розуміють будь-які примусові без будь-якого права дії, спрямовані на введення в організм іншої особи зазначених засобів і речовин (ін'єкція, шляхом додавання в їжу, лікарські препарати, напої тощо).

Способи примусового незаконного введення в організм іншої особи наркотичних засобів і психотропних речовин можуть бути різними, а саме: обман, примушування (психічний примус), насильство (фізичний примус). Лише їх застосування свідчить про введення в організм вказаних засобів і речовин всупереч волі іншої особи.

Психічне та фізичне насильство застосовується винним з метою подав-ления волі потерпілого і може виявлятися в утриманні потерпілого силоміць під час введення в його організм наркотичного засобу чи психотропної речовини шляхом ін'єкцій, залякування його застосуванням фізичного насильства, повідомлення йому неправдивих відомостей чи приховування від нього певних відомостей з метою введення в його організм цих засобів або речовин.

Слід зазначити, що спосіб введення, вид наркотичного засобу чи психотропної речовини, його кількість на кваліфікацію не впливають. Ведення в організм іншої особи наркотичних засобів лікарем, хоч і всупереч волі цієї особи або без її згоди, з метою профілактики або лікування не містить складу цього злочину.

4. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного введення зазначених засобу чи речовин (п. 13 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви, якими керується винний, можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. При заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких, а також смерті кваліфікувати вчинене за ст. 314 КК потрібно лише у випадку, коли до настання таких наслідків встановлено необережну форму вини. У разі, якщо такі наслідки охоплювались умислом винного, вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями, що передбачають злочини проти життя та здоров'я особи (статті 115, 122, 121 КК тощо).

6. Суб'єкт цього злочину — загальний; особа, яка досягла 16-річного віку.

7. Обтяжуючі обставини цього злочину передбачені в ч. 2 ст. 314 КК, а саме: вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, 1) якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого, 2) повторно, 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306—312 та 314—318 цього Кодексу, 4) щодо двох чи більше осіб, 5) якщо такі дії заподіяли середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому.

89. Розголошення державної таємниці (ст. 328 КК).

Ст.328 Розголошення державної таємниці”:

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути власність, життя та здоров’я особи тощо.

Предмет злочину – певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю.

2. З об’єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях, а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб).

3. Суб’єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, буди довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Такою визнається особа, що мас відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України.

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

5. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

90. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК).

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.

1. Безпосередній об'єкт такий же, як і в злочині, передбаченому в ст. 331 (див. коментар до ч. 1 ст. 331 КК).

2. Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об'єктивна сторона цього злочину виявляється: 1) в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної діяльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організаторська діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення чи ні, а також керівництво цією діяльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

Організація —це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.

Керівництво —це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо.

Сприяння —будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод (щодо змісту цих засобів сприяння див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК).

3. З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета.

4. Суб'єкт— будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК.

5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до статей 32, 28 КК).

91. Ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу

Ухилення від призову на строкову військову службу — карається обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції покладаються найважливіші функції:

оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

2. Об'єктивна сторонавиявляється в бездіяльності — ухиленні від призову на строкову військову службу, тобто в невиконанні загального обов'язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції.

Диспозиція ст. 335 КК є бланкетною: для визначення об'єктивної сторони слід звернутися до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р. (ВВР. — 1999. - №33. - Ст. 270).

Згідно з цим Законом військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, яка пов'язана із захистом Вітчизни.

Одним із видів військової служби закон передбачає строкову військову службу, на яку відповідно до ст. 15 наведеного Закону в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військову частину виповнилося вісімнадцять років.

Ухилення від строкової військової служби має місце у випадку, коли особа, яка отримала повідомлення (повістку) про призов, не з'являється без поважних причин до призовного пункту в строки, вказані в повідомленні, або хоча і не отримала повідомлення, але знає про призов і не з'являється до призовного пункту впродовж місяця.

Способи ухилення можуть бути різними: підробка документів про хворобу, від'їзд з місця постійного проживання, умисне спричинення собі тілесного ушкодження тощо. Якщо для ухилення підробляється чи використовується завідомо підроблений документ, то вчинене повинне кваліфікуватися за сукупністю ст. 335 та відповідної частини ст. 358 КК.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» злочин виключається за наявності підтверджених документами поважних причин неприбуття своєчасно на призовну дільницю. Це: 1) перешкода стихійного характеру; 2) хвороба призовника;

3) інші обставини, які позбавляють його можливості прибути; 4) смерть або тяжка хвороба його близького родича, якими визнаються батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Закінченим злочин вважається з моменту неприбуття у зазначений у призовному документі час до призовного пункту.

3. Суб'єктивна сторона— прямий умисел: особа знає про призов, але не бажає виконувати свій обов'язок. Мотиви не мають значення для кваліфікації, але можуть впливати на ступінь суспільної небезпечності ухилення.

4. Суб'єкт злочину спеціальний — громадянин України чоловічої статі, який на момент відправки до військової частини досяг 18-річного віку і призовною комісією визнаний за станом здоров'я придатним до військової служби (в тому числі і такі, що тимчасово проживають за кордоном).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» не можуть бути суб'єктами цього злочину іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні.

Жінки, які за фахом мають медичну чи іншу спеціальну підготовку і придатні до проходження військової служби, можуть у мирний час добровільно вступати на військову службу тільки за контрактом (п. 7 ст. 1 цього ж Закону), а тому не можуть бути суб'єктом цього злочину.

Не можуть також бути суб'єктами цього злочину особи, яким на підставі ст. 17 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» дана відстрочка за рішенням призовної комісії, або які звільнені від призову на підставі ст. 18 цього ж Закону.

92. Наруга над державними символами (ст. 338 КК).

Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави —

1. Суспільна небезпечність передбачених цією статтею злочинів полягає в тому, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують авторитет і достоїнство органів державної влади України як суверенної держави, принижують державні символи України або іноземної держави та порушують порядок їх використання.

2. Державні символи — це встановлені Конституцією або конституційними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які виражають ідеологічні, політичні, соціальні, економічні та інші орієнтири держави і символізують її суверенітет. Згідно з Конституцією України (ст. 20) державними символами України є Державний Прапор України, Держаний Герб України і Державний Гімн України, опис і порядок використання яких встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338 КК, є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Оскільки спеціальні закони ще не прийняті, питання, пов'язані з державною символікою України регламентуються низкою нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р. Державним Прапором України є національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньою — синього кольору, нижньою — жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3 (ВВР. — 1992. — № 19. — Ст. 257).

Державний герб —це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне і кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру і уособлює суверенітет держави.

Верховна Рада України 19 лютого 1992 р. затвердила Тризуб «як Малий Герб України, вважаючи його головним елементом Великого Герба України». У кольоровому зображенні Малий Герб України — це зображення золотого тризуба на синьому фоні (ВВР. — 1992. — № 40. — Ст. 592). Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом).

Згідно з Конституцією України головним елементом Великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний гімн —це закріплена законодавством музично-поетична емблема держави, яка через систему музично-поетичних образів символізує суверенну державу. Згідно із Законом України «Про Державний Гімн України» від 6 вересня 2003 р. № 602-ІУ Державним Гімном України є національний Гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Зазначається, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів (ВВР. — 2003. — № 24. — Ст. 163).

Порядок використання державних символів України регламентується Указом Президента України «Питання щодо використання державних символів України» від 9 лютого 2001 р. № 79/2001 (ОВУ. - 2001. - № 7. -Ст. 269). Наруга над іншого роду емблемами і прапорами не утворює даного злочину. Для кваліфікації за ч. 1 ст. 338 КК не має значення, встановлені чи підняті Герб або Прапор, виконується Гімн України чи ні.

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338 КК, є офіційно встановлений або піднятий прапор або герб будь-якої іноземної держави. Не є предметом цього злочину прапори і герби, які не є символами іноземної держави (прапор суб'єкта федерації, прапор міжнародної організації та ін.) або які є такими символами, проте не були офпційно встановлені або підняті. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Прапор (герб) іноземної держави вважається офіційно піднятим (встановленим), якщо його піднято (встановлено) на території посольства чи консульства, на засобах пересування глави дипломатичного представництва або у зв'язку з візитом делегації іноземної держави у місці її зустрічі тощо (пункти 7, 22 «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 (Зібрання законодавства України:Офіц. вид. - К., 2000. - Т. 6).

93. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК).

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об'єднань громадян, особисту недоторканність та здоров'я їх представників.

2. Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів —це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників правоохоронних органів належать також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції(ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 травня 2003 р. № 743-ГУ (Урядовий кур'єр. — 2003. — № 102. — 5 червня).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів є такі: 1) вони перебувають у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обіймають, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону —це об'єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

94. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК).

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

1. Для правоохоронних органів діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є основною і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог і приписів правових норм з боку юридичних і фізичних осіб. Працівники правоохоронних органів повинні діяти на основі закону і не мають права виходити за межі наданих повноважень.

Ефективне функціонування правоохоронних органів може бути забезпечене лише у разі створення належних умов для їх діяльності. Однією з гарантій успішної діяльності цих органів є неприпустимість стороннього впливу при здійсненні службових повноважень.

Як зазначається у ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 7 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП (ВВР. - 1991. - № 53. - Ст. 793) . закріплюється, що втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури щодо нагляду за додержанням законів або розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Названі положення поширюються на діяльність працівників й інших правоохоронних органів.

2. Суспільна небезпечність втручання в діяльність працівника правоохоронного органу полягає в тому, що такі дії порушують нормальну діяльність цих органів, підривають авторитет державної влади, впливають на ефективність функціонування всієї правової системи України. Перешкоджання виконанню службових обов'язків працівниками правоохоронних органів ставить під загрозу правопорядок та права і законні інтереси окремих фізичних та юридичних осіб.

3. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронних органів. Про поняття працівників правоохоронних органів див. коментар до п. З ст. 342 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину виявляється у діянні, що полягає у будь-якій формі впливу на працівника правоохоронного органу.

Під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цим працівником службових обов'язків або на те, щоб добитися прийняття незаконного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8). Вплив може здійснюватися усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.

Умовляння —це прохання, переконання, поради, обіцянка надати будь-які послуги, схиляння потерпілого до вчинення чи невчинення будь-яких дій, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, прийняттю законного рішення.

Разом з тим прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Не утворює складу розглядуваного злочину також письмове звернення громадян, службових осіб, захисника до працівника правоохоронного органу з проханням про проведення слідчих дій, закриття кримінальної справи, долучення нових доказів тощо.

Шантажування —це погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, або інші відомості, які потерпілий хотів би зберегти в таємниці тощо.

Інші форми впливу —незаконна відмова у наданні певних благ, протиправне позбавлення пільг, переваг, втручання в особисте життя, погроза насильством тощо.

95. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК).

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, — караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 345 КК, полягає в тому, що внаслідок цих дій порушується або може бути порушена нормальна діяльність правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання його працівниками своїх службових обов'язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода здоров'ю, майновим та іншим законним інтересам працівників правоохоронних органів, а також їх близьких родичів.

2. Потерпілими від цього злочину є тільки працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі.

До працівників правоохоронних органів належать особи, зазначені у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (докладніше про поняття працівника правоохоронного органу див. п. З коментарю до ст. 342 КК).

Посягання на технічних працівників зазначених органів, секретарів, кур'єрів, спеціалістів, прибиральниць та інших осіб, діяльність яких не пов'язана із виконанням правозастосовчих або правоохоронних функцій, слід кваліфікувати, за наявності всіх необхідних ознак, за статтями, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, та іншими відповідними статтями КК.

Близькими родичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

3. Об'єктивна сторона злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.

Погроза може виявлятись у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також в жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням убивства, застосуванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошкодженням його майна або майна близьких родичів. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 КК наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов'язковою (абз. 1 п. 10 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8).

Під погрозою вбивством треба розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити життя працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень.

Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно, що належить працівнику правоохоронного органу або його близькому родичу, повністю або його частину (абз. 2 п. 10 вищезазначеної Постанови). Під погрозою знищенням майна слід розуміти залякування працівника правоохоронного органу або його родича доведенням їх майна до стану повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Під погрозою пошкодженням майна розуміють залякування погіршенням його якості, зменшенням цінності або приведенням на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (абз. 1 п. 13 вищезазначеної Постанови).

Під майном слід розуміти як рухоме (грошові кошти, акції, інші цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення, транспортні засоби, продуктивну і робочу худобу тощо), так і нерухоме (жилі будинки, квартири, насадження на земельній ділянці тощо) майно.

Не є злочином, що розглядається, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома працівника правоохоронного органу.

96. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та його відмежування від вимагання (ст.ст. 355, 189 КК).

Ст.355“Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань”

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов’язань, обов’язковим додатковим – психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров’я людини, право власності.

Потерпілим від злочину є фізична особа, яка має цивільно-правове зобов’язання, а також її близькі родичі.

2. З об’єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов’язані дії:

1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання;

2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

5. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи Невиконання цивільно-правових зобов’язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2 ст.355), а особливо кваліфікуючими – вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я; 3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч.3 ст.355).

97. Самоправство (ст. 356 КК).

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він порушує встановлений порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, призводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також до порушення прав та законних інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

2. З об'єктивної сторони для наявності розглядуваного злочину необхідно встановити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підприємством, установою чи організацією); в) заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Самовільне вчинення будь-яких діймає місце тоді, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордеру, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.

Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно було у винного відповідне право, чи воно було уявним — значення не має.

Дійсне право —це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої підстави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реаліза-тор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної плати, вважає, що має право взяти її з виторгу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла). Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний розсуд.

Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і за відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя і здоров'я. Оспорювання може мати місце до вчинення дій, в момент їх вчинення або після їх вчинення. Самоправство відсутнє, якщо дії ким-небудь оспорюються, але права чи обов'язки особи реалізуються відповідно до закону чи іншого нормативно-правового акта.

Самоправство є кримінальне караним лише за умови заподіяння діями винного значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Поняття значної шкоди є оціночним і вирішується у кожному конкретному випадку виходячи з фактичних обставин справи. Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, наприклад, примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного слід кваліфікувати лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, додаткова кваліфікація за ст. 356 КК не потрібна, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватися за спеціальною нормою. Самоправство, яке не завдало значної шкоди інтересам зазначених осіб, тягне відповідальність за ст. 186 КпАП як адміністративний проступок.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, державнимабо суспільним інтересам або інтересам власника.

4. Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що самовільно, всупереч установленому законом порядку, вчиняє дії, передбачає, що його дії можуть завдати значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Мотиви вчинення самоправних дій (важке матеріальне становище, помста, прагнення примусити особу вчинити певні дії тощо) на кваліфікацію не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Відповідальність за ст. 356 КК виключається, якщо особа сумлінно помиляється у законності своїх дій.

5. Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, якій виповнилося 16 років. Службова особа, яка вчинила самовільні дії, підлягає відповідальності за ст. 365 КК.

98. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Ст.358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”:

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видасться чи посвічується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Використання завідомо підробленого документа.

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Предметом злочину є:

1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків;

2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою;

2) збут підробленого документа;

3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку;

4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч.1 ст.358);

5) використання завідомо підробленого документа (ч.3 ст.358).

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов’язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

99. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК) та одержання хабара (ст. 368 КК).

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітка.Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину визначається тим, що він посягає на нормальну роботу державних підприємств, установ, організацій, принижує їх авторитет, завдає шкоди майновим інтересам громадян.

2. Предметомзлочину є незаконна винагорода, а саме: 1) матеріальні блага; 2) вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді.

Матеріальні блага —це будь-які матеріальні цінності: гроші, промислові і продовольчі товари, рухоме і нерухоме майно, вартість якого може бути виражена в грошовому еквіваленті.

Під вигодами майнового характеру слід розуміти:а) право на майно;

б) будь-які дії та послуги майнового характеру.

Право на майно —це набута можливість користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном (заповіт на квартиру, боргова розписка, генеральне доручення на автомобіль тощо).

Дії і послуги майнового характеру —це надання безкоштовних санаторних чи туристичних путівок, проїзних квитків, телефонних карток, квитків на відвідування видовищних заходів (концертів, спортивних змагань тощо), безоплатне виконання будь-яких робіт (наприклад, будівельних, ремонтних, з нагляду за дитиною та ін.).

Розмір отриманої працівником незаконної винагороди має бути значним — перевищувати в два і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 354 КК).

3. Об'єктивна сторонацього злочину — це незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених матеріальних благ та вигод за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

Отже, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, має місце за наявності сукупності ознак, а саме: а) винагорода є незаконною; б) способом її одержання є вимагання; в) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій; г) вчинення чи невчинення працівником дій пов'язане із використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

4. Незаконною винагородою слід визнавати одержання працівником таких матеріальних благ або вигід майнового характеру, які офіційно не передбачені за виконання ним роботи на державному підприємстві, установі чи організації.

5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є одержання винагороди шляхом вимагання. Під вимаганням як необхідною ознакою розглядуваного злочину слід розуміти не тільки прямо виражену вимогу працівника державного підприємства, установи чи організації передати незаконну винагороду, поєднану з погрозою вчинення або невчинення з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає винагороду, але й умисне створення таким працівником, який не є службовою особою, умови, за яких особа вимушена дати винагороду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Зокрема, вимагання може виявлятися у штучному створенні або використанні будь-яких перешкод як приводу для одержання незаконної винагороди, у прямій відмові або умисному затриманні виконання покладених на особу обов'язків, в надуманому посиланні на відсутність матеріалів, запасних частин, на неможливість якісно або в строк виконати роботу чи надати послугу.

6. Якщо незаконна винагорода одержана працівником державного підприємства, установи чи організації за ініціативою громадянина і за відсутності ознак вимагання, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, відсутній.

7. Виконання чи невиконання будь-яких дій, за які одержана винагорода, має бути зумовлене покладеними на працівника державного підприємства, установи чи організації конкретними обов'язками, що визначаються нормативними актами, трудовим договором, інструкціями тощо. Не має значення, чи займав працівник становище, яке використав, постійно, тимчасово чи за спеціальним дорученням. Вимога винагороди за роботу, що не входить у коло обов'язків особи, складу даного злочину не утворює.

Дії, за виконання чи невиконання яких незаконно одержана винагорода, можуть бути як правомірними, так і протиправними. Одержання незаконної винагороди, пов'язане з вчиненням дій, які самі по собі є злочином, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

100. Загальна характеристика злочинів у сфері використання ЕОМ (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 686; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!