Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

1. Суспільна небезпечністьзлочину визначається тим, що він завдає шкоди рибним запасам та іншим водним тваринам в Україні шляхом їх хижацького знищення.

Порядок зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом регулюється рядом нормативних актів, до яких належать, зокрема, «Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України», затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33; постанова КМ України «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання» від 6 квітня 1998 р. № 449; «Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства», затверджений постановою КМ України від 28 вересня 1996 р. № 1192, постанова КМ України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу» від 19 січня 1998 р. № 32, наказ Державного комітету рибного господарства України «Про порядок вилучення, обліку, зберігання, здачі, реалізації та звітності про обсяги вилову водних живих ресурсів» від 27 лютого 1998 р. № 28, відповідні правила, які розробляються органами рибоохорони, тощо.

2. Об'єктом злочинує науково обгрунтоване, раціональне використання і охорона риб та інших водних тварин та їх відтворення.

3. Предметомданого злочину є риби різноманітних порід (прісні та морські), водні тварини (дельфіни, креветки, кальмари, восьминоги, раки, краби), що знаходяться в стані природної волі, а також деякі морські рослини (водорості і трави), які мають промислове значення для виробництва добрив, медичних препаратів і продуктів харчування.

Незаконне виловлювання водних хутрових звірів (видри, бобри, ондатри, хохулі) не охоплюється даним складом злочину, а кваліфікується як незаконне полювання.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами й організаціями в спеціально облаштованих або пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або дикими тваринами і птахами, що перебувають в розплідниках і вольєрах, підлягають кваліфікації як крадіжка майна. У зв'язку з цим судам при розгляді справ слід з'ясовувати, в яких саме водоймах виловлено рибу або водних тварин, і залежно від встановленого кваліфікувати дії винних.

4. Об'єктивна стороназлочину полягає в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Відповідно до Закону України «Про тваринний світ» одним із видів використання об'єктів тваринного світу є рибальство. Рибальством вважається промислове добування риби, водних безхребетних і морських ссавців, а також любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах.

Промислове рибальство —спосіб спеціального використання об'єктів тваринного світу підприємствами, установами, організаціями і громадянами, яким надається право ведення промислового рибальства та промислу водних безхребетних і морських ссавців на промислових ділянках рибогосподарських водойм, до яких належать всі поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, а також у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України.

Любительське і спортивне рибальство —це рибальство та добування водних безхребетних для особистого споживання у визначених для цих цілей водоймах загального користування і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування.

Правила та об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водойм, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення правил промислового та любительського рибальства, якщо воно заподіяло істотну шкоду, і є незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним промислом.

Під поняттям промислу розуміються випадки вилову риби і водних тварин з використанням промислових засобів (сіток, неводів тощо). Промислом охоплюється як одиничний акт добування, так і дії, що складаються з ряду вольових актів.

Незаконність зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промисломмає місце при здійсненні його без належного дозволу, у заборонений час, у недозволених місцях, а також забороненими способами і знаряддями лову.

71. Створення злочинної організації (ст. 255 КК).

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп — караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1. Необхідною умовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гідних (нормальних, безпечних) умов їх життя, збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей є надійна охорона громадської безпеки. Тому вона вперше в історії України віднесена законодавцем до числа самостійних важливих стрижневих цінностей (об'єктів), правове забезпечення охорони яких має своїм завданням КК (ст. 1), а в його Особливій частині вперше передбачена відповідальність за посягання на цей об'єкт в самостійному розділі.

2. Громадська безпека є елементом, складовою частиною, однією із сфер національної безпеки України, яка визначається в Законі України «Про основи національної безпеки України» як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» (Голос України. - 2003. - 22 липня. - № 134 (31-34).

3. Відбиваючись у суспільній психології, психології суспільства, громадська безпека утворює такий стан суспільної свідомості, такий соціальний настрій, який характеризується відсутністю загроз життю і здоров'ю, свободі, недоторканності та безпеці людей, власності та іншим цінностям, люди почувають себе в безпеці, є вільними від страху. Громадська безпека утворює атмосферу громадського спокою, обстановку впевненості в надійності та ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися, в якій впевнені, яка заспокоює. Зворотною стороною потреби в громадській безпеці є стан громадського неспокою, стурбованості в надійній охороні спільноти, відчуття незахищеності від злочинних посягань, наявності небезпеки, загроз для життя, здоров'я, майна та інших цінностей, почування втрати безпеки, її відсутності, страх за життя і майно тощо.

4. Суспільна небезпечністьзлочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності — загальну (спільну) безпеку, безпеку життя, здоров'я, власності широкого і невизначе-ного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків, а нерідко їх і заподіюють.

5. Громадська безпека як родовий об'єкт злочинів представляє собою безпеку від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об'єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо.

6. Застосування зброї масового знищення, її розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування є злочинами проти безпеки людства (див. коментар до статей 439 і 440 КК).

7. Безпека виробництва і безпека руху та експлуатації транспорту є спеціальними видами громадської безпеки і тому злочини проти них передбачені у окремих розділах Особливої частини КК — відповідно в Х і XI.

8. Як правило, обов'язковою ознакою злочинів проти громадської безпеки є наявність зброї або предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Вони є засобами (знаряддям) або предметами цих злочинів. До їх числа належать:

радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети (статті 257, 258, 259, 260, 261 КК);

бойові припаси(статті 257, 258, 260, 261, 262, 263, 264 КК);

вибухові речовини (статті 257, 258, 259, 260, 262, 263, 267, 269 КК);

вибухові пристрої (статті 257, 258, 259, 260, 262 КК);

радіоактивні матеріали (статті 257, 259, 260, 261, 262, 265, 266, 267 КК);

легкозаймисті речовини (ч. 2 ст. 267, ст. 269 КК);

їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК);

небезпечні відходи (ч. 2 ст. 268 КК).

72. Бандитизм (ст. 257 КК).

Ст.257 “Бандитизм”:

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

Специфічні риси банди:

а) озброєність; б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

3. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою – здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

73. Кримінально-правове регулювання відповідальності за терористичний акт (ст.ст. 258-2584 КК).

Ст.258 “Терористичний акт”:

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека.

Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

2. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

2) погроза вчинення зазначених дій (ч.1 ст.258);

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч.1 ст.258:

а) порушення громадської безпеки, залякування населення;

б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами;

г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

5. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч.2 ст.258), а особливо кваліфікованим – загибель людини.

Стаття 258-1. Втягнення у вчинення терористичного акту

1. Втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років. { Кодекс доповнено статтею 258-1 згідно із Законом N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006 }

Стаття 258-2. Публічні заклики до вчинення терористичного

акту

1. Публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені з використанням засобів масової інформації, -

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. { Кодекс доповнено статтею 258-2 згідно із Законом N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006 }

Стаття 258-3. Створення терористичної групи чи терористичної

організації

1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, особа, крім організатора і керівника терористичної групи чи терористичної організації, яка добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину. { Кодекс доповнено статтею 258-3 згідно із Законом N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2258-VI ( 2258-17 ) від 18.05.2010 }

Стаття 258-4. Сприяння вчиненню терористичного акту

1. Вербування, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використання особи з цією метою -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. { Кодекс доповнено статтею 258-4 згідно із Законом N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2258-VI ( 2258-17 ) від 18.05.2010 }

74. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст. 259 КК).

Стаття 259. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності

1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, — карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно, — карається позбавленням волі на строк від двох до семи років. (Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.032002р. №3075-ІІІ)

1. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності є по суті завідомо неправдивим повідомленням про акт тероризму. Воно порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установта організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, породжує неправдиві чутки, паніку серед населення, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов'язків, призводить до обмеження прав і свобод людей, заподіює істотну майнову шкоду тощо.

2. Засобом злочину є неправдива (брехлива) інформація — відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

4. Неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками —це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи.

5. Злочин з формальним складом може бути вчинений лише дією і ? закінченим з моменту неправдивого повідомлення.

6. Форми повідомлення можуть бути різними: усним, письмовим або з використанням технічних засобів (комп'ютер, радіо, телефон тощо), відкритим, замаскованим під чужим ім'ям або анонімним.

7. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом, завідомістю — тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомляються, є неправдивими.

8. Мета та мотиви злочину можуть бути різними.

9. Суб'єктомзлочину може бути будь-яка особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-ти років.

10. Про тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 259 КК) див. коментар до ч. 2 ст. 258 КК. Про повторність злочину (ч. 2 ст. 259 КК) див коментар до ч. 1 ст. 32 КК.

75.Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК).

Стаття 262. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім'гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпечністьцього злочину пояснюється тим, що з використанням незаконно вилучених вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин часто вчинюються тяжкі і особливо тяжкі злочини проти найвищих соціальних цінностей: життя, здоров'я, недоторканності та безпеки людей. Тому успішна боротьба з цими злочинами має важливе значення як для охорони громадської безпеки, так і для запобігання іншим більш тяжким злочинам.

2. Предметзлочину — вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали. Вони можуть бути як саморобними, так і виготовленими промисловим способом.

3. Основною характерною ознакою цих предметів є їх призначення — ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища (п. З постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (ЮВУ. - 2002. - 29 червня-5 липня. - № 26(366). Тому ці предмети мають бути придатними для використанняза своїм цільовим призначенням.

4. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними матеріалами, а також для з'ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, у справі слід призначити експертизу з проведенням її у відповідних експертних установах. Для з'ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеціаліста (п. 10 зазначеної Постанови ПВСУ).

5. Якщо винна особа незаконно заволоділа непридатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК (абз. 1 п. 23 зазначеної Постанови ПВСУ).

6. Незаконне заволодіння завідомо несправною вогнепальною зброєю (наприклад, учбовою) і приведення її в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як заволодіння чужим майном та незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у тому разі, коли для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена самостійно чи придбана будь-яким іншим чином (абз. 2 п. 23 зазначеної Постанови ПВСУ).

7. У разі викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК (абз. 1 п. 22 зазначеної Постанови ПВСУ).

8. Вогнепальною зброєю вважається зброя, в якій снаряд (куля, шрот тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші) (п. 8. 2 наказу МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» від 21 серпня 1998 р. №. 622 (ОВУ. - 1998. - № 42. - Ст. 1574).

9. До вогнепальної зброї як предмета злочину, передбаченого ст. 262 КК, належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухових речовин (пороху або інших спеціальних горючих сумішей) (абз. 1 п. 4 зазначеної Постанови ПВСУ).

76. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК)

Ст.263“Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”:

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладко-ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

3. Звільняється від КВ особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв.

Предметом лочину можуть бути:

1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської);

2) бойові припаси;

3) вибухові речовини;

4) вибухові пристрої (ч.1 ст.263);

5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч.2 ст.263).

2. Об’єктивна сторона злочину може бути викопана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

5. У ч.3 ст.263 передбачене звільнення від КВ за незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч.1 або 2 ст.263. Його єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

77. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України кожний працівник «має право на належні, безпечні і здорові умови праці». У частині 1 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» (в редакції від 21 листопада 2002 р.) від 14 жовтня 1992 р. сказано, що «умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства» (Урядовий кур'єр. — 2002. — 18 грудня. — № 236).

Охорона праці —це система правових, соціальних-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності (див. ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).

2. Статтею 271 КК охороняється безпека праці від порушень, що вчиняються на виробництві. Виробництво — це складна соціально-економічна і технічна відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату. Складовим елементом такої системи є технічні і правові норми. Виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне. Галузями матеріального виробництва є: промисловість, сільське, лісове і водне господарства, транспорт вантажний, зв'язок (по обслуговуванню підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, інші види виробничої діяльності, спрямовані на одержання матеріальних благ, їх обмін, розподіл і споживання. У галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні блага (духовні цінності), а також надаються нематеріальні послуги. Це послуги з охорони здоров'я, освіти, наукове консультування та ін. Для організації і забезпечення охорони праці на виробництві використовуються закони і підза-конні акти, що належать до різноманітних галузей права (трудового, природоохоронного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального тощо), а також технічні норми. У цій системі норми кримінального права охороняють безпеку праці від найбільш небезпечних посягань.

Поза системою спеціального нормативного регулювання й охорони безпеки праці на виробництві знаходяться: трудова діяльність людини в межах домашнього господарства; так звані неорганізовані промисли населення (збирання лісових плодів, вторинної сировини, заготівля дров, полювання, ? рибальство та ін.); робота окремих осіб за договором найму; незареєстрова-на підприємницька діяльність. Безпека виконання такої діяльності забезпечується статтями КК, що безпосередньо охороняють життя і здоров'я особи.

3. Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, що мають постійний або тимчасовий зв'язок із виробництвом, де стався нещасний випадок, — безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику або стажування та інші особи, діяльність яких пов'язана з даним виробництвом (див. п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах, пов'язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці» від 10 жовтня 1982 р. № 6 (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. — X.: Одіссей, 2001. — С. 173—174). Порушення вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло шкоду життю або здоров'ю інших громадян, тягне відповідальність за статтями про злочини у сфері службової діяльності або злочини проти життя і здоров'я особи.

4. Об'єктивна стороназлочину включає: 1) порушення вимог законодавчих і інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 271 КК) або загибель людей (ч. 2 ст. 271 КК), або настання інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 271 КК); 3) причинний зв'язок між порушенням вказаних вимог і наслідками.

78.Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК).

Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів

1. Умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, — караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей, — караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

1. Небезпечністьцього злочину полягає в тому, що умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів порушує нормальне функціонування технічних систем залізничного, водного або повітряного транспорту, внаслідок чого транспортні засоби, які є джерелом підвищеної небезпеки, виходять з-під контролю і створюють загрозу настання катастрофи, аварії та інших тяжких наслідків.

2. Предметомцього злочину є шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад, водні або повітряні судна, засоби зв'язку або сигналізації. Усі ці предмети виконують різні функції, але з точки зору кримінального права вони характеризуються однаковими ознаками, які мають важливе значення для кваліфікації. До таких ознак належать: 1) спеціальне (цільове) призначення цих пристроїв та елементів транспорту — забезпечити нормальне функціонування технічних систем зазначених видів транспорту і, тим самим, безпеку руху та експлуатації; 2) придатність до експлуатації, до використання за цільовим призначенням. Вони є елементом, частиною технічної системи транспорту; 3) рухомий склад, водні та повітряні судна є джерелом підвищеної небезпеки. Інші елементи, пристрої та механізми, забезпечують нормальне (безпечне) функціонування цих джерел; 4) ці предмети мають особливий правовий статус, їх технічний стан та функціонування регулюються чинними на транспорті нормативними актами (статутами, кодексами, правилами, інструкціями).

3. Об'єктивна сторонацього злочину виявляється в руйнуванні, пошкодженні зазначених предметів, а також в інших діях, які приводять пристрої та механізми транспорту у непридатний для експлуатації стан.

4. Руйнування — це протиправний вплив на пристрої та елементи транспорту шляхом порушення їхньої цілісності та структури, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення.

5. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — це протиправний вплив на ці предмети, коли з ладу виводяться окремі їх частини та механізми, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення.

6. Інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан — це такий протиправний вплив на них, у результаті якого технічно справні механізми та елементи транспорту тимчасово (в цій ситуації) приводяться до непридатного для експлуатації стану. Наприклад, покладення на рейки залізничної колії шпали, колоди, переміщення сигнального вогню на фарватері водного шляху, відключення живлення пристроїв та механізмів та ін.

7. Злочин є з матеріальним складом. Закінченим його слід визнавати з моменту приведення предмета до непридатного для експлуатації стану, незалежно від того, спричинило це тяжкі наслідки, чи була створена загроза їх настання.

8. Наслідками цього злочину згідно з ч. 1 статті визнаються аварія поїзда, судна, порушення нормальної роботи транспорту або створення небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.

9. Аналіз відомчих нормативних актів, у яких дається класифікація та описання транспортних пригод, показує, що аварією на залізниці визнається сходження рухомого складу з рейок, пошкодження транспортних засобів, їх зіткнення, пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, вантажів тощо. Аварія на водному транспорті — це зіткнення суден або посадка їх на мілину, пошкодження судна, вантажів, берегових споруд, засобів сигналізації, забруднення моря, річки чи озера шкідливими речовинами тощо. На повітряному транспорті аварією визнається пошкодження літальних апаратів, аеродромного обладнання, засобів сигналізації та зв'язку, вантажів, вимушена посадка літального апарату тощо.

10. При вирішенні питання кваліфікації скоєного потрібно враховувати, що збитки при аварії не повинні досягати великої матеріальної шкоди, яка вказана в ч. 2 статті, як кваліфікуюча обставина. Аварія не охоплює також загибель" людей або спричинення тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, про які говориться в частинах 2 і 3 цієї статті.

На кваліфікацію не впливає, настала аварія чи лише могла настати.

79. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК).

Ст.286“Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами”:

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб.

Примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та Інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст.286, а його додатковим обов’язковим об’єктом – життя і здоров’я особи.

2. Об’єктивна сторона злочину включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Матеріальний склад злочину.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом. Особою, яка керує транспортним засобом, вважаються: водій; інструктор, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водію обов’язкові для виконання вказівки. При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом.

4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною. При умисному ставленні до наслідків вчинене кваліфікується за статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідні умисні злочини.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення в результаті порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч.2 ст.286). Якщо під час .дорожньої події заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч.3 ст.286). За ч.3 ст.286 порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту кваліфікується тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події. Дві чи більше подій, в результаті кожної з яких настала смерть однієї особи, не можна оцінювати як наслідок – загибель кількох осіб.

80. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК).

Ст.289“Незаконне заволодіння транспортним засобом”:

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст.286. Ці транспортні засоби виступають предметом цього злочину. Його додатковим обов’язковим або факультативним об’єктом – залежно від конкретного способу вчинення цього злочину – можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Ознаки такого діяння:

1) воно полягає лише в активній поведінці – дії;

2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;

3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримав можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

3. Суб’єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб’єктами цього злочину не можуть виступати:

а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії;

б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

г) співвласники транспортного засобу;

д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена.

КВ за злочин, передбачений ч.1 ст.289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені ч.2 та 3 ст.289, – 14-річного віку

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета.

5. Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище або 5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч.2ст.289).

81. Групове порушення масового порядку та масові заворушення, їх розмежування (ст.ст. 293, 294 КК).

Стаття 293. Групове порушення громадського порядку

Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, призводять до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Від таких дій потерпають суспільні відносини, що забезпечують обстановку нормального спокою і поведінку громадян, яка відповідає законам та іншим нормативним актам у різних сферах соціального спілкування.

2. З об'єктивної сторонизлочин полягає в організації групових дій, що призвели до зазначених у законі наслідків, або в активній участі у вчиненні таких дій.

3. Під організацією групових дій слід розуміти як підготовку чи безпосереднє створення групи, так і організацію вчинення таких дій або керівництво ними.

Організація —це вияв дійової ініціативи, підготовка до вчинення цього злочину, залучення учасників таких дій, розподіл обов'язків між ними, розробка сценарію їхньої поведінки, безпосереднє керівництво діями групи тощо.

Активна участьполягає в особистій інтенсивній, значній за характером чи обсягом безпосередній участі у вчиненні таких дій. Прикладом такої участі можуть бути заклики до вчинення зазначених у диспозиції статті дій, показ (демонстрація) чи пояснення іншим учасникам, як треба діяти. Дії, вчиненні всупереч вимогам представників влади, непокора їхнім розпорядженням, створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ, організацій, блокування руху транспорту тощо.

4. Груповими визнаються дії значної кількості людей, які своїми спільними діями грубо порушують громадський порядок або суттєво порушують роботу транспорту, підприємства, установи чи організації.

5. Цей злочин вважається закінченим, якщо такі дії спричинили грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Трубим, слід визнавати таке порушення громадського порядку, яке заподіяло останньому істотну шкоду, явно порушило норми чи правила поведінки і обстановку суспільного спокою, що значно ускладнили нормальну роботу чи відпочинок людей. При цьому треба врахувати місце, час вчинення діяння, кількість учасників, характер і тяжкість наслідків, кількість потерпілих та ін. Суттєвим порушенням роботи транспорту, підприємства, установи чи організації необхідно вважати таке порушення, яке істотно порушило функціонування будь-якого виду транспорту (залізничного, водного, повітряного, метрополітену та інших видів міського транспорту), підприємства, установи чи організації. Це може бути дезорганізація їх роботи, суттєве порушення графіка роботи, зрив чи зупинка на значний проміжок часу виробничого чи технологічного процесу, нормальної роботи установи, організації або навчального закладу.

6. Склад цього злочину слід відмежовувати від масових заворушень (ст. 294 КК). Дії, передбачені ст. 293 КК, вчиняються не натовпом, а учасниками окремої групи людей, і головне, не супроводжуються погромами, підпалами, насильством над людьми й іншими діями підвищеної небезпеки, що завжди має місце при вчиненні масових заворушень (п. 15 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 (Постанови (1963-2000)... - С. 224).

7.Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер організації групового порушення громадського порядку або свою участь в таких діях, передбачає можливість грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації і бажає цього. Слід зазначити, що мотиви вчинення такого діяння можуть бути різними, крім хуліганських. Тому відсутність мотивів, що виражають явну неповагу до суспільства, відрізняє злочин, передбачений ст. 293 КК, від хуліганства, вчиненого групою осіб, для якого такі мотиви обов'язкові (ч. 2 ст. 296 КК).

8. Суб'єктцього злочину — спеціальний. Відповідальності підлягають тільки організатори й активні учасники, які досягли 16-ти років.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 513; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!