Нанести розмірні лінії, вказати площі і найменування приміщень (або цифрові позначення для винесення їх в експлікацію). Вказати відмітку підлоги поверху
Зовнішні розмірні лінії наносять з чотирьох сторін плану будівлі: внизу і зліва від плану їх три-чотири, верху і справа – по одній. Перші лінії проводять на відстані 15 – 20 мм від контуру зовнішніх стін або від відступаючих частин (балконів, еркерів). Проміжки між розмірними лініями повинні складати 8…10мм.
З зовнішніх сторін плану (зліва і внизу) необхідно проставити розміри в наступному порядку:
– на першій лінії проставляють ширину прорізів і простінків, з прив’язкою до граней зовнішніх стін;
– на другій лінії проставляють розміри планувальних кроків або прольотів ( відстань між координаційними осями);
– на третій (при складній конфігурації плану) – розміри, фіксуючі місця зміни його контуру;
– на четвертій – загальні розміри будівлі.
Кружечки з маркуванням модульних осей діаметром 7-8 мм виносять за межі останньої лінії.
В середині плану повинні бути проведені також поздовжні і поперечні розмірні лінії. На них проставляють ланцюг розмірів приміщень, товщину внутрішніх стін і перегородок. Знаходження любого конструктивного елементу повинно бути зафіксовано по відношенню до координаційних осей. Тому розмірний ланцюг повинен починатися від вісі або від елементу, місце якого по відношенню до вісі уже зафіксоване.
На плані кожного приміщення вказують його назву і площею, підраховану по внутрішнім розмірам з точністю до 0,01м2. Площі проставляють в нижньому правому кутку приміщення і підкреслюють. Для квартир, при необхідності, вказують тип і площею квартири. Площі проставляють у вигляді дробів, в чисельнику вказують житлову площею, а в знамениту – загальну.
|
|
|
Допускається найменування приміщень, їх площі приводити в експлікації (форму см.. в додатку Х). Для квартирних будинків складають, як правило, експлікацію не приміщень, а квартир з вказаними житловою і загальною площею.
Відмітку підлоги розташовують в рамці (см. рис.15).
На аркушах з планами поверхів виконують специфікацію заповнення віконних і дверних прорізів, які маркуються на планах або фасадах (додаток 2).
В назвах планів поверхів будівлі вказують відмітку чистої підлоги або номер поверху. Приклад: «План на від. 0,000 »; «План 2-го поверху» (рис. 15).
План 2-го поверху
Рис. 15. Приклад виконання плану 2-го поверху будівлі з стінами з
дрібнорозмірних елементів
Загальна характеристика рішень перекриттів малоповерхових
Будівель. Плани перекриття
При проектуванні малоповерхової будівлі необхідно розробити один з наступних типів перекриття: збірне з залізобетонних плит; по залізобетонних, металевих або дерев’яних балках.
Дерев’яніміжповерхові перекриття в більшості випадків складаються з несучих балок, підлоги, міжбалкового заповнення і оздоблювального шару стелі.
|
|
|
Самою простою рахується конструкція міжповерхового перекриття, яка складається з дерев’яних брускових балок прямокутного перерізу, черепних брусків квадратного перерізу, щитів настилу, шару звукоізоляції, дощатої підлоги по лагам (рис. 16) Всі інші конструктивні вирішення перекриття по дерев’яним балкам є різновидністю даної основної схеми (див. додаток 11).
Рис.16. Перекриття по дерев’яним балкам
а – загальний вигляд, б – щит настилу; 1 – балки; 2 – щитовий настил; 3 – оздоблювальний шар стелі; 4 – плівковий матеріал або цем.- вапняний розчини для закладення щілин;
5 –звукоізоляція; плитні пухкі матеріали (засипки із піску або шлаку); 6 – лаги перерізом 40×80÷60×100 з кроком 400÷500; 7 – звукоізоляційні прокладка (ДВП, спінений
поліетилен, …); 8 – дощата підлога із шпунтових дощок 29÷37 мм;
Горищнеперекриття відрізняється від міжповерхового тим, що взамін звукоізоляції нього укладають теплоізоляційні матеріали, а по балкам замість підлоги – ходові дошки. Більш детально побудова дерев’яного перекриття вказані на вузлах, приведених в додатку І.
|
|
|
Дерев’яні балки частіше всього представляють собою бруски прямокутного перерізу із хвойних порід (рис. 16); ще краще якщо сформувати з дощок або ОSB двотавр або коробчасту конструкцію. В залежності від прольоту, який перекриваємо, і їхнього перерізу балки укладають з кроком 0,6÷1 м; переріз балок приймається в залежності від навантаження і прольоту в межах 100…120 × 180…240мм (див. табл.. 5), глибина закладання в стіни – 120÷180мм. (рис. 17).
Рис. 17. Обпирання дерев’яних балок на зовнішні і внутрішні стіни:
1 – дерев’яна балка; 2 – анкер; 3 – гідроізоляційний матеріал; 4 – розчин
Таблиця 5
Номенклатура дерев’яних балок і щитів накату для перекриття
|
| Розміри, мм | Ескіз | ||||
| Довжина | а | b | c | |||
| Дерев’яні балки при навантаженні 200 кгс на 1 пог.м. | 3000 4200 4600 4800 5100 5400 6000 | 80 60 80 60 100 80 120 100 120 80 100 160 160 120 | 140 160 160 180 200 220 200 220 220 240 240 220 220 240 | 
| ||
| Щитовий накат | Тип 1 | 1500 2000 | 510 710 910 | 2*19 2*15 | 30 40 |
|
| Тип II | 1500 2000 | 510 710 910 | 25 2*19 | 20 25 | ||
Для підвищення довговічності дерев’яних конструкцій необхідно передбачати конструктивні міри, сприяючі висиханню деревини: конструювання перекриття без містків холоду і передбачають вентиляцію перекриття. Вентиляція міжповерхових перекриттів виконується через решітки, влаштовані у кутках кімнат, або через щілинні плінтуса. З тією ж метою всі дерев’яні частини перекриття (за винятком балок) не доходять до стін, залишаючи зазор 5÷10 мм. Для вентиляції в стінах цоколю влаштовують продухи розміром не менше 250×250 мм (загальною площею не менше 1/400 від площі підлоги приміщення). Перекриття в санвузлах бажано виконувати з залізобетону.
|
|
|
Конструктивне рішення перекриття по залізобетонним балкам аналогічно конструктивному рішенню перекриття з застосуванням дерев’яних балок. Залізобетонні балки мають тавровий переріз, тобто аналогічне перерізу дерев’яної балки з черепними брусками. По залізобетонним балкам влаштовують гіпсові або легкобетонні накати з плит. Різновидністю накатів є легкобетонні пустотілі вкладки висотою, однаковою з висотою балок. Застосування таких каменів-вкладок в конструкції перекриття дозволяє розташовувати безпосередньо на них підлогу з рулонних матеріалів, наприклад лінолеумі, попередньо влаштувавши підготовку основу під таку підлогу.
Залізобетонні балки для прольотів 4,8 м÷6,6 м виготовляють висотою 220…300 мм. Влаштовують балки на кам’яні стіни з кроком 600 мм -800 мм по шару цементно-піщаного розчину. Кінці балок закріплюють в стінах за допомогою анкерів. Обпирання балок на стіни приймають 200 мм (мінімальна глибина обпирання – 150 мм).
Рис. 18. Обпирання залізобетонних балок на кам’яні стіни:
1 – балка; 2 – зовнішня стіна, 3 – внутрішня стіна; 4 – термовкладка; 5 – дрібнозернистий бетон; 6 – сталеві петлі; 7 – анкер
Рис.19. Перекриття по залізобетонних балках
а – схема перекриття; б – переріз перекриття з накатом із плит; в – переріз перекриття із заповненням вкладишами; 1 – цементна затирка; 2 – упруга прокладка; 3 – лага; 4 – шар звукоізоляції; 5 – легкобетонна плита; 6 – збірна залізобетонна балка; 7 – анкер кріплення балок; 8 – керамічний або легкобетонний камінь-вкладиш з пустотами; 9 – плита QSB; 10 – пароізоляція; 11 – легкий бетон; 12 – чиста підлога.
Таблиця №6
Номенклатура залізобетонних балок і вкладок для перекриття
| Вид виробу | Розмір , мм | Ескіз | |||
| Довжина | a | b | c | ||
| Залізобетонні балки | 2400 2700 3000 3600 4800 5100 6000 6300 6600 | 160 160 160 160 160 160 160 160 160 | 270 220 220 220 260 260 260 300 300 | 70 70 70 70 70 70 70 70 70 | 
|
| Гіпсобетонні плити | 510 710 910 | 80 80 80 | 395 395 395 | 
| |
| Залізобетонні вкладки | 510 710 | 220 250 220 | 195 195 | 
| |
Рис. 20. Приклад виконання плану перекриття по дерев’янним (зліва від осі «2») і залізобетонним балкам
Перекриття з залізобетонних плит.В цивільних будівлях з стінами з цегли, стінового каменю широко розповсюджені багатопустотні залізобетонні плити марки ПК по серії 1.141-1 товщиною 220 мм, шириною 990, 1190, 1490 мм (рис. 20) довжиною 2,4÷7,2 м, шириною 1,2÷3,0 м (добірні – шириною 1 м) і товщиною 220 м. Довжина плити перекриття ПК 48.10.8 значить: перша цифра - довжина плити, друга – ширина округлена в дм, третя цифра – вага плити в т.
Рис.21. Перекриття у вигляді залізобетонних настилів
а – схема перекриття; б – перерізи; 1 – настил перекриття; 2 – сталевий анкер; 3 – монтажна петля; 4 – цегляна стіна; 5 – зароблення цементно-піщаним розчином; 6 – зачеканка дрібнозернистим бетоном.
Плити укладають на несучі стіни по шарові розчину. Глибина обпирання плит на цегляні стіни – не менше 90÷120 мм. Шви між плитами замонолічують цементним розчином. Перекриття з кам’яними стінами слід з’єднувати стальними анкерами перерізом не менше 1,5 см2, відстань між якими не повинна перевищувати 6 м.
Плити/балки перекриття опирають на поперечні і/або на поздовжні несучі стіни у відповідності з конструктивною схемою будівлі. Плитами/балками, зазвичай, перекривають менші з можливих прольоти.
Розробку креслення плану перекриття рекомендується вести в наступному порядку:
1. Нанесіть модульні координаційні вісі будівлі.
2. Нанести і прив’язати до осей товщини несучих і самонесучих стін, окремих опор. Вказати розміщення вентиляційних і димових каналів.По ділянкам між капітальними стінами виконати план розкладки несучих елементів перекриття.
Перекриття по балкам: Перекриття із з.б. плит:
| 3. Виконати розкладку з обпиранням на несучі стіни ( по влаштованим прольотам) балок перекриття. Крок балок слід приймати по можливості однаковими. Крайні балки повинні примикати до паралельних щодо них капітальних стін впритул. Балки перекриття не повинні закривати місця проходження в стінах вентиляційних і димових каналів. 4. Виконати розкладку елементів міжбалочного заповнення (дерев’яного щитового накату, гіпсових плит накату або пустотілих вкладок), починаючи від грані стіни. В перекриттях з використанням залізобетонних балок, місця, де відстань між балками не відповідає розміру стандартних виробів, виконують монолітні ділянки. 5. Показати анкерування балок між собою і зі стінами. | 3. виконати розкладку з обпиранням на несучі стіни плит перекриття. Глибина обпирання плит на несучі стіни практично влаштовує прив’язка стін до осей. Можна частково заводити в самонесучу стіну поздовжню грань плити перекриття на 50-100 мм. 4. Якщо плити на якійсь ділянці не укладаються ціле число раз, то залишений зазор між плитою і самонесучою стіною шириною 200-300 мм заповнюється монолітним залізобетоном. Монолітні ділянки показують в розмірах і прив’язують до найближчих осей, плити або грані стіни. 5. Вказати місця кріплення збірних елементів між собою і до зовнішніх стін з допомогою анкерів. |
6. В міжповерховому перекриті залишають проріз для забезпечення проходу по міжповерхових сходах. Викреслюють план маршів і площадок.
7.в горищному перекритті передбачають проріз для влаштування люка на горище (розміром 800 × 600мм). Розташовують люк зазвичай над сходовими клітками або підсобними приміщеннями (в односімейних житлових будинках).
8.на кресленні плану перекриття наносять розмірні лінії. На зовнішніх розмірних лініях, розташованих ближче до контуру плану, проставляють крок між осями балок або ширину плит настилу. Внизу і зліва від плану наносять другий ряд розмірів між модульними осями, до яких здійснюється прив’язка всіх елементів плану: вентиляційних і димових труб, залишених прорізів, монолітних ділянок перекриття та ін.. На плані також наносять маркування збірних елементів перекриття, щитів накату, позначених анкерів.
9. На плані перекриття із збірних елементів складають таблицю специфікації цих елементів (форма 8, див. додаток 2).
На плані перекриття всі додаткові елементи викреслюються тонкими лініями (вісі, контури стін), а контури плит перекриття і анкери – більш товстою лінією.
План перекриття надписують, наприклад: «План перекриття на відмітці. +3.000».
Приклади планів збірного та монолітного перекриттів наведенні на рис. 23, 24.
Збірно-монолітні перекриття виконуються з збірних виробів, що служать нез’ємною опалубкою, та монолітного залізобетона. Застосовуються такі перекриття в житлових та громадських будівлях з прольотами 3…6м.
Рис. 22 Конструкция збірно-монолітного балкового перекриття
| Рис.23. Схема розташування плит перекриття на відмітці +2,800 |
Рис. 24. Приклад виконання плану монолітного безбалочного перекриття
План фундаментів
При проектуванні малоповерхової будівлі необхідно розробити один з наступних типів фундаментів: стрічковий, стовпчастий під стіни, стовпчастий під колони або стовпи.
Стрічкові фундаменти являють собою заглибленні в грунт стрічки-стінки, що розташовують під усіма несучими і самонесучими стінами.
Якщо будівля має підвал,стрічковий фундамент може служити не тільки несучою конструкцією, що передає навантаження від будівлі на основу, але і огороджувальною конструкцією приміщень підвалу.
Матеріалом для фундаментів можуть служити природний камінь (бут), бутобетон, бетон, залізобетон.
У сучасних умовах все рідше застосовують фундаменти з буту. Влаштування таких фундаментів потребує занадто багато роботи. Трохи простіше влаштування бутобетонних фундаментів. Їх зводять в опалубці, включаючи в бетон 25-35% буту. Бетон і залізобетон в найбільшою мірою відповідають вимогам, що пред'являються до матеріалів для фундаментів.
Форма, розміри фундаменту в розрізі залежать від матеріалу фундаменту, навантажень від будівлі, якості грунтів, грунтових вод, місцевих умов і т. т.
При реальному проектуванні ширина підошви фундаментів визначається розрахунком; в навчальному проектуванні вона може бути прийнята рівною: для несучих стін - 600÷1000мм (кратно 100мм); для самонесучих - 600 ... 700мм.
Ширина бутових фундаментів по обрізу приймається на 60÷100мм більше товщини стіни, але не менше 500мм. Ширина бутобетонних і бетонних фундаментів може прийматися рівною товщині стіни і навіть менше її, ширина фундаментів із збірних бетонних блоків відповідає розмірам блоків: 400, 500, 600мм.
Всі монолітні фундаменти (крім залізобетонних) рекомендується проектувати жорсткими, тобто такими, що працюють тільки на стиск; для цього кут розподілу тиску в матеріалі (α) не повинен перевищувати наведених на рис. 25 значень.
Збірні стрічкові фундаменти (рис. 26) монтують з двох типів збірних елементів - фундаментних подушок прямокутного або трапецієподібного перерізу і блоків стін підвалів ФБС. Стандартні фундаментні подушки мають такі розміри (в мм): ширина b = 800 ÷ 3200; довжина l = 1200 ÷ 2400; товщина h = 300 і 500. Подушки можуть укладатися впритул з нормованим зазором 20 мм (безперервний стрічковий фундамент) і з розривом 0,2 - 0,9 м (переривчастий фундамент). Вибірка з номенклатури блоків ФБС та фундаментних подушок ФЛ наведена у додатку 14.
При визначенні габаритів верхньої частини фундаменту слід враховувати конструкцію зовнішньої стіни. У двошарових стінах фундамент влаштовують під несучий внутрішній шар (рис.26,27), а в тришарових – або під всю стіну, або також під внутрішній несучий шар. В останньому випадку слід передбачити пристрій опори для зовнішнього самонесучого шару у вигляді консольної залізобетонної плити, затисненої в кладці несучого шару, або спирати самонесучий шар на опорний куточок з нержавіючої сталі.
| г |
| в |
| б |
| а |
Рис. 25. Форма поперечного розрізу монолітних стрічкових фундаментів
а – бутобетонний; б – бетонний; в – залізобетонний; г – фрагмент плану фундаменту; 1 – цегляна стіна; 2 – обріз фундаменту; 3 - щабель фундаменту.
Для бутобетонних фундаментів: d>350, c=150÷200, , h=300; для бетонних: d>300, c=150÷300, , h=300; для залізобетонних: d>300, c>h=300;
Глибина закладення фундаментів Н приймається в залежності від виду і глибини залягання ґрунтів основи, району будівництва, наявності підвалу, положення фундаменту на плані будівлі. При поверхневому залягання природних основ глибина закладання підошви фундаментів під зовнішні стіни повинна бути на 100 ÷200мм нижче глибини промерзання ґрунтів; під внутрішні стіни і стовпи глибину закладення фундаментів можна прийняти 500 ... 700мм.
Цокольна частина стіни повинна бути виконана з міцних вологостійких і морозостійких матеріалів або облицьована такими матеріалами. Висота цоколя (відстань від рівня обріза фундаменту до планувальної позначки землі) рекомендується приймати не менше 500 мм.
Для відводу атмосферної вологи від фундаменту по периметру будівлі найчастіше влаштовується вимощення шириною не менше 0,7 м з ухилом 2 ÷ 3% від стіни будівлі. Вимощення може бути виконано з бетону товщиною 150мм, шару асфальтобетону або цементно-піщаного розчину товщиною не менше 30 мм по основі з щебеню або керамзиту товщиною 150-200 мм, тротуарної плитки та інших кам'яних матеріалів.
| 10 |
Рис. 26. Збірний стрічковий фундамент під зовнішню стіну
1 – цегляна стіна 510 мм; 2 – горизонтальна гідроізоляція; 3 – утеплювач; 4 – екструдований пінополістирол;; 5 – захисний шар з шипованої мембрани; 6 – оздоблення стіни, наприклад, штукатурка цементно-пісчаним розчином; 7 – вимощення; 8 – конструкція підлоги 1-го поверху; 9 – блоки Ф БС, укладені з- перев’язкою швів; 10 - герметик
Для оберігання стін від капілярної вогкості в фундаментах влаштовують гідроізоляцію – горизонтальну і вертикальну.
Горизонтальну гідроізоляцію при відсутності підвалів доцільно укладати в рівні бетонної підготовки підлоги першого поверху, на 15-20 см вище рівня вимощення (рис.26). При наявності підвалу гідроізоляцію влаштовують також і під підлогою підвалу. У внутрішніх фундаментах горизонтальну ізоляцію укладають в рівні обрізу фундаменту. Конструктивно горизонтальна гідроізоляція частіше за все являє собою два шари гідроізоляційного матеріалу на мастиці (крім сейсмічних районів), або шар цементного розчину з гідрофобними добавками товщиною 20 мм.
Вертикальну гідроізоляцію влаштовують для захисту стін підвалу. Тип гідроізоляції залежить від вологості грунту. При сухих грунтах можна обмежитися дворазовою обмазкою гарячим бітумом.
Відповідно до діючих норм фундамент опалюваних будівель без підвалу потрібно утеплювати на глибину 0,5 м від планувальної позначки землі, для будівель з підвалом – на глибину 1м.
Фундаменти на глинистих і просідаючих основах підсилюють армуванням. Армований шов влаштовують поверху фундаментних подушок. Армований бетонний пояс завершує стіни стрічкових фундаментів.
Рис.27. Варіант влаштування цокольної частини будівлі з підвалом при двошаровій зовнішній стіні
1 - стіна з легкобетонних каменів; 2 - утеплення стіни; 3 - захисне покриття стіни; 4 - теплоізоляція з екструдованого пінополістиролу; 5 - захисне покриття стіни підвалу; 6 - вертикальна гідроізоляція; горизонтальна гідроізоляція; 8 - обрамляючи профілі; 9 - облицювання цоколя плитами природного каменю
Стовпчастіфундаменти влаштовують під окремі опори в будинках з неповним і повним каркасом (рис.28). Також їх улаштовують під стіни, якщо глибина закладення фундаментів перевищує 2 м. У цьому випадку стовпчасті фундаменти розташовують під всіма кутами й перетинаннями стін, а також під простінками несучих стін так, щоб відстань між фундаментами не перевищувало 3 м. По верху стовпчастих фундаментів укладають фундаментні балки, по яких зводять стіни. Фундаментні балки можуть бути виконані з монолітного або збірного залізобетону. У якості збірних балок можуть бути використані збірні залізобетонні перемички.
Стовпчасті фундаменти з бутобетону конструюються розмірами не менш 500х500 мм, з бетону - 400х400 мм. По стовпах укладають фундаментні балки, під якими виконують піщане підсипання товщиною 250...500 мм. За необхідності утеплення підлоги біля зовнішньої стіни, підсипку виконують з теплоізолюючих матеріалів – керамзиту, шлаку і та інше.
Рис. 28. Стовпчасті фундаменти
а – під стійки; б – під стіни; 1 – стовпчастий фундамент; 2 – стойка; 3 – фундаментна балка; 4 – підсипка з піску; 5 – стіна; 6 – вимощення; 7 – горизонтальна гідроізоляція.
Креслення плану фундаментів виконують у наступній послідовності:
1. Наносять координаційні осі несучих і самонесучих стін, стовпів.
2. На плані стрічкових фундаментів показують контур цоколя несучих і самонесучих стін, ширину підошви фундаменту (якщо фундамент має ступінчату форму перерізу) з прив’язкою до координаційних осей. Для збірних фундаментів виконують розкладку фундаментних подушок ФЛ. Якщо блоки ФБС укладені в два і більше рядів по висоті, показувати їх розкладку не потрібно: блоки укладаються з перев’язкою швів у сусідніх рядах.
На плані стрічкових фундаментів показують контур фундаментних балок (монолітного поясу), розташування стовпів.
3. На плані фундаментів розміщуються по 2 ( у збірних фундаментів – 3 розмірні лінії) знизу і зліва: перша розмірна лінія - відстань між осями, третя - відстань між крайніми осями. За розмірними лініями вказується маркування осей. Для збірних фундаментів на першій лінії проставляють розміри фундаментних подушок; якщо подушки розкладені впритул (зі стандартним швом 20мм) достатньо прив’язати крайню з них до осі і вказати маркування кожної.
Внутрішні поздовжні і поперечні розмірні лінії використовують для прив'язки уступів, фундаментів під внутрішні стовпи та ін.
Відмітки підошви фундаментів показується в двох місцях: в лівому і правому кутах плану фундаментів, якщо немає уступів.
Приклад плану фундаментів на рис.14 для наочності показаний з розкладкою не тільки фундаментних подушок, але і фундаментних стінових блоків.
Якщо за проектом передбачається зовнішній вхід в підвал, то приклад такого рішення дається на рис.29.
План крокв і покрівліи
Форма скатного даху залежить від конфігурації плану, кількості атмосферних опадів в зимовий період, матеріалу покрівлі. Основні форми скатних дахів, які застосовуються в індивідуальних житлових будинках з прямокутним (квадратним) планом, показана на рис.30.
Рис. 30. Побудова планів багатоскатних дахів складної форми:
1 – скат; 2 – гребінь; 3 – скісна нога; 4 – єндова; 5 - вальма
Конструктивне вирішення кроквяної системи розробляють з врахуванням прийнятої форми даху, заданого матеріалу для її несучих елементів( стійок, підкроквяної балки, крокв, підкосів і ін..), розташування на плані будівлі капітальних стін і стовпів.
Для даху малоповерхової будівлі раціонально застосовувати наслонні крокви, які можуть виконуватися з брусків або дощок. Конструктивне рішення найбільш розповсюджених систем приставних крокв показанні на рис 31÷33. Вони придатні для будівель з внутрішніми поздовжніми або з поперечними несучими стінами.
Наслонні крокви – це просторова система, яка складається з наступних елементів (рис. 31):
§ Крокви –похилі балки, влаштовуються кроком 0,7 м÷1,0 м.
§ Мауерлат – горизонтальний елемент, укладений по зовнішнім стінам будівель і призначений для сприйняття і розподілу навантаження від кінців кроквяних ніг.
§ Лежень –горизонтальний елемент, який слугує опорою для стійок.
§ Стійка– вертикальний елемент, опертий на лежень і підтримуючий прогін, крок не більше 3,0– 4,0 м.
§ Гребеневий прогін – балка, що підтримує верхні кінці кроквяних ніг.
§ Підкоси –нахилені стислі елементи, що підтримують кроквяні ноги в середині прольоту, влаштовуються під кутом 300 або 450 до вертикалі; при великому кроці стійок влаштовують поздовжні підкоси, підтримуючі прогони;
§ Ригель (затяжка) –зв’язує кроквяні ноги між собою;
Перерізи основних елементів кроквяної системи наведені в табл. 7
Рис. 31. Кроквяні конструкції скатних дахів (вузли див. на рис. додаток 13)
1 – стіна; 2 – перекриття; 3 – кроква; 4 – верхній прогін ;5 – стійка; 6 – стійка шпренгеля;
7 – підкіс; 8- пристінна стійка; 9- мауерлат; 10 –лежень
Основні конструктивні вузли кроквяних систем з застосуванням брусів і дощок представленні на рис. 13.1, 13.2 у додатоку 13.
Рис. 32. Схеми дерев’яних поздовжніх рам кроквяної системи
двохскатного даху:
1 – стійка; 2 – прогін; 3 – підкіс; 4 – кроквяна нога; 5 – стовпчик опорний; 6 – лежень; 7 - затяжка
Рис. 33. Фрагмент плану крокв вальмового даху:
1 – стіна; 2 – мауерлат; 3 - гребеневий прогін; 4 – скісна нога; 5 - стропильна нога; 6 – наріжник (укорочена кроквяна нога; 7 – кобилка; 8 – каркас слухового вікна
Таблиця 7
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 186; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!