Проаналізуйте анотації до книг. Яка з них є неповною? Чому?
А. Культура слова: Мовностилістичні поради – книжка, присвячена чистоті української мови. Автор: Пономарів Олександр Данилович.
У посібнику додаються поради щодо вибору слів, вимовних, наголосових та морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки в різних стилях української літературної мови. Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства.
Б. Коваль А.П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – 312 с.
Крилаті вислови в цьому виданні подаються не в алфавітному порядку, а в такій послідовності, у якій вони вжиті у Біблії, так що читач матиме змогу уявити, як побудовано Біблію, яким є зміст і стиль викладу кожної частини. У висловах фіксуються зміни у змісті й формі, які відбулися за час їх існування в українській мові; усі наявні значення висловів ілюструються цитатами з творів українських письменників.
Для широкого кола читачів, не байдужих до мовного багатства.
З наукових журналів за Вашим фахом доберіть наукову статтю і напишіть до неї анотацію, дотримуючись вимог, що висуваються до оформлення цього документа.
Виконайте тестові завдання, даючи стисле пояснення.
І. До наукових звань належить:
1) молодий вчений;
2) доктор філологічних наук;
3) магістр;
4 професор;
|
|
|
5) завідувач кафедри.
ІІ. Основний спосіб розміщення літератури в списку використаних джерел:
1) хронологічний;
2) алфавітний;
3) тематичний;
4) спочатку зарубіжні джерела, потім – всі інші;
5) спочатку книги, потім газети.
ІІІ. Особу, яка складає реферат, називають:
1) рефератом;
2) референтом;
3) референтистом;
4) рефреном.
ІV. Основне призначення довідкової анотації:
1) подати інформацію про документ;
2) полегшити пошук необхідних джерел;
3) уточнити ті вихідні дані, що відсутні в бібліографічному описі;
4) дати рекомендацію читачеві.
V. Компіляція передбачає:
1) привласнення чужих ідей;
2) запозичення доповіді;
3) включення чужого тексту у власну монографію;
4) реферування інших текстів;
5) створення автореферату на підставі чужої дисертації.
Прочитайте, законспектуйте запропонований текст.
Останнє речення передайте у вигляді непрямого цитування.
Щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури, необхідно:
– шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;
– багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього чи публіцистичного стилів;
– намагатися, користуючись практично кількома мовами (у нашому регіоні – українською і російською), добре оволодівати нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ;
|
|
|
– незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм (нове в українському правописі), які фіксуються у нових виданнях словників, довідників тощо;
– критично (і творчо) ставитися до написаного та промовленого слова, звіряючи його з кодексами норм і практикою визнаного зразка (письменника, вчителя, диктора);
– не йти за «модними» тенденціями, що виявляться у надмірності запозичених слів, жаргонізмів, термінологізмів, нарочитої спрощеності, що межує з «простакуватістю».
Отже, основами мовної культури кожної людини є добре знання мови, її виражальних засобів і мовленнєва практика, побудована на самоповазі і самоконтролі, на пошані до української мови і народу, що її створив.
Згадаймо при цьому слова О. Гончара: «Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши світові шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких. Як можна всім цим знехтувати, до цього не прислухатися? І мимоволі замислимося – чи вміємо ми відібрати найточніше, найдоречніше слово, чи зуміємо ввести його у фразу так, щоб нас зрозуміли, щоб почали діяти відповідно до сприйнятого?» (Б.Антоненко-Давидович. «Як ми говоримо»).
|
|
|
Теоретичний матеріал з теми
До первинних наукових текстів, мета яких – передавання первинних наукових відомостей, отриманих у процесі наукових досліджень, належать монографія, дисертація, дипломні, магістерські роботи, наукова стаття, наукова доповідь та ін.
До вторинних наукових текстів (їх мета – опис змісту первинних текстів) зараховують конспекти, реферати, анотації, рецензії, тези, науково-технічні огляди, наукові звіти, резюме, протоколи засідань наукових товариств тощо.
За формою жанри наукового мовлення поділяють на великі і малі. До великих жанрів належать дисертації, енциклопедії, монографії, довідники, навчальні посібники, до малих – наукові статті, реферати, анотації, тези, огляди, рецензії.
Монографія – наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань. Монографія передбачає опрацювання великої кількості фактичного матеріалу, переконливих висновків. Автор монографії пропонує власну наукову гіпотезу чи концепцію розв’язання важливої наукової проблеми. У монографії обов’язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література.
|
|
|
Стаття – невеликою розміру наукова праця, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі. Друкують наукові статті у фахових часописах або в збірниках наукових праць.
Реферат – це короткий виклад великого дослідження (наприклад, автореферат – виклад основного змісту дисертації) або кількох праць з якоїсь наукової проблеми.
Основні функції реферату:
- інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ, позбавляє необхідності знайомитися з повним текстом документу в тому разі, коли цей документ для читача має другорядне значення;
- пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Процес підготовки реферату передбачає послідовне виконання таких етапів:
1) Ознайомче читання, попередній аналіз. Вивчення реферованого документу починається з заголовку, довідкового апарату (вступ, передмова, зміст), рубрик у тексті, висновків і резюме. Основна мета оглядового аналізу полягає в здобутому враженні про первинний документ загалом, його проблематику і структуру.
2) Уважне прочитання, поглиблений аналіз. Мета – детальний „розбір” первинного документу, виключення несуттєвих даних або елементів, щоб отримати чітке уявлення про об’єкт своєї роботи, її властивості, переваги й недоліки, мету твору, застосовані методи, основні результати й висновки автора, ступінь реалізації й галузі застосування даних із першоджерела. Важливо відзначити протиріччя, дискусивність положень у реферованому документі.
Анотація – це стислий виклад змісту книги, статті, рукописного тексту тощо. У ній наводяться найважливіші питання роботи, викладається її зміст і дається оцінка. Анотація допомагає при доборі й вивченні літератури з того чи іншого питання, скорочуючи час на ознайомлення зі змістом самої праці.
Анотації можуть бути подані двома мовами: мовою тексту та однією з іноземних. В анотації спочатку подається бібліографія анотованої роботи, далі йде власне текст, у кінці називаються категорії читачів, для яких рекомендовано роботу. Наприклад:
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 505; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!