Рефлекторна природа відчуттів
Відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.
Аналізатор складається з трьох частин:
1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.
2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.
3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.
38.Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:
1.За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття.
Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття - контактні.
2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:
а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;
б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;
|
|
|
в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.
Основні властивості відчуттів.
Адаптація — це пристосування чутливості до постійно діючого подразника, яке виявляється у зниженні або підвищенні порогів. Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією,тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в просторі), а в інших — завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).
Синестезія - це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Діяльність аналізаторів не є ізольованою — вони взаємодіють. Ця взаємодіявиявляється по-різному: в одних випадках як синестезіявідчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів — "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших — як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного та ін.
|
|
|
Сенсибілізаці - підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізаціюдо подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою — предмети та їх якості набагато краще розрізняються.
У відчуттях відбувається післядіяв аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.
|
|
|
40.Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей і частин, що діють у певний момент на органи чуття.
У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на співвідношення між його якостями. У результаті сприймання виникають образи об'єктів, що сприймаються, -уявлення.
Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).
Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.
|
|
|
У продуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже в рухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин.
В усіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета з-поміж інших об'єктів. На це звертав увагу ще І. М. Сеченов, вказуючи, що сенсорний і моторний апарати в набутті досвіду об'єднуються в єдину відображувальну систему.
Практичні дії - це одна з головних передумов адекватного сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Властивості сприймань.
Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.
Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття.
Предметність сприймання полягає в тому, що отримані із зовнішнього світу враження людина завжди відносить до тих чи інших предметів або явищ. Наприклад, знаходячись у приміщенні, ми можемо чути ззовні не просто звуки або запахи, а сприймати їх предметно, тобто відносити до звуків людського голосу, тварин, птахів, автомобілів, пожежі тощо. Потрібно зазначити, що предметність не є вродженою властивістю сприймання. Виникнення й удосконалення цієї властивості відбувається у процесі онтогенезу. Цілісність сприймання виражається в тому, що образи сприймання являють собою цілісні, закінчені предмети. Цілісність сприймання виявляється у тому, що навіть при неповному відображенні окремих властивостей об’єкта, що сприймається, відбувається уявне його добудовування до цілісного образу. При цьому має значення не так просторова наближеність елементів один до одного, як їхня належність до певного предмета. Наприклад, в аудиторію заглядає студент; при цьому ми бачимо лише його голову. Ми сприймаємо те, що бачимо не як частину людського тіла, а як людину цілісно.
Структурність сприймання. Сутність даної властивості полягає у тому, що сприймання, як правило, не є проекцією миттєвих відчуттів і їх простою сумою. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру предмета чи явища, з яким стикаємося в реальному світі. Наприклад, слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію.
Осмисленістьфіксує зв’язок сприймання з мисленням, тобто з розумінням сутності предмета чи явища, з їх осмисленням і усвідомленням. Коли людина усвідомлено сприймає предмет або явище, вона співвідносить його з певним словом, тобто дає йому назву, відносить до певного класу, групи або категорії. Так людина намагається дати пояснення, надати певного смислу тому, що сприймає.
Константність сприймання виявляється у відносній постійності сприйманої форми, величини, кольору предмета незалежно від умов, у яких відбувається сприймання. Тобто, людина здатна зберігати розмір, форму і колір предметів незалежно від того, з якої відстані, під яким кутом та при якому освітлені їх бачить. Наприклад, сніг сонячного дня насправді буде сріблястим або золотавим. Однак, нами він буде сприйматися константно – як білий.
Вибірковість сприймання виявляється у переважному виокремленні одних предметів і об’єктів порівняно з іншими, що зумовлюється досвідом людини, потребами, інтересами, мотивами. Наприклад, розмовляючи на вулиці зі своїм другом, ми чуємо в натовпі лише свого співрозмовника, а вся маса людей є для нас фоном. Особливості сприймання визначаються станом особистості. Так, емоційний підйом зумовлює загострений процес сприймання, і, навпаки, смуток та горе «затуляють» вуха й очі; людина мало що помічає, чує і бачить.
Види сприймань.
В залежності від провідних аспектів об´єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:
• сприймання простору;
• сприймання часу;
• сприймання руху.
Сприймання простору - відображення у свідомості людини просторових характеристик (обсягу, перспективи, глибини, віддаленості, напряму).
Сприймання часу - оцінювання одночасності, послідовності, тривалості, швидкості перебігу подій, їх належності до теперішнього, віддаленості в минуле або майбутнє, переживання стиснутості та розтягнутості, перервності і неперервності, обмеженості та необмеженості.
Сприймання руху - відображення у свідомості людини швидкості, прискорення, напряму руху об'єктів та біологічного руху (людського тіла чи окремих його частин).
За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, нюхове і смакове. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. До цього процесу належить і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови й музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта.
48.Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтується на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.
Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.
У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування.
Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.
За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.
49.Теорії пам*яті.
Асоціативний напрям психології. Перші спроби науково пояснити феномен пам’яті на психологічному рівні здійснив асоціативний напрям психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття зв’язку, з’єднування - асоціації.
Асоціація – обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації - у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.
Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, асоціації поділяють на три типи:
асоціації за суміжністю;
асоціації за схожістю;
асоціації за контрастом.
Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними в часі (суміжність у часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (суміжність у просторі).
Асоціація за схожістю має місце в тих випадках, коли в мозку відображаються зв'язки між предметами, схожими між собою в певному відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий — сумний тощо).
Гештальттеорія. Головним поняттям нової теорії було поняття «гештальт» - образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв’язків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною основою пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’язків є фізіологічним механізмом пам’яті. Запам’ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв’язки, що утворилися у відповідь на дію подразника. Фізіологічна основа пам’яті тісно пов’язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових нервових зв’язків - це теорія запам’ятовування на фізіологічному рівні.
Фізична теорія. Згідно з фізичною теорією пам’яті, проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що зумовлює механічні та електронні зміни у синапсах (місце сполучення нервових клітин). Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей є базовим щодо процесів запам’ятовування, відтворення та збереження.
Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з’єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам’яті.
Біохімічна теорія пам’яті. Біохімічну теорію пам’яті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам’ятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої - це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Другу стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах, вважають механізмом довготривалої пам’яті.
Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.
50.Різновиди пам*яті.
Образна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв'язків між ними.
Рухова пам'ять виявляється в запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів та їх поєднань.
Емоційна пам'ять полягає в запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів.
Словесно-логічна пам'ять полягає в запам'ятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв'язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості.
Короткочасна пам'ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання - дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку - забути непотрібне чи запам'ятати щось на деякий час.
Довготривала пам'ять зберігає інформацію впродовж значних відрізків часу, іноді всього життя людини. До неї надходить матеріал з короткочасної пам'яті, який не перебуває там у незмінному вигляді, а безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.
Оперативна пам'ять потрібна для виконання людиною певних поточних операцій і утримання інформації під час них. Так, синхронний перекладач утримує слова, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, потім забуває.
Мимовільна пам'ять -пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації.
Довільна пам'ять - в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації.
51.Характеристики основних процесів пам*яті.
Процеси пам'яті представляють собою єдину мнемічну систему, і практично нероздільні. Це запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування.
1. Запам'ятовування - відкладення і закріплення будь-якого досвіду. На результативність і стратегії запам'ятовування впливають обсяг матеріалу, ступінь його однорідності і послідовність запам'ятовування.
- Мимовільне механічне - запам'ятовування віршів, лічилок, імен, прізвищ.
- Мимовільне смислове - зрозуміти якесь явище.
- Довільне механічне - спирається на багаторазове повторення.
- Довільне смислове - основний спосіб запам'ятовування студ-та і в дорослому проф. деят-ти.
2. Зберігання. Блок зберігання, як і перший блок запам'ятовування, має свої закономірності та детермінанти. З життєвого досвіду відомо, що не все те, що успішно запам’ятоване, добре зберігається. У той же час, не настільки важливе при запам'ятовуванні раптом несподівано спливає в актуальному спогаді, або неусвідомлено впливає на інші когнітивні процеси (відчуття мови на запам'ятовування слів даної мови). Ця характеристика має назву продуктивності зберігання. Інша характеристика називається тривалістю зберігання. І сюди ж може бути віднесена інтерференція (ретроградна і антероградна), через яку одна інформація перешкоджає (утрудняє) зберігання інший. Відповідно, при ретроградної інтерференції утруднюється зберігання попередньою інформацією, при антероградної - подальшої інформації.
3. Відтворення. Блок відтворення відповідає за вилучення інформації з блоку зберігання. Здійснюється його діяльність через «впізнавання», «відтворення», «пригадування».
- Упізнавання генетично більш ранній прояв пам'яті. Це відтворення образу будь-якого об'єкта, явища в умовах його повторного сприйняття. Дізнатися - це пізнати, тобто впізнавання - це акт пізнання.
- Відтворення - здійснюється без повторного сприймання того об'єкта, який відтворюється.
- Відтворити відбувається на основі свідомої установки на відтворення, перетворюючись у такому випадку в процес спогади або при скруті пригадування.
- Ремінісценція - факт поліпшення відстроченого відтворення, тобто спогад спочатку забутого матеріалу.
4. Забування - до цих пір на рівні дискусій йде пояснення механізму та причин забування. Німецький психолог Герман Еббінгауз, перший визначав забування як функцію часу. Передбачається, що точність забування залежить від стратегій, які використовувалися на попередніх етапах, особливо при запам'ятовуванні. Динаміка забування визначається емоційним і загальним фізичним станом запам'ятовуючого. Звичайно, на запам'ятовування впливає осмисленість, звичність, що запам'ятовується. Не в меншій мірі забування пов'язане з якісними характеристиками цього матеріалу: є він вербальним, образним.
52.Типи пам*яті.
Загальними характеристиками продуктивності процесів пам’яті є обсяг матеріалу, який може запам’ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам’ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення.
Людині з образним типомпам’ятіпростіше запам’ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам’ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.
Людям зі словесно-логічним типом пам’ятіпросто запам’ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.
Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляє проміжний тип пам’яті.
Є люди, які мають феноменальну пам’ять, ознаки якої – незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність. Такі люди можуть утримати в пам’яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей.
Індивідуальні особливості пам’яті:
• швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам’ятовування нового матеріалу;
• точність запам’ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовували, та кількістю допущених помилок;
• міцність запам’ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);
• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.
53.Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.Особливість уяви полягає в тому, що воно дозволяє приймати рішення і знаходити вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності знань, які в таких випадках необхідні мисленню. Фантазія (синонім поняття «уява») дозволяє як би «пере-стрибнути» через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.
Уява в психології ділиться на декілька видів за двома принципами. Перший принцип – це ступінь усвідомленості процесу. Легко зрозуміти, що в даному випадку уява поділяється на усвідомлене і неусвідомлене. Другий принцип поділу, по виконуваної задачі, характерний тільки для усвідомленого уяви: творче, що відтворює і мрія.Уява є образним психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 2214; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!