Основи конституційного права Канади. Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі
401
Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно розширює юрисдикцію судів. Пункт 1 Хартії передбачає гарантовані Хартією права, які «підлягають лише доцільному обмеженню, що явно виправдовується у вільному та демократичному суспільстві». Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів «доцільні», «явно виправдовуються» і «вільному та демократичному суспільстві», їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також певною мірою обмежити більшість із цих повноважень. Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).
Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 р., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-друге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому визначається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних народів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 р.), що роз’яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що
|
|
|
402
Розділ 25
вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конституційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резервацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і свобод без обговорення на конференції перших міністрів із представниками корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій системі (як і у США, і в Австралії).
|
|
|
Конституційний акт 1982 р. містить також частину 3 «Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджується: 1 – національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов’язані забезпечувати рівні можливості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадських послуг належної якості усім канадцям»; 2 – уряд і парламент Канади «зобов’язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».
Вищі органи державної влади
Законодавча владау країні належить Королеві (голові держави) в особі генерал-губернатора та парламенту. Кожний закон схвалює уряд від імені Королеви, але повноваження щодо втілення законів надаються йому від імені канадського народу. Парламент складається з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній).
|
|
|
Зазвичай Сенат складається із 104 членів: 24 – з Приморських провінцій (10 – з Нової Шотландії, 10 – з Нью-Брансвіка, 4 – від острова Принца Едуарда); 24 – з Квебека, 24 – з Онтаріо, 24 – із західних провінцій (по 6 – з Манітоби, Саскачевана, Альберти та Британської Колумбії); 6 – з Ньюфаундленда та по одному з Території Юкон та Північно-Західних територій. Передбачено також наявність чотирьох або восьми спеціальних сенаторів – по одному чи по двоє з Приморських провінцій, з Квебека, з Онтаріо та із Заходу. Проте скористалися з цього лише одного разу – у 1990 р. Сенатори призначаються на посаду генерал-губернатором за рекомендацією прем’єр-міністра і залишаються на посту до 75-річного віку, за умови, що, перебуваючи на посту, жодного разу
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!