Основи конституційного права Канади. Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі



401

Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно розширює юрис­дикцію судів. Пункт 1 Хартії передбачає гарантовані Хартією пра­ва, які «підлягають лише доцільному обмеженню, що явно ви­правдовується у вільному та демократичному суспільстві». Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів «до­цільні», «явно виправдовуються» і «вільному та демократично­му суспільстві», їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також пев­ною мірою обмежити більшість із цих повноважень. Щодо по­правок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи про­вінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо ви­користання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).

Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Кон­ституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи при­ниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаю­чи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 р., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-дру­ге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Ка­нади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому виз­начається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних на­родів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чин­ності 21 червня 1984 р.), що роз’яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що

402

Розділ 25

вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конститу­ційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резер­вацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і сво­бод без обговорення на конференції перших міністрів із представ­никами корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій сис­темі (як і у США, і в Австралії).

Конституційний акт 1982 р. містить також частину 3 «Зрівнян­ня можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджуєть­ся: 1 – національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов’язані забезпечувати рівні можли­вості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадсь­ких послуг належної якості усім канадцям»; 2 – уряд і парламент Канади «зобов’язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».

Вищі органи державної влади

Законодавча владау країні належить Королеві (голові дер­жави) в особі генерал-губернатора та парламенту. Кожний закон схвалює уряд від імені Королеви, але повноваження щодо втілен­ня законів надаються йому від імені канадського народу. Парла­мент складається з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній).

Зазвичай Сенат складається із 104 членів: 24 – з Приморських провінцій (10 – з Нової Шотландії, 10 – з Нью-Брансвіка, 4 – від острова Принца Едуарда); 24 – з Квебека, 24 – з Онтаріо, 24 – із західних провінцій (по 6 – з Манітоби, Саскачевана, Альберти та Британської Колумбії); 6 – з Ньюфаундленда та по одному з Те­риторії Юкон та Північно-Західних територій. Передбачено та­кож наявність чотирьох або восьми спеціальних сенаторів – по одному чи по двоє з Приморських провінцій, з Квебека, з Онтаріо та із Заходу. Проте скористалися з цього лише одного разу – у 1990 р. Сенатори призначаються на посаду генерал-губернатором за рекомендацією прем’єр-міністра і залишаються на посту до 75-річного віку, за умови, що, перебуваючи на посту, жодного разу


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!