ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ПЛАВЛЕННЯ



ПЛАСТИЧНИХ МАСТИЛ

Мета і задачі. Ознайомитися з методикою визначення температури плавлення пластичних мастил. Визначити її для запропонованого зразка мастила і перевірити відповідність її ДСТ.

Ознайомитись з устаткуванням, освоїти технологію проведення лабораторної роботи. Вивчити конструкцію режими роботи приладів.

Навчитися працювати з приладом Уббелоде, вміти приблизно визначати температуру плавлення пластичного мастила в умовах сільськогосподарського виробництва.

 

Лабораторне устаткування і матеріали

 

Прилад Уббелоде.         Зразки пластичних мастил.

Склянка хімічна.           Вода водопровідна.

                    Електроплитка.

 

ХІД ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Пластичні мастила являють собою мазеподібні продукти, що складаються з мінеральних олив (машинні, веретенні), загущених милами (солями вищих жирних кислот) чи твердими вуглеводнями. У якості загущувача найбільш поширено використовуються кальцієві і натрієві сорти мила.

Сфера використання пластичних мастил дуже широка. Вони застосовуються у вузлах тертя, що працюють з великими питомими навантаженнями і малими швидкостями, у ресорах, підшипниках кочення коліс автомобілів і тракторів, у системах керування і т.д.. У даний час нафтова промисловість випускає більше 60 марок пластичних мастил, що по сфері застосування поділяються на універсальні і спеціальні. Найбільш широке поширення мають універсальні мастила, що зменшують тертя між деталями, що переміщаються, захищають їх від корозії і створюють ущільнення. При маркуванні універсальних мастил, наприклад УС, перша буква означає сферу застосування (універсальна), друга - температуру плавлення (середньо плавка).

Мастила за температурою плавлення поділяються на три групи:

УН – низько плавка, температура плавлення – до 55 0С;

УС – середньо плавка, температура плавлення – до 100 0С;

УТ – тугоплавка, температура плавлення вище 100 0С.

У сільському господарстві широко використовуються солідоли: це – мінеральні оливи, загущені кальцієвими милами. Солідоли є вологостійкими мастилами, що добре працюють у вологому середовищі.

З низько плавких мастил використовується УН-1(технічний вазелін), застосовується при консервації деталей і приладів.

 

 

Рис. 8.1. Прилад для визначення температури краплепадіння Уббелоде

1-склянка; 2-термометр; 3-пробірка; 4-мішалка;5-чашечка; 6-електроплитка

 

Температура плавлення чи краплепадіння – це та температура, при якій мастило з пластичного (напів-твердого) стану переходить у рідкий. Щоб забезпечити надійність змащення деталей, їхня робоча температура повинна бути на 10-15 0С нижче, ніж температура плавлення мастила, що використовується. Визначення температури плавлення виконується за допомогою приладу Уббелоде (рис. 8.1), що складається з термометра 2 і чашечки 5 з отвором, через який виділяється розплавлене мастило.

Мастило шпателем щільно умазують в металеву чашечку так, щоб не було повітряних кульок. В чашечку вставляють термометр і поміщають на корковій пробці в широку пробірку 3, що встановлена у склянці 1 з водою. Воду в склянці повільно нагрівають. Під час досліду визначають дві температури:

· краплеутворення, коли з нижнього отвору з’явиться крапля;

· краплепадіння, коли крапля відривається і падає на дно пробірки.

Таким чином, розрізняють дві температури: краплеутворення і краплепадіння, що записують в звіт.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ДРУГОГО МОДУЛЯ

1.Для яких двигунів призначені оливи групи А1?

2. Які шляхи економії моторних олив?

3. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-10Г2 .

4. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-18.

5. Вкажіть середні робочі температури трансмісійних олив.

6. Для яких двигунів призначені оливи групи А2.

7. Що називається кінематичною в'язкістю?

8. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-4з/8-В2.

9. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-9.

10. На які три групи розділяються пластичні мастила?

11. Для яких двигунів призначені оливи групи Б1?

12. Що таке в'язкість?

13. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-8-Г2(рк)

14. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-1-8.

15. Які мастила називаються солідолами?

16. Для яких двигунів призначені оливи групи Б2?

17. Яка одиниця динамічної в'язкості використовується в системі одиниць СІ?

18. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-5з/14-Г1.

19. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-1-18.

20. Який склад і властивості низько плавких мастил? Де їх використовують?

21. Для яких двигунів призначені оливи групи В1?

22. У яких одиницях виміряється динамічна в'язкість у системі СГС?

23. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-5-А1.

24. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-9.

25. Що таке пластичні мастила сфера їхнього застосування?

26. Для яких двигунів призначені оливи групи В2?

27. Як визначається кінематична і динамічна в'язкість нафтопродуктів?

28. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-10-Д(м).

29. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-18.

30. Який принцип дії приладу Уббелоде?

31. Для яких двигунів призначені оливи групи Г1?

32. Які процеси відбуваються з оливою в двигуні?

33. Дайте розшифрування позначення моторної оливи М-12ТПу.

34. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-2-34.

35. Як знаючи робочу температуру вузла механізму, призначити марку пластичного мастила?

36. Для яких двигунів призначені оливи групи Г2?

37. Яку функцію виконують в двигуні моторні оливи?

38. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ГАЛОЛ М-3042.

39. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-9.

40. Для чого необхідно знати температуру плавлення пластичних мастил?

41. Для яких двигунів призначені оливи групи Д1?

42. Який порядок визначення в'язкості віскозиметром Пинкевича?

43. Дайте розшифрування позначення моторної оливи Славол М-2030.

44. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-3-18.

45. Як визначити рівень оливи в картері двигуна внутрішнього згоряння?

46. Для яких двигунів призначені оливи групи Д2?

47. Як визначити динамічну в'язкість палива практично, у лабораторії?

48. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-3041.

49. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-5-9.

50. Які зони утворяться при нанесенні краплі оливи на фільтрувальний папір?

51. Для яких двигунів призначені оливи групи Е1?

52. Чим відрізняються синтетичні оливи від мінеральних?

53 Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-15/4041.

54. Дайте розшифрування позначення трансмісійної оливи ТМ-5-34.

55. Яким приладом визначається густина моторної оливи?

56. Для яких двигунів призначені оливи групи Е2?

57. Які шляхи підвищення працездатності олив у двигунах?

58. Дайте розшифрування позначення моторної оливи ЛЕОЛ-20/3041.

59. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-5?

60. Як визначити в'язкість оливи при 1000С?

61. Для яких двигунів призначені оливи групи Б?

62. Які переваги мають синтетичні оливи в порівнянні з мінеральними?

63. Дайте розшифрування позначення моторної оливи АЗМОЛ-15/4042

64. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-4?

65. Як визначити в'язкість оливи при 500С?

66. Для яких двигунів призначені оливи групи Г?

67. Чому оливи групи Б не можна використовувати у високофорсованих дизельних двигунах?

68. Дайте розшифрування позначення моторної оливи SAE 20W30.

69. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-3?

70. З якою метою додають композиції присадок у моторні оливи?

71. Для яких двигунів призначені оливи групи В?

72. Як встановлюється термін зміни олив у двигунах?

73. Дайте розшифрування позначення моторної оливи Славол М-15/4030.

74. Для яких умов роботи трансмісії призначені трансмісійні масла групи ТМ-1?

75. Які вимоги пред'являються мастилам?

 

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

 

8. ТЕХНІЧНІ РІДИНИ

 

8.1. ОХОЛОДНІ ТА МАСТИЛЬНО-ОХОЛОДНІ РІДИНИ

 

Для забезпечення нормального теплового режиму ДВЗ необхідно в процесі його роботи постійно відводити тепло від найбільш нагрітих деталей. Залежно від типу двигуна, способу охолодження, режиму роботи кількість відведеної теплоти становить 15...35 % загальної кількості тепла, що виділяється при згорянні робочої суміші. Відхилення оп­тимальних теплових умов (як перегрівання, так і переохо­лодження) можуть суттєво порушити нормальний режим роботи ДВЗ і навіть призвести його до аварійного стану.

Охолодження двигуна може бути:

· повітряним;

· рідинним.

Охолодна рідина повинна відповідати таким ос­новним вимогам:

· мати високу теплоємкість, теплопровідність і відповідну в'язкість;

· бути дешевою і недефіцитною;

· мати високі температури кипіння і займання, низьку температуру замерзання;

· не утворювати відкладень на деталях системи охолод­ження і не забруднювати її;

· не визивати корозії металевих виробів і не руйнувати гумові і пластмасові деталі, мати високу фізичну і хімічну стабільність;

· бути не токсичною, вибухо- і пожежобезпечною.

Поки ще не має охолодної рідини, яка повністю відпо­відала б даним вимогам. Широке застосування в системах охолодження одержала вода, а при низьких температурах – низькозамерзаючі охолодні рідини.

Водаяк охолодна рідина має переважне застосування, оскільки недефіцитна, має високу теплоємкість, пожежобезпечна і нетоксична. Однак їй властиві суттєві екс­плуатаційні недоліки. Це – висока температура замер­зання (0°С), що дуже ускладнює її застосування взимку. До того ж при замерзанні вода збільшує свій об'єм на 10 %, тому при утворенні льоду в системі охолодження виникає тиск до 200...300 МПа, що призводить до поломок двигуна і радіатора. Низька температура кипіння веде іно­ді до закипання води в системі охолодження, інтенсивного випаровування і припинення циркуляції, внаслідок утворен­ня парових пробок. Застосування закритої системи охолодження дозволяє підвищити темпе­ратуру кипіння до 110... 120°С.

Одним з найбільших недоліків води є здатність утво­рювати накипи на стінках деталей системи охолодження. Накип, маючи низьку теплопровідність (приблизно в 100 раз нижче чавуну), погіршує відведення тепла від стінок двигуна, порушуючи його тепловий режим, внаслідок чого при товщині шару накипу від 1,5 до 6 мм збільшується ви­трата палива на 9...20 % (рис. 8.1), масла – на 15...40 %, а потужність двигуна знижується на 10...25 %.

Інтенсивність утворення накипу залежить від вмісту в воді розчинних солей, в основному кальцію і магнію, що характеризується твердістю води. Твердість води вимірює­ться в міліграм-еквівалент на 1 л (мг-екв/л). Вода, яка міс­тить в 1 л   20,04 мг кальцію або 12,16 мг магнію має твер­дість, що дорівнює одному міліграм-еквіваленту.

Рис. 8.1 Вплив накипу на перевитрату палива

 

Розрізняють твердість:

· тимчасову (карбонатну);

· постійну (некарбонатну).

Тимчасова твердість пов'язана з наяв­ністю у воді бікарбонатів кальцію та магнію, які при на­гріванні води 80 °С і вище розкладаються, утворюючи на стінках системи охолодження нерозчинну у воді накип у вигляді карбонатів кальцію і магнію.

Постійна твердість пов'язана з наявністю у воді некарбонатнях солей: хлоридів і сульфатів кальцію та магнію, які не розкладаються при її нагріванні, а взаємодіючи а водою або солями, що знаходяться в ній, утворюють щіль­ну і тверду накип.

Сума тимчасової і постійної твердості складає твердість або загальну твердість води, за якою її і класифікують: твердість

· твердість до 3 мг-екв/л – м'яка;

· твердість від 3 до 6 – середньої твердості;

· твердість від 6 до 9 – тверда;

· твердість більше 9 мг-екв/л – дуже тверда.

Застосування в системі охолодження твердої води не бажано, дуже твердої – недопустимо.

Найбільш м'якою та чистою є дощова і снігова (атмос­ферна) вода, яка має твердість менше 0,04 мг-екв/л. Ця во­да найкраще підходить для системи охолодження, хоч і має дещо підвищені корозійні властивості внаслідок розчинених вуглекислого газу і кисню.

Вода рік, озер, ставків (поверхнева) найчастіше має не­велику твердість від 0,5 до 5,0 мг-екв/л, тобто відноситься до води м'якої і середньої твердості. Накип майже не утво­рює, але буває забруднена механічними і органічними до­мішками.

Вода з колодязів і джерел (підземна) частіше всього буває тверда і дуже тверда, тому її не можна застосовувати в системі охолодження без попередньої підготовки (пом'як­шення).

Розрізняють способи пом'якшення води:

· термічний;

· хімічний.

Найпростішим термічним способом пом'якшення во­ди є кип'ятіння її 20...30 хв, протягом цього часу бікарбона­ти кальцію та магнію переходять у карбонати і випадають в осад, який потім вилучають відстоюванням та фільтру­ванням. Це дозволяє знизити тимчасову твердість до 1,0...1,5 мг-екв/л.

Технічно складніший спосіб — перегонка води (одержан­ня дистильованої води), коли розчинні солі залишаються в перегонному кубі.

Хімічні способи пом'якшення побудовані на методі оса­дження солей або катіонному обміні.

При вимушеному користуванні твердою непом'якшеною водою утворення накипу можна зменшити додаванням та­ких присадок (антинакипінів), як хромпік (3...5 г на 1 л во­ди) – переводить солі накипу в розчинний стан, гексамета-фосфат натрію (5...6 мг на 1 л води) – утримує солі накипу в завислому стані. Використання антинакипінів безпосе­редньо в системі охолодження особливо зручно в польових умовах експлуатації машин. З часом необхідно видаляти накип.

Перед видаленням накипу необхідно повністю злити во­ду з усієї системи охолодження і вийняти термостат.

Після зупинки двигуна розчин зливають, а систему охо­лодження промивають чистою водою 2...З рази.

 

При експлуатації тракторів і автомобілів з рідинною си­стемою охолодження двигунів взимку доцільно застосову­вати рідини, які мають низькі температури замерзання – низькозамерзаючі охолодні рідини (НОР). Такими є сумі­ші води зі спиртами або гліцерином, суміш вуглеводнів та інші речовини.

Поширеною низькозамерзаючою рідиною є суміш води з двохатомним спиртом – етиленгліколем.

Етиленгліколь — прозора безколірна в'язка рідина без запаху. Технічний етиленгліколь трохи голубуватий. Ки­пить при температурі 197°С, а кристалізується (замерзає) при мінус 11,5°С. Однак суміші етиленгліколю з водою за­мерзають при нижчих температурах. Змінюючи співвідношення води і етиленгліколю (рис. 42) можна одержати су­міші з температурами замерзання від 0 до мінус 75°С (33 % води і 67 % етиленгліколю).

Стандартні низькозатерзаючі рідини (антифризи) складаються з води, етиленгліколю і спеціальних присадок, що зменшують корозійні дію цієї суміші на внутрішню поверхню системи охолодження. Для захисту від руйнування міді, алюмінію і свинцево-олов'янистого припою застосовують складний вуглеводень – дек­стрин (1 г/л), для захисту чавуну, сталі, латуні – динатрійфосфат (2,5...3,5 г/л) і проти корозії цинкового і хро­мового покриття – молібденокислий натрій (7...8 г/л). Такі антифризи мають індекс М.

Промисловість випускає антифризи двох марок 40 і 65, температура замерзання яких відповідно мінус 40° і мінус 65°С. Перший використовують у зонах з помірним кліма­том, другий – в північних і східних районах.

Крім того, виробляють напівфабрикат антифризу — тех­нічний етиленгліколь з набором протикорозійних присадок, його маркірують цифрою з індексом «к» (40 к). Якщо до­датки до 1 л цієї рідини 0,73 л дистильованої води, то одер­жимо готовий до застосування антифриз 40.

Для нових марок автомобілів і тракторів виготовляють яизькозамерзаючі рідини, які розраховані на тривале всесєзонне застосування: Тосол А-40М і Тосол А-65М. Випускають і концентрований Тосол АМ, корис­туватися яким можна тільки після розбавлення дистильо­ваною водою. Він являє собою концентрований етиленглі­коль з антикорозійними, антипінними та іншими присад­ками.

Строк служби «Тосолів» – до трьох років. При більш тривалому застосуванні на деяких деталях системи охолод­ження з'являється корозія, в першу чергу на крильчатці во­дяного насоса, тобто чавуні. Кородують також деталі з алю­мінію, припой і латунні трубки радіатора, корпус термоста­та. Перевіряють «Тосоли» на якість індикаторним папірцем: .лужне середовище вказує на запас присадок, які нейтралі­зують кислоти, що утворюються під час «старіння» НОР. Трирічний строк служби «Тосолів» гарантується тільки при підтримуванні протягом цього періоду густини НОР не менше        1075 кг/м3.

Охолодна рідина Лена-40 за своїми властивостями близька до Тосолу А-40М, але менше кородує чавунні і алюмінієві деталі. Змішується з «Тосолом» у будь-яких пропорціях.

Збільшити строк служби «Тосолів» можна додаванням спеціального засобу «Отера» (ТУ 6-15-07-112-85) у кіль­кості 1 л на заправку двигуна. Засіб «Отера» – водогліколевий концентрат з композицією ефективних присадок. Він відновлює експлуатаційні властивості «Тосолів» і збільшує їх строк служби до 2 років. Додавати засіб необхідно тіль­ки в тому випадку, коли «Тосол» після 3 років служби має нормальну густину і не містить забруднень.

Застосування НОР має свої особливості. Оскільки тем­пература кінця кипіння етиленгліколю більша, ніж води,, то в процесі експлуатації википає води завжди більше, в результаті оптимальне співвідношення компонентів пору­шується: збільшується концентрація етиленгліколю, тому в систему охолодження, що заповнена НОР, при її випаро­вуванні необхідно доливати не антифриз, а дистильовану воду.

Якщо втрати НОР із системи пов'язані не з випарову­ванням, а з негерметичністю з'єднань або витіканням із си­стеми охолодження, то після усунення несправності необ­хідно долити НОР.

Потрібно також враховувати, що НОР має більший ко­ефіцієнт теплового розширення, ніж вода, тому, якщо систе­ма не має розширювального бачка, кількість НОР повинна' бути на 6...8 % менше норми для води.

Перед заповненням системи охолодження НОР необхід­но видалити накип, тому що він вступає в реакцію з про­тикорозійною присадкою, знижує її концентрацію, внаслі­док чого підвищується корозійність НОР.

При користуванні НОР, необхідно пам'ятати, що ети­ленгліколь сильна харчова отрута. Потрапляння навіть не­великої його кількості в організм людини небезпечно. Смер­тельна доза етиленгліколю всього 20...30 г, тому зберігання" і видача НОР підлягають суворому контролю.

Ведуться випробування щодо застосування на авто­тракторних двигунах НОР на основі солі (сіль+інгібітор корозії). Такого типу НОР мають ряд переваг перед існую­чими: нетоксичні, мають у 3 рази менший коефіцієнт об'єм­ного розширення, випаровуючись утворюються кристалики солі, які закупорюють щілини, сировина в 3 рази дешевша «Тосолів», змішується з ними в будь-яких пропорціях.

 

Мастильно-охолодні рідини (МОР), іноді їх називають мастильно-охолодні технологічні засоби (МОТЗ), знаходять широке використання в ремонтному виробництві під час обробки металів різанням і тиском. МОТЗ виконують роль мастильної речовини, полегшують процеси деформації ша­рів металу, що зрізуються; покращують якість поверхні, яку обробляють; охолоджують інструмент і деталь; змива­ють стружку, металевий пил й

Масляні МОР – це мінеральні масла в'язкістю при 50°С від 2 до 40 мм2/с без присадок або ж з присадками різного функціонального призначення (антифрикційні, протиспрацьовувальні, протизадирні, антиокислювальні тощо). МОТЗ на основі мінеральних масел поставляють у вигляді, при­датному для безпосереднього використання. Маючи добрі мастильні властивості у масляних МОР є і недоліки: низь­ка охолодна здатність, висока вартість, підвищена випар­ність і пожежонебезпека.

Більш широке застосування одержали емульсоли, які самовільно емульгують при змішуванні з водою. При цьому утворюються прозорі емульсії, стабілізовані високомолекулярними органічними кислотами, спиртами та іншими ре­човинами.

Крім того в склад МОР входять антиокислювальні, протизношувальні, протизадирні і антипінні присадки. Емуль­соли мають ряд переваг перед масляними МОТЗ: більш ви­сока охолодна здатність, пожежобезпечність і невисока вартість. Разом з тим вони мають і недоліки: підвищене ціноутворення, необхідність утилізації відпрацьованих вод­них розчинів. Емульсоли вводять у воду в концентрації від 2 до 10 % залежно від їх типу та умов застосування.

Відпрацьовані МОТЗ можна використовувати як загар-, тувальне і консерваційне середовища, для змащення форм для лиття, форм при виробництві залізобетону і цегли, для просочення деревини тощо.

 

8.2. ГАЛЬМІВНІ РІДИНИ

 

Гальмівні рідини є особливою групою рідких робочих середовищ для гідравлічних систем транспортних систем. Від їх якості залежать не лише довговічність та надійність гідропривода гальм, а й безпека експлуатації машин. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості використову­ваних рідин повинні відповідати умовам роботи гальмів­них систем.

Перш за все гальмівні рідини мають бути здатними під впливом зусилля, що докладає водій машини, прокачува­тися зі швидкістю, яка забезпечує гальмування за кілька секунд, а в екстренних умовах – долі секунди.

Важливою експлуатаційною характеристикою, що виз­начає граничнодопустиму робочу температуру гідроприво­да гальм, є температури кипіння гальмівної рідини й утво­рення в ній парових пробок. Для більшої частини сучасних рідин пі показники в процесі експлуатації знижують через їх високу гігроскопічність. Обводнення рідин відбуваєть­ся головним чином внаслідок конденсації води з повітря. Утворення парових пробок та закипання в гальмівній сис­темі недопустимо, бо при цьому порушується головна умо­ва надійної роботи привода – забезпечення нестисливості гальмівної рідини.

Згідно з вимогами міжнародних стандартів температу­ра кипіння гальмівної рідини повинна бути не менш 205°С для автомобілів, які експлуатуються в умовах підвище­них швидкостей або з частими й інтенсивними гальмуван­нями.

Високою гігроскопічністю відрізняються гліколеві рі­дини. Протягом року експлуатації в гальмівній рідині на­копичується приблизно 2 % води. Зростаючий вміст вологи збільшує також агресивність впливу рідини на метале­ві поверхні. Тому сучасні гальмівні рідини повинні відріз­нятися високими протикорозійними властивостями щодо чорних та кольорових металів.

Крім того, гальмівні рідини повинні мати високу тер­мічну й окислювальну стабільність. Для забезпечення на­дійної герметичності гідропривода гальмівної системи вони повинні також бути інертними по відношенню до гу­мових та інших ущільнювальних матеріалів деталей гідропривода гальмівної системи. З цією метою стандартами й технічними умовами для оцінки якості гальмівних рідин передбачені випробування на набухання гуми.

Підібрати рідину, яка б задовольняла всі вимоги, ду­же важко. Тому гальмівні рідини звичайно складають із кількох компонентів, що забезпечують указаний комплекс вимог

В основному гальмівні рідини одержують на базі рос­линних олій (найчастіше – рицинової) або гліколей (дво­атомних спиртів). При використанні рослинних олій дру­гою складовою гальмівної рідини звичайно є один із жир­них спиртів, як правило, бутанол. З метою економії натуральних жирів у деяких рецептурах гальмівних рідин знижують долю рицинової олії. В цьому випадку для за­безпечення необхідного рівня в'язкості вводять загущую­чі в'язкісні присадки.

Рідина гальмівна «Нева» (ТУ 6-01-1163-78) – склад­на композиція на гліколевій основі (етилкарбітол) за за­гущуючою й антикорозійною присадками. Призначена для гідравлічної системи привода гальм та зчеплення вантаж­них і легкових автомобілів (крім ГАЗ-24 випуску до 1985 р. через несумісність з гумовими ущільнюваннями гідроприводу гальм).

Рідина гальмівна ГТЖ-22М (ТУ 601-787-75) виробля­ється на гліколевій основі. За показниками близька до − «Неви», але має гірші антикорозійні властивості.

Рідина гальмівна «Томь» (ТУ 6-01-1276-82) являє со­бою складну суміш з етилкарбітолу, ефірів борної кисло­ти з в'язкісною та антикорозійною присадками. Має кра­щі експлуатаційні властивості, ніж «Нева». Сумісна з «Не­вою» при змішуванні у будь-яких співвідношеннях.

Рідина гальмівна «Роса» (ТУ 6-05-221-569-84) – висо­котемпературна гальмівна рідина, що являє собою компо­зицію на основі сполук, що містять бор, з антиокислювальною й антикорозійною присадками. Призначена для гальмівних гідравлічних систем різних автомобілів, робото-здатна в інтервалі температур навколишнього середовища від –50 °С до +50 °С.

Рідина гальмівна БСК (ТУ-6-101533-75) являє собою суміш рівних частин рицинової олії і бутанолу з додаван­ням органічного барвника. Застосовують для гідроприводу гальмівних систем і зчеплень вантажних та легкових автомобілів, крім автомобіля «Жигулі». Рідина роботоздатна в зонах помірного клімату з температурою навко­лишнього середовища не нижче –20°С.

Рідина «Нева», «Томь» і «Роса» сумісні, змішування їх між собою можливе в будь-яких співвідношеннях. Змі­шування вказаних рідин з БСК недопустиме, бо призведе до розшарування суміші.

Властивості гальмівних рідин на основі полігліколей регламентується різними міжнародними специфікаціями (SAE 1703 JAN 80, ДОТ-3, ДОТ-4, ДОТ-5, ISO 4925). Усі специфікації аналогічні одна одній і розрізняються лише значеннями 1 низькотемпературної в'язкості, мінімальної температури кипіння чистої гальмівної рідини та темпе­ратури кипіння після зволоження.

Зарубіжними аналогами рідин «Нева» і «Томь» є рі­дини, що відповідають класифікації ДОТ-3, а для рідини «Роса» – ДОТ-4.

 

 

ЛАБОРАТОРНІ ЗАНЯТТЯ

 

Лабораторна робота №9


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 35; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!