Судове співробітництво у кримінальних справах
Обмеженість національної кримінальної та кримінально-процесуальної юрисдикції державними кордонами, неспроможність у зв’язку з цим самостійно здійснювати провадження у кримінальних справах з т.зв. «іноземним елементом» примушує держави вступати у міжнародні зносини щодо надання правової допомоги у розслідуванні, судовому розгляді кримінальних справ та виконанні ухвалених процесуальних рішень. На відміну від поліцейського судове співробітництво має більш формалізований характер, оскільки пов’язане з вимогою забезпечити належні процесуальні гарантії учасниками кримінального судочинства та реалізувати публічні завдання, що стоять перед кримінальним процесом.
Зазвичай поняття судового (або процесуального) співробітництва держав у сфері кримінального процесу асоціюється з поняттям міжнародної правової допомоги у кримінальних справах у широкому розумінні, яка охоплює допомогу у провадженні окремих процесуальних дій або вжитті окремих процесуальних заходів; екстрадицію (видачу) осіб, що переслідуються за вчинений злочин, передачу провадження у кримінальних справах, передачу засуджених осіб і визнання та виконання вироків у кримінальних справах, які здійснюються виключно на підставі міжнародних договорів та принципі взаємності, тобто мають міжурядовий характер. Такий характер зберігається у відносинах між державами-членами ЄС та третіми державами.
|
|
|
На відміну від традиційної міжнародної правової допомоги (у широкому розумінні) судове співробітництво між державами-членами ЄС знаходиться на етапі переходу від міжурядового методу до так званого «методу Співтовариства», тобто спостерігається поступова «комунітарізація», перехід до компетенції Союзу правовідносин, які раніше належали до компетенції власне держав-членів ЄС, що знаходить своє відображення і в установчих договорах. Крім того, має місце співробітництво не лише з питань надання допомоги у здійсненні провадження у кримінальних справах, але й щодо гармонізації національного кримінально-процесуального законодавства, практики його застосування та приведення його у відповідність до вимог регіональних та міжнародних стандартів, у тому числі стандартів прав людини.
Абзацом другий п. 1 ст. 82 ДФЄС передбачено вжиття Європейським парламентом та Радою відповідно до звичайної законодавчої процедури заходів, спрямованих на встановлення правил і процедур з метою забезпечити визнання у всьому Союзі будь-яких форм вироків і судових рішень; попередження і вирішення конфліктів юрисдикцій між державами-членами; підтримання навчання судейського корпусу і судового персоналу; полегшення співробітництва між судовими або еквівалентними органами держав-членів в межах кримінального переслідуванні і виконання рішень[74].
|
|
|
Наразі судове співробітництво у кримінальних справах в Європейському Союзі засновано на принципах взаємодопомоги та взаємного визнання вироків і судових рішень[75] і включає в себе зближення законодавчих і регламентарних положень держав-членів у вищевказаних сферах.
Лісабонський договір уповноважив Європейський парламент і Раду ЄС, наскільки це необхідно з метою полегшити взаємне визнання вироків та судових рішень, а також поліцейське і судове співробітництво у кримінальних справах з транскордонними масштабами, встановлювати за допомогою директив відповідно до звичайної законодавчої процедури мінімальні правила [76] з наступних питань:
а) взаємна допустимість доказів між державами-членами;
б) права осіб у кримінальному процесі;
з) права жертв злочинності;
д) інші спеціальні аспекти кримінального процесу, які Рада попередньо має визначати через рішення, постановлене одноголосно після схвалення Європейським парламентом.
Якщо, на думку члена Ради, проект директиви здатний завдати шкоди основоположним аспектам його системі кримінального правосуддя, він може вимагати передачі питання на розгляд Європейської ради. У такому випадку звичайна законодавча процедура призупиняється. Після обговорення і, за наявності консенсусу, протягом чотирьох місяців з моменту призупинення Європейська рада відправляє проект назад до Ради ЄС, чим завершує призупинення звичайної законодавчої процедури. Протягом того ж терміну, якщо згоди не було досягнуто і при цьому не менше дев'яти країн-членів бажають на базі відповідного проекту директиви встановити просунуту співпрацю, то вони інформують про своє бажання Європейський парламент, Раду ЄС і Комісію (ст. 82 ДФЄС).
|
|
|
Принцип взаємного визнання судових рішень. Європейська Рада сформулювала концепцію взаємного визнання судових рішень, чим закріпила нову свободу в правовому просторі ЄС – свободу руху судових рішень.
Принцип взаємного визнання означає, що правовий захід, встановлений судовим рішенням в межах юрисдикції однієї держави-члена ЄС, повинен бути негайно визнаний, а при необхідності і виконаний в усіх інших державах-членах ЄС, забезпечуючи в них аналогічний чи подібний правовий результат[77]. Таким чином, складна і повільна традиційна форма міжнародного співробітництва з виконання процесуальних рішень, заснована на міждержавних відносинах, коли одна суверенна держава звертається з проханням до іншої суверенної держави, яка потім приймає рішення про доцільність виконання або невиконання іноземного судового рішення, в ЄС була замінена на гнучкий і швидкий механізм взаємного визнання судових рішень. Принцип взаємного визнання судових рішень вказує на те, що національне правосуддя не допомагає, а виконує рішення судової інстанції іншої держави-члена ЄС.
|
|
|
У зв’язку з цим, була затверджена Програма заходів, спрямованих на імплементацію принципу взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах від 12 лютого 2001 р.[78], яка складається з 24 заходів (рамкове рішення про європейський ордер на арешт і процедуру передачі, яка усуває видачі між державами-членами; рамкове рішення про застосування принципу взаємного визнання фінансових санкцій та рамкове рішення про застосування принципу взаємного визнання конфіскації; рамкове рішення про європейський ордер на збирання доказів, отримання предметів, документів та даних для використання під час провадження у кримінальних справах[79]; «Зелена книга», видана Комісією, з наближення, взаємного визнання та виконання кримінальних покарань в рамках Європейського Союзу[80]; рамкове рішення щодо певних процесуальних прав під час кримінального судочинства на всій території Європейського Союзу[81]; Зелена книга про взаємне визнання, не пов'язаних з позбавленням свободи заходів[82], прийнята Комісією у серпні 2004 року).
У кримінальному судочинстві найбільший ефект принцип взаємного визнання судових рішень проявився при імплементації та застосуванні Рамкового рішення Європейської ради від 13 червня 2002 р. про європейський ордер на арешт і процедуру передачі осіб між державами-членами. У цій сфері були прийняті також інші важливі документи. The first is Council Framework Decision 2008/909/JHA of November 27th 2008 on the application of the principle of mutual recognition to judgments in criminal matters imposing custodial sentences or measures involving deprivation of liberty for the purpose of their enforcement in the European Union. По-перше, Рамкове рішення Ради 2008/909/JHA від 27 листопада 2008 р. про застосування принципу взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі або заходів, пов'язаних з позбавленням волі, з метою забезпечення їх виконання в рамках Європейського Союзу. Це рішення дозволяє передавати засуджених осіб іншій державі-члену для виконання вироків, у тому числі для їх соціальної реабілітації. По-друге, Рамкове рішення Ради 2008/947/JHA від 27 листопада 2008 р. щодо застосування принципу взаємного визнання судових рішень відносно пробації та альтернативних санкцій, мета якого полягає в сприянні соціальній реабілітації засуджених осіб, а також заохоченні застосування заходів пробації та альтернативних санкцій відносно порушників, які не живуть у державі винесення вироку.
Судове співробітництво у кримінальних справах між державами-членами ЄС здійснюється через систему інститутів: Євроюст, Європейську судову мережу, взаємодопомогу у кримінальних справах, європейський ордер на арешт.
Євроюст (Європейське відомство юстиції) [83] - новий орган Європейського Союзу, заснований в 2002 році з метою підвищення ефективності діяльності компетентних органів[84] держав-членів, коли вони мають справу із тяжкою транскордонною та організованою злочинністю. Євроюст стимулює і вдосконалює координацію розслідування і судового переслідування, а також надає підтримку державам-членам, з тим щоб зробити їх розслідування і судове переслідування більш ефективними. Згідно із ст. 85 ДФЄС, призначенням Євроюсту є підтримка та посилення координації та співпраці національних органів, відповідальних за проведення розслідувань і кримінального переслідування за фактами тяжкої злочинності, яка зачіпає дві або більше з держав-членів або вимагає проведення кримінального переслідування на загальних засадах - виходячи з операцій, здійснюваних органами держав-членів та Європолом, і на базі наданої ними інформації
Заснування Євроюсту було передбачено Висновками саміту у Тампере та реалізовано Ніццьким договором, що вніс зміни до розділу VI ДЄС, ст. 31 якого стала передбачати тісне співробітництво між судовими органами через Євроюст. Євроюст було створено рішенням Ради ЄС від 28 лютого 2002 року № 2002/187/JHA з поправками, внесеними рішенням Ради від 18 червня 2003 року № 2003/659/JHA[85] як орган Союзу, наділений правами юридичної особи, що фінансується з загального бюджету ЄС. Євроюст розпочав свою роботу в Брюсселі на тимчасовій основі з 1 березня 2001 року і переїхав до Гааги в грудні 2002 року. Євроюст і Європол підписали відповідну угоду про тісне співробітництво від 9 червня 2004 року[86].
Місія Євроюсту полягає в сприянні розвитку загальноєвропейського співробітництва в галузі кримінального правосуддя. Компетенція Євроюсту поширюється на злочинні діяння та правопорушення, щодо яких на певний період часу наділений компетенцією Європол, хоча може бути поширена і на інші види злочинів.
Відповідно до п. 1 ст. 85 ДФЄС Європейський парламент і Рада за допомогою регламентів, ухвалених відповідно до звичайної законодавчої процедури, визначають структуру, функціонування, сферу діяльності і завдання Евроюста.
Такі завдання можуть включати:
а) порушення кримінальних розслідувань, а також висунення пропозицій про порушення кримінальних переслідувань, проведених компетентними національними органами, зокрема, за фактами злочинних діянь, які посягають на фінансові інтереси Союзу;
б) координація вищезазначених розслідувань і переслідувань;
в) посилення судового співробітництва, у тому числі шляхом вирішення конфліктів юрисдикції і за допомогою тісної співпраці з Європейською судової мережею.
Згадані регламенти також закріплюють порядок залучення Європейського Парламенту та національних парламентів до оцінки діяльності Євроюсту.
Разом з тим, у п. 2 ст. 85 ДФЄС застережено, що в рамках вищезазначених кримінальних переслідувань офіційні акти судової процедури здійснюються компетентними національними посадовими особами, що дозволяє зробити висновок про те, що власне кримінально-процесуальними повноваженнями Євроюст на цей час не наділено.
Діяльність Євроюсту регламентована не лише ДФЄС та установчим рішенням Ради, але й внутрішніми правовими актами: Правилами процедури Євроюсту[87], якими визначається структура та функції органів Євроюсту; правилами діяльності, зносин з інститутами та органами ЄС, управління штатом та захисту персональних даних; Правилами процедури з обробки та захисту персональних даних у Евроюсту[88], Правилами, що стосуються доступу громадськості до документів Евроюсту[89] тощо.
Структурно Євроюст складається з Колегії та адміністративної групи (на чолі з адміністративним директором). Очолює роботу Євроюсту Президент[90] та два віце-президента. Колегія Євроюсту складається з 27 національних членів, по одному від кожної держави-члена ЄС з числа досвідчених працівників прокуратури, суду або поліції. Крім того, окремі національні члени мають заступників та помічників. Колегія здійснює свою діяльність у тому числі через наради з національними судовими органами, причому широко застосовуються відеоконференцзв’язок. Чергові засідання Колегії проводяться щотижня (позачергові можуть бути скликані Президентом або за запитом одного з національних членів).
Крім того, Колегія має ще такі повноваження: затверджує звернення з пропозицією зайняти посаду адміністративного директора і обирати кандидатури з числа своїх членів; затверджує більшістю у дві третини голосів Колегії осіб на посаду фінансового контролера і аудитора Євроюсту.
Колегія може створювати спеціальні комітети і призначати їх голів та членів з будь-яких питань, що стосуються підготовки рішень з організації та роботи Євроюсту з можливістю делегування частини своїх повноважень комітетам. Так, у 2002 р. було засновано чотири комітети для роботи Євроюсту з назвами за сферами діяльності: «Прецеденти» (Casework), «Політика і стратегія» (Policy/Strategy), «Зв'язки з громадськістю» (Communications), «Оцінка» (Evaluation Committee). В 2005 році Євроюст перейшов до більш гнучкої і раціональної структури управління, у зв'язку з чим було створено 21 робочу групу, які переважно спеціалізуються на конкретних видах злочинів, окремі – займаються адміністративною або стратегічною діяльністю[91].
Євроюст виконує свої безпосередні завдання з координації здійснюваних державами-членами ЄС розслідувань через одного чи декількох зацікавлених національних членів або Колегію. Адміністративний директор Євроюсту здійснює свою діяльність під керівництвом Колегії та її президента. До повноважень адміністративного директора відноситься поточне управління Євроюстом, в тому числі і персоналом (постійних, тимчасових або місцевих співробітників).
Спільний наглядовий орган здійснює контроль за діяльністю Євроюсту, він має право отримувати інформацію та повний доступ до документів Євроюсту, право вільного доступу до приміщень Євроюсту в будь-який час, включаючи доступ до технічних засобів і баз даних.
Оперативна діяльність Євроюсту полягає в координації та співпраці у розслідуваннях через здійснення запитів компетентним органам держав-членів; у співпраці та проведенні консультацій з Європейською судовою мережею у кримінальних справах; в організації та проведенні координаційних засідань з метою аналізу та вирішення проблемних питань щодо провадження у кримінальних справах (проводяться на трьох рівнях: перший – обговорення конкретних справ усіма національними членами Євроюсту, другий – участь в обговоренні лише окремих членів Євроюсту, задіяних у вирішенні конкретних справ, третій рівень – обговорення конкретних справ представниками коментерних судових та правоохоронних органів зацікавлених держав з метою координації дій, обміну інформацією. Огляду справ та вироблення стратегії подальшого розслідування. Разом з тим, відзначаються труднощі пов’язані з координацією розслідувань, що у першу чергу обумовлено відмінностями у національному законодавстві[92].
Прикладом діяльності Євроюсту може бути його участь у проведенні розслідувань за участі дев’яти членів ЄС, пов’язаних з шахрайством з платіжними картками – скіммінгом[93]. 19 листопада 2008 року, 15 осіб, підозрюваних створенні skimming-мережі були заарештовані по всій Європі: у Бельгії – 7, в Румунії – 6, і 2 в Іспанії. Міжнародні правоохоронні операції були координовані з Бельгії Федеральною прокуратурою в Брюсселі, у співпраці з прокуратурою, слідчим суддею та Федеральною поліцією Дендермонде (Бельгія), а також за підтримки Європолу та Євроюсту. У загальному підсумку було проведено 34 обшуки будинків (9 – в Бельгії, 20 – в Румунії, 2 – в Іспанії, в Німеччині, в Ірландії та 2 – у Великобританії). Злочинним угрупованням були вчинені злочини в Румунії, Нідерландах, Італії, Німеччині, Ірландії, Великобританії, Іспанії та на Кіпрі. За межами Європейського Союзу правопорушення були вчинені в Туреччині, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Домініканській Республіці та Марокко.
Кримінальні справи було розпочато розслідуванням і судовим переслідуванням в Бельгії, Німеччині, Ірландії, Італії, Румунії, Іспанії, Нідерландах, Великій Британії, Австралії та Канаді. Для координації дій між державами-членами ЄС та третіми державами у проведенні процесуальних та поліцейських заходів бельгійська влада передала справу в серпні 2008 року до Євроюсту і Європолу. У зв'язку з цим, було проведено ряд координаційних нарад в обох установах в Гаазі в період з вересня по листопад 2008 року. Співробітники поліції, судді і прокурори із зацікавлених держав-членів, були безпосередньо присутні або брали участь у нарадах по відеоконференцзв'язку[94].
У 2004 році за сприяння Євроюсту в ЄС була створена перша спільна слідча група, до складу якої увійшли слідчі та прокурори з Нідерландів та Великобританії, що розслідували незаконну торгівлю наркотиками.
Євроюст може укладати з третіми державами спеціальні угоди про співробітництво. Незважаючи на відсутність такої угоди з Євроюстом плідно співпрацює і Генеральна прокуратура України. Так, у 2006 році у провадженні Євроюсту знаходилося 4 справи, до розслідування яких були залучені українські правоохоронні органи. Наразі спостерігаєтьсяся тенденція до посилення співпраці.
Лісабонським договором вже de jure передбачена можливість встановлення інституту Європейської прокуратури.
Так, відповідно до ст. 86 ДФЄС для боротьби із злочинними діяннями, які посягають на фінансові інтереси Союзу, Рада, за допомогою регламентів, ухвалених відповідно до спеціальної законодавчої процедури, може заснувати Європейську прокуратуру на основі Євроюсту.
Європейська прокуратура матиме повноваження здійснювати, при необхідності у взаємодії з Європолом, розслідування, кримінальне переслідування і віддання під суд щодо виконавців і співучасників злочинних діянь, які посягають на фінансові інтереси Союзу, як ці діяння визначаються регламентом, яким її засновано. Вона здійснюватиме перед компетентними судами держав-членів підтримання обвинувачень у зв'язку з цими злочинними діяннями.
Вищезазначені так звані «установчі» регламенти закріплюють статус Європейської прокуратури, умови здійснення її функцій, процесуальні норми, що підлягають застосуванню до її діяльності, а також правила, що регулюють допустимість доказів, і правила щодо судової перевірки процесуальних актів, які вона приймає в ході здійснення своїх функцій. Одночасно або згодом Європейська рада може прийняти рішення про поширення повноваження Європейської прокуратури на боротьбу з тяжкої злочинністю з транскордонними масштабами, і відповідно, про зміну кола переслідуваних осіб[95].
Європейська судова мережа (European Judicial Network). Європейська Рада прийняла у 1997 році План дій по боротьбі з організованою злочинністю, який був підготовлений на високому рівні групи експертів з країн-членів [96]. Деякі з рекомендацій, викладених у Плані, спрямовані на підвищення рівня співпраці між судовими органами у кримінальних справах. На основі цього плану дій (рекомендації № 21), серед інших заходів, прийнята Радою 29 червня 1998 року Спільна дія зі створення Європейської судової мережі [97]. Ця мережа була офіційно відкрита 25 вересня 1998 року австрійським міністром юстиції в рамках головування Австрії в Раді Європейського Союзу. Таким чином, EJN стала першим практично структурованим механізмом судового співробітництва в ЄС, що дійсно функціонує.
Завданням EJN стали координація діяльності судових органів держав членів ЄС під час проведення у кримінальних справах про особливо тяжкі злочини шляхом полегшеного і прискореного обміну інформацією та досвідом, а також здійснення органами юстиції взаємної правової допомоги в судочинстві через надання порад.
Принцип дії EJN полягає у визначені і забезпеченні контакту з компетентними особами, які відіграють в кожній з держав-членів основну роль у правозастосовній практиці у сфері судового співробітництва у кримінальних справах, з тим щоб створити свого роду мережу експертів з метою забезпечення належного надання взаємної правової допомоги (контактних пунктів держав-членів). EJN набула особливе значення у зв'язку з проголошенням принципу прямих контактів між компетентними судовими органами.
EJN не має централізованої структури, має горизонтальний характер і складається лише з контактних пунктів, розташованих в державах-членах (contact points)[98] та секретаріату (його включено до складу секретаріату Євроюсту).
На сайті EJN – http://www.ejn-crimjust.europa.eu/ ведуться дві інформаційних системи (так звані «атласи»): міжнародної правової допомоги (MLA Atlas) та європейського ордеру на арешт (EAW Atlas).
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!