Співробітництво у кримінальних справах

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 7Следующая ⇒

Амстердамським договором було визначено дві основних форми співпраці у боротьбі зі злочинністю: поліцейське і судове (процесуальне) співробітництво у кримінальних справах. Ст. 29 ДЄС вказує, що пріоритетними завданнями співробітництва поліцейських та судових органів у кримінально-правовій сфері є протидія тяжким та особливо тяжким злочинами, які становлять надзвичайну загрозу державам-членам ЄС. Серед таких злочинів зазначається організована злочинність, тероризм, торгівля людьми та злочини проти дітей, незаконна торгівля наркотиками та зброєю, корупція, шахрайство. Ставиться за мету забезпечити громадянам високий рівень безпеки у просторі свободи, безпеки та правосуддя через спільні дії держав-членів у сферах поліційної та судової співпраці в кримінальних справах, а також через запобігання расизмові й ксенофобії та боротьбу проти них. В ст. 87 ДФЄС визначено предметні та суб’єктні критерії поліцейського співробітництва, до участі в якому залучаються всі компетентні органи держав-членів, у тому числі поліцейські, митні та інші спеціалізовані репресивні служби в сферах запобігання або виявлення кримінальних правопорушень і проведених по них розслідувань.

Амстердамським договором 1997 р. було запроваджено принцип поглибленого співробітництва у сферах, що залишилися у компетенції держав, однак не було визначено механізм його реалізації. Таким чином, основоположною метою Європейського Союзу відповідно до ст.ст. 2, 29 ДЄС стало формування простору свободи, безпеки і правосуддя. Ідея Європейського простору свободи, безпеки та правосуддя має на увазі створення в рамках Європейського Союзу території без внутрішніх кордонів, в межах якої громадяни могли б вільно пересуватися в умовах повної безпеки. У розглянутому контексті в поняття «свобода» входить свобода пересування громадян, імміграція, надання притулку; в поняття «безпека» – забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки (боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, торгівлею наркотиками і т. д.); поняття «правосуддя» – здійснення тісної взаємодії та правової допомоги у цивільних і кримінальних справах[58].

Для виконання пріоритетного завдання ЄС – встановлення європейського простору свободи, безпеки і правосуддя - на саміті у Відні в грудні 1998 р. було прийнято План дій. Віденський план дій розвинув концепцію «європейського простору»: основні її принципи – свобода, безпека і правосуддя – тісно взаємопов’язані між собою: громадяни можуть у повній мірі користуватися свободою пересування лише у тому випадку, коли вони почувають себе у безпеці, тобто знаходяться під захистом поліції і судів незалежно від того, в якій державі вони перебувають[59].

Ключовим у розвитку кримінального права ЄС став етап, започаткований позачерговим самітом Європейського Союзу у фінському місті Тампере, який відбувся 15-16 жовтня 1999 р. Надбанням Тамперського саміту було формулювання Європейського кримінально-правового простору, якийзмінивуявлення про державний суверенітет. Незважаючи на те, що Європейський Союз не має власної території (нею володіють лише держави-члени ЄС), тим не менш створюється єдиний правовий простір – простір «свободи, безпеки і правосуддя». Таким чином, як тільки те чи інше рішення набуває законної сили на території однієї з держав-членів ЄС згідно з її правом, це рішення безпосередньо набуває законної сили на всьому просторі ЄС.

За результатами дискусій саміт прийняв «Висновки» (відомі ще як «Віхи Тампере»), в яких були сформульовані пріоритетні напрями діяльності: імміграційна політика та надання політичного притулку; створення європейського правового простору (зокрема, покращення доступу до правосуддя в Європі, ствердження принципу взаємного визнання судових рішень; суттєве зближення цивільного права); посилення боротьби зі злочинністю (шляхом попередження злочинності на рівні ЄС; активізації співробітництва у боротьбі зі злочинністю[60]; вжиття спеціальних заходів по протидії відмиванню «брудних» грошей[61]) тощо.

Для реалізації вказаних пріоритетних напрямів було розроблено спеціальний «розклад Тампере» (Tampere Scoreboard) по аналогії з графіком, якого притримувалися Співтовариства при виконанні плану створення Спільного ринку. Події 11 вересня 2001 року примусили держави-члени ЄС переглянути терміни виконання розкладу Тампере та реалізації заходів зі створення європейського простору свободи, безпеки і правосуддя. 17-21 вересня 2001 року було проведення позачерговий саміт ЄС в Брюсселі, на якому було затверджено Висновки та прийнято План дій з боротьби з тероризмом, який передбачав посилення поліцейського і судового співробітництва; розробку міжнародно-правової бази для антитерористичних дій; протидію фінансуванню терористичних організацій через директиву про відмивання грошей; посилення вимог до безпеки авіарейсів. На екстреному засіданні ради міністрів внутрішніх справ і юстиції були прийняті рішення про розширення мандату Європолу, початок роботи Євроюсту, запровадження європейського ордеру на арешт, сформульовано загальне визначення поняття тероризму та впорядковано санкції проти нього[62].

Ніццьким договором 2001 р. інститут поглибленого співробітництва було трансформовано: якщо щонайменш вісім держав-членів ЄС викажуть бажання інтенсивно співпрацювати у будь-якій сфері, вони це можуть зробити за погодженням з Радою, яка приймає рішення кваліфікованою більшістю. Одним з перших прикладів поглибленого співробітництва стало створення Шенгенського простору. Крім того, була посилена співпраця у галузі правосуддя через заснування та діяльність Євроюсту.

На Засіданні Європейської Ради 4-5 листопада 2004 року була обговорена й прийнята Гаазька програма і план дій – у якості продовження Програми Тампере. Метою Гаазької програми є поліпшення можливостей Союзу і його держав-членів у боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю. Ця мета повинна досягатися, у числі іншого, шляхом зближення законодавств.

Гаазька програма торкається всіх аспектів політики, пов’язаної зі сферою свободи, безпеки та правосуддя, включаючи зовнішні виміри, зокрема, притулок і міграцію, боротьбу з тероризмом і організованою злочинністю, співробітництво в сфері правосуддя й поліції. У цьому відношенні життєво важливим завданням є створення відповідних європейських правових інструментів і зміцнення практичного й оперативного співробітництва між відповідними національними органами, а також своєчасна реалізація погоджених заходів. Серед основних завдань Гаазької програми - посилення спільних можливостей ЄС і його держав-членів у боротьбі з організованою злочинністю й придушенні загрози тероризму; реалізації потенціалу Європолу та Євроюсту; подальший прогрес у питаннях взаємного визнання судових рішень як у цивільних, так і в кримінальних справах.

Комісія оприлюднила три щорічні доповіді про реалізацію Гаазької програми та плану дій (відомі як Scoreboards). Згідно з останньою доповіддю (2 липня 2008 року), позитивні результати були зареєстровані з питань міграції, прикордонного контролю та боротьби з тероризмом, акцентовано увагу на прийнятті відповідних заходів у сфері судового та поліцейського співробітництва у кримінальних справах.

З цією метою, було створено так звану «Групу майбутнього» (EU Future Group), до завдань експертів якої входила підготовка нової «Стокгольмської» програми, яка має запропонувати пріоритети європейського кримінального права на найближчі п'ять років. Зокрема, щодо співробітництва з питань кримінального судочинства запропоновано низку заходів з забезпечення доступу до правосуддя:

- запропоновано посилити значення Європейської судової мережі (EJN) та Євроюсту, шляхом заохочення судових органів держав-членів до використання Євроюсту як координуючого органу, надання йому повноважень з отримання необхідної інформації від компетентних судових властей для виконання своїх завдань з координації; зобов’язання держав-членів забезпечити на національному рівні ефективну систему координації між компетентними судовими органами, контактними пунктами EJN, національними представниками в Євроюсті та відповідною Національною службою; посилення ролі колегії Євроюсту, зокрема, надання їй права при необхідності давати керівні вказівки в разі колізії юрисдикції і очевидної відсутності готовності органів державної влади для забезпечення співпраці з судовою владою інших держав-членів;

- розширити застосування у правосудді сучасних інформаційних та комунікаційних технологій в рамках розвитку т.зв. «E-правосуддя» (E-justice), шляхом створення єдиної точку доступу до європейського і національних законодавств, а також надання доступу до різних реєстрів та форм для подачі судових документів;

- забезпечити взаємне визнання даних, отриманих з електронних баз криміналістичного обліку, у тому числі даних про судимість осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

- створити умови для мобільності професійних учасників кримінального судочинства для забезпечення поширення та взаємообміну судовою культурою, підвищення взаємної довіри між суддями та прокурорами держав-членів ЄС.

Таким чином, спостерігається посилення транснаціонального елементу у кримінальному процесі держав-членів ЄС. Передбачається, що нові законопроекти, що приймаються в Україні у галузі кримінального судочинства, щодо міжнародного співробітництва повинні випереджати існуючі в Україні реалії та містити необхідну нормативну базу для ефективної та паритетної взаємодії з іноземними державами, у тому числі з державами-членами ЄС.

Відповідно до ст. 30 ДЄС до спільних дій у сфері поліцейської співпраці належали, зокрема:

(a) оперативна співпраця компетентних органів, зокрема поліцейських, митних та інших спеціалізованих правоохоронних служб держав-членів у сфері запобігання, виявляння та розслідування кримінальних злочинів;

(b) збирання, зберігання, опрацьовування, аналіз інформації та обмін, із залученням Європолу, дотичною інформацією правоохоронних органів, зокрема про звіти щодо підозрілих фінансових трансакцій, з урахуванням належних положень про захист персональних даних;

(c) співпраця та спільні ініціативи стосовно навчання персоналу, обміну зв'язковими службовцями та фахівцями, користування обладнанням та криміналістичних досліджень;

(d) спільне оцінювання окремих технік розслідування, призначених виявляти серйозні форми організованої злочинності.

З набуттям чинності Лісабонським договором поліцейське співробітництво було значно поглиблено.

Відповідно до частини другої ст. 87 ДФЄС з метою організації поліцейського співробітництва Європейський парламент і Рада відповідно до звичайної законодавчої процедури можуть встановлювати заходи з таких питань:

а) збирання, зберігання, обробка, аналіз належної інформації та обмін нею;

б) підтримка навчання персоналу, а також співробітництво в обміні кадрами, забезпечення обладнанням і криміналістичні дослідження;

с) спільні слідчі методи, що відносяться до виявлення тяжких форм організованої злочинності.

Крім того, Рада відповідно до спеціальної законодавчої процедури, постановляючи одноголосно після консультації з Європейським парламентом, може встановлювати заходи з питань оперативного співробітництва поліцейських органів.

При відсутності одностайності група у складі не менше дев'яти держав-членів може вимагати передачі проекту заходів на розгляд Європейської ради. Якщо згоди не було досягнуто і при цьому не менше дев'яти держав-членів бажають на базі відповідного проекту заходів встановити просунуту співпрацю, то вони інформують про своє бажання Європейський парламент, Раду та Комісію.

Як і раніше, центральне місце в організації поліцейської співпраці відводиться Європолу (Європейське поліцейське відомство). Європол є правоохоронною організацією Європейського Союзу, призначенням якого є підтримка та посилення діяльності поліцейських органів та інших репресивних служб держав-членів, а також їх взаємного співробітництва у запобіганні та протидії тяжкої злочинності, що зачіпає дві або більше з держав-членів, тероризму і тих форм злочинності, що посягають на загальні інтереси, що виступають об'єктом політики Союзу (ст. 88 ДФЄС).

Створення Європолу обумовлювалося ще Маастрихським договором 1992 р., і свою діяльність він розпочав з 3 січня 1994 року як Європейський відділ боротьби з наркотиками (European Drug Unit (EDU). Власне як Європол це відомство було засноване на підставі Конвенції про створення Європейського поліцейського відомства (Європолу) 26 липня 1995 р.[63], яка визначила першочергове завдання його як поліпшення потоку інформації між державами-членами, а також збір інформації про протиправні дії та передавання відповідної інформації компетентним національним органам (ч. 6 ст. 29 Конвенції). Однак ще під час підготовки Конвенції про Європол між державами-членами мала місце гостра дискусія про розмежування компетенції Європолу з національними правоохоронними органами, оскільки ряд держав вимагали мінімізувати вплив нової структури на національні розслідування (Франція, ФРН), а інші держави – навпаки, виступали за ідею майже повної уніфікації правових процедур притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочини на території ЄС, силами Європолу. Незважаючи на те, що в кінцевому підсумку питання про компетенцію Європолу було вирішено на користь суверенітету держав, в Конвенції про Європол були закріплені принципи розмежування повноважень між новим загальноєвропейським правоохоронним органом і національними поліцейськими службами держав-членів[64]. Конвенція про Європол була ратифікована всіма державами-членами і набрала чинності 1 жовтня 1998 року. Після прийняття низки законодавчих актів, пов'язаних з Конвенцією, Європол розпочав свою діяльність у повному обсязі 1 липня 1999 року. Станом на 1 січня 2002 року компетенцію Європолу поширено на всі серйозні форми міжнародної злочинності, що їх перелічено в додатку до Конвенції Європолу. Європол як міжнародна організація з самостійною правосуб’єктністю реалізує свої функції та повноваження через власні органи, статус яких врегульовано в спеціальному розділі V «Правовий статус, організація і фінансові положення» Конвенції про Європол.

Амстердамським договором компетенція Європолу була розширена через надання права провадження оперативних дій спільними групами із представників національних правоохоронних органів та Європолу (ч. 2 ст. 30 ДЄС).

З 1 січня 2010 року майже усі положення Конвенції про Європол замінено положеннями, що містяться у рішенні Ради ЄС від 6 квітня 2009 року про створення Європейського поліцейського відомства (Європол)[65].

Європол надає підтримку діяльності правоохоронних органів держав-членів в основному проти:

- незаконного обігу наркотиків;

- незаконної імміграції;

- тероризму;

- підробки грошей (зокрема, підробки євро) та інших платіжних засобів;

- торгівлі людьми (включаючи дитячу порнографію);

- незаконного обігу транспортних засобів;

- «відмиванням грошей».

До сфери Європолу належать також злочини проти особи, фінансові злочини та кіберзлочинність. Предмет ведення Європолу має вичерпний характер, однак може бути розширений Радою Європейського Союзу.

Для реалізації поставлених завдань Європол використовує такі засоби:

- сприяння обміну інформацією, у відповідності з національним законодавством, між офіцерами зв'язку Європолу (ELOs), якими є відряджені до штаб-квартири Європолу державами-членами представники їх національних правоохоронних органів;

- забезпечення оперативного аналізу й підтримки операцій;

- підготовка стратегічних доповідей (наприклад, оцінок загроз) і аналізів злочинності на основі інформації та розвідданих, що надаються державами-членами та третіми сторонами;

- надання експертних знань та технічної підтримки для проведення розслідувань та операцій, здійснюваних у рамках ЄС, під контролем і юридичною відповідальністю держав-членів.

Зв’язуючими ланками між Європолом та державами-членами є офіцери зв’язку Європолу та національні контактні пункти.

Європол також бере активну участь у заохоченні аналізу злочинності та узгодження методів розслідування в державах-членах. До його сфери діяльності належать також встановлення та підтримка комп'ютеризованих систем для забезпечення реєстрації, доступу і аналізу даних. Передбачено правову основу для раціонального використання цих систем, зокрема в тому, що стосується захисту даних, забезпечення їх конфіденційності.

Комп’ютерна система Європолу складається з трьох головних компонентів:

- інформаційна система;

- аналітична система;

- система індексування.

Європол фінансується за рахунок внесків держав-членів у залежності від їх ВНП. У 2008 році бюджет Європолу складав 66,4 млн. євро.

Керівництво Європолом здійснює Правління Європолу, яке призначається Радою ЄС (міністри юстиції та внутрішніх справ). Главою Європолу є директор, який одностайно призначається Радою ЄС після отримання висновку Правління Європолу. Директор призначається на п'ятирічний термін, який може бути продовжений один раз протягом ще чотирьох років. Директор відповідає за управління Європолом, виконання завдань, покладених на Європол, управління персоналом і будь-які інші завдання, що покладаються на нього Конвенцією про Європол або Правлінням. Директор має трьох заступників, які призначаються Радою ЄС на чотирирічний термін, що може бути продовжений один раз[66]. Штаб-квартира Європолу розміщена у Гаазі (Нідерланди). Персонал Європолу складається з 612 працівників, з них 118 – офіцери зв'язку Європолу (ELOs), що представляють правоохоронні органи (поліція, митниця, жандармерія, імміграційні служби і т.п.) держав-членів ЄС.

Європол підзвітний Раді ЄС (Раді міністрів з питань юстиції і внутрішніх справ). Рада відповідає за керівництво та контроль за Європолом, вона призначає директора та заступника директора, та затверджує бюджет. Правління Європолу (Europol Management Board), до якого входить по одному представнику від кожної держави-члена, має загальне завдання з нагляду за діяльністю організації. Спільний наглядовий орган (Joint Supervisory Body), що складається з двох експертів з захисту даних від кожного з держав-членів, здійснює контроль за змістом і використанням всіх особистих даних, що зберігаються в Європолі. Крім того, кожна держава-член призначає національний наглядовий орган, який зобов’язаний здійснювати перевірку даних, які входять до інформаційної системи Європолу, відкликання персональних даних, а також передачу таких даних до Європолу, з метою захисту прав суб’єкта даних на національному рівні. Фінансовий контроль за діяльністю Європолу здійснює Об’єднаний комітет з аудиту (Joint Audit Committee) та фінансовий контролер (Financial Controller).

Спеціальним протоколом створена можливість звертання національних судових органів до Суду ЄС з преюдиційним запитом щодо тлумачення положень Конвенції про Європол.

З метою боротьби з міжнародною організованою злочинністю з Європолом на підставі спеціальних угод співпрацюють такі треті країни і організації (в алфавітному порядку): Австралія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Канада, Колумбія, Хорватія, Євроюст, Європейський центральний банк, Європейська Комісія, Європейський центр моніторингу наркотиків та наркоманії, колишня Югославська Республіка Македонія, Ісландія, Іспанія, Інтерпол, Молдова, Норвегія, Російська Федерація, Швейцарія, Туреччина, Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності, США, Всесвітня Митна організація та ін.[67]. Конкретні форми, процедури і умови зовнішнього співробітництва регламентовані рішенням Ради від 3 листопада 1998 р. «Про правила, що регулюють зовнішні зносини Європолу з третіми країнами і органами, що не входять до Європейського Союзу»[68].

Україна має підписати угоду з Європолом про стратегічне співробітництво[69]. Російська Федерація в 2003 році підписала Угоду про співробітництво, а у 2004 році наказом МВС РФ в структурі Національного центрального бюро Інтерполу при МВС РФ було створено Російський національний контактний пункт з взаємодії з Європолом (РНКП), завданням якого стало забезпечення обміну інформацією між компетентними органами РФ (МВС, ФСБ, ФМС, Росфінмоніторинг) і Європолом і напрацювання заходів, спрямованих на покращення співробітництва.

Прикладом участі Європолу у спільних поліцейських заходах є одна з численних митних операцій з участю його представників. 21 листопада 2008 року при перетині кордону між Словенією та Хорватією за результатами семиденних митних операцій (спрямованих на транспортні засоби, підозрювані у незаконному транспортуванні наркотиків) був затриманий 58-річний турецький водій, у вантажівці якого було виявлено 105 кілограмів героїну. У інших затриманих водіїв також були виявлені менші обсяги героїну, а також кокаїн, пігулки амфетаміну, анаболічні стероїди, підроблені товари і контрабандні сигарети. Митники також вилучили зброю і затримали вісім нелегальних іммігрантів.

Європа залишається одним з найбільших ринків героїну. Для запобігання контрабанді і для досягнення більш високої ефективності митного контролю, має важливе значення проведення широких спільних митних операцій, а подальша діяльність з обміну інформацією між правоохоронними органами після таких операцій має важливе значення для оцінки обсягу контрабанди, а також для обміну найкращою практикою виявлення контрабанди.

Зазначена вище операція, яка проходила з 13 листопада до 19 листопада 2008 року, була проведена на внутрішніх кордонах 19 держав-учасниць, а також на зовнішньому кордоні ЄС. Група оперативного координування (Operational Coordination Unit) була створена в рамках Всесвітньої митної організації, в ній був представлений мобільний офіс Європолу. Роль Європолу полягала в забезпеченні експертної підтримки шляхом надання прямого доступу до баз даних Європолу під час операції[70].

З набуттям чинності Лісабонського договору змінилася в певній мірі правова регламентація діяльності Європолу. Так, відповідно до частини ст. 88 ДФЄС, структуру, функціонування, сферу діяльності і завдання Європолу визначають Європейський парламент і Рада за допомогою регламентів відповідно до звичайної законодавчої процедури. Такі регламенти також закріплюють порядок контролю за діяльністю Європолу з боку Європейського парламенту. Також застережено, що до участі в даному контролі залучаються національні парламенти.

Завдання Європолу на даному етапі включають:

а) збирання, зберігання, обробку, аналіз інформації, що передається, зокрема, органами держав-членів або третіх країн або інстанцій, та обмін такою інформацією;

б) координацію, організацію та здійснення розслідувань і оперативних заходів, що проводяться спільно з компетентними органами держав-членів або в рамках спільних слідчих груп, при необхідності - у взаємодії з Євроюстом.

Будь-яка оперативна діяльність Європолу повинна здійснюватися у взаємозв'язку і за погодженням з органами держави-члена або держав-членів, на території якого така діяльність здійснюється, а примусові заходи можуть здійснюватися тільки компетентними національними органами.

Більш широкі, але виключно адміністративно-правові повноваження надано іншому правоохоронному органу ЄС – Європейському управлінню боротьби зі шахрайством (ЄУБШ) [71], який є адміністративним органом ЄС з незалежними слідчими повноваженнями, однак не має статусу поліцейського чи судового органу. Управління замінило Координаційний відділ боротьби за шахрайством Європейської Комісії, що діяв з 1988 р. Основна мета ЄУБШ (OLAF) – поєднання профілактики правопорушень та боротьби з шахрайством. З цією метою відомство може здійснювати необхідні перевірки і адміністративні розслідування. Однак ці розслідування формально не носять кримінально-процесуального характеру.

ЄУБШ створене на підставі рішення Комісії від 28 квітня 1999 р.[72], його процедура також визначена правовими актами Співтовариства[73]. ЄУБШ належало до першої опори ЄС та підпорядковано Комісії.

Управління є незалежним у здійсненні своєї діяльності, наділене правом проводити адміністративні розслідування щодо порушень фінансового законодавства ЄС, зокрема щодо випадків шахрайства, наприклад, у митній сфері, зловживань у використанні субсидій, корупції, ухилення від сплати податків — тобто всіх тих випадків, що мають негативні наслідки для бюджету ЄС (розрізняють внутрішні – щодо органів Співтовариства та зовнішні розслідування – щодо окремих суб’єктів господарювання).

Повноваження щодо внутрішніх розслідувань установ ЄС включають доступ до інформації та приміщень, у разі необхідності без попередження, перевірку бухгалтерської і фінансової звітності, доступ до документів та носіїв інформації, виготовлення витягів/фотокопій, забезпечення збереження документів, яким загрожує небезпека, а також право на проведення допитів службовців. За результатами розслідувань складається заключний звіт.

Питанням боротьби з шахрайством присвячено главу 6 розділу V ДФЄС.

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!