Практичне заняття №3
Організація роботи медичної сестри. Медична документація, порядок її ведення
Реєстрація пацієнтів, що поступають у відділення. Заповнення історії хвороби. Термометрія, вимірювання артеріального тиску, дослідження пульсу із внесенням даних до температурного листка. Робота з листком призначень. Правила введення дітям лікарських засобів через рот.
Місце проведення заняття: міська дитяча клінічна лікарня, відділення СМДКЛ, учбова кімната. Кількість годин – 2 год.
Актуальність: Однією з основних галузей охорони здоров’я населення України є охорона материнства і дитинства. Надання кваліфікаційної медичної допомоги дітям в педіатричному відділенні дитячого стаціонару – невід’ємна частина цієї галузі. Чітка організація роботи медичної сестри медсестринського посту педіатричного відділення сприяє підвищенню ефективності роботи з дітьми, їх швидкому одужанню, правильність ведення медичної документації забезпечує належний контроль за діяльністю даної установи.
Мета: Вивчити функціональні обов‘язки та основні законодавчі і нормативні акти, що регламентують роботу медсестри педіатричного відділення; оволодіти навичками організації роботи медичної сестри педіатричного відділення; набути професійні навички роботи медичної сестри педіатричного стаціонару
КОНКРЕТНІ ЦІЛІ
Студент повинен знати:
Обов’язки та дії постової медсестри:
|
|
|
- оформлення документації постової медсестри
- техніку проведення термометрії
- техніку вимірювання артеріального тиску
- правила дослідження властивостей пульсу
- правила заповнення листка призначень
- особливості введення лікарських засобів дітям через рот
Студент повинен вміти:
- дотримуватися правил деонтології в роботі медсестри
- користуватися в роботі законодавчими та нормативними актами
- виконувати основні обов‘язки медсестри
- правильно заповнювати документацію постової, правила її ведення
- правильно зберігати медикаментозні засоби
- провести термометрію
- виміряти артеріальний тиск
- дослідити властивості пульсу
- правильно заповнити листки призначень
БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ НАВИЧКИ,НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (міждисциплінарна інтеграція)
| Назви попередніх дисциплін | Отримані навички |
| Етика та деонтологія Догляд за дітьми | особливості деонтології в роботі медсестри педіатричного відділення. законодавчі та нормативні акти, особливості санітарно-гігієнічного режиму для дітей різного віку |
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПРАЦІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТА ДО ЗАНЯТТЯ:
Теоретичні питання до заняття:
- законодавчі та нормативні акти (накази №120 від 15.05.2000, №798 від21.10.10, №916 від 04.08. 1983, №288 від21.03. 1976 року)
|
|
|
- основні обов‘язки медсестри
- документація постової, правила її ведення
- оформлення документації постової медсестри
- техніка проведення термометрії
- техніка вимірювання артеріального тиску
- правила дослідження властивостей пульсу
- правила заповнення листка призначень
- особливості введення лікарських засобів дітям через рот
Вихідний рівень знань та вмінь перевіряється шляхом розв’язування ситуаційних задач з кожної теми, відповідями на тести та конструктивні запитання.
| КОРОТКИЙ ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ | |
|
Основна медична документація медичної сестри педіатричного відділення
|
|
|
|
|
|
- Листок обліку руху хворих і ліжкового фонду стаціонару;
- Медична карта стаціонарного хворого;
- Температурний листок;
- Історія розвитку дитини;
- Виписка із медичної карти амбулаторного, (стаціонарного) хворого;
- Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів;
- Консультативний висновок спеціаліста;
- Направлення на консультацію, в діагностичні кабінети, в лабораторії та результати обстежень;
- Журнал обліку маніпуляцій та процедур.
Листок обліку руху хворих і ліжкового фонду стаціонару” форма.№007/о, заповнюється в кожному відділенні, виділеному в складі лікарні відповідно з кошторисом і наказом вищестоящого органу охорони здоров’я.
У відділеннях, які мають в своєму складі виділені наказом у лікарні ліжка вузького профілю (наприклад, онкологічні ліжка в складі хірургічного або гінекологічного відділення тощо), у листку записуються першим рядком відомості про число ліжок і рух хворих у цілому у відділенні (включно і відомості про ліжка вузьких спеціальностей); у наступні рядки зазначаються дані щодо ліжок і руху хворих за вузькими спеціальностями.
При заповненні рядків, які відносяться до ліжок вузьких спеціальностей, що виділені в складі будь-якого відділення, вказується рух хворих із захворюваннями, відповідними профілю ліжок, які виділені в даному відділенні, незалежно від того, на яких ліжках даного відділення вони лежали.
Наприклад, у складі хірургічного відділення виділені наказом в лікарні 3 ліжка для урологічних хворих; фактично в окремі дні у відділенні перебувають не 3, а 5 і більше урологічних хворих – рух цих хворих вказується за урологічними ліжками. У той же час хворі з урологічними захворюваннями можуть бути госпіталізовані і в інші відділення, в складі яких урологічні ліжка не виділені. Відомості про таких хворих вказуються за ліжками того відділення, в яких вони були госпіталізовані і не включаються сумарно в відомості щодо урологічних хворих, які лежать у відділенні, що має урологічні ліжка.
У графі 3 листка вказуються фактично розгорнуті в межах кошторису ліжка, включно і ліжка тимчасово згорнуті на ремонт, і ті, які тимчасово не працюють з інших причин, у тому числі із-за відсутності фінансування. У це число не включаються тимчасові приставні ліжка, які розгорнуті у палатах, коридорах у зв’язку з перевантаженням відділення.
Із числа ліжок, фактично розгорнутих, зазначених у графі 3 – у графі 4 виділяються в тому числі ліжка тимчасово згорнуті в зв’язку з ремонтом та іншими причинами.
У графах 5-13 зазначаються відомості щодо руху хворих за минулу добу з 9-ої години ранку попереднього до 9-ої години ранку поточного дня; (про число хворих, які поступили у відділення; число переведених із відділення у відділення, виписаних і померлих); у графах 14 і 15 – щодо кількості хворих, які були у відділенні на 9-ту годину ранку поточного дня.
Кількість хворих, яке зазначено в графі 14 попереднього дня повинно бути переписано в графу 5 поточного дня. Необхідно щоденно вести контроль за балансом числа хворих за відповідними графами, тобто, щоб кількість хворих, які зазначені на початок поточного дня (графа 14) повинні дорівнювати кількості хворих, які перебували на початок попереднього дня (графа 5), плюс які поступили (графа 6), плюс переведені із інших відділень (графа 9), за мінусом кількості хворих, переведених в інші відділення (графа 10), виписані (графа 11) і померлі (графа 13), тобто, графа 14= підсумку граф 5+6+9 – графа 10-11-13.
- Медична карта стаціонарного хворого (форма № 003/о)
“Медична карта стаціонарного хворого” (форма № 003/о) являється основним медичним документом стаціонару, який заповнюється на кожного хворого. Ведеться в усіх лікарнях, стаціонарах диспансерів, клініках ВУЗів та НДІ, а також санаторіях.
Медична карта стаціонарного хворого вміщує всі необхідні дані, які характеризують стан хворого протягом всього періоду перебування в стаціонарі, організацію його лікування, дані об’єктивних обстежень та призначень.
Дані медичної карти стаціонарного хворого дають можливість контролювати правильність організації лікувального процесу і використовуються для видачі довідкового матеріалу за запитами відомчих закладів (суд, прокуратура, експертиза тощо).
Паспортна частина, діагноз лікувального закладу, який направив хворого, діагноз при госпіталізації хворого заповнюються в приймальному відділенні.
Лікарем приймального відділення заповнюється також спеціально відведений листок “Запис лікаря приймального відділення”, в якому коротко вказуються дані анамнезу хвороби та життя, об’єктивний стан хворого.
Інші записи в медичній карті, включаючи і клінічний діагноз, заповнює лікуючий лікар. У квадратиках рядків 2, 4, 7, 13, 15, 17 слід вписати необхідну цифру.
Якщо хворому проведено хірургічне втручання, то на другій сторінці медичної карти стаціонарного хворого вказується дата (місяць, число, години) операції, її назва, метод знеболювання та ускладнення. Докладний опис операції проводиться в “Журналі запису оперативних втручань в стаціонарі” (форма № 008/о).
При виписці або смерті хворого вказується число проведених ліжко-днів, при цьому: день госпіталізації і день виписки (смерті) рахується як один день.
В період перебування хворого в стаціонарі карта зберігається в папці лікуючого лікаря. Лікар проводить щоденні записи в форму № 003/о про стан здоров’я та лікування хворого. Призначення записуються в щоденнику карти та в листку лікарських призначень. На температурному листку (форма № 004/о) палатна сестра графічно відображає температуру, пульс, дихання хворого тощо.
При виписці (смерті) хворого лікуючий лікар складає епікриз, в якому коротко резюмує дані про стан хворого при госпіталізації та виписці (смерті), записує дані, обгрунтовує клінічний діагноз, вказує проведені лікувальні заходи та їх ефективність, рекомендації щодо подальшого лікування і режиму хворого.
В разі смерті хворого лікуючий лікар складає посмертний епікриз. Патологоанатомом заповнюється “Виписка з протоколу патологоанатомічного обстеження”.
виписний або посмертний епікризи підписуються лікуючим лікарем.
Основний клінічний та патологоанатомічний діагнози повинні бути закодовані лікуючим лікарем.
Медична карта стаціонарного хворого підписується лікуючим лікарем та завідуючим відділенням. На підставі даних медичної карти стаціонарного хворого складається “Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару” (форма № 066/о), після чого медична карта передається в кабінет статистики для обробки, а потім до архіву закладу.
Примітка: при наявності у хворого побічної дії лікарських засобів лікуючий лікар повинен обов’язково зазначити результат побічної дії в формі № 003/о як основний, супутній діагноз або ускладнення основного захворювання, а після виписки (смерті) хворого аналогічний запис зробити в формі № 066/о “Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару“.
Термін зберігання – 25 років.
Температурний листок (форма № 004/о)
Температурний листок” (форма № 004/о) являється оперативним документом для графічного зображення деяких основних даних, які характеризують стан здоров’я хворого: пульс, артеріальний тиск, температура тощо.
Щоденно лікуючий лікар записує в медичній карті стаціонарного хворого (історії пологів, карті розвитку новонародженого) дані про стан хворого (роділлі, породіллі, новонародженого). Палатна медична сестра переносить дані про температуру, пульс, артеріальний тиск, дихання в температурний листок і викреслює відповідні криві щодо цих показників.
Крім того, в температурний листок заноситься частота дихання, вага, кількість випитої рідини, добова кількість сечі, випорожнення, число ванн.
Після виписки (смерті) хворого з стаціонару температурний листок підклеюється в медичну карту стаціонарного хворого (форма № 003/о) і зберігається разом з нею протягом 25 років.
Історія розвитку дитини (форма № 112/о)
“Історія розвитку дитини” (форма № 112/о) є основним медичним документом дитячої поліклініки, дитячих садків, будинків дитини. Форма призначена для ведення записів щодо розвитку і стану здоров’я дитини, його медичного обслуговування від народження до 14 років включно (школярам – до закінчення середньої школи).
Історія розвитку дитини заповнюється на кожну дитину при взятті її на облік: в дитячій поліклініці – при першому патронажі (виклику додому) або при першому зверненні в поліклініку; в дитячих садках і будинках дитини – з моменту надходження дитини в дошкільний заклад.
Паспортна частина історії розвитку дитини, в тому числі відомості про склад сім’ї, заповнюється в реєстратурі поліклініки при взятті дитини на облік на підставі даних пологового будинку, пологового відділення лікарні про новонародженого (форма № 113/о) “Обмінна карта пологового будинку, (пологового відділення лікарні)” або “Медичного свідоцтва про народження” (форма № 103/о), і опитування батьків.
Відсутність медичного свідоцтва про народження або даних про прописку не є підставою для відмовлення в обслуговуванні дитини.
У дитячих садках, будинках дитини паспортна частина заповнюється медичною сестрою.
Медична сестра (в дитячій поліклініці – дільнична) заповнює також розділ “Дані про сім’ю” при першому відвідуванні дитини вдома або при першому зверненні в дитячу поліклініку в частині, що стосується наявності хронічних захворювань в сім’ї. Для реєстрації даних поточного нагляду за дитиною патронажною медичною сестрою розрахований останній розділ історії розвитку дитини “Листок поточних спостережень дитини патронажною сестрою”.
Всі інші записи “Листок для запису заключних (уточнених) діагнозів”, “Облік рентгенологічних досліджень”, “Первинний лікарський патронаж до новонародженого”, “Етапні епікризи”, “Профілактичні огляди і результати оглядів дитини 2-го, 3-го, з 3-х до 7 років” проводяться лікарями. Всі записи, зроблені лікарями, повинні бути ними підписані.
Історії розвитку дитини зберігаються в картотеці реєстратури за роками народження і передаються лікарю в день відвідування дитиною поліклініки або при відвідуванні лікарем дитини вдома.
Історії розвитку дитини на дітей до 1 року, як правило, зберігаються в кабінеті дільничного лікаря для оперативного використання їх з метою забезпечення систематичного нагляду за дитиною і своєчасного проведення профілактичних засобів.
Коли дитина вибуває з-під нагляду даної дитячої поліклініки – на титульному листку “Історії розвитку дитини” в пункті 7 робиться відповідна відмітка: вказується дата зняття з обліку і причина (переїзд, смерть, вибув(ла) із дитячого закладу). При переїзді обов’язково вказується – куди вибув (адреса). В такому разі, з метою забезпечення послідовності в нагляді за дитиною “Історія розвитку дитини” відповідно запитам з нового місця проживання повинна передаватись в відповідну дитячу поліклініку. При відсутності запиту “Історія розвитку дитини” зберігається в картотеці реєстратури 3 роки, а потім здається в архів.
При досягненні дитиною віку 15 років (або після закінчення школи) “Історія розвитку дитини” передається в поліклініку для дорослих за місцем проживання.
“Історія розвитку дитини” є не тільки медичним, але і юридичним документом. В ній не дозволяється робити підчистки, закреслювання, зміни і доповнення в записах поточних наглядів.
Особливості заповнення облікової медичної документації
в закладі загальної практики / сімейної медицини
* В рядку 4 виставляється код сім'ї та дитини
* При досягненні дитиною підліткового віку до ф.112/о додається "Вкладний листок на підлітка" - ф.025-1/о
* При досягненні підлітком віку дорослого основні дані з ф.112/о та 025-1/о переносяться в амбулаторну картку - ф. 025/о
* При одруженні пацієнта і створенні нової сім'ї проводиться зміна коду сім'ї та члена сім'ї. Про це робиться відповідний запис в ф. 025/о на титульній сторінці амбулаторної картки в рядку "Код хворого" (старий код береться в дужки)
Термін зберігання – 25 років.
Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів
(форма № 025-2/о)
“Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів” (форма № 025-2/о) заповнюється в міських та сільських поліклініках (амбулаторіях) для дорослих і дітей та жіночих консультаціях.
Примітка: в спеціалізованих закладах (психоневрологічних, онкологічних, протитуберкульозних диспансерах) статистичний талон не заповнюється, а облік захворюваності в даних закладах проводиться за повідомленнями (форми № 089/о, № 090/о) і на підставі “Контрольних карт диспансерного обліку” (форми № 030-1/о, № 030-4/о, № 030-6/о). В шкірно-венерологічних закладах форма № 025-2/о ведеться тільки на хворих з шкірними захворюваннями.
В жіночих консультаціях статистичні талони заповнюються на всі гінекологічні захворювання та ускладнення вагітності, пологів і післяпологового періоду.
Стоматологічні заклади, відділення, кабінети заповнюють статистичні талони на захворювання слизової оболонки порожнини рота та губ.
Не заповнюється статистичний талон в консультативних поліклініках, діагностичних центрах, так як облік захворюваності ведеться за місцем проживання хворого.
Статистичний талон заповнюється на підставі записів в “Листку заключних (уточнених) діагнозів” “Медичної карти амбулаторного хворого” (форма № 025/о) на всі захворювання і травми, окрім інфекційних захворювань, які враховуються за повідомленням (форма № 058/о). Виняток складають гострі респіраторні вірусні інфекції та грип, на які обов’язково заповнюється форма № 025-2/о. Крім того, форма № 025-2/о заповнюється на підставі листка “Сигнальні позначки” “Медичної карти амбулаторного хворого” (форма № 025/о) при наявності у хворого захворювань та станів, обумовлених побічною реакцією (дією) лікарських препаратів. Зазначені негативні реакції на лікарські засоби необхідно вписувати як основне, супутнє або ускладнення основного захворювання, і такі статистичні талони підлягають подвійному кодуванню та кольоровій маркіровці останніх. Негативні (побічні дії) деяких лікарських засобів передбачені в окремих класах хвороб (рубрики: А00-R95, T80.5.6, T88.2, T88.6 тощо). Крім того, побічна дія лікарських засобів кодується додатковими рубриками Y40-Y59.
В залежності від системи організації роботи в поліклініці – талон заповнюється після закінчення прийому лікарями або медичними сестрами за вказівкою лікаря або централізовано, коли статистичні талони заповнюються статистиком на підставі запису в “Медичній карті амбулаторного хворого”.
На всі гострі захворювання (грип, пневмонія, ГРВІ, ангіна тощо) і на вперше зареєстровані хронічні захворювання в даному звітному році статистичні талони виписуються тільки із знаком плюс (+); якщо у хворого діагностовано одноразово декілька захворювань, то на кожне із захворювань статистичний талон заповнюється окремо.
На хронічні захворювання, зареєстровані в попередні роки, статистичний талон заповнюється при першому звертанні хворого в даному звітному році із знаком мінус (–) один раз на рік.
Пункт 10, підпункт 2 “Статистичного талона” - “Виявлено при профогляді” заповнюється лише в тому разі, якщо захворювання при профогляді виявлено вперше в житті.
Статистичні талони на хворих, які проживають в районі обслуговування лікувального закладу зберігаються за лікарськими дільницями: терапевтичними, педіатричними. В середині дільниці статистичний талон розміщується за класами хвороб та окремими нозологіями (при ручній обробці).
На підставі статистичних талонів щоквартально заповнюється “Зведена відомість обліку захворювань, зареєстрованих в даному лікувальному закладі для дорослого і дитячого населення” (форми № 071/о, № 071-1/о) і “Зведена відомість вперше зареєстрованих травм та отруєнь” (форма № 071-2/о).
Особливості заповнення облікової медичної документації
в закладі загальної практики / сімейної медицини
* В рядку "П.І.Б." зазначається код сім'ї та пацієнта
* В рядку "Заключний діагноз" крім діагнозу зазначити, чи був віднесений до групи ризику і якої. Термін зберігання – 1 рік після звітного періоду.
Консультативний висновок спеціаліста
(форма № 028/о)
“Консультативний висновок спеціаліста” (форма № 028/о) використовується лікарями-консультантами лікувально-профілактичних закладів (НДІ, обласних лікарень, консультативно- діагностичних центрів тощо), куди направляється на консультацію (обстеження) хворий.
Консультативний висновок заповнює і підписує лікар-консультант та завідуючий.поліклінічним (стаціонарним) відділенням, скріплюється печаткою лікувального закладу.
Висновок підлягає пересилці лікуючому лікарю через хворого або нарочним (поштою) і вклеюється в медичну карту амбулаторного або стаціонарного хворого.
Виписка із медичної карти амбулаторного, (стаціонарного) хворого
(форма № 027/о)
Форма № 027/о заповнюється амбулаторно-поліклінічними закладами при направленні хворого на стаціонарне лікування і стаціонарами всіх профілів при виписці (або в випадку смерті) хворого.
Виписка служить для взаємної інформації амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладів щодо діагнозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), про проведені дослідження, лікування, лікувальні та інші рекомендації хворому.
Форма № 027/о видається на руки хворому або пересилається поштою чи нарочним. Термін зберігання – 3 роки.
Журнал обліку процедур (форма № 029/о)
“Журнал обліку процедур” є оперативним документом і служить для реєстрації медичних процедур, які проводяться хворому.
Журнали заповнюються медичними сестрами в усіх кабінетах поліклініки, де проводяться процедури, а також у відділеннях стаціонару.
Для одноразових процедур можна вести журнал в більш простій формі, в якому після графи 5 залишається тільки одна графа для відмітки дати проведення процедури.
У процедурних кабінетах великих лікувально-профілактичних закладів окремі журнали можна вести на кожний вид процедури.
Прізвище хворого залишається в журналі в поточному порядку тільки один раз, в день проведення першої процедури.
Якщо курс процедур більше 19, на які розрахована сторінка журналу, то слід відмічати подальшу кількість процедур без повторної реєстрації хворого.
Вимірювання температури процедурою не рахується.
Процедури, які проводяться лікарем, в журналі не враховуються; відмітки про їх проведення проводяться в медичних картах амбулаторного або стаціонарного хворого.
У поліклініках процедури, які проведені самим лікарем враховуються в “Щоденнику роботи відповідного відділення (кабінету)” – в форми № 039-5/о, № 039-6/о, № 039-7/о тощо.
Термін зберігання – 1 рік після звітного періоду.
Вимірювання артеріального тиску.
Загальні відомості.
Цифри "нормального" або "робочого" артеріального тиску в людини непостійні протягом її життя, вони можуть змінюватися з віком, залежати від стану здоров'я й наявності того або іншого захворювання. У немовляти середні показники артеріального тиску (АТ) становлять 80/50 мм рт. ст. Протягом усього періоду дорослішання цей показник поступово збільшується (див. таблицю).
Вікові норми показників артеріального тиску в дітей
| Вік, років | Межі варіантів норми систолічного тиску (мм рт. ст) | Межіі варіантів норми діастолічного тиску (мм рт. ст) |
| 92-105 | 48-62 | |
| 93-110 | 48-63 | |
| 95-113 | 48-66 | |
| 95-114 | 51-70 | |
| 91-114 | 53-71 | |
| 76-98 | 43-58 | |
| 79-99 | 43-58 | |
| 79-99 | 45-61 | |
| 83-102 | 47-63 | |
| 85-107 | 47-64 | |
| 86-108 | 48-65 | |
| 90-113 | 49-69 | |
| 91-115 | 48-69 | |
| 91-121 | 50-71 | |
| 95-117 | 54-71 |
В зрілому віці артеріальний тиск становить в середньому 120/80 мм рт. ст.
Артеріальний тиск - один з найважливіших показників функціонування організму, тому кожній людині необхідно знати його величину. Чим вищий рівень артеріального тиску, тим вищий ризик розвитку таких небезпечних захворювань, як ішемічна хвороба серця, інсульт, інфаркт, ниркова недостатність.
Для оцінки рівня артеріального тиску використовується класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я, прийнята в 1999 році.
| Категорія артеріального тиску* | Систолічний(верхній) артеріальний тиск мм рт. ст. | Діастолічний (нижній) артеріальний тиск мм рт. ст. |
| Норма | ||
| Оптимальний** | Менше 120 | Менше 80 |
| Нормальний | Менше 130 | Менше 85 |
| Підвищений нормальний | 130-139 | 85-89 |
| Гіпертонія | ||
| 1 ступінь(м'яка) | 140-159 | 90-99 |
| 2 ступінь(помірна) | 160-179 | 100-109 |
| 3 ступінь (важка) | Більше 180 | Більше 110 |
| Погранична | 140-149 | Менше 90 |
| Ізольована систолічна гіпертонія | Більше 140 | Менше 90 |
* Якщо систолічний й діастолічний артеріальний тиск виявляється в різних категоріях, вибирається вища категорія.
** Оптимальний стосовно ризику розвитку серцево-судинних ускладнень і до смертності
Терміни «м'яка», «погранична», «важка», «помірна», наведені в класифікації, характеризують тільки рівень артеріального тиску, а не ступінь важкості захворювання хворого. У повсякденній клінічній практиці прийнята класифікація артеріальної гіпертонії Всесвітньої організації охорони здоров'я, заснована на поражені так званих органів-мішеней. Це найбільш часті ускладнення, які виникають у головному мозку, очах, серці, нирках і судинах.
Методи вимірювання
Механічний тонометр складається надувної манжети, в яку нагнітається повітря, вимірювача тиску (сфігмоманометра) і стетофонендоскопа, для прослуховування тонів Короткова.
Звуки, які ми чуємо при вимірюванні АТ, називаються тонами Короткова. Вони мають 4 фази:
1. Поява тонів над артерією (тиск у манжетці = систолічний тиск)
2. Посилення інтенсивності звуків
3. Момент появи голосних тонів (звук досягає максимальної сили)
4. Ослаблення й зникнення звуків (тиск у манжетці = діастолічний тиск)
Існують певні й досить строгі вимоги до процедури вимірювання артеріального тиску.
Стандартний аускультативний метод реєстрації АТ передбачає наступні правила:
1. Людина, яка проводить дослідження, повинна мати нормальну гостроту слуху. Але навіть при гарному слуху важливо мати високоякісний стетофонендоскоп
2. За 30 хв. перед вимірюванням потрібно виключити прийом їжі\ фізичне напруження та вплив холоду
3. Перед вимірюванням АТ потрібно спокійно посидіти або полежати і розслабитися
4. Вимірювання починається через 5 хв. перебування у вищевказаному положенні
5. При вимірюванні АТ в положенні сидячи спина повинна мати обов'язково опору, тому що будь-які ізометричні напруження негайно призводять до підйому АТ. Середня точка плеча повинна знаходитися на рівні серця (ІУ міжребер'я)
6. Вимірювання виконуються на обох руках пацієнта в положенні
- сидячи, плече, на яке накладається манжета, розміщене під кутом 45 градусів стосовно передпліччя, яке лежить на горизонтальній опорі
- лежачи, плече, на яке накладається манжета, розміщене на одному рівні з передпліччям, рука перебуває на горизонтальній опорі.
Вимірювання виконуються і на ногах, у положенні пацієнта лежачи або стоячи, при цьому манжета накладається на стегно.
7. Манжета апарата повинна відповідати довжині й окружності плеча або стегна. Ширина плечової манжети для немовлят повинна бути 2,5-4 см, довжина 5-10 см, для грудних 6-8 й 12-13 см, для дошкільнят 9-10 й 17-22 см відповідно. Для школярів може використатися стандартна манжета шириною 12-13 см і довжиною 22-23 см. Для вимірювання тиску на ногах використовується стандартна настегнова манжета для дітей і дорослих. Варто пам'ятати, що використання непомірно великої манжети дає показники нижче справжніх, а маленької - завищує результати вимірювань. Тому, щоб уникнути можливих помилок при вимірюванні, необхідно мати всі перераховані розміри манжет.
8. Манжета повинна накладатися так, щоб її нижній край розміщувався на 2-3 см вище ліктьового або колінного згину, а середина гумового мішка доводилася на проекцію плечової або стегнової артерії.
9. Перед початком вимірювання в манжету нагнітається повітря до рівня на 20 мм рт. ст. вище того, при якому зникає пульс на променевій артерії.
10. Швидкість зниження тиску повітря в манжеті повинна становити 2 мм в секунду, що дозволить забезпечити точність вимірювання +/- 2 мм рт.ст.
11. За рівень систолічного АТ приймається показник, при якому з'являється регулярний тон Короткова, за показник діастолічного - момент зникнення регулярного тону, що відповідає четвертій фазі тонів Короткова. При цьому виконується округлення показників до найближчого знизу парного значення шкали. Цей підхід дозволяє уникнути неточностей, пов'язаних з аритмією. Таким чином, результати вимірювання можуть закінчуватися тільки на парну цифру (0, 2,4,6,8).
12. У первинного пацієнта вимірювання АТ проводиться в положенні лежачи, на обох руках, а в пацієнтів молодого віку (до 50 років) додатково вимірюється АТ й на одній нозі, стоячи, через 2 хвилини після прийняття вертикального положення. Таким чином, визначається умовно "базовий тиск".
13. При повторних оглядах вимірювання АТ проводиться триразово, з інтервалом між вимірюваннями не більше 10 хвилин. В розрахунок приймається найвищий результат.
14. Пацієнт не повинен вживати каву, як мінімум, за 1 годину до проведення процедури вимірювання АТ й утриматися від паління, як мінімум, протягом 15 хвилин до дослідження. Також лікар повинен бути впевнений, що пацієнт не приймав у день дослідження адреностимулюючі препарати.
Протягом заняття вимірюється пульс і тиск
- в спокої (положення сидячи і лежачи),
- після розумового напруження,
- після прийому їжі,
- після прийому кави,
- при переході з горизонтального у вертикальне положення,
- після фізичного навантаження.
Результати порівнюються і робиться висновок про залежність вегетативних реакцій від функціонального стану організму.
Правила термометрії
Вимір температури тіла проводиться 2 рази в день (о 7-9 годині ранку і о 17-19 годині вечора). Як правило, систематичний вимір температури тіла 2 рази в день дає можливість отримати уявлення про її добові коливання, тому вимірювати температуру через коротші проміжки (6-4-2 години) немає необхідності. Температуру тіла можна вимірювати різними способами:
• у пахвовій западині,
• у паховій складці,
• у ротовій порожнині,
• у вушному каналі, • у прямій кишці,
• у піхві.
Результати можуть розрізнятися: температура в ротовій порожнині зазвичай на 0,5 градуса нижче ректальної (виміряної у прямій кишці) і на 0,5 градуса вище за температуру тіла, виміряної під пахвою. Температура тіла у вушному каналі, рівна або декілька вище ректальної. Температура тіла, виміряна в паховій складці, близька до температури в порожнині рота.
Вимір температури тіла в пахвовій западині.
Пахвова ямка найчастіше використовується в Україні для виміру температури тіла, оскільки це практично зручно. Але при цьому слід знати, що вимір температури тіла в пахвовій ямці є ненадійним, тому що при ньому отримуються менш точні результати, чим при вимірі в інших порожнинах. Більше того, температура може бути неоднаковою в лівій і правій пахвових западинах (частіше зліва на 0,1-0,30 С вище). Якщо при порівняльному вимірі температури різниця більше 0,50 С, то це вказує на запальний процес на тій стороні, де спостерігаються вищі цифри або ж на неточність виміру.
Методика:
• Перед установкою термометра в пахвову западину, необхідно протерти шкіру серветкою (особливо в пітливих). Цим запобігається охолодження градусника під час виміру температури унаслідок випару поту.
• Встановлювати термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з усіх боків прилягав до тіла в найглибшій крапці пахвовій западині, нікуди не зміщуючись протягом всього часу виміру температури.
• Необхідно стежити щоб повітря не потрапляло в пахвову ямку, а термометр щільно прилягав до шкіри. Для цього треба притиснути плече і лікоть до тіла, щоб пахвова ямка була закрита. При вимірі температури тіла у маленьких дітей і хворих, що знаходяться в несвідомому стані необхідно додатково притримувати руку, поки не завершиться вимір.
• Час виміру температури тіла в пахвовій западині: 5 хвилин (при використанні ртутного термометра — не менше 10 хвилин).
• Нормальна температура тіла при вимірі в пахвовій ямці: 36,3-36,90 С.
Вимір температури тіла в паховій складці.
Не кращий спосіб виміру температури тіла, але його припустимо використовувати у грудних дітей. Дитину викладають на спину і згинають його ногу в тазостегновому суглобі, приводячи стегно до тулуба. Утримують стегно в такому положенні протягом всього часу виміру температури тіла (протягом 5-10 хвилин залежно від типу використовуваного термометра).
Вимір температури в порожнині рота
Даний спосіб виміру температури тіла поширений в англомовних країнах і є досить надійним. Але він протипоказаний: дітям до 4-5 років, дітям з підвищеною збудливістю і психічним хворим, за наявності у пацієнтів захворювань порожнини рота і розладу носового дихання. Слід знати, що температура в порожнині рота може змінюватися при недавньому курінні або прийомі холодних/гарячих рідин, а збільшення частоти дихання на кожних 10 дихальних рухів вище норми може знижувати температуру у ротовій порожнині на 0,50 С.
Методика:
• Перед виміром температури тіла в літніх знімають знімні зубні протези.
• Наконечник термометра поміщають під язик справа або зліва від його вуздечки.
• Просять хворого тримати рот щільно закритим, щоб не поступало холодне повітря. • Час виміру температури тіла в порожнині рота ртутним термометром: 3 хвилини.
• Нормальна температура тіла при вимірі в порожнині рота: 36,8-37,30 С.
Якщо пацієнт випадково відкусив кінчик ртутного термометра при вимірі температури тіла, то турбуватися не потрібно — ртуть в тій кількості, в якій вона міститься в термометрі, при проковтуванні не викликає отруєння, а дрібні уламки скла виходять з калом.
Вимір температури тіла у вушному каналі
Досить рідкий спосіб, проте він поширений в Германії при вимірі температури тіла у дітей, а також при використанні спеціального вушного інфрачервоного термометра. Мочка вуха зволікається вгору і назад, щоб випрямити вушний канал; після чого кінчик термометра обережно вводиться у вухо приблизно на глибину 1см.
Вимір температури тіла в прямій кишці
Пряма кишка це замкнута анальним сфінктером порожнина зі стійкою температурою, тому при вимірі температури тіла в прямій кишці виходять найбільш точні результати. Крім того, температура в прямій кишці щонайближче до температури внутрішніх органів. Цей спосіб виміру температури широко застосовують при термоневрозах, а також у дітей до 4-5 років, виснажених і ослаблених хворих (в яких градусник в пахвової області не щільно охоплюється м'якими тканинами). Протипоказання: затримка стільця (ампула прямої кишки інколи буває заповнена каловими масами), пронос, захворювання прямої кишки (проктит, геморой і ін.)
Методика:
• Перед введенням в пряму кишку кінчик термометра треба змастити вазеліном або маслом.
• Дорослий пацієнт займає положення на боці, маленьку дитину викладають укладають на живіт.
• Градусник плавно вводиться у пряму кишку на глибину 2-3 см (дорослому хворому можна надати це зробити самому).
• Після введення пацієнт повинен лежати, термометр стримується пальцями (як сигарета). Сідниці повинні щільно прилягати одна до іншої, щоб виключити вплив холодного повітря.
• Не можна різко вводити термометр, жорстко фіксувати його в прямій кишці, рухатися під час виміру температури тіла.
• Час виміру температури тіла в прямій кишці ртутним термометром: 1-2 хвилини.
• Нормальна температура тіла при вимірі в прямій кишці: 37,3-37,70 С. Після виміру температури тіла градусник обов'язково поміщають в дезрозчин. Термометр, використаний для виміру температури в прямій кишці, зберігають окремо від інших термометрів.
Вимір температури тіла в піхві.
Цей спосіб виміру температури тіла використовується головним чином для визначення часу овуляції.
Методика:
• Вимір температури тіла проводять вранці, не встаючи з ліжка.
• Термометр вводять глибоко в піхву.
• Час виміру температури тіла в піхві ртутним термометром: 5 хвилин.
• Нормальна температура тіла при вимірі в піхві (залежить від фази менструального циклу): 36,7-37,50 С. Після виміру температури тіла градусник обов'язково поміщають в дезрозчин. Термометр, використаний для виміру температури в піхві, зберігають окремо від інших термометрів.
Шляхи введення лікарських засобів
Лікарські речовини можна вводити природним шляхом (інгаляційним, ентеральним, нашкірним) і за допомогою різних технічних засобів. У першому випадку транспорт їх до внутрішніх середовищ організму забезпечується фізіологічною транспортною здатністю слизової оболонки і шкіри, у другому - відбувається інвазивно.
Шляхи введення лікарських речовин поділяють на ентеральний, парентеральний, інгаляційний.
Ентеральний шлях (усередину) передбачає введення лікарської речовини через різні ділянки травного каналу. У разі приймання під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) абсорбція (транспорт, всмоктування) починається досить швидко, речовини діють, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з хлороводневою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Сублінгвально і суббукально призначають швидкодіючі речовини з високою активністю (наприклад, нітрогліцерин), доза яких є досить низькою, а також речовини, що погано абсорбуються з травного каналу або руйнуються в ньому. Препарат має перебувати в порожнині рота до повного розсмоктування. Проковтування його зі слиною знижує переваги цього шляху введення. Часте застосування лікарських засобів сублінгвально може призвести до подразнення слизової оболонки порожнини рота.
Введення лікарських препаратів через рот (per os, перорально) передбачає проковтування лікарської речовини з подальшим пересуванням її травним каналом. Цей шлях є найпростішим і найзручнішим для хворого, не потребує умов стерильності. Однак лише незначна частина лікарської речовини починає абсорбуватися (всмоктуватися) вже у шлунку. Для більшості лікарських речовин найсприятливішим для абсорбції є слабколужне середовище тонкої кишки, тому при пероральному введенні фармакологічний ефект настає тільки через 35-45 хв.
Прийнята всередину лікарська речовина зазнає впливу травних соків і може втрачати свою активність. Прикладом може бути руйнування протеолітичними ферментами інсуліну та інших речовин білкової природи. Деякі речовини зазнають впливу хлороводневої кислоти шлунка і лужного вмісту кишок. Крім того, речовини, що транспортуються із шлунка та кишок, потрапляють через систему ворітної вени в печінку, де починають інактивуватися ферментами. Цей процес отримав назву ефекту первинного проходження. Саме тому, а не внаслідок недостатньої абсорбції, дози деяких препаратів (аміназин, наркотичні анальгетики, антагоністи кальцію) при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально. Біотрансформацію речовини при первинному проходженні через печінку називають досистемним метаболізмом. Інтенсивність його залежить від швидкості кровообігу в печінці.
Всередину потрібно приймати лікарські засоби натще - за ЗО хв до їди.
Всередину вводять лікарські речовини у формі розчинів, порошків, таблеток, капсул, гранул тощо. Щоб запобігти руйнуванню деяких лікарських речовин у кислому середовищі шлунка, використовують таблетки, вкриті оболонкою і стійкою до впливу шлункового соку, але розчинною у лужному середовищі кишок. Існують лікарські форми (таблетки з багатошаровим покриттям, капсули тощо), які забезпечують поступовий транспорт діючої речовини, що дає змогу подовжувати терапевтичну дію препарату.
У хворих (особливо похилого віку) з порушеною перистальтикою стравоходу або у тих, які довго перебувають у горизонтальному положенні, таблетки й капсули можуть затримуватися у стравоході, утворюючи в ньому виразки. Для профілактики цього ускладнення потрібно таблетки й капсули запивати значною кількістю води. Зменшення подразнювальної дії лікарських засобів на слизову оболонку шлунка можна досягти виготовленням їх у вигляді мікстур з додаванням слизу. В разі значного подразнювального (або ульцерогенного) ефекту препарати, особливо ті, що потребують тривалого курсового застосування (наприклад, диклофенак натрій), доцільно приймати після їди.
Введення лікарських засобів через рот неможливе або утруднене під час блювання, судом, у стані непритомності.
Інколи лікарські речовини вводять дуоденально (через зонд у дванадцятипалу кишку), що дає можливість швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в кишці. Так вводять, наприклад, магнію сульфат (щоб досягти жовчогінного ефекту або з діагностичною метою).
У пряму кишку (ректально) лікарські речовини вводять у вигляді супозиторіїв (свічок) або клізм (дорослим об'ємом не більше 50-100 мл). Ректальне введення дає змогу уникати подразнювальної дії речовин на слизову оболонку шлунка, а також дає можливість застосовувати їх у тих випадках, коли утруднене або неможливе застосування через рот (нудота, блювання, спазм або непрохідність стравоходу). Транспортуючись із прямої кишки, лікарська речовина надходить у кров не через ворітну вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. Тому сила фармакологічної дії лікарських речовин і точність дозування у разі ректального способу введення є вищими, ніж у разі перорального, що дає змогу вводити лікарські речовини не тільки місцевої дії (місцевоанестезуючі, протизапальні, дезінфікуючі), а й загальної (снодійні, анальгетики, антибіотики, серцеві глікозиди тощо) дії.
Інгаляційний шлях є також фізіологічним природним шляхом введення лікарських речовин. У вигляді аерозолів речовини призначають переважно для отримання місцевого ефекту (при бронхіальній астмі, запальних процесах дихальних шляхів), хоча більшість речовин (адреналін, ізадрин, антибіотики), введених таким шляхом, абсорбуються і чинять також резорбтивну (загальну) дію. Вдихання газоподібних або дрібнодиспергованих твердих і рідких лікарських речовин (аерозолів) забезпечує майже таке саме швидке надходження їх у кров, як і введення у вену, не є інвазивним, що важливо стосовно дітей, осіб похилого віку і виснажених хворих. Ефектом легко керувати, змінюючи концентрацію речовини у вдихуваному повітрі. Швидкість транспорту залежить від об'єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, іонізації молекул лікарської речовини, інтенсивності течії крові тощо.
Щоб полегшити інгаляційне застосування нелетких розчинів, використовують спеціальні розпилювачі (інгалятори), а введення і дозування газоподібних речовин (наприклад, динітрогену, або діазоту, оксид; заст.: закис азоту) і летких рідин (ефір для наркозу, фторотан) здійснюють за допомогою апаратів (наркозних, штучної вентиляції легень).
Парентеральний шлях (минаючи травний канал) переслідує одну мету - швидше і без втрат доставити лікарську речовину до внутрішнього середовища організму або безпосередньо в патологічне вогнище.
Нашкірний шлях широко використовується в дерматології для безпосереднього впливу на патологічний процес. Деякі речовини мають високу ліпофільність, можуть частково проникати крізь шкіру, надходити у кров і чинити загальну дію. Втирання у шкіру мазей і лініментів сприяє глибшому проникненню лікарських речовин і надходженню їх у кров. З мазевих основ ланолін, спермацет і свинячий жир забезпечують глибше проникнення лікарських речовин у шкіру, ніж вазелін, оскільки вони ближчі за складом до ліпідів організму.
Останнім часом розроблено спеціальні фармакотерапевтичні системи для надходження лікарської речовини крізь шкіру (наприклад, нітрогліцерину) у кров. Це особливі лікарські форми, які фіксуються клейкою речовиною на шкірі і забезпечують повільне транспортування лікарської речовини, за рахунок чого подовжується її ефект.
Введення лікарських речовин у кон'юнктивальний мішок, зовнішній слуховий прохід, у порожнину носа і на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон'юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Деякі речовини для місцевого застосування мають резорбтивну дію (наприклад, холіноблокуючі та антихолінестеразні засоби при глаукомі). Для отримання резорбтивного антидіуретичного ефекту хворим на нецукровий діабет призначають вдихання через ніс гормонального препарату адіурекрину.
Введення лікарських речовин у порожнини застосовують нечасто. У черевну порожнину вводять, як правило, антибіотики під час хірургічних операцій. Введення в порожнини суглобів, плеври є доцільним для ліквідації запальних процесів (артрит, плеврит).
Серед парентеральних шляхів введення лікарських речовин найпоширенішим є ін'єкційний: у шкіру, під шкіру, у м'яз, вену, в артерію, субарахноїдальний, субдуральний, субокципітальний, внутрішньо-кістковий тощо.
Введення у шкіру використовують переважно з діагностичною метою (наприклад, проба на підвищену індивідуальну чутливість до антибіотиків і місцево-анестезуючих, діагностика туберкульозу), а також при вакцинації.
Часто лікарські речовини вводять під шкіру і внутрішньом'язово. Ці шляхи використовують за неможливості введення речовин через рот або у вену, а також для подовження фармакотерапевтичного ефекту. Повільна абсорбція лікарської речовини (особливо олійних розчинів) дає змогу створювати у підшкірній клітковині або м'язах депо, з якого вона поступово надходить у кров і міститься там у потрібній концентрації. Під шкіру і внутрішньом'язово не слід вводити речовини, які мають значну місцевоподразнювальну дію, оскільки це може спричинити запальні реакції, утворення інфільтратів, некрозу.
Введення у вену прискорює транспортування лікарських речовин, дає можливість швидко створювати в організмі максимальну концентрацію їх і отримувати чіткий лікувальний ефект, що є дуже важливим у випадках надання невідкладної допомоги. Внутрішньовенно вводять тільки водні стерильні розчини лікарських речовин. Категорично заборонено вводити суспензії та олійні розчини (щоб запобігти емболії судин життєво важливих органів), а також речовини, що викликають інтенсивне згущення крові й гемоліз.
Лікарські речовини можна вводити у вену швидко, повільно струминно і повільно крапельно. Найчастіше їх вводять повільно (особливо дітям), оскільки велика кількість лікарських речовин має здатність викликати ефект надто швидко (строфантин, гангліоблокатори, плазмозамінні рідини та ін.), що не завжди бажано і може бути небезпечним для життя. Найраціональнішим є крапельне введення розчинів. Починають звичайно з 10-15 крапель за 1 хв, поступово збільшуючи швидкість; максимальна швидкість введення - 80-100 крапель за 1 хв. Речовину, що вводять у вену, розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлору або глюкози (5 % розчин). Розведення в гіпертонічних розчинах (наприклад, у 20 або 40 % розчині глюкози), крім окремих випадків, є недоцільним внаслідок можливого ушкодження ендотелію судин.
Останнім часом використовують швидке (протягом 3-5 хв) внутрішньовенне введення лікарських засобів - у вигляді болюса (грец. bolos - грудка). Дозу визначають у міліграмах препарату або в мілілітрах певної концентрації лікарської речовини в розчині.
Введення в артерію дає змогу створювати в ділянці кровопостачання цієї судини високу концентрацію лікарської •. речовини. Таким шляхом інколи вводять протипухлинні засоби. Для зменшення їх загальної токсичної дії течію крові можна штучно сповільнювати (стискання вен). В артерію вводять також рентгеноконтрастні речовини для уточнення локалізації пухлини, тромбу, аневризми тощо.
Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефалічний бар'єр, вводять під оболонки мозку - субараноїдально, субдурально, субокципітально. Так, наприклад, застосовують деякі антибіотики у випадках інфекційного ураження тканин і оболонок головного мозку.
Внутрішньокісткові ін'єкції застосовують, якщо технічно неможливе введення у вену (дітям, особам похилого віку), а також іноді для введення великої кількості плазмозамінних рідин (в губчасту речовину п'яткової кістки).
Переваги парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Швидкий розвиток фармакологічного ефекту (наприклад, магнію сульфат знижує артеріальний тиск у випадках гіпертензивного кризу).
2. Висока точність дозування.
3. Можливість введення лікарських засобів, що руйнуються при введенні ентеральним шляхом (інсулін, гепарин, акти-лізе).
4. Можливість введення лікарських засобів хворим у непритомному стані.
Недоліки парентерального шляху введення лікарських засобів:
1. Потреба стерильності лікарських засобів.
2. Потреба в устаткуванні, підготовленості медичного персоналу.
3. Небезпека інфікування.
4. Введення лікарських засобів часто супроводжується болем.
Електрофорез часто називають безкровною ін'єкцією. Аніони й катіони йонізованої лікарської речовини здатні під впливом електричного поля проникати в організм крізь неушкоджену шкіру (протоками потових і сальних залоз) і слизову оболонку. Частково вони затримуються у тканинах, зв'язуються з білками клітин і міжклітинної рідини, а частково надходять у кров.
Дата добавления: 2015-12-19; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!