Позитивний обов'язок захищати право па життя
Суд ухвалив, що,
«згідно зі статтею 2 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1, від держави може вимагатися вжиття певних заходів для "забезпечення" ефективного здійснення права на життя»21.
Формування нової прецедентної практики Суду за статтею 2 щодо обов'язку держав забезпечувати захист права на життя було започатковане ухвалою колишньої Комісії у справі проти Сполученого Королівства, у якій заявники ставили питання про те, що здійснення плану добровільної громадської вакцинації, яка призвела до смерті дітей, було порушенням статті 2. Комісія визнала заяву неприйнятною, але вказала, що перше речення статті 2 (І):
«вимагає не тільки того, щоб держава утримувалась від умисного позбавлення життя, а й уживала належних заходів для захисту життя»22.
Що ж таке належні заходи, спрямовані на захист життя? Відповідь на це запитання буде й надалі викристалізовуватись у судовій практиці, але вже зараз очевидно, що вона охоплюватиме низку ризиків для життя — від завдання шкоди здоров'ю та добробуту до неправомірного насильства.
Ризик для здоров 'я
У справі «LCB проти Сполученого Королівства» (LCBv. the United Kingdom) заявниця стверджувала, що вона успадкувала лейкемію від свого батька, який під час служби в армії начебто зазнав впливу радіації внаслідок ядерних випробувань, які проводилися в 1950-х роках 23. Суд визнав, що держава зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту життя осіб, що перебувають під її юрисдикцією. Хоча за фактами справи Суд не дійшов висновку, що згаданого військовослужбовця було піддано впливу небезпечних рівнів радіації, він ретельно вивчив питання про те, чи можна було вимагати від органів влади надання батькам заявниці необхідної інформації про довготривалу загрозу опромінення і забезпечення контролю за її станом здоров'я. Отже, з цього випливає, що на державу може покладатися обов'язок застерігати людей про загрозу для їхнього здоров'я, пов'язану з небезпечними видами діяльності.
|
|
|
Суд також розглянув цей обов'язок у контексті статті 8 в іншій справі, де йшлося про факти, подібні до фактів справи «LCB проти Сполученого Королівства» (LCBv. the United Kingdom). Суд заявив, що:
«У випадках, коли держава займається небезпечними видами діяльності, які можуть мати приховані негативні наслідки для здоров'я осіб, що беруть безпосередню участь у цій діяльності, дотримання права
__________________________
21 Рішення у справі «Ерґі проти Туреччини» (Ergiv. Turkey) від 28 липня 1998 року, п. 79.
22 Справа «X проти Сполученого Королівства» (Xv. the United Kingdom), № 7154/75 14 DR 31 at 32 (1978).
25 Рішення від 9 червня 1998 року, Decisions and Reports 1998-III.
на приватне і сімейне життя вимагає запровадження ефективної та загальнодоступної процедури, з допомогою якої такі особи могли б отримувати всю відповідну та належну інформацію»24.
|
|
|
Цей принцип було застосовано у важливій справі «Онер'їльдиз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey)25. Заявник мешкав з 12 членами своєї родини в бідному районі Стамбула. Його будинок, як і інші будинки, був побудований на землі навколо сміттєзвалища. Газ метан, який утворився зі сміття, що гнило, вибухнув, знищивши кілька будинків, включаючи будинок заявника, і це призвело до загибелі дев'яти членів його родини. Національні нормативи щодо експлуатації сміттєзвалищ існували, але Суд дійшов висновку, що цих нормативів ніколи не дотримувались. Органи влади були попереджені про небезпеку. Але мешканців про ризик ніхто не попередив. Суд заявив, що звичайний громадянин не може знати про небезпеку утворення метану та зсувів ґрунту. Органи ж влади, яким про це було відомо, були зобов'язані оприлюднити цю інформацію, але не зробили цього. Отже, мало місце порушення статті 2 26.
Значним є майбутній потенціал обов'язків стосовно ризиків, пов'язаних, наприклад, з безпечністю харчових продуктів. Але тепер можна говорити про те, що особа має право знати про небезпеку для її життя та здоров'я, пов'язану з умовами, в яких вона живе. Це поширюється і на небезпеку, пов'язану з розгортанням і нагромадженням зброї масового знищення 27.
|
|
|
Загроза незаконного насильства
Стосовно контролю за незаконними актами насильства позитивний обов'язок забезпечувати захист вимагає законодавчої бази, яка забороняє позбавлення життя. Необхідно також забезпечити наявність у державі відповідних структур, котрі можуть здійснювати контроль за дотриманням згаданої заборони, а також поліційних сил, відповідальних як за стримування актів насильства і запобігання їм, так і за ефективне розслідування неправомірних убивств.
Особи, затримані поліцією
Найчіткіше обов'язок стосовно захисту випливає тоді, коли котрась особа затримана поліцією, приміром, під час арешту. Коли людина помирає під вартою або пізніше в результаті отриманих в ув'язненні ушкоджень, держава повинна надати переконливе пояснення того, чим викликані такі ушкодження28. Крім того, якщо особа, затримана поліцією, має ушкодження і поліція зволікає з медичним обстеженням, сприяючи смерті потерпілого, порушується позитивний обов'язок держави щодо захисту
_______________________
|
|
|
24 Рішення у справі «МаꥳнлІ та Еган проти Сполученого Королівства» (McGinley and Eganv. the United Kingdom) від 9 червня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-III. 1364.
25 № 48939/99, рішення від 18 червня 2002 року.
26 У цій справі Суд також дійшов висновку про те, що заявник не мав ефективних засобів правового захисту від порушення.
27 Див. рішення у справі «Гуерра проти Італії» (Guerrav. Italy) від 19 лютого і 998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-1.
28 Тут було застосовано таку ж презумпцію відповідальності за ушкодження, як та, що застосовується Судом у справах за статтею 3 (катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження), коли особу допитують у поліції після затримання і с свідчення нанесення їй травм («Томазі проти Франції» (То mas і v. France) REF).
права на життя. У справі «Ангелова проти Болгарії» (Anguelovav. Bulgaria) 29 хлопчик-циган, якого було заарештовано, помер невдовзі після того, як його доправили з поліційного ув'язнення до лікарні. Фактичні обставини, а саме — як довго він перебував у поліції і яким чином він зазнав травми голови та інших органів, — оспорювалися. Але Суд дійшов висновку, що поліція зволікала з викликом до нього лікаря і повідомила явно неправдиві відомості в лікарні. Мало місце порушення позитивного обов'язку поліції захищати право на життя 30. В іншій справі, пов'язаній із затриманням поліцією чоловіка, що був циганом, Суд дійшов висновку, що, поза всяким сумнівом, він помер під час поліційного ув'язнення в результаті побиття поліцією, не отримавши ніякої медичної допомоги 31.
Лікарні
Позитивні обов'язки, покладені на держави, вимагають від них розробки правил, які зобов'язували б державні та приватні лікарні вживати належних заходів для захисту життя пацієнтів. Вони також вимагають запровадження ефективної незалежної системи судового розслідування з метою одержання інформації і забезпечення відповідальності з боку медичних працівників за смерть пацієнтів32.
Якою мірою держава зобов'язана запобігати небезпеці насильства з боку осіб, які не с її власними представниками?
Безумовно, тут не може йтися про обов'язок повного усунення будь-якого ризику для людини. Це було б нереально і фактично неможливо. Ступінь зобов'язання залежить від конкретних обставин. Наприклад, у справі «X проти Ірландії» (Xv. Ireland) заявник поскаржився на те, що держава відмовилася й далі забезпечувати його особистим охоронцем після того, як йому надходили погрози вбивства 33. Колишня Комісія визнала, що обов'язок держави не можна тлумачити як такий, що гарантує особистий захист, принаймні на невизначений період. З іншого боку, Суд визнав порушенням обов'язку випадок, коли в'язень, хворий на параноїдальну шизофренію, провів у тюремній камері всю ніч разом з іншим в'язнем, якого він забив до смерті 34. Ключове питання, яке розглядав Суд, було: «чи знали або мали знати органи влади про наявність реальної і безпосередньої загрози життю потерпілого», у взаємозв'язку з питанням — «чи знала або мала знати адміністрація в'язниці про надзвичайну небезпечність [психічно хворого] в'язня, коли приймалося рішення про те, щоб помістити його в одну камеру із [загиблим} в'язнем»35. Суд дійшов
_________________________________
29 № 48939/99, рішення від 18 червня 2002 року.
30 Див також № 31889/96, рішення у справі «Абдуррахман проти Туреччини» (Abdurrahman v. Turkey) від 14 лютого 2002 року; № 21986/93, рішення у справі «Сальман проти Туреччини» (Salman v, Turkey) від 27 червня 2000 року.
31 № 4488/98, рішення у справі «Велікова проти Болгари» (Vehkova v. Bulgaria) від 16 травня 2000 року.
32 Заява № 32967/96, рішення у справі «Кальвеллі і Чільно проти Італії» (Calveiti ana Ciglio v. Italy) від 17 січня 2002 року.
33 Заява № 6040/73 16 Yearbook 388 (1973). Див. також матеріали справи «W проти Сполученого Королівства» (Wv. the United Kingdom) 32 DR 190.
34 № 4647/99, рішення у справі «Пол і Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14 березня 2002 року.
висновку, що керівництво тюрми повинно було про це знати, а отже, мало місце порушення статті 2. На противагу цьому, з огляду на конкретні обставини справи, Суд не визнав порушення позитивного обов'язку держави при розгляді заяви, пов'язаної із самогубством в'язня, схильність якого до суїциду була відома 36.
Справа «Осман і Осман проти Сполученого Королівства»
(Osman and Osman v. the United Kingdom)37
У цій важливій справі Суд розглядав заяву, згідно з якого поліція не забезпечила захисту особи у той час, коли її життя було в небезпеці. У шкільного вчителя, який страждав на психічні відхилення, розвинулася маніакальна одержимість стосовно одного з учнів. Згодом він застрелив батька цього учня і поранив його самого. Суд сформулював обов'язок забезпечення захисту таким чином:
«Цим визнається, що обов'язок держави у даному контексті є ширшим за її первинне зобов'язання забезпечувати право на життя через закріплення у кримінальному законодавстві положень, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів проти особи, а також запровадження відповідних правоохоронних механізмів для запобігання порушенню таких положень та покарання за їх вчинення..,. За певних, чітко визначених обставин [стаття 2] Конвенції може також означати позитивний обов'язок щодо вжиття оперативних заходів з метою захисту особи, чиє життя наражається на ризик кримінальних дій з боку іншої особи.
З огляду на всю складність забезпечення правопорядку в сучасному суспільстві, непередбачуваність людської поведінки та складність вибору заходів, який доводиться робити в контексті пріоритетів та [доступних] ресурсів, такий обов'язок Суд повинен тлумачити так, щоб уникнути покладення неможливого або нереального тягаря відповідальності на органи влади... Ще одним фактором, пов'язаним з цим міркуванням, є необхідність забезпечення того, щоб поліція виконувала свої повноваження щодо недопущення та запобігання вчиненню злочинів у такий спосіб, який грунтується на цілковитій повазі до процесуальних вимог та інших гарантій, якими законодавчо обмежується її діяльність із розслідування злочинів та притягнення правопорушників до відповідальності, включаючи гарантії, що містяться у статтях 5 і 8 Конвенції»38.
Отже, Суд сформулював умови тесту: позитивний обов'язок захищати життя виникає тоді, коли на час існування реальної і безпосередньої загрози життю (певної особи або осіб) від кримінальних дій з боку третьої сторони органи влади знали чи повинні були знати про це і не вжили відповідних заходів у межах своїх повноважень, аби відвернути цю загрозу.
Тягар доведення при цьому покладається на заявника, і реалізувати його, певна річ, досить складно. Однак Суд ухвалив рішення про звільнення від цього тягаря у цілій низці справ проти Туреччини, у яких було встановлено, що заявники підпадають під категорію осіб, яким загрожувало незаконне насильство з боку представників держави або осіб, що діяли від їхнього імені чи з їхньої мовчазної згоди 39.
__________________________________
35 Там само, п. 55.
36 № 27229/95, рішення у справі «КІнан проти Сполученого Королівства» (Keenanv, the United Kingdom) від 3 квітня 2001 року.
37 (2000) 29 E.H.R.R. 245.
38 Пункт 115.
Так, у справі Кілича (Kilty) журналіста з опозиційної газети було вбито через кілька місяців після того, як він звернувся до поліції з проханням забезпечити йому захист 40. На людей, які в той чи інший спосіб були пов'язані з цією газетою, було чимало нападів, зокрема й убивств журналістів. Суд вирішив, що держава була спроможна вжити заходів, щоб звести до мінімуму небезпеку для життя громадянина (причому державні органи були свідомі такої небезпеки), — заходів, які не потребували залучення нереальних ресурсів. Тому Суд ухвалив, що органи державної влади не вжили необхідних заходів, які були в їхньому розпорядженні, щоб відвернути реальну та безпосередню небезпеку життю Кемаля Кілича, а отже — було порушено статтю 2 41.
Дата добавления: 2015-12-18; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!