Практичне втілення конструктів.
3.2.1. Громадська діяльність. Проекти національної ідеї мають яку-небудь історичну вагу, якщо втілені у той чи інший вид суспільної практики. Громадська діяльність є для українських неоязичників найбільш простим шляхом, щоб заявити про свою присутність в національному інформаційному просторі та легітимізувати її.
Ми не маємо змоги, на жаль, аналізувати громадську діяльність діаспорних неоязичницьких спільнот, до того ж це дещо виходить за межі нашої теми. Отже, окреслимо декілька громадських акцій, організованих рідновірами у незалежній Україні і які мають відношення до реалізації проектів національної ідеї.
Як вказувалось у попередньому п.п., РУН-Віра у своєму проекті акцентує увагу на консолідації українців шляхом плекання нової «національної еліти». У середині 1990-х років послідовники Л.Силенка в незалежній Україні створили Український культурно-благодійний фонд «РУНВіра», при якому почав видаватися щомісячний журнал «Громада». Керівники Фонду у 1998 р. розіслали певній кількості впливових українських громадських та культурних діячів пропозицію вступити до почесної ради «визначних, активних та розумних українців журналу «Громада», що створено… з метою формування в суспільстві елітної громадської думки»16. Пропозицію підписали такі особистості, як Ю.Тимошенко, Л.Лук`яненко, І.Драч тощо. Це викликало критичний резонанс в українській пресі, зокрема серед заангажованих збоку православного християнства журналістів, що бажали знати: свідомо ті прийняли пропозицію чи за неуважністю (див. Дорошенко Ю. Як українці колесо винайшли // Україна молода. - №26 (1100). – 1999). Інформацію про подальші спроби РУН-Вірі консолідувати українську «національну еліту» нам, на жаль, віднайти не вдалося.
|
|
|
Так само в середині 1990-х років рідновірська громада із Г.Лозко на чолі Відрадному мікрорайоні м. Києва організувала Центр української культури «Світовид», при якому 1996 р. був відкритий Музей «Велесової книги». Його експозиція представляла різні видання цього твору та дослідження, котрі його стосувались, розповідала про історію «знахідки» дощечок. Через два роки музей був ліквідований Жовтневої районною Держадміністрацією17. Такі громадські ініціативи, як центр та музей, цілком відповідають рамкам проекту ОРУ, що полягає, нагадаємо, у акцентуації етнічної та національної самобутності з метою протистояння глобалізаційним процесам.
Ще одна громадська ініціатива ОРУ, на яку ми можемо звернути увагу, - це звернення його Релігійного центру (у особі Г.Лозко) 01.08.2007. до керівників держави з вимогою визнати «християнізацію Русі національною трагедією України-Русі» і запровадити 12 серпня день жалоби за «безвинно убієнними християнською церквою українськими волхвами та героями»18. На це звернення відреагував Державний комітет у справах національностей та релігій, тактовно відхиливши вимогу, що порушувала б «міжконфесійне порозуміння»19.
|
|
|
Найбільш активна сфера позарелігійної діяльності РВ СРВ та «Характерного козацтва» як первинної ланки першого до 2010 р. – щорічна організація молодіжних військово-спортивних таборів, що почали проводитися із 2001 р. Назва та дислокація таборів неодноразово змінювалась: «Подільська січ», «Звичаєва січ», «Дністрянська січ», «Ратники», «Велика Сколотія», «Луки Сварожі» і, нарешті, «Перунів полк»20 (див. дод. 4), час проведення якого обов`язково охоплював свято Перуна (20 липня, за неоязичницьким календарем). З 2010 р. «Перунів полк» декларується як «фестиваль слов`янських бойових мистецтв»21. Організація ідеологічних та фізичних вишколів у форматі таборів цілком відповідало етнополітичним поглядам ХК і РВ СРВ (плекання нової аристократії) та підготовці до першого етапу реалізації проекту національної ідеї – революції (її тут потрібно розуміти як міфологічну мету, а не як підготовку до реального повстання).
|
|
|
Таким чином, громадська діяльність українських неоязичницьких спільнот була і є безпосередньо пов`язаною із реалізацією тих проектів національної ідеї, котрі були сконструйовані ними, і представляє собою спроби їхньої інтеграції в інформаційний простір України.
3.2.2. Мистецтво неоязичницької субкультури. Ще одним напрямом практичного втілення неоязичницьких ідеологічних конструктів є мистецтво субкультури даного руху, на формування якої в Україні той таки спромігся за останні два десятиліття. Мистецькі порухи рідновірів знаходять достатньо великий попит в українській аудиторії, зважаючи те, що «етніка» (котра іноді має вельми віддалений від автентичної традиційної культури характер) залишається в моді у широкого загалу. Не торкаючись естетичного боку мистецтва даної субкультури, що відноситься до компетенції мистецтвознавства, коротко опишемо основні мистецькі напрями у зв`язку з проектами національної ідеї.
Поетична творчість Л.Силенка безпосередньо передує виникненню неоязичницької субкультури та мистецьким пошукам у цьому напрямку. Відома його поема «Гість із храму предків», або «Мага Врата», (1965-1969 рр.), окремі вірші на релігійну тематику, які набули популярності у 1990-х рр. на тлі поширення українських етногенетичних міфів і певним чином стимулювали останні: наприклад, автор неодноразово згадує про «світлооких вершників», що з-над Дніпра перекочували до Індії і «створили там державу Кіш»; стверджує, що пеласги – «вихідці з Трипілля», і виводить даний етнонім від санскритського «пила» тощо22.
|
|
|
На особливому місці знаходиться творчість письменника І.І.Білика (1930-2012), яка також передує неоязичницькій субкультури і справила вплив на неї. Йдеться, передовсім, про романи «Меч Арея» (1972 р.) та «Похорон богів» (1986 р.), які достатньо близькі по духу неоязичницькій міфології (в них, наприклад, згадуються «косаки-русини» під V ст.н.е.23, «Хоре [Хорс] як потаємне ймення Дажбога-Сонця»24 тощо). Легенда про «меч Арея», втілена у пісні В.І. Лютого, стала неофіційним гімном цього руху в Україні25. Як і поезії Л.Силенка, романи І.І.Білика акцентують увагу на месіанізмі якщо не українців, то українських земель у всесвітній історії.
На початку ХХІ ст. літературний бік субкультури, що розглядається, представлений, в основному, поетами (на відміну від Росії, де є також неоязичницькі прозаїки): Даном Берестом, Яруном Мотронюком, Русланом Морозовським, вже загаданим Василем Лютим (нар. 1973 р.), Межамиром Миколаївом, Зорієм Чорнояром (нар. 1987 р.). Перший видав кілька поетичних збірок: «Заповіт мовчання» (2000 р.), «Пращурова легенда» (2002 р.)26, другий – збірку «Струмені серця» (2009 р.); четвертий і п`ятий є виконавцями своїх творів, які були видані коштом рідновірських течій на компакт-дисках «Просинайся, наш великий Боже!» (2004 р.) і «Щит Перуна» (2005 р.)27. Естетичну якість творчості перерахованих осіб непрофесіоналу визначити важко, окрім того, це питання не входить у перелік завдань нашого дослідження.
Музичне мистецтво українських рідновірів представлене здебільшого рок-гуртами і напрямом pagan metal: колективами «Drudkh», «Dub Buk», «Kroda» «Natural spirit» «Nokturnal mortum», «Вогнесміх», «Говерла», «Перунів цвіт» «Реанімація», «Сварга», «Тінь сонця» і «Чур», що у різних кінцях країни поширюють неоязичницькі ідеї. Окрему групу складають гурти, які належать до субкультури скінхедів і займаються пропагандою націонал-соціалістичних поглядів, про що можна судити з текстів їхніх пісень та інтерв`ю учасників28: «Русич», «Сейтар», «Сокира Перуна», «Чиста криниця». Неоязичницькі позиції останніх зумовлені протиставленням себе інтернаціональним «світовим релігіям», нібито пов`язаним із традиційними персонажами «теорії заколоту», а також можливістю ототожнити етнічну та релігійну ідентичності, про що йшлося у п.п. 2.1. Чи можна на основі цього стверджувати про взаємну дотичність неоязичницької та скінхедської субкультур, дослідники, на жаль, здебільшого вирішують відповідно до методології, а не конкретного фактажу29.
Аудиторія, на яку спрямований даний аспект субкультури, - молодь. Музиканти самі відзначають відносно велику кількість молодої публіки на концертах і поступове зростання кількості шанувальників30. У Харкові близько до зимового сонцестояння вже понад 10 років проходить фестиваль неоязичницької музики «Коловорот».
Серед українських живописців, у творчості яких виразно проглядають неоязичницькі мотиви, можна віднести Віктора (Сонцеслава) Крижанівського (нар. 1950 р.), автора збірок «У просвітленому колі» (2005 р.), «Миттєвості» (2006 р.), «Осяяння» (2008 р.), «Світло пращурів наших» (2010 р.)31. Окрім картин на тематику етногенетичних міфів («Вівтар грядущої ери», «Трипільське диво»), творчий доробок художника складає серія образів язичницьких богів, які використовуються рідновірами у їхніх ритуальних практиках32.
Ще один мистецький напрям, що має практичне значення для рідновірів, - вироби майстрів з дерева і металу – здебільшого не пов`язаний із проектами національної ідеї, однак в окремих випадках, як то руйнація святилищ, здатен політизуватися (в тому числі й на основі етнічного фактору)33.
Таким чином, якщо громадська діяльність рідновірів переслідує мету заявити про їхню присутність та легітимізувати її в юридичній площині, то мистецькі пошуки виступають ефективним засобом поширення ідей та концептів серед достатньо різноманітної аудиторії, а передовсім – серед молоді.
Отже, ми знаходимо 4 концепції неоязичницької національної ідеї для України, що втілюються на практиці у громадській діяльності та мистецтві.
1 Дмитроца О., Адамчук М. Національна ідея як модель суспільного розвитку // Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. – Тернопіль, 2008. – Вип. 16. – С. 89-94.
2 Лозко Г.С. Українське народознавство. – К., 2006. – С. 453-454.
3 Гуцуляк О.Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз): Автореферат дис. канд. філософ. наук: 09.00.05 / ЛНУ ім. І.Франка. – Л., 2005. – С. 7.
4 Шаян В.П. Віра предків наших. – Луцьк, 2000. – С. 19.
5 Фаликов Б.З. Неоязычество // Новый Мир. – М., 1999. — № 8. – С. 156.
6 Беднарчик Т.Р. Формування основ рідновірської релігійної ідеології Володимира Шаяна // Українське релігієзнавство. – К., 2003. – № 27-28. – С. 97.
7 Хміль Т.В. Проблема духовності в етико-філософському вченні Лева Силенка / Автореферат дис. канд. філософ. наук: 09.00.05 / НГАУ. – Дніпропетровськ, 2000. – С. 7.
8 Силенко Л. Мага віра. – Гамільтон, 1979. – С. 925.
9 Там само. – С. 157-277.
10 Лозко Г.С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. – Х., 2006. – С. 405.
11 Лозко Г.С. Етнодержавознавство. – Тернопіль, 2012. – С. 172.
12 Пятигорский А., Алекссев О. Размышляя о политике. - М., 2008. – С. 158.
13 Лозко Г.С. Етнодержавознавство… - С. 7.
14 Святозар. Обрії майбутньої революції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kozaky.org.ua
15 Колосова В. Состоялось 9-е Вече Православных Огнищан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alatyr.org.ua
16 Дорошенко Ю. Як українці колесо винайшли // Україна молода. - №26 (1100). – 1999. – С. 4.
17 Музей Велесової Книги [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://redkyb.ru
18 Антологія християнства / За заг. ред. Г.С.Лозко. – К., 2009. – С. 342-343.
19 Там само. – С. 344.
20 Фото [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kozaky.org.ua
21 Фестиваль Перунів полк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://perun.in.ua
22 Силенко Л. Гість храму предків. – К., 1996. – С. 12, 98.
23 Білик І.І. Меч Арея. – К., 2003. – С. 26-27.
24 Білик І.І. Похорон богів. – К., 2005. – С. 169.
25 Записано автором у Сліпоконя В.В. під час інтерв`ю 23.12.2012.
26 Книги [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dan-berest.narod.ru
27 Пісні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vasyl.org.ua
28 Арсеній Білодуб: «Наша воля таки вирветься назовні!» // Персонал Плюс. – К., 2006. - № 49 (200); Лірика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://krynyca.org.ua
29 Шнирельман В.А. «Чистильщики московских улиц»: скинхеды, СМИ и общественное мнение. – М., 2007. - 116 с.
30 Записано автором у Хотячука Д., 1982 р. нар., м. Одеса, вокаліста гурту «Реанімація», під час інтерв`ю 23.12.2012.
31 Про автора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dotyky.ucoz.ua
32 Записано автором у Сліпоконя В.В.
33 Заява з приводу розпалювання міжрелігійної ворожнечі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svit.in.ua; Офіційна заява Релігійного центру ОРУ з приводу наруги над Святинею Перуна у Києві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oru.org.ua
ВИСНОВКИ
У ході даної курсової роботи ми розглянули ті аспекти проектів українського неоязичництва, які несуть в собі інформацію етнополітичного характеру, і спробували визначити вагу та роль цих аспектів у загальному неоязичницькому дискурсі, а також їхнє ідеологічного спрямування.
По-перше, ми дослідили історіографічний масив літератури стосовно неоязичнцитва Східної Європи як етнологічної (і зокрема етнополітичної) проблеми і можемо відзначити ряд авторських концепцій розуміння неоязичництва: як «парадигми свідомості культурно-цивілізаційного суб`єкта ХХ ст.» (О.Гуцуляк); складової «етнорелігійного ренесансу» (Г.Лозко); феномену націоналістичного дискурсу (В.Шнірельман, В.Прибиловський, Б.Фаліков); окремої субкультури із релігійними та квазірелігійними рисами (В.Гайдуков); спроби конструювання нових проектів вже існуючих етнічних ідентичностей (О.Кавикін); різновиду indigenous religions (Р.Шиженський); «етнічних симулякрів» (О.Дугін).
По-друге, вивчаючи найбільш типові для українських неоязичників етнополітичні позиції, дійшли до таких висновків:
а) З огляду на наведені у п.п. 2.1. роздуми, а також на той факт, що рідновіри відрізняються від решти українців переважно тільки віросповіданням, ми пропонуємо розуміти рідновірство як етнорелігійну ідентичність. Це поняття категорично не варто плутати із етноконфесійною ідентичністю, оскільки рідновіри як ціле не відповідають критеріям етноконфесійної спільноти.
б) Бінарна опозиція «Ми»-«Вони» у картині світу українських неоязичників є відносно сильно акцентованою, що зумовлене в тому числі і максимальною етнічністю, властивою для більшості з них. Ставлення до представників інших етносів та націй є різноманітним, часто заснованим на індивідуальних факторах. У конфесійних текстах відчувається, втім, вплив історичних, політичних, міфологічних факторів. Етностереотипи, переважно по відношенню до євреїв та росіян, продовжують відігравати певну роль у ряді варіантів рідновірської ідентичності. Яскраво відмінні ознаки фенотипу сприяють віднесенню до сфери «чужих», а мовнокультурна близькість (простежується передовсім на прикладі слов`ян) – до сфери «своїх».
в) Українські рідновіри мають досить тривалий досвід співпраці із українськими ж націоналістами (починаючи від В.Шаяна та ОУН), який носить не випадковий, а систематичний і стратегічний характер. Українські дослідники рідновірства, на відміну від російських, не надто акцентують увагу на цьому, вочевидь, через менш негативне ставлення до націоналізму та національного руху. Зрештою, продукти даної співпраці далекі від агресивних та шовіністичних форм, котрі приписуються їм В.Прибиловським, В.Шнірельманом, Б.Фаліковим тощо.
г) В ідеологічному просторі українських неоязичницьких проектів вимальовуються 3 основні типи політичних ідеалів, тісно пов`язані з історичними реаліями, в котрих вони сформувалися: автократичний (РУН-Віра), демократичний («Трипільське братство», «ягновіра» В.Рубана), аристократичний (ОРУ, раннє РВ РПВ). На відміну від російських, в українських рідновірських текстах, як не дивно, практично не зустрічаються анархістські настрої.
По-третє, аналізуючи конструкти національної ідеї, які були вироблені українськими неоязичниками, ми уклали їх у межі таких узагальнених формулювань: 1) просвітницький месіанізм у межах антиколоніального і антитоталітарного дискурсу (В.Шаян); 2) змагання до політичного визволення України і національної консолідації (Л.Силенко); 3) етнонаціональний диференціалізм (ОРУ); 4) панславістський інтегралізм (РВ СРВ), що, як і попередній, акцентує увагу на протидії глобалізаційним процесам, відстоюванні етнічної самобутності. Окрім того, були досліджені основні форми реалізації цих конструктів – громадська діяльність рідновірів та мистецтво неоязичницької субкультури. Якщо перша переслідує мету заявити про їхню присутність у національному інформаційному просторі та легітимізувати її в юридичній площині, то мистецькі пошуки виступають ефективним засобом поширення ідей та концептів серед достатньо різноманітної аудиторії, а передовсім – серед молоді.
Таким чином, можемо зробити загальний висновок, що етнополітичні аспекти відіграють важливу роль у теорії та практиці українських неоязичників, можуть декларуватися як привід до конфесійного розколу (як у випадку з РВ РПВ та РПК), безпосередньо переплітаються із релігійно-світоглядними аспектами, зокрема у площині етногенетичних міфів, уявної опозиції «Ми»-«Вони», баченні перспектив власного розвитку, виконують мотивуючі та рушійні функції (конструюючи проекти національної ідеї).
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 11; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!