Спроби конструювання нової національної ідеї у неоязичницькому Русі України

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 7Следующая ⇒

Досліджувані нами етнополітичні аспекти є тісно пов`язаними із намаганням неоязичників запропонувати українському суспільству новий варіант національної ідеї, що реалізується і в теоретичній, і в практичній діяльності останніх.

3.1. Мета, джерела конструювання і готові варіанти. У попередньому розділі і в п.п. 2.4. зокрема ми вже звертали увагу на співвідношення політичних ідеалів та національної ідеї, де визначили, що перші відображають необхідні умови для реалізації другої, вираженої у формі сукупності положень, котрі окреслювали б мотивуючу самість національної спільноти. Поняття «мотивуючої самості» тут можна співвіднести із тлумаченням національної ідеї як «моделі суспільного розвитку», котрого притримуються О.Дмитроца та М.Адамчук¹.

Означимо головні аксіоматичні положення, від яких ми будемо відштовхуватись, аналізуючи спроби українських неоязичників у конструюванні свого варіанту національної ідеї: а) національна ідея конструюється особою або групою осіб і пропонується широкому загалу за допомогою різних інформаційних каналів; б) національна ідея, як правило, спрямована на вирішення актуальних історичних проблем, хоч для успішної своєї реалізації повинна припускати довготривалу «програму»; в) її положення можуть ґрунтуватися як на раціональних, так і на емоційно-вольових факторах впливу. В нашому розумінні поняття національної ідеї є наближеним до поняття «національного міфу», котре використовується і самими неоязичниками для позначення власної системи².

Стосовно мети конструювання ми цілком погоджуємось із О.Кавикіним та І.Окорокової в тому, що вона укладається у намагання задовольнити пошук українців із акцентованою етнічністю у своєму окремішньому «ми» на фоні загальної кризи, котра охопила суспільство з 1990-х рр.

Джерелами для конструювання національної ідеї в українському неоязичницькому середовищі слугують модерні філософські течії та концепції: філософія життя (і Ф.Ніцше, котрого багато дослідників вважають предтечею європейського неоязичництва³, зокрема), традиціоналізм (Р.Генон, Ю.Евола, Д.Донцов), «нові праві» (А. де Бенуа, Г.Фай). В.Шаян сам зазначав, що «багато навчився від Геґеля і Гуссерля»⁴. Це відрізняє українське неоязичництво від російського, корені якого дослідники знаходять у символізмі та, як не дивно, російській релігійній філософії⁵.

Розглянемо тепер конкретні приклади конструювання проектів національної ідеї українськими неоязичниками.

У якості першого з них, як і в інших випадках, візьмемо вчення В.Шаяна, що було сформовано здебільшого у період його післявоєнної еміграції та викладений у формі концептуальних статей у вже згадуваному збірнику «Віра предків наших». Якщо у релігійно-філософському плані дана концепція була досить рухомою (головні зміни відбулися після знайомства автора з «Велесовою книгою» у 1968 р.⁶), то етнічні, політичні, соціальні аспекти в ній мало змінювались. Окресленим питанням присвячені статті «Джерело сили української культури», «Священний героїзм», «Основна сила творчості Шевченка». В них В.Шаян розвиває думку про втілення Духу Нації в окремих видатних постатях, «пророках», «провідниках», які розкривають через творчість найхарактерніші духовні риси українців, їхнє «призначення» як спільноти. Власне, історія для В.Шаяна – «це процес самоусвідомлення нацією своєї сутності; через усвідомлення себе самої в процесі історії нація здійснює своє призначення». Відштовхуючись від ідеї «світової місії України» В.Пачовського, В.Шаян вбачає український «прометеїзм і месіанізм» у ствердженні серед інших народів ідеалів боротьби за правду (причому, її він розуміє у метафізичному й абстрактному сенсі) та лицарської етики «священного героїзму». Пропагований месіанізм є досить експансіоністським, заснованим на дуалістичному світогляді (автор постійно звертається до міфу про боротьбу Індри та Врітри з «Рігведи»), однак не передбачає політичної агресії. Навпаки, національна ідея у формі просвітницького месіанізму на манер ідей «Кирило-Мефодіївського братства» цілком зрозуміла на фоні антиколоніального й антитоталітарного дискурсу середини ХХ ст.

Л.Силенко у своєму теологічно-історіософському творі «Мага Віра» викладає дещо відмінну концепцію, спрямовану на національну та ідеологічну консолідацію українців. Релігійна складова мислиться в ній як засіб етнонаціональної самоідентифікаці⁷(одним із головних гасел рунвістів і сьогодні є: «Розумій Бога по-рідному!»). Образ «ворога» акцентується лише відносно конкретно-історичних обставин: візантійці при християнізації Русі, монголо-татари, Російська імперія, нарешті, сучасний твору СРСР. Ідеї експансіонізму у РУН-Вірі стосуються радше політичного визволення українських земель і поширення даного світоглядного проекту на всіх українців («українська духовна революція»)⁸; а месіанізм закамуфльований етногенетичними міфами: «Мага Віра» впевнено стверджує походження аріїв (індоєвропейців) з території України, приналежність до скіфів Заратустри і Будди⁸. Досить характерною є побудова етнічної генеалогії від мізинської культури до українців, хоча сучасні неоязичники обмежуються здебільшого трипільською.

Серед рідновірів діаспори був також вироблена ціннісна парадигма «рідна земля – рідна мова – рідна віра», котра, зрештою, зумовила в комплексі з іншими причинами ідеологічний занепад заокеанських неоязичників із появою можливості вільно втілювати неоязичницький проект у самій Україні. Разом з тим, дана парадигма стала аксіоматичною складовою конструктів національної ідеї неоязичників незалежної України¹⁰.

Декларуючи теологічно-філософську спадковість від вчення В.Шаяна, ідеологи ОРУ у кардинально відмінних соціально-економічних, геополітичних, культурних умовах змушені переосмислювати і проект національної ідеї основоположника своєї доктрини. Якщо В.Шаян і Л.Силенко засновували концепції здебільшого на своїх власних міркуваннях, то голова ОРУ Г.С.Лозко, як вже було нами зазначено активно використовує напрацювання європейських традиціоналістів, «нових правих», ідеї консервативної революції. Вектор етноцентричності в її концепції пересувається від просвітницького месіанізму (причому, саме поняття «месіанізму» набуває у її текстах різко негативного забарвлення¹¹) до етнонаціонального диференціалізму (як доктрини відособлення від гіперсоціальних структур і від стандартів і штампів політичної рефлексії, що цими структурами нав`язуються¹²). Мета такого зсуву відкрито декларується самою авторкою¹³: намагання зберегти етнічність і етнічну культуру (для неоязичників характерне примордіальне її розуміння) від наступу глобалізації та культурної уніфікації. Виданий авторкою у 2012 р. курс лекцій «Етнодержавознавство» можемо вважати досить цікавою спробою інтеграції варіанту національної ідеї, виробленої у межах очолюваної нею течії, у науково-академічний дискурс.

Основні положення, що були покладені у проект національної ідеї раннього РВ СРВ, описувались та характеризувались нами у розділі 2. До них можна додати, що необхідною умовою для реалізації цієї «програми» мислилась національна революція¹⁴. Вже згаданий ідеологічний поворот даної течії у 2010 р., внаслідок якого від неї відходять ряд західноукраїнських громад і занепадає «Характерне козацтво», суттєво відобразився у сфері конструювання національної ідеї. На ІХ Вічі вогнищан обговорюється питання слов`янської генетичної єдності¹⁵, а влітку 2012 р. дана релігійна течія власне і стала іменуватися «РВ Слов`янської Рідної Віри» (пор. із російським «Союзом славянских общин Славянской Родной Веры»). Отже, проект національної ідеї РВ СРВ зсунувся до панславістського інтегралізму, що, втім, не виходить за межі реакції на глобалізаційні процеси.

Отже, основні варіанти національної ідеї, вироблені українськими неоязичниками між 1950 та 2010 рр. відповідають тим аксіоматичним положенням, які ми висунули на початку розділу, та узагальнено укладаються у межі таких формулювань: 1) просвітницький месіанізм у межах антиколоніального і антитоталітарного дискурсу (В.Шаян); 2) змагання до політичного визволення України і національної консолідації (Л.Силенко); 3) етнонаціональний диференціалізм (ОРУ); 4) панславістський інтегралізм (РВ СРВ), що, як і попередній, акцентує увагу на протидії глобалізаційним процесам, відстоюванні етнічної самобутності.

Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!