Досвід регулювання інформаційних відносин, що виникають при виробництві і поширенні масової інформації за рубежем



На сьогодні можна виділити наступні варіанти суспільно-правового положення преси в державі і суспільстві, їх автори називають «чотири теорії преси»: авторитарна, либертарианская, радянська і теорія соціальної відповідальності преси.

Авторитарна теорія преси як би підтримує і відбиває авторитарну доктрину державного устрою, якому вона служить (наприклад, гітлерівська Німеччина, Італія Муссоліні). В основі цієї теорії лежить авторитарний підхід до поширення інформації. Преса в цій теорії повинна підтримувати володаря уряд, якій находиться у влади автократичної держави, допомагати йому в досягненні поставленої мети. Автори матеріалів повинні ототожнювати свої інтереси з інтересами правителів. Тому наприклад у в Англії у XVII в. видавалися патенти на виняткову монополію на друкарство тільки благонадійним особам. Пізніше у ряді країн стали видаватися «офіційні» видання, вони «правильно» орієнтували читача про політику влади, створювалися органи цензури.

В часи авторитарної преси в Англії застосовувалася система видачі патентів на книговидання і на друковану справу. В Франції, Німеччині, Іспанії, Росії, США у визначений період часу використовувалася цензура. Вона спрямована на попередній перегляд матеріалу і видачу дозволу на його публікацію. Далі з'явився спосіб авторитарного контролю над пресою - судове переслідування за поширення інформації, що не відповідає меті влади. Як основні правопорушення тут розглядалися «дії, спрямовані на повалення держави» чи «поширення наклепницьких слухів у підривних цілях» або «антиурядова агітація».

Варіантом авторитарної теорії преси автори вважають радянську теорію преси. Вона засновану на марксистсько-ленінській теорії диктатури пролетаріату. Відповідно до цієї теорії засобу масової інформації є інструментом комуністичної партії і держави. Вона призначена для забезпечення єдності всіх членів суспільства і застосовується для пропаганди й агітації.

Традиційними методами партійного керівництва пресою є:

- «систематична участь партійного комітету у визначенні тематики й основних напрямків діяльності редакційних колективів;

- координація дій різних редакцій ЗМІ і пропаганди;

- підготовка, виховання, інформування журналістів;

- розвиток суспільної мотивації у роботі редакції (залучення партійного активу, розвиток творчої ініціативи позаштатних співробітників редакцій і т.п.);

- всебічна підтримка з боку партійних комітетів важливих, принципових виступів журналістів, особливо критичних виступів». Контроль над пресою в СРСР крім партійних комітетів здійснювався цензурою, що проводило Головне керування по справах літератури і видавництв (Головліт). Штамп Головліту був обов'язковий для виходу у світло будь-якого чи видання добутку. Усі періодичні друковані видання, друкарні і видавництва знаходилися у власності держави.

Ліберальна теорія преси заснована на філософії лібералізму. Відповідно до цієї теорії самоціллю є людина, а не держава. Щастя і благополуччя особистості лежить в основі діяльності держави й інтересів суспільства. Ліберальні принципи знайшли відображення в першому виправленні до Конституції США і у французькій Декларації прав людини. Проповідником цієї теорії виступають США.

Автори теорії «Чотири теорії преси» вважають, що «у демократичній країні уряд є слугою народу. Але навіть якщо уряд підлеглий і підзвітне громадськості, йому не настільки довіряють, щоб ототожнювати його мети з метою громадян. У демократичних країнах була створена незліченна кількість прийомів, щоб не давати уряду повертатися до авторитарних методів і підривати невід'ємні права своїх громадян».

Відповідно до цієї теорії всі засоби масової інформації повинні знаходитися в приватній власності і конкурувати між собою на вільному ринку. Принцип - чим менше бере участь держава в діяльності ЗМІ, тим краще. Засіб контролю за дотриманням свободи масової інформації - судова система. Саме суд визначає кордони «втручання» держави в діяльність засобів масової інформації при здійсненні своєї влади.

Відповідно до ліберальної теорії припустиме деяке обмеження свободи масової інформації. Це стосується захисту репутації особистості, а також введення заборони на поширення непристойних матеріалів.

Ліберальна теорія фіксує шість завдань преси:

1) обслуговування політичної системи за допомогою забезпечення інформації, обговорення і полеміки по соціальних питаннях;

2) освіта публіки для того, щоб вона була здатна до самоврядування;

3) забезпечення прав особистості, при якому преса здійснює критику уряду;

4) обговорення економічної системи, зведення разом покупців і продавців, товарів і послуг за допомогою реклами;

5) розвага публіки;

6) самофінансування з метою забезпечення захисту від придушення окремими політичними або економічними групами.

Соціальна теорія преси представляє як би наступний етап у розвитку ліберальної теорії. «Повна свобода» ліберальної моделі преси доповнюється певними обмеженнями, заснованими на застосуванні закону. Мова йде насамперед про захист інтересів суспільства від зловживання свободи преси. На позиціях соціальної моделі преси стоять багато країн світу і Європи, у першу чергу Великобританія.

Одним з найбільш ефективних способів законодавчого обмеження діяльності преси з метою забезпечення суспільних інтересів є введення ліцензування діяльності в області ЗМІ. Причому вимоги до ліцензування не повинні суперечити нормам, що встановлюють інформаційні права і свободи. Право встановлювати такі вимоги і їхній зміст найбільш повно сформульовані в Конвенції Ради Європи про захист прав людини й основних свобод (ст. 10):

1. Кожна людина має право на свободу виражати свою думку. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки і свободу отримувати і поширювати інформацію, ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Стаття не перешкоджає державам здійснювати ліцензування радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, що накладає обов'язки і відповідальність, може бути пов’язано з формальностями, або певними санкціями, що є встановленими законом і які необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності або суспільного спокою.

Введення ліцензування вимагає створення відповідних структур, що забезпечують цю процедуру і здійснюють контроль за виконанням ліцензійних вимог. Світовий досвід зводиться до пропозицій створювати «буферні організації», тобто як би буферів між державними структурами, віщальними компаніями і глядачами і слухачами.

До функцій цих організацій відносять:

- виділення частот для віщання і видачу ліцензій;

- надання громадськості і персоналу віщальних організацій можливості для подачі скарг на зловживання. Ця функція повинна забезпечуватися з метою захисту свобод висловлювання думок;

- розподіл грошей у тих випадках, коли держава надає фінансову підтримку віщальним організаціям для того, щоб безпосередній уряд і правлячі партії були б відокремленими від прийняття рішень по програмній політиці.

У переважній більшості країн віщальні компанії знаходяться або в приватній власності, або в суспільно-публічній власності.

 


Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 263; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!