Перемінна особистості психолога в обстеженні
Перемінна дослідника, експериментатора, діагноста — такий же важливий фактор психодіагностичної результативності, як і перемінна випробовуваного. Психолог повинен оптимально поєднувати в собі особистісні і професійні якості. Тільки в цьому випадку можливий правильний контакт дослідника з випробовуваним. Варто мати на увазі, що як недостатність контакту, так і велика особистісна включеність психолога у взаємодію з випробовуваним можуть негативно впливати на психодіагностичне обстеження. У психології явище пристрасті дослідника до результатів чи до випробовуваного одержало назву "ефекту упередженості експериментатора". Цей ефект визначається очікуваннями дослідника одержати конкретні дані, щоб вони відповідали попередній гіпотезі. Упередженість найчастіше виявляється не в підтасовуванні отриманих результатів і не в підказці випробовуваним, а, як правило, у неусвідомленому, невербальному і не завжди явному (інтонація, міміка, жести, лінія поведінка) орієнтуванні потрібних реакцій або відповідей, дій під час виконання тестових завдань.
Слід зазначити, що ефект упередженості виявляється навіть тоді, коли експериментатор досвідчений і чітко усвідомлює власну слабкість — пристрасть. Упередженість, чи пристрасть, більше виявляється тоді, коли "гарні", на думку експериментатора, результати отримані на початку дослідження. Вони діють магічно, як би заворожують, надихають діагноста. Протилежна тенденція спостерігається тоді, коли на початку діагностичних процедур одержують "погані" дані, тобто матеріали, невідповідні попереднім баченням, гіпотезам. Тоді в експериментатора опускаються руки, пропадає інтерес, він менш ретельно виконує процедурну частину, і в підсумку, одержує ще більш погані результати.
|
|
|
Звичайно, упередженим у психодіагностиці бути не можна, але і безстороннім бути складно, оскільки психолог також людина і, обстежуючи іншу людину, вона відповідно орієнтує її, переймається взаєминами чисто по-людськи, і під час бесід, інтерв'ю, обстеження бути байдужим до випробовуваного не може. Хоча бути неупередженим і триматися на дистанції можна, однак можна бути й офіційним, строгим, як говорять, "сухим". Але тоді експериментатор втрачає багато корисної інформації, випробовуваний може формально виконувати тестові завдання, а діагност відповідно псує імідж психолога. Тому тільки від психолога, психодіагноста залежить, чи зуміє він знайти ту лінію поведінки, яка сприяла б установленню оптимального рівня довіри і забезпечувала об'єктивність у роботі з випробовуваним і з матеріалами діагностики. Готових рецептів у цьому відношенні немає і бути не може, однак є певні загальні тенденції, врахування яких може виявитися доцільним і дозволить уникати ефекту упередженості. Із практики відомо, що ефект упередженості найчастіше виявляється в таких випадках:
|
|
|
• коли дослідник і випробовуваний добре знайомі або коли діагностика проводиться на прохання знайомих, друзів, родичів;
• коли дослідник прагне до "теплого" контакту, схвалення, дружнім і зацікавленим стосункам з випробовуваним;
• коли з’являється емоційна спрямованість за вектором “симпатій – антипатій”, частіше це буває коли дослідник — жінка, оскільки жінкам більш притаманна психоемоційна включеність;
• коли є майже очевидна ясність про діагноз обстеження з попередніх думок або чиїхось установок, авторитетних суджень, підказок і т. ін;
• коли названі елементи так чи інакше присутні упереміж, а можливо, з домінантою одного.
Особливо гостро проблема упередженості може постати в соціально-психологічних діагностиках, у яких відповідність чи невідповідність очікуваним нормам і цінностям відіграє істотну роль щодо статусу випробовуваного або дослідника. Якщо дослідник відчуває симпатію до випробовуваного, то він вільно або ж мимоволі буде переоцінювати позитивні якості обстежуваного, результати його роботи, відповіді і дії.
|
|
|
Індиферентність відношення дослідника до предмету і суб’єктів діагностики повинні регулюватися в залежності від цілей діагностики (наукові дослідження, інформування, корекція), тестового психодіагностичного завдання (орієнтовний, критичний чи методичний варіант діагностики), а також з урахуванням типу випробовуваних ("позитивний професіонал", "негативний професіонал" чи "новачок"). Вміння вибрати тактику ставлення з урахуванням всіх трьох критеріїв – це також мистецтво психодіагноста.
У наукових дослідженнях прагнуть переважно до створення офіційної і строгої атмосфери, ситуації, наближеної до лабораторної, відповідно і відносини витримують у стилі наукового співробітництва. Якщо психодіагностичне обстеження проводиться в інформаційному плані, а тим більше в корекційних цілях, то психологу доцільно досягати неформального контакту з випробовуваним, домагатися його довіри і розташування. Неадекватне цілям діагностики поведінка дослідника може не тільки спотворювати дані, але і несприятливо впливати на випробовуваного, дискредитувати справа психодіагностики.
|
|
|
З практики відомі деякі прийоми і методи, покликані допомогти діагносту чи уникнути навіть нівелювати суб'єктивний фактор упередженості й упередженості стосовно випробовуваного в обстеженні. Прикладом є прийом комунікативного тренування, коли психолог розвиває в собі навички бути "безстороннім" — тренує безініціативну, безінтонаційну мову, розміряні і безликі рухи, манери організаційної поведінки, максимальну обмеженість міміки і жестів. Таким же чином формується й установка індиферентності на результати діагностики.
Інший прийом, також загальновідомий у психології, —залучення інших дослідників, які працюють з випробовуваним, з наступним незалежним зіставленням даних (по суті, це метод незалежної експертизи).
У буденній свідомості психолог апріорно сприймається як фахівець, "інженер людських душ", який здатний знімати труднощі спілкування, налагоджувати стосунки, допомагати в саморегуляції, проблемах виховання, вбачати слабкі і сильні сторони інших людей. У цьому є частка правди: при всій невизначеності статусу психолога в нашому суспільстві він усе-таки має "ореол" фахівця з людської інженерії.
Однак негативною стороною цього феномена є надмірно завищене очікування "чуда", яке нерідко пов'язують з діяльністю психолога. Ясно, що психологу не слід штучно підтримувати відзначену тенденцію, нагнітати навколо себе ауру загадковості. Але кожен психолог незалежно від предметної спеціалізації повинен володіти загальною теорією психології, технікою психодіагностики, інтерпретації даних, консультування і корекції основних проблем психічного розвитку, міжособистісних відносин, соціально-психологічних явищ у малих і великих групах.
У контексті перемінної особистості психодіагноста буде доречно вказати на певну одіозність фігури психолога. Дослідженнями встановлено, що переважний мотив вступу на факультети психології — є "інтерес до психологічних явищ". Це означає, що у більшості абітурієнтів є власна потреба у вирішенні особистих проблем, прагнення розібратися в собі, хоча мотив цей часто і малоусвідомлюваний. Без перебільшення можна сказати, що зазвичай психолог - особистість проблемна. Як правило, це особистість з підвищеною емоційною чутливістю, вразливістю і навіть ранимістю, низькою толерантністю, вираженою компромісністю, екстравертованістю (орієнтованою поведінкою у зовнішній світ), експансивністю. Разом з тим, для роботи психолога це не стільки негативні властивості, скільки професійно доцільні і позитивні якості особистості людини, що постійно займається з людьми. Без цього психолог не міг би розуміти та відчувати проблеми і "душі інших". У структурі названих перемінних психолог — важлива ланка у забезпеченні об'єктивних і точних результатів психодіагностики.
Кожен з описаних факторів обумовлює якість одержуваних результатів і всі їх варто враховувати при плануванні та здійсненні психодіагностики.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!