Перемінна тестового психодіагностичного завдання
Лекція 7 - 8. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ
Приступаючи до психодіагностичного обстеження, психолог повинен чітко уявляти собі проблему й основні методичні задуми експерименту, знати процедуру, зміст методик, заготовити необхідні матеріали. Він повинен мати заготовлений протокол і знати спосіб його заповнення під час експерименту, а також порядок обробки первинних матеріалів. Разом з тим, при підготовці психодіагностичного обстеження необхідно проаналізувати перемінні, пов'язані з процедурою експерименту, які так чи інакше впливають. або можуть негативно вплинути на якість діагностичної інформації. Для того щоб допомогти психодіагносту зорієнтуватися в процедурних артефактах (викривленнях, спотвореннях), зупинимося на них докладніше.
ПЕРЕМІННІ (ФАКТОРИ), ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РЕЗУЛЬТАТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТЕСТУВАННЯ
Ситуативна перемінна психодіагностичного обстеження
Обстеження людей — педагогічне, медичне, а тим більше психологічне — завжди передбачає ВИПРОБУВАННЯ, а значить зміни внутрішнього стану випробовуваних, їх оцінок, думок, установок. Навіть звичайне паспортне анкетування змушує людину спеціально задуматися про свої вікові, статеві, національні, освітні, професійні, сімейні та інші особливості. Заповнення облікових карток, незважаючи на загальновідому і загальноприйняту звичайність, фокусує увагу людини на подіях, явищах, фактах прожитого і дійсного життя. Ми з дитинства звикаємо до різних обстежень (особливо до медичних, педагогічних, соціальних) і без яких-небудь упереджень готові в них включатися.
|
|
|
Однак психодіагностичне обстеження, на відміну від інших, припускає наявність або появу певного діагнозу. А це оцінка, висновок, наприклад про психічні властивості, що характеризують "нормальність", розум, міру моральності й ін., що само по собі викликає захисну реакцію. При цьому можливі емоційні і поведінкові бар'єри — сторожкість, тривога, підозра, небажання розкриватися, схильність до маскування.
Це нормально, коли людина навіть в анонімному анкетуванні щодо загальних поглядів на життя виявляє сторожкість, а тим більше, коли мова йде про тестування його розумових здібностей, взаємин у родині, на роботі, в іншій сфері особистого життя. Саме тому психолог повинен бути максимально відповідальним за результати проведеного ним тестування. Приступаючи до процедури обстеження, він повинен подбати про то, щоб цю відповідальність розумів і знав його випробовуваний — людина, що довіряється психологу.
Процедура психологічних вимірів з самого початку передбачає максимально можливу взаємну довіру і збереження таємниці про виявлений стан справ.
|
|
|
Інформація про особистісні якості чи безпосередні вибори інших, як наприклад, у соціометрії, або випадково розгадана таємниця, скриті очікування можуть травмувати людину, доставити їй неприємності чи тривогу. Тому на самому початку психологічного тестування варто подбати про те, щоб випробовуваний був переконаний у конфіденційності діагностичної інформації, як і всієї процедури обстеження.
До того ж, безпосередня процедура діагностики у психолога, сам факт обстеження психіки своєрідно впливають на випробовувану людину. Саме це складає так звану перемінну ситуації обстеження.
Перемінна, породжувана умовами обстеження, називається ситуативною перемінною психодіагностичного випробування. І, як відзначалося, вона здатна своєрідно впливати на результати діагностики. Щоб уникнути негативного ставлення випробовуваного до тестування, бажано було б проводити обстеження у звичайній, природній і буденній обстановці. Психолога, до того ж, цікавить саме природність психічних проявів людини. Проте, не завжди це можливо. Тому треба організовувати умови для обстеження спеціально, як і готувати випробовуваного до адекватного сприйняття процедур і специфіки психодіагностичного тестування. Адже не випадково в психодіагностиці існує вимога звикання випробовуваних до умов, процедур і методів тестування.
|
|
|
Коротке опитування (інтерв'ю, анкетування) краще проводити на місці, не викликаючи нездорової зацікавленості оточуючих. Якщо опитування тривале, то. Звичайно, краще проводити його в окремому приміщенні, намагаючись не бентежити випробовуваного присутністю сторонніх. Психодіагностичне обстеження як у природних, так і в лабораторних умовах повинно бути комфортним і за фізичними, і за гігієнічними, і за соціально-психологічними параметрами.
До ситуативної перемінної відносяться не тільки зовнішні умови, а й слухи, загальні уявлення випробовуваних про сутність і процедури, наслідки психодіагностики.
Опитування, тестування, комплексне обстеження варто проводити так, щоб слухи про зміст і сутність тестових завдань не ставали сенсацією і надбанням тих, хто ще не обстежувався. Але, як відомо, заборона обміну думками ще більше інтригує учасників і тому варто подбати про "закритість" проведення процедур тестування. Краще, коли однорідна група випробовуваних, запланованих для обстеження, діагностується одночасно або через невеликі проміжки часу.
|
|
|
Діяльнісний варіант психодіагностики, коли психічні процеси, властивості, стани особистості досліджуються в умовах безпосереднього включення в гру, навчання, працю, інші форми звичної активності, — більш плідний у групі, первинному колективі. Правда, на сучасному етапі розвитку психодіагностики і її технічного оснащення переважає індивідуальне тестування. Ця традиція збереглася з часів класичних психофізіологічних експериментів. У психології абсолютизація ізольованого "препарування" психічних явищ — міра змушена. Імовірно, що у майбутньому традиційні лабораторні ситуації чи їх аналоги (ситуації, які штучно задаються,) повинні будуть трансформуватися до природних.
Сьогодні ж лабораторні дослідження, як і діагностика за допомогою тестів, мають незаперечну перевагу перед польовими і природними експериментами, оскільки дають порівняно точний і повний контроль за більшістю ситуативних перемінних. Точність вимірів у такому випадку досягається за рахунок ретельної ізоляції сторонніх впливів, що спотворюють або могли б спотворювати природне протікання психічних процесів.
Такий шлях у психодіагностиці, коли одержання достовірних зв'язків психічних явищ забезпечується виділенням одиничних детермінант, називається аналітичним. Виділяючи досліджуване явище з реально нерозривної єдності (наприклад, пам'ять вивчається без розгляду мислення чи уваги, уяви і т. ін.), ми, безумовно, нехтуємо природний процес нормального співвідношення цих явищ психіки, одержуючи в підсумку лише орієнтовні відомості про домінуючі тенденції досліджуваної властивості. Іншого шляху не існує, тому ми змушені користатися саме таким метричним прийомом.
При аналітичному підході в психодіагностиці врахування різних перемінних, ситуативної у тому числі, набуває особливого значення. Умови прояву психічних явищ прямо й опосередковано залучаються до природного їх функціонування. Іншими словами, психодіагност повинен знати і враховувати не тільки усілякі фактори, пов'язані з характером і властивостями досліджуваного явища психіки, але і перемінні ситуації обстеження, специфіку розв'язання у діагностиці задач за тих чи інших умов їх прояву, вікові, освітні й інші особливості психіки випробовуваних.
Ситуативною перемінною психодіагностики може вважатися і вплив присутності інших, незапланована "співучасть" оточуючих, у тому числі і стороння зацікавленість, любознавство. Психологу у кожному окремому випадку важливо знати, наскільки і в якому плані присутність інших людей впливає на хід психодіагностичного експерименту. Відомо, що навіть мовчазна присутність інших людей змінює стан людини, змушує її поводитися інакше, ніж в умовах самостійної, ізольованої, відокремленої роботи. Така закономірність проявляється не тільки при вимірах чутливості, але і поведінки в цілому. Втім, і в ситуації діагностики це проявляється підвищенням або спадом рівня мотивації, зокрема. Можуть бути інші прояви.
В одних людей (соціально збудливих) підвищення мотивації на фоні присутності інших полегшує протікання психічних процесів, а в інших (соціально загальмованих інтровертів), навпаки, гальмує психічну сферу. Багато ще залежить і від того хто присутній.
При врахуванні психічного стану випробовуваного, як елементу ситуативної перемінної, важливе значення має також рівень мотивації індивіда до обстеження, так званий вихідний рівень мотивації. Одним людям властиво "постійно" мати підвищений фон активації, збудливості, динамічності, інші активізуються тільки в значущих для них ситуаціях. Стосовно наших питань, при високому вихідному рівні мотивації подальше підвищення його в умовах психодіагностичного обстеження може привести до гальмування психічних процесів. У свою чергу, рівень мотивації, досягаючи граничної величини, буде знижувати показники психічної активності за рахунок надмірності.
Приймаючи до уваги названу перемінну, психодіагносту важливо подбати про оптимальний рівень мотивації на процедуру і результати психодіагностичного обстеження з урахуванням як індивідуальних, так і суто ситуативних факторів результуючого впливу.
Перемінна мети обстеження
При організації психодіагностичного обстеження важливо точно визначитися з метою здійснення діагностики: для наукового дослідження, для інформування, чи задля психологічної корекції вона виконується.
Перша форма постановки мети — дослідницька — припускає психодіагностику, яка у підсумку констатує факт. Це сугубо дослідницький рівень роботи з випробовуваним, коли діагностика завершується математичною обробкою матеріалів, відповідним аналізом та обговоренням даних у наукових цілях, з’ясуванням теоретичних положень.
Друга форма постановки мети — інформування — проміжний, перехідний рівень від наукового дослідження до практичної роботи психолога з людьми. Тут передбачається не тільки інтерпретація фактів, феноменології і взаємозв'язків досліджуваних психічних явищ, але і практичні впровадження з передачею інформації та рекомендацій користувачам - замовнику, суб'єкту діагностики.
Передача діагностичних відомостей користувачам — це особливе запитання, тим більше, якщо користувач не є професійним психологом. Випробовуваних інформують з найбільш загальних питань результатів дослідження, з питань типових особливостей і індивідуальних відхилень, зрозуміло, не називаючи персоналії привселюдно. У таких випадках інформація змушує випробовуваних оцінювати чи переглядати, бачити по-новому, як би з боку і глибше, свої психологічні особливості. вади і можливості.
Повідомлення результатів діагностики випробовуваним — обов'язкова умова будь-яких психологічних обстежень. Порушення цього правила дискредитує психологічну науку і практику зсередини, викликаючи недовіру і підозрілість до тестування взагалі. Адже людині завжди хочеться довідатися про себе щось таке, що раніш було невідомим, неявним.
Дослідження, наприклад, інтелектуальних функцій повинно завершитися спеціальною лекцією в класі, який обстежувався. Така лекція має бути глибоко продуманою. Вона покликана розкрити сутність інтелекту, його структуру, розвиток з особливим акцентом на моментах, які були виявлені в психодіагностичному тестуванні конкретного контингенту учнів. Оскільки серед обстежуваних знайдуться ті, хто побажає розвивати або удосконалювати свої можливості пам'яті, мислення, уваги, уяви й іншого, то в лекції потрібно запропонувати хоча б деякі сприятливі цього умови, надати засоби, прийоми роботи над собою. Дані про індивідуальні результати видаються випробовуваним прилюдно у зашифрованому (під кодами) виді, а зміст кодування роз'ясняється в лекції. У підсумку загальна лекція про інтелектуальний розвиток "накладається" на результати власних даних про себе, що підсилює загальний ефект, у якому поєднується інформування з консультацією і профілактикою, можливо корекцією.
Третя форма постановки мети — психодіагностика з корекційною спрямованістю — характеризується тим, що випробовуваним не тільки повідомляють результати діагностики, але і дають практичні рекомендації з запитань самоволодіння станами, розвитку пізнавальних процесів чи вдосконалення їх функціонування, регулювання міжособистісних стосунків, іншого з урахуванням виявлених фактів. Як правило, психодіагностика з корекцією припускає цілий ряд зустрічей з випробовуваним, може допускати залучення інших зацікавлених людей, а також інших (не тільки психологічних) можливостей. При цьому часто прибігають до активних методів роботи: сумісному аналізу ситуації, мозкової атаки, психологічного тренінгу, ділової гри, консиліуму та ін.
В цілому, при будь-якій передачі (використанні) діагностичних даних, як і в роботі з ними, психологу важливо знати і враховувати систему самооцінок випробовуваних. Очевидно, що при низьких самооцінках і домаганнях (як, утім, і при завищених) варто подбати про те, щоб інформація була сприйнята випробовуваними адекватно і набула позитивної дії. При цьому єдиним важливим правилом є не нашкодити, не вплинути негативно на психіку, не принизити, не образити. Варто пам'ятати, що інформація — це гостра зброя, здатна впливати на подальшу долю людини, тому що більшості людей не байдуже, які вони є і на що можуть претендувати, на що можуть опиратися в собі, а від чого варто позбавлятися. Безсумнівно, у кожному окремому випадку створюється особлива, винятково індивідуальна стратегія інтерпретації виявленого, як і передачі психодіагностичного матеріалу користувачам, — будь то в інформуванні, консультуванні, корекційній роботі чи в профілактиці. Але головне правило, яким психологи неухильно повинні користуватися в роботі з клієнтом, — дотримуватись вектора позитивних оцінок і прогнозів, щоб психологічно підтримати людину, посилити її віру в себе.
Таким чином, мета дослідження (діагностики) також належить до однієї з перемінних, що впливають на результати обстеження, яку, безумовно, треба враховувати.
Ясно, що дослідницькі, наукові цілі діагностики вимагають строгого обліку і контролю умов, врахування закономірностей природного протікання досліджуваного психічного явища. В інформаційних цілях (найчастіше учбово-освітніх, просвітницьких чи консультативних) часто запобігають до безпосередньої демонстрації артефактів: показують форми прояву і наслідки впливу умов на вихідні дані діагностики, "опредмечують" психологічні засоби захисту від них, спеціально виділяють фактори, що забезпечують стійкість досліджуваних явищ психіки, демонструють їх. Демонстрація, наочність та очевидність досліджуваного явища особливо важливі в корекційних цілях діагностики. Демонстрація діагностичного матеріалу з акцентами на артефактах і психологічних бар’єрах, блокадах, компенсаціях і захистах, як правило, покликана особистою участю випробовуваного знайти власні можливості, повірити в результативність усвідомленого реконструювання. У такому демонстративному експерименті людина почуває й усвідомлює доцільність самоконтролю над багатьма перемінними у проявах можливостей власної психіки.
Ціль дослідження багато в чому визначає форму і зміст інструкції, яка пропонується при виконанні завдання. Інструкція буває відкритою, якщо цілком розкриває мету діагностики, і закритою, якщо дійсна мета діагностики приховується. Звичайно, закрита інструкція дозволяє одержати більш достовірні результати, тому що випробовувані докладно не знають, що вивчається, і позбавлені можливості маскуватися. У цьому випадку виникають проблеми, які можуть бути вирішені після того, як наприкінці обстеження розкривається його істинна мета. Як свідчить практика, при цьому у деяких випробовуваних зберігається негативне відношення до подібних прийомів. Як би там не було, звичайно перемінні цілі "закладаються" в інструкцію.
Інструкція пред'являється випробовуваним перед обстеженням. Вона може бути повною, докладно пояснюючи ціль обстеження, і частковою, яка дає лише загальні орієнтири. Повна інструкція програмує фактично всю логіку дій випробовуваного, часткова ж задає загальний напрямок дій. Наприклад, у словесно-асоціативному експерименті не задається певна дія: "Розповідайте вільно про все, що бачите і що приходить вам у голову".
Інструкція —певною мірою норматив, що визначає поведінку випробовуваного. Тому за допомогою інструкції можна ставити перед людиною задачі будь-якого рівня складності і тим самим моделювати діяльність, наближати її до життєвих ситуацій.
Той самий тест за різними інструкціями може вимірювати різні явища і, навпаки, можна підібрати різні завдання, але при визначених інструкціях можна одержувати діагностичну інформацію про один і той же психічний процес. Приведемо приклад. В одному експерименті були використані п'ять тестів, що вимірюють вербальні здібності дітей: диктант, розумовий рахунок, арифметичні задачі, запам'ятовування граматичних складів і доповнення у фразах пропущених слів. Були дані такі інструкції:
1. Намагайтеся виконати роботу цілком і робити її якнайкраще.
2. Працюйте не поспішаючи і намагайтеся виконувати все правильно.
3. Не звертайте уваги на якість роботи, а працюйте якнайшвидше.
Якщо дві останні інструкції строго регламентують або точність, або швидкість, то перша надає можливості проявляти індивідуальний стиль діяльності. Тут дилема швидкості чи точності роботи зважується випробовуваним самостійно і виявляється індивідуально, що залежить від звичайного стилю діяльності конкретної людини, її типологічних особливостей.
Отже, перемінні цілі психодіагностики багато в чому визначаються характером використання передбачуваних результатів і звичайно закладаються в інструкції тестових завдань.
Перемінна тестового психодіагностичного завдання
У професійному розумінні психодіагностику прийнято вважати експериментом. Тому психодіагност у протоколах психодіагностичного обстеження називається експериментатором, а людина, яку обстежують, — випробовуваним, тобто суб’єктом, який витримує іспит за допомогою вирішення визначеного кола завдань.
Діагностичний експеримент у психології — це свідомо, спеціально створена ситуація, або така, що виникла спонтанно, але обов'язково контрольована ситуація, за допомогою якої викликають заплановані для вивчення явища психіки. У психологічній практиці розрізняють експерименти орієнтовні, критичні і методичні.
Орієнтовний або "пілотажний", експеримент призначений для пошукового вирішення поставленої задачі. Коли явище невідоме чи передбачається множинність форм його прояву, коли немає визначених принципів і підходів, відсутній концептуальний лад у розумінні досліджуваного, запобігають до орієнтовного експерименту. Звичайно він допускає значні варіації використання тестових завдань, інструкцій, форм організації поведінки як дослідника, так і випробовуваних, — тренінги, проблемні ситуації, мозкові атаки й ін.
Критичний експеримент покликаний перевіряти сформовану гіпотезу по строго організованій програмі і діагностичній процедурі. Це не тільки наукові, тобто дослідницькі, діагностики, але і будь-які прикладні обстеження, оскільки в останніх також передбачається одержувати (чи не одержувати) те чи інше бачення, а отже, перевіряти гіпотезу.
Методичний експеримент уточнює передбачувану логіку проведення дослідження (діагностики), перевіряє методичний апарат психодіагностики. У задачі методичного експерименту входить валідизація тестів, перевірка їх на достовірність і надійність, стандартизація методичного інструментарію. Методичний експеримент відпрацьовує нормативні дані, критерії для порівняння популяційних вибірок, патологічних відхилень, професіографічних номіналів і т. ін.
У проведенні будь-якого типу обстеження (експерименту, діагностики) істотну роль відіграють тестові завдання. З одного боку, складність, з іншого боку — технологічність тестового завдання в кінцевому підсумку визначать одержання діагностичних матеріалів.
Проводячи обстеження, варто мати на увазі, що складність експериментально-психологічних завдань (задач) безпосередньо впливає на мотивацію випробовуваних. При пониженій складності задач випробовуваний не виявляє до них інтересу й або слабко включається в обстеження, або відмовляється від нього взагалі. При завищеній складності задач випробовуваний недостатньо глибоко включається в обстеження, під будь-яким приводом ухиляється від роботи, вважаючи завдання надуманими, такими, що не заслуговують уваги. Не випадково в психодіагностиці прийнято використовувати як прості, так і складні завдання, адресно орієнтуючи їх з урахуванням рівня підготовленості й ерудиції випробовуваних. Навіть в одному тесті ускладнення завдань дозволяє випробовуваним поступово включатися в роботу. Крім принципів складності й адаптивності до тестових завдань пред'являються й інші вимоги, що мають як процесуальне, так і змістовне значення:
1. Непрогностичність і неочевидність рішень. Якщо завдання такі, що на них усі будуть давати однакові відповіді, то такий стимульний матеріал непридатний для використання у якості тестового завдання. Завдання повинні бути своєрідними і специфічними щодо рішень.
2. Індеферентність результатів і оцінок. Якщо в опитувальнику чи діагностичній бесіді приводяться твердження байдужі для людини або оцінні, які вішають "ярлики", то й опитувальник, і така бесіда непридатні для використання у якості тестових. Підбираються такі тестові завдання, які будуть значимі для особистості випробовуваного, цікаві, але не будуть образливими й оцінними. За рідкісним винятком запитують самооцінки — це допускається.
3. Уникнення підігріванням та очікуванням експериментатора. Формулювання і стимульні задачі, "провокаційні" запитання, що свідомо працювали б на гіпотезу, на абсолютне й однозначне її підтвердження, з тестових завдань повинні бути виключені.
Якщо мова йде про діагностичні тести інформаційного і дослідницького призначення, то задачі (стимульні завдання), не повинні "працювати" ні на кого — ні на експериментатора, ні на випробовуваного, а виконувати строго індикативну роль.
Інша справа психокорекційні завдання: вони можуть бути і навчальними, і контрольними, і "прицільно", адресно орієнтованими. Вони виводять на запрограмований результат чи результуючу дію. Психологічна практика допускає сполучення в одній методиці діагностичної і психокорекційної спрямованості задач. У кожному твердженні будь-якого опитувальника можна знайти і запитання, і деяку підказку, вказівку, і просто звертання уваги на визначену форму дії, вчинку, рішення, про які людина спеціально зазвичай не задумується.
Перемінна тестового завдання залежить також і від того, у якій вимірювальній системі даних здійснюється діагностика — L-, Q-чи Т-даних [37].
L--дані — це діагностичні відомості, отримані шляхом реєстрації реальної поведінки людини в повсякденному житті. Безперечно, було б ідеально мати повний і докладний опис способу життя випробовуваного, однак на практиці це не здійснено. У кращому випадку вдається одержати інформацію про окремі періоди чи аспекти життя людини, наприклад, скільки разів учень правильно відповідав на запитання по математиці, скільки разів порушував дисципліну, звертався до лікаря і т.д. Тому найчастіше L-дані одержують шляхом формалізації оцінок експертів, що спостерігають за поведінкою випробовуваного у визначених ситуаціях протягом деякого періоду часу.
З L-даних, як правило, розпочинають дослідження проблеми. L-дані вигідно відрізняються тим, що усі види поведінки в них представлені мовними формами, а це дозволяє легко розуміти й інтерпретувати досліджувані явища. Однак таке використання L-даних не завжди досить інформативне, оскільки зовнішні оцінки не є адекватною мірою внутрішнього психічного життя людини. Сприйняття поведінки іншої людини завжди дещо видозмінюється оскільки залежить від світосприйняття та особливостей особистості експерта. Оскільки різні експерти будуть давати різні оцінки, виникає проблема виміру надійності експертів.
Інша проблема, що виникає у цьому випадку — підвищення надійності зовнішніх оцінок за рахунок зняття систематичних помилок і упереджень. Систематичні упередження при зовнішніх оцінках можуть виникати внаслідок позитивного чи негативного відношення експерта до оцінюваного суб’єкта, а також через відмінності в досвіді, віці і статусі експерта й оцінюваного. Наприклад, поведінка учня буде представлена по-різному в оцінках батьків, вчителів і однолітків. До того ж, в експертних оцінках запобігають до різних підстав і схем опосередкування, використовують різні ситуації, моделі, а також суб'єктивні (що разюче відрізняється) засоби пізнання. Спотворення, внесені в психометрію означеним способом виміру, одержали назву інструментальних. У того самого експерта інструментальні упередження чи спотворення, ймовірніше всього, будуть і систематичними. У методиці експертних оцінок подібні артефакти є найбільш істотні.
З метою підвищення надійності L-даних у психодіагностиці розроблені і використовуються певні правила, що орієнтують безпосередній процес одержання експертних оцінок. Основні з них:
1. Оцінювані риси, якості чи властивості психіки повинні описуватися в термінах і поняттях поведінки, яка зовні спостерігається.
2. Експерти повинні мати можливість спостерігати за поведінкою оцінюваного лиця тривалий час.
3. Незалежних експертів повинно бути не менше дев'яти на одного оцінюваного.
4. Експертиза має здійснюватися не довільно, а у відповідності до заданої схеми. З досвіду діагностики відомо, що доцільно за один раз ранжувати випробовуваних тільки по одному критерію, одній властивості замість оцінювання одного випробовуваного відразу по набору всіх якостей чи властивостей. Іншими словами, експерт повинен упорядкувати групу випробовуваних по одній ознаці, наприклад, проранжувати 20 чоловік по якості товариськості, а не повністю надавати характеристику однієї людини по всіх досліджуваних якостях. Послідовний перебір якостей по всій вибірці маскує як істинну мету дослідження, так і особистість людини, яка у даному випадку цікавить дослідника конкретно. Тим самим забезпечується (у всякому разі підвищується) об'єктивність експертизи.
Q-даніявляють собою діагностичну інформацію, отриману за допомогою різних опитувальників і методів самооцінок (самозвітів, шкалювання, граф-схем та ін.). Завдяки простоті конструкції і легкості одержання інформації Q-дані займають одне з центральних місць у сучасній психодіагностиці. Для одержання психодіагностичних вимірів у системі Q-даних існує велика кількість методик. Це тести Айзенка, Кеттела, ММРІ, усілякі методи шкалювання, проективні методи.
Як свідчить психодіагностична практика, Q-дані, так само як і L-дані, також піддаються дії інструментальних неточностей, хоча й меншою мірою. Причини неточностей психометричної системи Q-даних носять в основному пізнавальний і мотиваційний характер.
Пізнавальні спотворення пов'язані переважно з незнанням людьми самих себе, власної особистості, я-самості. Основними причинами таких спотворень є наступні:
• низький освітньо-культурний рівень і рівень загальної ерудиції;
• відсутність навичок інтроспекції (самоспостереження) і спеціальних знань психології чи хоча б елементарних уявлень про психічні явища;
• орієнтація на довільні еталони, завдяки яких звичайна людина порівнює себе з близьким оточенням і практично не використовує популяційних я-моделей (зіставлення з певним узагальненим представником однієї з собою національної етнокультури). На рівні повсякденної свідомості людина не тільки не знає цього, але і не задумується над такими "високими матеріями".
Таким чином, достовірність самозвітів залежить від самоорганізації і рівня освіченості випробовуваних.
Мотиваційні артефакти ще більш значимі в психодіагностичних вимірах, що здійснюються у системі Q-даних.
Різна мотивація випробовуваних може служити джерелом спотворення відповідей або у бік соціальної бажаності (дисиміляція), або у бік підкреслення своїх дефектів (агравація і симуляція). Це різні форми симуляції (від лат. simulatio — удавання) — зображення різних форм, специфічних станів чи їх симптомів людиною, якій вони не притаманні. Мотиваційні спотворення, у тому числі симуляція, дисиміляція й агравація, найчастіше носять свідомий характер і використовуються часто в корисливих цілях або носять несвідомий характер і обумовлені пізнавальними обмеженнями. Свідомі спотворення можуть привести до категоричного відмовлення від співробітництва, грубих помилок і зовсім випадкового характеру відповідей. Несвідомі спотворення піддаються корекції, управлінню, попередженню.
Існують дві різні точки зору на предмет мотиваційних спотворень.
Одні вчені (наприклад, Айзенк, Кронбах і Едвардс) вважають, що мотиваційні спотворення підривають довіру до системи Q-даних і приводять до недостовірності результатів вимірів. Отже, мотиваційні спотворення нівелюють усі психометричні показники— вони недостовірні, тому їх не можна використовувати. Це означає, що після попереднього зняття мотиваційних артефактів треба проводити ретестування.
Інші вчені (наприклад, Дігман, Кеттел і Хандлебі) стверджують, що мотиваційні спотворення, якщо вони усвідомлені, то вони пов'язані з конкретними рисами особистості, що необхідно враховувати. Зокрема, небажання відповідати відверто, коли відповіді спрямовуються у бік соціальної бажаності, то вони, скоріш, надходять від таких особистісних рис, як тривожність, стриманість, конформність. З власного досвіду автора в практичній психодіагностиці випливає також, що подібна інформація являє собою визначену діагностичну цінність і зневажати нею не можна.
Експериментально встановлено, що спотворення і неточності в Q-даних виникають не тільки внаслідок особистісних проявів, але й у результаті рольових позицій, психічних станів, потребово-ціннісних орієнтації випробовуваного на момент обстеження. Для того щоб підвищити довіру до системи Q-даних, експерт повинен враховувати можливі спотворення ситуативно-рольового характеру, що математично коректується константами середньої помилки. Яка може появлятися під час організації і проведення психодіагностичного обстеження.
T-дані— це психодіагностичні матеріали, які одержують в результаті об'єктивного виміру різних форм прояву психіки (вербальних, невербальних, соціальних, індивідуальних та ін.) без запобігання до самооцінок і експертних оцінок. Їх одержують за участі необхідного об'єктивно-вимірювального інструментарію, коли створюються спеціальні мікроситуації, які сприяють прояву і фіксації досліджуваних властивостей психіки. Як окремий випадок Т-даних можна розглядати лабораторний експеримент.
У цьому випадку об'єктивність тестів досягається за рахунок:
• одержання оцінок по реакціях випробовуваного;
• ретушировки як справжньої мети дослідження, так і її процедури;
• зменшення помилок, внесених у тестову діагностику експериментатором (формалізація процедур обстеження й інтерпретації, комп'ютеризація діагностики, фіксація фізіологічних корелятів психіки та ін.).
З метою забезпечення об'єктивності T-даних звичайно використовують визначені прийоми і принципи. Розглянемо їх у зв’язку з технологіями психодіагностичних процедур.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!