УВАГИ ДО ПРАВОПИСУ ОКРЕМИХ ВІДМІНКІВ
І відміна
А. Однина
1. Родовий відмінок. У родовому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -и, -і, -ї:
а) И мають іменники твердої групи: книжки, машини, перемоги, родини, фабрики.
б) І (після голосного та апострофа -ї) мають іменники першої відміни м’якої та мішаної груп: бурі, мрії, надії, праці, робітниці, сім’ї; кручі, межі, площі, тиші.
Примітка. Форми родового відмінка однини та називного множини нерідко розрізняються наголосами; пор.: дочки — дочки, землі — землі, книжки — книжки, межі — межі, сестри — сестри, сім’ї — сім’ї.
2. Давальний відмінок.У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа —-ї: книжці, машині, перемозі, фабриці; бурі, надії, робітниці, сім’ї, статті; кручі, межі, площі, тиші.
3. Знахідний відмінок. У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення-у, м’якої —-ю: книжку, машину, перемогу, фабрику, кручу, межу, площу, тишу; бурю, надію, робітницю, сім’ю, статтю.
4. Орудний відмінок. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення-ою, м’якої та мішаної груп —-ею, після голосного та апострофа —-єю:книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім’єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.
5. Місцевий відмінок.У місцевому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа —-ї: на книжці, на машині, у перемозі, на фабриці, у бурі, у надії, у робітниці, у сім’ї, у статті; у кручі, на межі, на площі, у тиші.
|
|
|
Примітка. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосніг, к, х переходять відповідно в з, ц, с: нога — нозі, рука — руці, муха — мусі.
6. Кличний відмінок. У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення-о, -е, -є, -ю.
а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро.
б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Іллє.
в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.
Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.
Б. Множина
1. Називний відмінок. У називному відмінку множини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення-и, м’якої та мішаної груп — -і, після голосного та апострофа —-ї: книжки, машини, перемоги, фабрики; бурі, надії, робітниці, статті, сім’ї; кручі, межі, миші, площі; також іменники чол. роду: старості (із іншим значенням старости), судді.
|
|
|
2. Родовий відмінок. У родовому відмінку множини іменники першої відміни мають нульове закінчення або закінчення -ей, -ів.
а) Нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп: баб (і бабів), верст (від верста — давня міра відстані), верств (від верства — шар, прошарок) і верстов (від верства — давня міра відстані), вигід (від вигода), губ (і губів), доріг, машин, назв, свобод, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і легенів), надій, робітниць; круч, меж, площ.
б) Кілька іменників жін. роду закінчуються на-ей: мишей, свиней, сімей, статей (від стаття) та ін.
в) Закінчення -ів мають деякі іменники чол. роду: суддів, старостів (і старост — з іншим значенням), окремі іменники жін. роду (див. вище п. а), а також прізвища: Журбів, Чупринків і т. ін.
Примітка 1. В іменниках, які мають у називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, у родовому відмінку множини між ними з’являється о або е.
Оз’являється переважно в тих іменниках, які мають після приголосного основи суфікс -к: дочок, книжок, кульок,, мисок і т. ін., а також в іменниках гра (мн. ігри), кухня, поверхня, сосна, сукня: ігор, кухонь, поверхонь, сосон (і сосен), суконь. В інших іменниках з’являється е (є): боєнь, воєн (і війн), домен, копалень, лазень, мітел, шабель.
|
|
|
Вставних звуків, як правило, не. буває в іменниках іншомовного походження: арф, догм, пальм, шайб; тільки в іменниках на -к(а) за аналогією до відповідних українських з’являється о: арка— арок, марка — марок.
Примітка 2. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна).
3. Давальний відмінок. У давальному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення-ам, -ям:
а) Закінчення-ам мають іменники твердої та мішаної груп: книжкам, машинам, фабрикам; кручам, межам, площам.
б) Закінчення-ям мають іменники м’якої групи: бурям, надіям, робітницям, сім’ям, статтям.
4. Знахідний відмінок. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини, причому:
а) Іменники — назви осіб та істот мають форму, однакову з формою родового відмінка множини: ведмедиць, вовчиць, листонош, молодиць, робітниць, українок.
|
|
|
Примітка. Іменники — назви деяких свійських тварин уживаються також у формі, однаковій із формою називного відмінка: гнати овець (і вівці), пасти корів (і корови), годувати свиней (і свині).
б) Іменники, що не означають істот, уживаються у формі, однаковій із формою називного відмінка: книжки, машини, фабрики; вулиці, друкарні, мрії, сім’ї; кручі, межі, площі.
5. Орудний відмінок. В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми:
а) Закінчення -ами мають іменники твердої та мішаної груп: книжками, машинами, фабриками; кручами, межами, площами.
б) Закінчення -ями мають іменники м’якої групи: вулицями, друкарнями, мріями, робітницями, сім’ями, статтями.
в) Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами, -ями) мають лише поодинокі іменники: ворітьми (і воротами), курми, слізьми (і сльозами), свиньми (і свинями).
6. Місцевий відмінок. У місцевому відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ах для твердої та мішаної груп і -ях — для м’якої групи: у книжках, на машинах; на кручах, на межах; у статтях, у сім’ях.
7.Кличний відмінок. У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з називним: баби, дочки, жінки, робітниці.
II відміна
А. Однина
Родовий відмінок
1. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.
1) Іменники середн. роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): міста, села; плеча, прізвища; знання, знаряддя, моря, обличчя, поля.
2) Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а(у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:
а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.
б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня.
в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу).
г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова.
Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо.
д) Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.
е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.
є) Назви машин та їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора.
ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу (про інші категорії термінів див. п. 3).
3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:
а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту, але хліба.
б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тріумвірату, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.
в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.
г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, комісаріату, комітету, радгоспу, університету, штабу.
д) Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка.
е) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.
є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.
ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін, звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.
з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.
и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козака.
і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.
ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.
й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну, Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.
Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (установа), блока (у техніці) — блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) — буряку (збірне), вала (деталь машини) — валу (насип), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), клина (предмет) — клину (просторове поняття), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (слово) — терміну (строк), фактору (чинник) – фактора (маклер) і т. ін.
Давальний відмінок
У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.
1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2б): будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові, піонерові, робітникові, розумові, велетневі, журавлеві, каменеві, секретареві, товаришеві, шахтареві, добродієві, краєві, носієві, Сергієві, солов’єві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору й т. д.
Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.
Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку вживати закінчення -ові, -еві (-єві), а потім — -у (-ю): Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, добродієві бригадиру.
2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:
а) Іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу, знанню, знаряддю, обличчю, піддашшю, роздоріжжю; серцю, сонцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві.
б) Іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев, -ин, -ін (-їн): Київ — Києву, Колгуєв — Колгуєву, Лебедин — Лебедину, Лермонтов – Лермонтову, Львів — Львову, острів — острову, Пушкін — Пушкіну, рів — рову, Харків — Харкову.
Знахідний відмінок
У знахідному відмінку однини іменники другої відміни мають форму, однакову з формою родового або називного відмінка.
1. Форму, однакову з формою родового відмінка, мають усі іменники чол. роду, які означають істоти, а також персоніфіковані явища: будівника, доповідача, коня, хлопця, Вітра, Мороза.
Примітка.Деякі іменники, переважно назви побутових предметів, можуть мати паралельні форми, спільні з формами або родового, або називного відмінків: (зрізав) дуба й дуб, (дав) карбованця й карбованець, (написав) листа й лист, (узяв) ножа й ніж, (поклав) олівця й олівець, (поставив) плуга й плуг.
2. Усі інші іменники чол. роду, а також іменники середн. роду в знахідному відмінку мають ту саму форму, що й у називному: будинок, декрет, інститут, колектив, міст, народ, полк, стиль, стіл, сон, ячмінь; коріння, місто, місце, море, село.
Орудний відмінок
В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм)і -ям, -им.
1. Закінчення -ом мають усі іменники чол. та середн. роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа — -єм) — іменники чол. та середн. роду мішаної та м’якої груп (крім іменників середн. роду, що закінчуються на -я): майстром, містом, робітником, селом; бійцем, кобзарем, конем, кущем, місцем, морем, ножем, плечем, прізвищем, секретарем, слухачем; пирієм, роєм, солов’єм, урожаєм.
2. Закінчення -ям мають усі іменники середн. роду на -я: життям, змаганням, знанням, знаряддям, кіллям, листям, луб’ям, обличчям, піддашшям, роздоріжжям, щастям.
3. Закінчення -им мають в орудному відмінку:
а) Іменники — прізвища чол. роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Бабкіним, Виноградовим, Звегінцевим, Ільїним, Ковалевим (від Ковалів), Лесиним. Однак неслов’янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин, -ін, мають в орудному відмінку однини закінчення -ом: Бюловом, Дарвіном, Чапліном.
б) Іменники — географічні назви середн. роду із суфіксами присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-), що відмінюються як прикметники: Горошине — Горошиним, Котелеве — Котелевим, Михалкове — Михалковим.
Але іменники — географічні назви чоловічого та середнього роду із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн), що не відмінюються як прикметники, мають в орудному відмінку однини закінчення -ом: Бородіном, Голосієвом, Києвом, Лебедином, Орєхово-Зуєвом, Псковом, Святошином, Харковом.
Місцевий відмінок
У місцевому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві), -у (-ю), -і (-ї).
1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та апострофа — -єві) у м’якій та мішаній групах мають:
а) Іменники чол. роду, що означають істоти: при батькові, на братові, при вчителеві, на коневі, на носієві, на робітникові, на товаришеві.
б) Іменники середн. роду твердої групи із суфіксом -к- (назви істот): на дитяткові, на теляткові, на хлоп’яткові.
Примітка. Іменники чол. роду, що означають осіб, а також зазначені іменники середн. роду мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -у (-ю): при батьку, на робітнику, на дитятку, на телятку. Іменники чол. роду, що означають істот (не осіб), мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові,-еві (-єві) й закінчення -і (-ї): на коні, на ослі, на тигрі.
2. Закінчення -у (після голосного -ю) мають:
а) Іменники чол. та середн. роду твердої групи із суфіксами -к-, -ак-, -ик-, -ок-, -к(о), що означають неістоти: у будинку, у війську, у гуртку, на держаку, на дощику, у ліжку, на літаку, у місячнику, у мішку, у підрахунку. Вживаються також і паралельні форми з -ові: у будинкові, на держакові, на літакові, на ліжкові тощо.
б) Іменники чол. роду односкладових основ із закінченням -у (-ю) в родовому відмінку, якщо наголос у місцевому відмінку переходить з основи на закінчення: у бою, на льоду, на снігу, у соку, у степу, на шляху.
3. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають:
а) Іменники чол. роду (переважно безсуфіксні), що означають неістоти: в акті, на березі, на ґрунті, у декреті, у дзьобі, у краї, у листі, на місяці, на поверсі, на порозі, на стовпі, на ремонті, у темпі, у центрі, у штабі.
Примітка. Деякі іменники цього типу можуть мати паралельні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у гаї — у гаю, у краї — у краю, на торзі — на торгу.
б) Іменники середн. роду твердої групи (без суфікса -к-), а також мішаної та м’якої груп: у місті, на селі, на письмі, у слові; на піддашші, на плечі, у прізвищі, на роздоріжжі, у становищі; на обличчі, у житті, на пригір’ї, на подвір’ї, на полі.
Примітка. Із прийменником по можуть уживатися паралельні закінчення -у (-ю) та -і (-ї): по Дніпру — по Дніпрі, по місту — по місті, по селу — по селі; для позначення часу вживається тільки закінчення -і: по обіді, по закінченні.
Кличний відмінок
Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на-у (-ю), -е.
1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами-ик, -ок, -к-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): батьку, синку, ударнику; Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідриху; погоничу, слухачу, товаришу, також іменники діду, сину, тату.
2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.
3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом-ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, джі загальні назви з основою нар, ж: Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче; женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче (але: бійцю, знавцю); гусляре, Довбуше, маляре, стороже, тесляре, школяре.
4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаєв, Щоголів, при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін.
Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Києве, Лебедине, Львове.
Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).
Примітка 2. У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Грицю, колего Степане, пані Катерино, товаришу Віталію.
Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук, добродійко Скирда, товаришу Гончар.
Примітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Галино Іллівно, Маріє Василівно, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.
Б. Множина
Називний відмінок
У називному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -и, -і (-ї), -а (-я).
1. Закінчення -и мають усі іменники чол. роду твердої групи: батьки, береги, городи, директори, заводи, класи, ліси, піонери, робітники, тати, футляри, але друзі.
Примітка. Іменники чол. роду із суфіксами -анин (-янин), -ин, -їну множині втрачають -ин (-їн): болгари, громадяни, кияни, львів’яни, селяни, татари, хазяї (хазяїни), але: грузини, осетини, русини.
2. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають іменники чол. роду м’якої та мішаної груп, а також деякі іменники середн. роду: велетні, герої, ковалі, краї, купці, лікарі, пролетарі, секретарі, солов’ї, теслярі, школярі; ножі, слухачі, товариші; очі, плечі, уші (частіше вуха).
3. Закінчення -а (у твердій і мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають усі іменники середн. роду: дена (від дно), міста, пера, стремена; прізвища, явища; знання, моря, обличчя, піддашшя, поля, прислів’я, роздоріжжя.
Кілька іменників чол. роду другої відміни мають у називному відмінку множини паралельні закінчення -и та -а: вуси — вуса, ґрунти — ґрунта (збірне), рукави — рукава, хліби — хліба (збірне), але тільки вівса й тільки тати (від тато).
Родовий відмінок
У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), нульове закінчення та -ей.
1. Закінчення -ів (після голосного та апострофа -їв) мають іменники чол. роду та іменники середн. роду на -е, -я: батьків, берегів, вольтів, героїв, друзів, дощів, країв, метрів, омів, підписів, робітників, солдатів, солов’їв, степів, товаришів, школярів; верхів’їв, відкриттів, життів, міжгір’їв, морів, нагір’їв, подвір’їв, полів, покриттів, почуттів, прислів’їв.
Примітка. Деякі іменники чол. роду мають і нульове закінчення (основу): ватів (ват), кіловатів (кіловат), татів (тат), чобіт, а також після числівників: сім днів (і день), сто раз (і разів), але днів сім, разів сто; сім чоловік, тобто «сім осіб», але сім чоловіків — «сім осіб чоловічої статі», чоловік із двісті, а також ті іменники, що втрачають у множині суфікс -ин, -їн: болгар, громадян, селян, татар, але: грузинів, осетинів.
2. Нульове закінчення мають усі іменники середн. роду на -о, -е та більшість на -я (переважно з попереднім м’яким подовженим приголосним н): бажань, боліт, вагань, верховіть, весіль, відер, вікон, доліт, завдань, засідань, знань, кіл, кілець, коліс, місць, озер, облич, пальт, питань, піддаш, полотен, посилань, прізвищ, роздоріж, серць (і сердець), сіл, слів, сприйнять, хутер, яєць, але: морів, полів (рідше піль).
Примітка. При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні часто з’являється вставний о або е: вікон, повісом, сукон; болітець, відер, віконець, гасел, ден (від дно), кілець, озерець, пірець, ребер.
3. Закінчення -ей мають деякі іменники чол. роду: гостей, грошей, коней і середн. роду: очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).
Давальний відмінок
У давальному відмінку множини другої відміни іменники чол. та середн. роду мають закінчення -ам (у твердій і мішаній групах) і -ям (у м’якій групі): батькам, робітникам, слухачам, товаришам, тракторам, колінам, містам, прізвищам, селам; краям, пролетарям, шахтарям; також друзям, місцям, морям, обличчям, питанням, роздоріжжям, узвишшям.
Знахідний відмінок
У знахідному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову або з називним, або з родовим відмінком множини, причому:
1. Іменники, що означають істоти, мають закінчення, однакове з родовим відмінком множини: вчителів, героїв, кравців, лікарів, оленів, піонерів, робітників, хрущів (але: піти в партизани, перейти в робітники).
Примітка. Назви деяких свійських тварин мають переважно форму, однакову з родовим відмінком: волів (і воли), коней (і коні).
2. Усі інші іменники мають форму, однакову з називним відмінком множини: береги, трактори; вантажі, олівці; міста, селища; моря, обличчя, поля, узвишшя.
Орудний відмінок
В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.
1. Закінчення -ами (у твердій та мішаній групах), -ями (у м’якій групі) мають іменники чол. та середн. роду: берегами, робітниками, товаришами, тракторами; вухами, містами, прізвищами, селами, явищами; ковалями, пролетарями, шахтарями; знаряддями, місцями, обличчями, полями, роздоріжжями, узвишшями.
2. Закінчення -ми (паралельно з формами на -ами, -ями) мають іменники чол. та середн. роду: гістьми (частіше гостями); грішми (й грошима), кіньми (й конями), чобітьми (й чоботями, чоботами), коліньми (й колінами), колісьми (частіше колесами), крильми (частіше крилами).
Примітка. Іменники середн. роду око, плече мають в орудному відмінку множини закінчення -има: очима, плечима.
Місцевий відмінок
У місцевому відмінку множини іменники чол. та середн. роду мають закінчення -ах (у твердій та мішаній групах), -ях (у м’якій групі): на берегах, на робітниках, у селищах; у календарях, на шахтарях; на місцях, на обличчях, на роздоріжжях, на узвишшях, на чоботах (чоботях).
Кличний відмінок
У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним: брати, робітники; діячі, товариші; краї, учителі, пролетарі; моря, села.
IIІ відміна
Однина
1. У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і: вісті, галузі, любові, моці, осі, подорожі, сталі, тіні, фальші.
Примітка. Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору: височінь, глибочінь, далечінь, широчінь, крім знахідного та орудного, вживаються рідко; їх замінюють відповідні словоформи з суфіксом -ин(а): височина, глибочина, широчина.
2. У знахідному відмінку однини іменники цієї відміни мають форму, однакову з називним відмінком.
3. В орудному відмінку однини іменники цієї відміни набувають закінчення -ю, причому:
а) Якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням -ю цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінню, віссю, волосінню, в’яззю, галуззю, загибеллю, міддю, міццю, сіллю, тінню; ніччю, подорожжю.
б) Якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф’ю, вістю, жовчю, кіновар’ю, кров’ю, любов’ю, матір’ю, нехворощю, Об’ю, радістю, якістю.
4. У місцевому відмінку однини вживається закінчення -і: при вісті, у галузі, у доповіді, на осі, у подорожі, у тіні.
5. У кличному відмінку, що вживається переважно в поезії, іменники цієї відміни мають закінчення -е: вісте, любове, радосте, смерте.
Множина
1. У називному, знахідному та кличному відмінках множини іменники третьої відміни мають закінчення -і: відповіді, вісті, осі, тіні; ночі, подорожі.
2. У родовому відмінку множини виступає закінчення -ей: відомостей, відповідей, вістей, галузей, доповідей, областей, осей, тіней; ночей, подорожей.
3. У давальному відмінку множини виступає закінчення -ям (після шиплячого -ам): відповідям, вістям, осям, тіням; ночам, подорожам.
4. В орудному відмінку множини вживається закінчення -ями (після шиплячого -ами): відповідями, вістями, костями (кістьми), осями; ночами, подорожами.
5. У місцевому відмінку множини вживається закінчення -ях (після шиплячого -ах): у відповідях, у вістях, на осях, у тінях; по ночах, у подорожах.
§ 63. Відмінювання слова МАТИ
| Однина | Множина | |
| Н. | мат-и (рідко – мат-ір) | мат-ер-і |
| Р. | мат-ер-і | мат-ер-ів |
| Д. | мат-ер-і | мат-ер-ям |
| Зн. | мат-ір | мат-ер-ів |
| Ор. | мат-ір’-ю | мат-ер-ями |
| М. | ...мат-ер-і | ...мат-ер-ях |
| Кл. | мат-и | мат-ер-і |
IV відміна
Однина
1. У називному, знахідному та кличному відмінках однини іменники четвертої відміни мають закінчення -я (після шиплячого -а): галченя, голуб’я, гуся, дитя, ім’я, козеня, плем’я, коліща, курча, лоша.
2. У родовому відмінку однини вживаються форми на -ят-і (після шиплячого -ат-і) та -ен-і: галченяті, гусяті; дитяті, козеняті; курчаті, лошаті; імені, племені.
3. У давальному відмінку однини вживаються форми на -ят-і (після шиплячого -ат-і) та -ен-і: галченяті, гусяті; дитяті, козеняті; курчаті, лошаті; імені, племені.
4. В орудному відмінку однини вживається форма (без суфікса -ят, -ат) на -ям (після шиплячого -ам), а іменники із суфіксом -ен- мають паралельні форми на -ен-ем і -ям: галченям, гусям; дитям, козеням; курчам, лошам; іменем і ім’ям, племенем і плем’ям.
5. У місцевому відмінку однини вживаються форми на -ят-і (після шиплячого -ат-і) та -ен-і: на галченяті; на курчаті; в імені, у племені.
Множина
1. У називному та кличному відмінках множини іменники четвертої відміни мають форму на -ят-а (після шиплячого -ат-а) й -ен-а: гусята, телята;
курчата, лошата; імена, племена.
2. У родовому відмінку множини виступає нульове закінчення на -ят (після шиплячого -ат) і -ен: гусят, телят; курчат, лошат; імен, племен.
3. У давальному відмінку множини вживаємо форми на -ят-ам (після шиплячого -ат-ам) і -ен-ам: гусятам, телятам; курчатам, лошатам; іменам, племенам.
4. У знахідному відмінку множини іменники четвертої відміни мають форму, однакову з називним відмінком: коліщата; імена, племена; з родовим відмінком (для назв людей): дівчат, хлоп’ят; або обидві форми (для назв тварин): гусят і гусята; курчат і курчата, ягнят і ягнята.
5. В орудному відмінку множини вживаються форми на -ят-ами (після шиплячого -ат-ами) та -ен-ами: гусятами, ягнятами; курчатами, лошатами; іменами, племенами.
6. У місцевому відмінку множини вживається форма на -ят-ах (після шиплячого -ат-ах) і -ен-ах: на гусятах, на ягнятах; на курчатах, на лошатах; в іменах, у племенах.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 856; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!