Рівні управління, групи менеджерів
Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.
Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902 - 1979) називає три рівні управління:
- технічний;
- управлінський;
- інституційний.
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):
- керівники низової ланки (операційні управлінці);
- керівники середньої ланки;
- керівники вищої ланки.
У табл. 1.1 наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.
За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:
- виробничий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;
- фінансовий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;
- маркетинг - управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.
|
|
|
Таблиця 1.1. Характеристика рівнів управління
| Рівні управління | Представники рівнів управління | Функції представників рівнів управління |
| Інституційний рівень | Директор, заступники директора; президент, віце-президенти; ректор, проректори та ін. | Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації |
| Управлінський рівень | Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо | Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання |
| Технічний рівень | Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо | Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання |
Закони і закономірності менеджменту, система принципів менеджменту
Закон – внутрішній суттєвий зв’язок явищ, який зумовлює їх необхідний розвиток.
Закономірність – первинна стадія формулювання закону або частковий вияв його дії.
В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:
|
|
|
1. Закон відповідності організації системи зовнішньому середовищу. Цей закон відображає об’єктивний характер формування системи управління організацією відповідно до умов функціонування економіки країни. У зв’язку із становленням ринкових відносин в економіці України організація та управління підприємствами повинні ґрунтуватися на загальновизнаних у світі засадах менеджменту.
2. Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.
3. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва.
4. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.
|
|
|
5. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процедурах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.
6. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.
7. Закон безперервного удосконалення систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).
8. Закон еластичності систем. Еластичність організаційних структур менеджменту поліпшує виконання поставлених завдань. Цей закон вимагає в кожну структуру механізмів, пристроїв і чинників навколишнього середовища, які повинні допомагати передбачати зміни і реагувати на них.
Принципи менеджменту – основні правила, ідеї, норми поведінки, розроблені управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління виробничо-господарською і соціальною діяльністю організації.
На відміну від об’єктивних законів та закономірностей менеджменту принципи менеджменту формулюються суб’єктивно, але з урахуванням дії закономірностей та законів. Реальний механізм дії принципів менеджменту полягає у визнанні й дотриманні їх вимог суб’єктом управління при здійсненні впливу на об’єкт управління.
|
|
|
Сукупність принципів менеджменту класифікують на три групи: загальні, організаційні, локалізовані за зонами і напрямками управлінської діяльності.
Загальні принципи менеджменту:
- принцип наукової обґрунтованості практики менеджменту передбачає побудову систему менеджменту в кожному окремому випадку на основі попереднього наукового аналізу та володіння менеджерів теорією менеджменту;
- принцип економічності управління формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин;
- принцип цілеспрямованості. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань;
- принцип ієрархічності передбачає розташування управлінських засад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого;
- принцип динамічної рівноваги передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку;
- принцип урахування потреб та інтересів покликаний задовольнити потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.
Принципи, локалізовані за зонами і напрямами управлінської діяльності регулюють менеджмент факторів виробничого процесу: людських, матеріально-речових та фінансових відповідно до специфіки виробничо-господарської діяльності організації. Ці принципи конкретизуються у межах кожної системи менеджменту на основі предметної сфери діяльності господарюючого суб’єкта, рівня культури та загальної філософії організації.
Усі принципи менеджменту взаємопов’язані. Відмова від якогось із них недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1598; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!