Розділ ІІ. Проблеми регулювання корпоративних конфліктів в законодавстві України
Правові проблеми регулювання корпоративних конфліктів локальними нормативно-правовими актами.
Корпоративні норми мають регулювати насамперед відносини щодо виникнення, реалізації та припинення корпоративних прав. А це означає регулювання на рівні законів та підзаконних нормативно-правових актів, а також на локальному рівні. Замикати їх суто на внутрішньому характері неприпустимо.
Корпоративні норми складають певну правову єдність, унаслідок чого вони становлять комплексне утворення, що тяжіє до цивільного права. Порівняння понять понять «локальні» та «корпоративні» норми доводить необхідність відрізняти їх по суті, бо локальні — це ті, що діють в обмеженому колі осіб, а корпоративні — ті, що регулюють корпоративні відносини (причому на різних рівнях — на загальному і локальному). В роботі аналізуються локальні корпоративні норми, що містяться, відповідно, в локальних корпоративних актах.
Спростовується твердження про необов’язковість корпоративних, в тому числі локальних, норм та про те, що вони не забезпечуються нормами державного примусу, адже де б не містилися норми як певні правила поведінки, у разі їх порушення має застосовуватися певний порядок впливу на правопорушника та відповідним чином здійснюватися захист прав інших осіб.
Втім, існують і рекомендаційні норми, які містяться в актах, що не мають загальнообов’язкової сили, прикладом чого є Принципи корпоративного управління. Вказується на механізм запровадження необов’язкових норм, а саме: правила біржової торгівлі конкретних бірж встановлюють вимогу, аби кожна компанія, акції якої котуються на ній, встановила (прийняла) і розкрила кодекс (правила) ведення своїх справ та етики для директорів та посадовців відповідно до принципів корпоративного управління. Відмова від цього негативно впливає на можливість продажу акцій такої компанії на біржі; сайт кожної компанії, акції якої котуються на фондовій біржі, має включати інформацію про застосування нею кодексу/правил ведення справ та етики; компанії мають повідомляти про це ДКЦПФР.
|
|
|
Витоки локального регулювання лежать у площині приватного права, завдяки чому центр ваги зміщується з їх державного регулювання на нижчий рівень, локальний, більш наближений до суб’єктів цих відносин. Останні наділяються можливістю врегулювати відносини між собою як в договірному порядку, так і шляхом прийняття локальних корпоративних актів. При цьому зважується на три моменти, а саме: автономність, диспозитивність і дозвільність, які безпосередньо пов’язані з саморегулюванням.[20]
Локальне регулювання як форма саморегуляції — це регулювання, здійснюване власними силами і власними засобами: корпоративними механізмами, на наданих законом підставах, у межах повноважень/компетенції органів корпорацій через різні організаційно-правові форми безпосередньої і опосередкованої, прямої і непрямої участі учасників в управлінні.
|
|
|
Дозвільність локального регулювання полягає не в тому, що корпоративні норми приймаються остільки, оскільки вони допускаються законом, а в можливості їх прийняття у міру необхідності та якщо недоречність цього прямо не випливає із закону.
Локальні корпоративні акти приймаються для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації, запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей, для заповнення прогалин у законодавстві, внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій.
Порядок прийняття локальних корпоративних актів залежить передусім від волі корпорації, яка приймає корпоративну норму.
|
|
|
Корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші як локальні корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права. Як і в інших джерелах корпоративного права (законах та підзаконних нормативно-правових актах), у корпоративних актах містяться певні правові моделі та приписи, що мають нормативний характер. Другі не мають відношення до права. Вони є більшою частиною технічними або виробничими. Це стосується, наприклад, порядку доступу до експлуатації певного обладнання, певних приміщень, користування базами даних тощо. Цим вони відрізняються від схожих нормативних корпоративних актів, наприклад, про надання інформації акціонерам.[4]
В корпораціях приймаються не тільки локальні корпоративні, а й індивідуальні акти. Останні є результатом діяльності органів корпорації, зокрема щодо застосування локальних корпоративних актів. Отже, є підстави стверджувати про здійснення цими органами правозастосовної діяльності.
Таким чином, локальні корпоративні акти можна поділити на дві основні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Перші містять корпоративні норми, дія яких поширюється на певне коло осіб і які регламентують ті чи інші аспекти корпоративних відносин. Як правило, це пов’язано з деталізацією норм закону, обранням іншого варіанту поведінкової моделі, ніж це передбачено законом, тощо. Якщо йдеться про такий акт, як установчий документ, то він є загальним регулятором усіх корпоративних відносин у певній корпорації. Індивідуальні акти не регулюють відносини в корпорації, а через застосування норм закону та корпоративних нормативно-правових актів виступають підставою виникнення конкретних прав і обов’язків в учасників корпоративних відносин.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 445; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!