Правове визначення корпоративних конфліктів та способи їх вирішення

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 5Следующая ⇒

Видатний німецький юрист ХІХ століття Р. Ієринг правильно підмітив спосіб,завдяки якому людина може схиляти інших людей до сприяння її цілям. «Таким шляхом, –зазначав він, – служить для неї поєднання власної мети з чужим інтересом. На цій формулі ґрунтується все наше людське життя: держава, суспільство, торгівля і промисловий обіг». Але далеко не в усіх випадках інтереси різних осіб як учасників відповідних суспільних відносин вдається узгодити, підпорядкувати одній спільній меті. Зіткнення протилежних інтересів або конкуренція подібних інтересів зазвичай викликає так званий конфлікт інтересів.

Конфлікти – давнє явище, притаманне суспільству з найбільш ранніх стадій йогостановлення та розвитку; «невід’ємна частина буття людей»; саме з конфліктністю суспільного життя пов’язане нормативне регулювання та виникнення позитивного прав. Однак минуле століття продемонструвало стрімке зростання кількості найрізноманітніших конфліктів.У радянській науці проблемі конфліктів не приділялося належної уваги у зв’язку іззагальноприйнятою тоді теорією безконфліктності радянського суспільствахоча досліджувалися такі поняття, що використовуються в конфліктології, яксуперечності (лежать в основі будь-якого конфлікту), правопорушення (різновид конфлікту) та юридичні спори (трудові, цивільні, господарські та ін.), що є правовиммеханізмом розв’язання конфліктів.

«Вплив конфлікту на його учасників і соціальне оточення має подвійний,исуперечливий характер». Складність конфліктів як суспільного явища зумовлює виконання ними подвійного роду функцій, одні з яких можна віднести до позитивних або конструктивних (виявлення і розв’язання за допомогою конфліктів суперечностей між учасниками суспільних відносин; активізація суспільного життя; стимулювання інновацій та соціальних змін; сприяння у формуванні соціально необхідної поведінки тощо), інші – до негативних або деструктивних, оскільки виникнення та розвиток конфліктів часто- густо призводить до негативних наслідків – розколу соціальних груп або погіршення в них психологічного клімату, а в ряді випадків – погіршення індивідуальної діяльності суб’єктів конфлікту або закріплення соціальної пасивності особи.

За своєю природою корпоративні конфлікти є конфліктами економічними, тому що їх кінцева мета – це присвоєння учасниками конфлікту матеріальних благ, створених або пов’язаних з АТ (дивіденди, дохід від продажу цінних паперів товариства, використання майна і коштів АТ у силу контролю над ним тощо).

За способом вирішення корпоративні конфлікти є конфліктами правовими. Учасники конфліктів обґрунтовують свої права та обов’язки, юридичні і фактичні дії нормами права.

Корпоративні конфлікти – відноснонове поняття в сучасному українському правознавстві та законодавстві, поява якого зу мовлена широким використанням господарських організацій корпоративного типу, насамперед господарських товариств. Такі конфлікти виникають між суб'єктами корпоративних відносин, що зумовлює необхідність визначення змісту цих понять.

Корпоративні відносини виникають у результаті взаємодії інтересів (публічних і приватних) різних категорій учасників таких відносин: на етапі створення товариства – інтересів (зазвичай приватних) засновників, підписчиків на акції та третіх осіб, з якими засновники встановлюють відносини для реалізації положень укладеного між ними договору про створення товариства, а та кож публічних інтересів в особі уповноважених органів держави при здійсненні державної реєстрації товариства, проведенні відкритої підписки на акції, ліцензування, патентування тощо; в процесі функціонування товариства – інтересів товариства, що діє в особі його органів чи уповноважених на ведення справ товариства учасників та інтересів останніх, а також інте ресів кредиторів, облігаціонерів, найманих працівників, споживачів товариства, і публічних інтересів – суспільних, державних, регіональних; на етапі припинення товариства шляхом ліквідації або реорганізації – приватних інтересів (учасників, товариства, його правонаступників, кредиторів), публічних інтересів – щодо забезпечення товариством покриття заборгованості перед креди торами відповідно до встановленої законом черговості.[11]

У створенні господарського товариства, його функціонуванні, припиненні шляхом реорганізації чи ліквідації прямо або опосеред ковано беруть участь різні категорії (в тому числі вищезгадані) осіб з власними інтересами. Хоча останні можуть не збігатися, конкуру вати, однак це не означає відсутність у зазначених осіб спільних інтересів, що об'єднують їх як учасників корпоративних відносин.

На етапі створення засновників згуртовує спільна мета – виконання необхідних підготовчих дій щодо створення господарського товариства певних параметрів з метою отримання в подальшому прибутку від його діяльності, а також (у разі включення відповідних положень в установчий документ товариства відповідно до встановленого порядку) – і привілеїв за докладені зусилля по заснуванню товариства.

Однак на цьому етапі інтереси засновників можуть не збігатися з інтересами третіх осіб, у відносини з якими вони вступають, аби створити товариство. До таких осіб належать: підписчики акцій (при створенні відкрито го акціонерного товариства); банк, у якому відкривається раху нок для внесення коштів на сплату вкладів засновників та підписчиків; аудитор, який має перевірити фінансову спроможність юридичної особи засновника відкритого акціонерного товариства сплатити свій вклад; власник приміщення, що орен дується для проведення підписки та установчих зборів товари ства, а також інші особи.[15]

Найбільш складна система інтересів формується після державної реєстрації господарського товариства, якою завер шується його створення. В товаристві, так би мовити, під одним дахом змушені "уживатися" інтереси різних осіб, їх груп – за сновників, учасників, самого товариства, посадових осіб його органів (виконавчого, контрольного), найманих працівників. Не слід обминати й інтереси споживачів продукції (робіт, послуг), що виробляється товариством, кредиторів останнього, держави, територіальної громади за місцем знаходження товариства.

Названі особи (їх групи) можуть мати свої особливі інтереси, однак в одному вони зазвичай солідарні. Це стосується успішної діяльності товариства, що забезпечує учасникам останнього от римання високих та стабільних дивідендів, працівникам - заробітну плату і матеріальне заохочення їх праці, посадовим особам органів товариства – гідну оцінку їх професіоналізму, споживачам – якісну і за доступними цінами продукцію (роботи, послуги), кредиторам – своєчасне і повне погашення заборгова ності, державі та територіальній громаді – дотримання вимог природоохоронного, антимонопольного та іншого законодавства, стабільне надходження податків та інших обов'язкових пла тежів і як результат – отримання малозахищеними верствами населення (пенсіонерами, малозабезпеченими, багатодітними, інвалідами тощо) відповідних виплат з фондів, що формуються за рахунок зазначених платежів.[9]

Водночас згадані категорії осіб можуть мати свої особливі інтереси щодо товариства. Так, інтереси учасників на отриман ня високих дивідендів не завжди відповідають інтересам кредиторів товариства, заінтересованих у збільшенні його майнової бази, за рахунок якої задовольняються їх інтереси; спрямування прибутку на виплату дивідендів замість вкладення у виробництво не забезпечує вдосконалення, модернізації чи розширення виробництва і відповідно – поповнення майна товариства. Інтереси посадових осіб органів товариства щодо використання свого службового становища в товаристві у власних цілях суперечать корпоративним інтересам – як загальному (самого това риства), так і індивідуальним (основної маси учасників товари ства, зацікавлених в сумлінному виконанні зазначеними особа ми своїх посадових обов'язків – діяти в інтересах товариства та його учасників).

Численність суб'єктів корпоративних відносин, наявність у них не лише спільних, а й відмінних інтересів, що взаємодіють між собою, свідчить про певну систему інтересів, яка віддзерка лює зв'язки та залежності між ними (певну структуру інтересів). Ця система передбачає наявність стрижня, який забезпечує її функціонування як єдиного цілого.

Таким стрижнем є корпоративний інтерес (інтереси).

Перш ніж визначити природу цього інтересу, слід зупинитися на питанні пріоритету певних видів інтересів (приватних чи публічних) у господарському товаристві попри необхідність їх збалансованого врахування для забезпечення максимально корисного результату через співпрацю, взаємодію, взаємодопов нення цих інтересів.
Інтереси згаданих категорій осіб умовно можна поділити на приватні і публічні (хоч у чистому вигляді перші й другі зазви чай не існують, а їх забезпечення можливе лише за умови вста новлення та збереження балансу між ними). [3]

Приватними інтересами слід визнати інтереси самого господарського товариства як суб'єкта підприємницької діяльності (крім випадків його створення державою або територіальною громадою для задоволення певних суспільних потреб, що зумов лює підпорядкування його відповідній категорії публічних інтересів), інтереси окремих осіб (засновника, учасника/акціонера, посадової особи товариства, кредитора, найманого
працівника), їх груп (всіх або певної частини засновників, учасників/акціонерів, у тому числі кваліфікованої їх меншості), трудового колективу (колективу найманих працівників) товариства, кредиторів останнього (у разі їх об'єднання з певною метою, що може мати місце в процесі судового провадження у справі про визнання товариства банкрутом, у тому числі при застосу ванні судових процедур санації, мирової угоди.

До публічних інтересів належать: інтереси суспільства щодо встановлення та підтримання державою такого правопорядку в господарській сфері країни, за якого відбувалося б, з одного боку, стимулювання приватної ініціативи (інтересів) засновників (учасників), самих господарських товариств з метою задоволення потреб суспільства у певних товарах, роботах і послугах, а з іншого – забезпечували ся механізми протидії негативним проявам такої ініціативи та задоволенняприватних інтересів за рахунок ігнорування чи гру бого порушення законних інтересів інших осіб, їх соціумів; інтереси держави щодо виконання засновниками та товариством встановленого законом порядку дій при створенні та функціонуванні товариства, в тому числі проведення державної реєстрації товариства, сплата податків, інших обов'язкових платежів тощо; територіальної громади щодо дотримання товариством екологічної безпеки виробництва, сплати місцевих податків та зборів, забезпечення населення робочими місцями тощо;
потенційних облігаціонерів, акціонерів (підписчиків на акції), кредиторів товариства – щодо дотримання їх законних інтересів при розміщенні облігацій та акцій, виконанні товари ством своїх зобов'язань; найбільш незахищених категорій названих осіб, які вла сними силами не спроможні захистити свої інтереси (дрібні акціонери, залежні/дочірні підприємства).[22]

Питання пріоритету певної категорії інтересів (приватних чи публічних) в корпоративних відносинах є дискусійним. Одні дослідники (прихильники теорії власників акцій висловлюються на користь домінування приватних інтересів за сновників та учасників щодо створення та вирішення основних питань діяльності і долі товариства, включаючи його реорганізацію та ліквідацію. Справді, приватна ініціатива відіграє в цьому важливу роль, однак сама по собі без врахування публічних інтересів (насамперед споживачів щодо цінності для них результатів діяльності товариства – продукції, робіт, послуг) в кінцевому підсумку приречена на невдачу. В цих відно синах прямо або опосередковано присутні (віддзеркалені) не лише інтереси зазначених осіб (засновників, учасників), а й самого господарського товариства, яке діє через свої органи та по садових осіб (об'єднання капіталів) або через уповноважених учасників (персональні товариства), використовуючи працю найманих працівників, залучаючи кошти облігаціонерів, а також на договірних засадах майно, роботи, послуги третіх осіб.

Значну роль відіграють й інтереси держави як організатора господарського життя в країні, територіальної громади, в межах якої діє товариство, учасників економічної конкуренції тощо.

У господарських товариствах класичного типу зазвичай домінують спільні приватні інтереси колективу учасників або їх більшості, що, як правило, збігаються із загальним корпоратив ним інтересом; у господарських товариствах однієї особи – інтерес засновника товариства та його єдиного учасника. У разі ж, якщо при реалізації приватних інтересів засновників, учасників, самого товариства зачіпаються публічні інтереси, зазвичай діє пріоритет останніх. Так, товариство має підпорядковуватися нормам законодавства про захист економічної конкуренції, встановленому порядку випуску цінних паперів, вимог щодо врахування інтересів кредиторів під час зміни статутного фонду, реорганізації та ліквідації товариства та ін.][40

Приватні інтереси товариства на основний план виходять лише за умови дотримання ним усіх вимог законодавства щодо йогодіяльності і відповідно – здійснення ним діяльності з врахуванням публічних інтересів.

Питання пріоритету тієї чи іншої категорії інтересів слід розглядати з урахуванням видів правовідносин (внутрішніх, що виникають всередині товариства, чи зовнішніх, які складаються між товариством та іншими особами, не пов'язаними з товарист вом відносинами членства/участі), до складу яких (як елементи змісту) вони належать.
У зв'язку з тим, що господарські товариства в класичному їх варіанті, є організаціями корпоративного типу, в них домінує своєрідний інтерес, що, з одного боку, є віддзеркаленням інтересів всіх або більшості засновників та учасників товариства (груповим інтересом), а з іншого – інтересів однієї особи – товариства. Однак інтерес товариства не можна беззастережно ото тожнювати з інтересами його засновників та учасників. Товариство як суб'єкт господарювання зацікавлено в збільшенні своєї майнової бази, що необхідно для розширення виробництва, його модернізації, запровадження новітніх технологій тощо. Відтак інтересові товариства відповідатиме спрямування всього прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати по датків та зборів, на поповнення відповідних фондів.

Водночас учасники товариства можуть бути зацікавлені переважно у спрямуванні прибутку на виплату дивідендів. Зазначена обставина свідчить про необхідність розмежовувати інтереси учасників товариства і інтереси товариства як самостійного суб'єкта господарських правовідносин. Користуючись запровад женим ще римськими юристами поняттям корпорації як організації – юридичної особи, інтереси товариства можна іменувати загальнокорпоративними, як це пропонується Г. Л. Осокіною. Саме врахування цих інтересів гарантує ефективну діяльність господарського товариства. Однак принцип ведення справ товариства спрямований на забезпечення інтересів більшості (групових чи навіть інтересів окремого учас ника), оскільки рішення в об'єднаннях капіталів (АТ, ТОВ, ТДВ) приймаються зазвичай більшістю голосів (нею може володіти одна особа – власник контрольного пакету акцій або відповідної частки в статутному фонді това риства), а в персональних товариствах (ПТ, КТ) – уповноваже ними учасниками, які діють відповідно до положень засновницького договору та довіреності учасників, що делегували їм відповідні повноваження.[17]

Відмінність інтересів товариства (загальнокорпоративних) від інтересів його учасників (індивідуальнокорпоративних) зумовлює необхідність розв'язання питання вибору тієї чи іншої категорії інтересу у випадках їх колізії. Якщо при голосуванні на загальних зборах (в об'єднанні капіталів) чи веденні справ персонального товариства над всіма учасниками домінує колектив ний інтерес (більшості чи всіх учасників), то інакше стоїть питання у разі виконання посадовими особами органів товариства чи уповноваженими учасниками своїх повноважень: наявність вираженої в установленому порядку волі більшості (в установ чому документі товариства, рішеннях загальних зборів) покла дає на них обов'язок дотримуватися інтересів більшості навіть у разі несприятливих наслідків для товариства; в протилежному випадку (за відсутності зафіксованої у відповідній формі волі більшості) визначальними мають бути інтереси товариства (загальнокорпоративні інтереси).

Проблема співвідношення загального та індивідуального корпоративних інтересів, якщо носієм останнього (індивідуаль ного) є власник контрольного пакету акцій або відповідної част ки в статутному фонді товариства об'єднання капіталів, постає у разі завдання шкоди товариству впливом такого акціонера (учасника) в процесі реалізації ним права на участь в управлінні товариством. Вирішальний вплив такої особи на товариство (за вдяки більшості голосів у загальних зборах і відповідно – мож ливості формувати з своїх представників чи прихильників ви конавчий та контрольні органи) дозволяє цілком легальним шляхом ігнорувати інтереси решти акціонерів (учасників) і самого товариства, що не відповідає інтересам суспільства, зацікавленого в цивілізованих правилах господарювання. Віддзеркаленням цих інтересів (суспільних) є зафіксоване в ч. 4 ст. 13 Конституції України положення щодо забезпечення державою соціальної спрямованості вітчизняної економіки. Вирішення цієї проблеми можливе лише у разі застосування комплексу правових засобів (покладення на особу – фізичну або юридичну, яка контролює товариство, обов'язку відшкоду вання заподіяних з її вини товариству збитків, а також субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства у разі визнання останнього банкрутом з вини контролюючого учасника; запровадження низки прав учасника товариства, що вперше були започатковані правом США: право на незгоду, право на подання непрямих позовів, право на подання колективних позовів.

У зовнішніх відносинах інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами третіх осіб. При цьому домінує законний інте рес, що зазвичай відповідає публічним інтересам (щодо дотри мання встановленого державою правопорядку у сфері господа рювання). У випадках наявності законних інтересів у обох учас ників правовідносин – товариства і третьої особи (що може ма ти місце, скажімо, у разі їх участі в торгах чи конкурсі), домінуючим є інтерес іншого учасника відносин, з ініціативи якого вони виникли (організатора торгів/конкурсу).[16]

У соціумах (соціальних групах різного рівня – від суспільства до маленьких його осередків, до яких належать гос подарські товариства) діє пріоритет інтересів більшості, на що свого часу вказував Рудольф фон Ієринг. Саме це забезпечує консолідацію певної соціальної групи і формування її інтересу якцілісного утворення (соціальної сис теми).

Відтак ієрархія інтересів у процесі створення, функціонування та припинення діяльності господарських товариств матиме такий вигляд:

- на першому місці – сформовані з урахуванням найбільш типових інтересів різних соціальних груп публічні інтереси (насамперед, щодо дотримання встановленого державою порядку створення, функціонування та припинення діяльності господарських овариств як суб'єктів господарських відносин);

- на другому місці – приватні колективні (групові) інтереси (колективу учасників товариства, їх більшості), що значною мірою віддзеркалюється в загальнокорпоративному інтересі;

- на третьому – приватні інтереси окремих учасників корпоративних відносин (індивідуальні корпоративні інтереси).

Слід, однак, зазначити, що ця схема значною мірою умовна, з нею можна погодитися з деяким застереженнями, оскільки: а) публічні інтереси значною мірою віддзеркалюють типові приватні (групові, особисті) інтереси учасників корпоративних відносин, а приватні – інтереси більшості (групи, суспільства, держави, територіальної громади); б) в ряді випадків збігаються різні категорії інтересів: колективні (колективу учасників това риства) з інтересами самого товариства; публічні (щодо захисту інтересів підписчиків на акції, дрібних акціонерів, потенційних кредиторів) з груповими – інтересами меншості товариства та особистими – інтересами окремих дрібних акціонерів; в) у разі колізії законних інтересів з незаконними останні мають відкида тися як такі, що не мають правового захисту.

Господарське товариство – це складна соціальна система з ба гатьма елементами, підсистемами, однією з яких (і, на наш по гляд, вирішальною) є підсистема інтересів. Носіями останніх є учасники (безпосередні та опосередковані) не лише самої систе ми господарського товариства з притаманними їм різними рольовими функціями (засновники, учасники, акціонери, посадові особи, наймані працівники, облігаціонери), а й учасники (представники), елементи, системи і підсистеми оточуючого товариство середовища (кредитори, контрагенти, споживачі, органи господарського управління та контролю, державно організоване суспільство і навіть міжнародна економічна система).

Збалансоване врахування всіх видів інтересів, хоч і є вирішальною умо вою оптимальності системи господарського товариства, однак не спроможне подолати всі неузгодженості між цими інтереса ми, навіть шляхом численних компромісів. Відтак конфлікти в господарському товаристві, як і в будь якій соціальній системі, – звичайне явище, що може не лише спонукати до вдосконален ня діяльності товариства (якщо їх вчасно виявляти, аналізувати та вживати відповідних заходів щодо усунення причин нега раздів), але й вплинути деструктивно на систему товариства, йо го зв'язки з оточуючим середовищем (у разі незастосування попереджувальних та дестабілізуючих конфлікти заходів).[14]

Значна кількість конфліктів у сфері господарювання пов'язана з найбільш численними представниками організацій ринко вого типу – господарськими товариствами, від ефективності діяльності яких значною мірою залежить стан вітчизняної еко номіки. На відміну від традиційних для планово розподільчої економіки державних унітарних підприємств, що діяли в державних інтересах, господарські товариства створюються та функціонують в інтересах різних категорій осіб і, насамперед, їх засновників і учасників, що вступають у корпоративні відноси ни нерідко з різними цілями, в процесі досягнення яких існує значна ймовірність виникнення корпоративних конфліктів, про що свідчать численні випадки ошукування передплатників акцій, дрібних акціонерів, кредиторів, довірителів тощо з боку несумлінних засновників, посадових осіб господарських організацій типу МММ в Москві чи акціонерного товариства "Меркурій" в Києві, а також більшості створених по всій Україні в середині 90-х років минулого століття довірчих товариств. За значена обставина обумовлює дослідження природи подібних конфліктів з метою напрацювання засобів щодо їх попереджен ня та розв'язання, а також управління ними з метою зменшення негативних наслідків та використання позитивних рис подібних конфліктів.

Конфлікти можуть виникати між учасниками різних правовідносин – трудових, цивільних, процесуальних, господарських та ін. Нерідко вони виникають поза правовою сферою, але набувають юридичного забарвлення в результаті застосування правових механізмів їх розв'язання. Юридизація неправових конфліктів правознавцями розглядається навіть як гарантія цивілізованого (без застосування сили, обману тощо)їх розв'язання.

У господарських правовідносинах конфлікти мають особли ве забарвлення, оскільки їх перебіг істотно може відбиватися, з одного боку, на стані економіки країни в цілому, а з іншого – зачіпати інтереси окремих учасників господарських правовідно син або їх груп.[23]

Конфлікти інтересів часто-густо трапляються і між самими учасниками товариства, їх групами. Найчастіше такі конфлікти виникають між більшістю та меншістю учасників через різні можливості впливу на товариство та реалізації своїх інтересів, особливої гостроти набуваючи в акціонерному товаристві через велику кількість акціонерів з різним ступенем впливу на прийняття загальними зборами (а відтак – й іншими органами, що формуються зборами) юридично значущих рішень. До більшості може належати навіть один акціонер – власник кон трольного пакету акцій завдяки діючим в АТ принципам: голосування на загальних зборах (одна акція – один голос), визнан ня зборів повноважними за присутності акціонерів, що володіють більшістю (понад 60%) голосів, прийняття рішень за гальними зборами (простою чи кваліфікованою більшістю голосів присутніх акціонерів).

За відсутності в законодавстві універсальних (а не лише щодо контролюючого підприємства) положень про субсидіарну відповідальність власника контрольного пакета акцій (відповідної частки в статутному фонді) у разі завдання товари ству шкоди через прийняття під його впливом неефективних або навіть шкідливих для товариства рішень конфлікти між більшістю і меншістю можуть зумовити у кризові явища в економіці і соціально політичному житті країни, як це мало місце в Албанії. Про соціальну відповідальність у сфері вітчизняного підприємництва як ознаки цивілізованості ринкової економіки поки що можна говорити як про бажане майбуття, а не про реальну дійсність. [20]

Дрібні ж акціонери українським законодавцем позбавлені реальних шансів впливати на діяльність товари ства, у тому числі подавати в інтересах товариства позови, що в літературі іменуються по різному: непрямі чи похідні позови різновид корпоративних позовів. Лише об'єднавшись з собі подібними з метою утворення кваліфікованої меншості, дрібні акціонери отримують права меншості: вносити до порядку ден ного загальних зборів пропозиції, що мають обов'язково враховуватися; вимагати проведення позачергових ревізій; контролю вати реєстрацію акціонерів (їх представників), що прибули для участі в загальних зборах; вимагати у правління скликання поза чергових загальних зборів товариства, а якщо така вимога не виконана протягом встановленого законом терміну – самим скли кати такі збори. Подібні ситуації свідчать про конфлікт між посадовими особами та акціонерами, що сформували меншість і змушені докладати відповідних майнових та організаційних зусиль для захисту своїх інтересів.

Відтак на практиці правами меншості користуються зазвичай власники крупних пакетів акцій, а дрібним акціонерам бракує організованості через особисті конфлікти (треба об'єднатися з собі подібними і скликати загальні збори, але не хочеться мати клопоту), що ускладнюється розпоро шеністю акціонерів, наявністю у частини з них подвійного стату су (акціонер посадова особа товариства чи акціонер працівник товариства) тощо.

Недарма традиційна для будь якої соціальної системи, в тому числі господарського товариства, проблема конфлікту особливої актуальності набула з появою акціонерних товариств. Численні зловживання з боку засновників, що нерідко започатковували АТ для нагромадження та використання капіталу у власних інтересах всупереч сподіванням численних підписчиків акцій отримати від цього обіцяні високі дивіденди, були характерни ми для акціонерної справи з самих ранніх етапів її розвитку в більшості країн світу.

Злободенність зазначеної проблеми в Україні та інших країнах перехідної економіки зумовлена численними конфліктами, що виникають у господарських товариствах через недо статню увагу законодавця до вдосконалення правового стано вища і самих товариств, і їх учасників, а також до запроваджен ня нових правових механізмів, спрямованих на збалансування інтересів більшості і меншості в товаристві (включаючи й дрібних акціонерів, учасників з незначною за розміром част кою), запобігання корпоративним конфліктам та їх розв'язання.

Нагромаджений значний вітчизняний досвід (в більшості, на жаль, негативний, що також можна використати для попередження в майбутньому подібних помилок і прорахунків) регулювання корпоративних відносин, врахування зарубіжного досвіду з використанням системного, евристичного підходів, процесного аналізу дозволить віднайти (обрати) оптимальні шляхи регулювання цих відносин.Конфлікти, що виникають у системі господарського товари ства, попри їх різноманітність, мають спільні риси, а саме: вини кають між учасниками корпоративних відносин – носіями кор поративних інтересів, що дозволяє говорити про особливий їх різновид – корпоративні конфлікти. [22]

Несхвальне ставлення до проблеми конфліктів за планово розподільчої економіки, новизна корпоративних відносин та зу мовлений цим досить скромний (порівняно з країнами тра диційно розвинених ринкових відносин) досвід їх правового ре гулювання пояснюють відсутність комплексних правових досліджень цієї проблеми на теренах СНД, хоч окремі питання, пов'язані з розв'язанням спірних ситуацій всередині або за уча стю господарських товариств, розглядалися авторами, що спеціалізуються на дослідженні корпоративних відносин в акціонерних товариствах або правовому становищі господарсь ких організацій корпоративного типу.У деяких працях вітчизняних авторів, які в основному керу ються зарубіжним (американським, зокрема) та міжнародним досвідом, а також в розроблених з урахуван ням цього досвіду Принципах корпоративного управління навіть дається визначення корпоративного конфлікту, сфера виникнення якого, однак, обмежується лише акціонер ним товариством, а його суб'єктний склад – акціонерами та по садовими особами такого товариства. З подібним вузьким поняттям корпоративного конфлікту важко погодитися, навіть з урахуванням особливого значення акціонерної форми господарювання. Корпоративним (у широ Українське комерційне право68 №7, 2006 країнське комерційне право №7, 2006 69бькому розумінні) слід визнати конфлікт, що виникає між учасни ками корпоративних відносин і безпосередньо пов'язаний з корпоративними інтересами.

Складовими корпоративного конфлікту в системі господарського товариства є:його суб'єкти (учасники корпоративних відносин) – носії загальнокорпоративних або індивідуальнокорпоративних інтересів;об'єкт – те благо, на досягнення якого спрямовані інтереси суб'єктів конфлікту. Ним може бути як матеріальне (майно товариства, його прибуток, в тому числі у формі дивідендів), так і нематеріальне благо (участь в управлінні справами товариства, забезпечення контролю за діяльністю товариства, використання можливостей товариства – до говірних зв'язків, інсайдерської інформації тощо); причини конфлікту (ті обставини, що викликали появу конфліктної ситуації).

Ними можуть бути:

- порушення одним учасником корпоративних відносин прав та законних інтересів іншого учасника (учасників);

- неналежне регулювання корпоративних відносин на законодавчому та/або локальному рівні, в результаті чого виникає колізія прав, законних інтересів та/або обов'язків різних учасників корпоративних відносин (включаючи колізію між загальним корпоративним інтересом та індивідуальним) чи прогалина в правовому регулюванні (відсутність чи недосконалість правових механізмів попередження та розв'язання корпоративних конфліктів), а також правовий нігілізм, низький рівень виконавської дисципліни в системі товариства, помилкове уявлення про обов'язки поса дової особи тощо;правові наслідки, що породжуються конфліктом.

Зазвичай це порушення (або загроза порушення) прав та законних інтересів учасника/учасників конфлікту та/або публічних інтересів.

Негативні наслідки корпоративних конфліктів можуть проявлятися також у зменшенні майнової бази то вариства (як результат сплати ним штрафних санкцій за порушення посадовою особою чи працівником товариства покладених на неї/нього обов'язків щодо забезпечення на лежного виконання договірних зобов'язань, платіжної дис ципліни у сфері оподаткування, дотримання пожежної, санітарної, екологічної безпеки виробництва тощо або як результат укладення товариством угоди на користь його учасника, посадової особи товариства чи пов'язаних з ними осіб з ігноруванням загального корпоративного інтересу та індивідуальних корпоративних інтересів його учасників).

Отже, корпоративним конфліктом слід визнати будь який конфлікт, що виникає між учасниками корпоративних відносин, спричиняючи для них (котрогось з учасників відносин) негативні наслідки або створюючи реальну загрозу їх настання, в тому числі порушення їх прав та законних інтересів (включаючи корпоративні інтереси), або створюючи загрозу такого порушення.

Конфлікт між учасниками корпоративних відносин може відіграти і позитивну роль: виявити прогалини в регулюванні корпоративних відносин та усунути ці прогалини шляхом прийяття відповідного локального (корпоративного) нормативного акта чи внесенням відповідних доповнень в установчий та/або внутрішні документи товариства; спонукати прийняття відповідних рішень (щодо виключення учасника, який через грубе порушення своїх обов'язків створює конфліктні ситуації; щодо переобрання складу виборних органів товариства; щодо відшкодування товариству збитків, завданих в результаті пору шення учасниками конфлікту своїх корпоративних обов'язків та ін.).

Однак позитивні риси такого конфлікту часто густо поєднуються з негативними наслідками, що зумовлює не обхідність припинення конфліктної ситуації.

Припинення корпоративного конфлікту може відбутися в результаті

- відновлення порушеного права чи законного інтересу однієї зі сторін конфлікту( шляхом, відмови іншого суб'єкта конфлікту від своїх домагань, або ж втручання чи ви користання третьої особи, що виконує роль арбітра; до сягнення компромісу між суб'єктами конфлікту);

- - відкладення розв'язання конфлікту на певний термін або до настання певних подій (наприклад, до винесення за гальними зборами товариства рішення щодо питання, від якого тієї чи іншою мірою залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючи її розв'язання);

- припинення конфлікту через усунення його причини (що може мати місце, наприклад, у разі прийняття локального документа про порядок розгляду заяв учасників товарист ва, якщо спір виник через відсутність такого документа, в тому числі недотримання, на думку одного з суб'єктів конфлікту, строків розгляду заяв у товаристві).

Особливу роль у розв'язанні корпоративних конфліктів відіграють правові процедури: оформлені у формі відповідної угоди домовленості учасників конфлікту (мирова угода, внесення відповідних зміну засновницький договір персонального товариства про зміну схеми управління його справами тощо);розгляд корпоративних конфліктів відповідними органами господарського товариства (загальними зборами учасників, виконавчим органом, наглядовою радою – в акціонерному товаристві, а в окремих випадках – ревізійною комісією);арбітрування, для чого в господарському товаристві зі значною кількістю учасників доцільно створити спеціальну арбітражну комісію ("внутрішній" третейський суд), передбачивши у відповідному внутрішньому документів товариства (Положенні про арбітражну комісію) можливість для учасників конфлікту обрання арбітрів;розв'язання конфлікту компетентними державними орга нами в межах наданих їм повноважень (наприклад, у разі виявлення порушень, пов'язаних з емісією та обігом акцій Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку не лише має право, але й зобов'язана втрутитися в конфлікт і розв'язати його в установленому порядку);судові процедури, передбачені чинним законодавством, які застосовуються у разі неефективності вищезгаданих про цедур за ініціативою хоча б одного з учасників конфлікту за умови, що подібний спір може бути предметом судового розгляду.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 497; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!