Сучасні богословські концепції поєднання релігії та політики



Взаємодія релігії і політики покликала до життя певну і богословську (та білярелігійну), і політичну літературу на цю тему. Практично кожна Церква

Хайдегер М. Время и бытиё. Статьи и выступления. - М., 1993.- С. 42.


594


Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


(релігійний напрям) має тією чи іншою мірою розроблене соціальне вчення, в якому проглядаються погляди Церкви на різні сторони суспільного життя -політику, економіку тощо. В більшості конфесій розроблене своє соціальне вчення, в якому визначене ставлення релігійного напрямку до суспільного ладу, держави, власності, сім'ї та ін. Воно є додатковим засобом надання соціальному життю віруючого релігійного змісту, обґрунтування пріоритету релігійного над нерелігійним. Із зміною характеру суспільного буття відбувалися зміни й соціального вчення Церкви, оскільки Церква, як це відображено в одному з послань папи римського, "повинна сприймати соціальну вістку Євангелія не як теорію, але, перш за все, як основу і керівництво до дії-".1

Під впливом нових реалій життя більшість Церков (релігійних напрямів) наповнюють новим змістом значну частину релігійних понять, корегують вчення про неповноцінність жінки, про земну діяльність людини як прояв чогось "сатанинського". Так, отці християнської Церкви різко розділяли світ на створений (матеріальний) і духовний. Все, що пов'язане з релігією, Богом, вважалося добрим, чистим, а все, що створене людьми, - злим, гріховним. Зокрема в Івана Дамаскіна творіння Божого промислу постає благородним, а людина, хоч і вона є таким, сама творить за власною волею чи слухаючись диявола, а відтак "нерозумна хіть стала в ній панувати над розумною душею".2 У зв'язку з цим, за твердженням Тертуліана, основу відкриттям, винаходам, мистецтву сформували злі духи.3 Для коректування та нового витлумачення цих і подібних суджень в православ'ї нині розвивається такий напрям, як соціальне богослов'я. З'являються також нові сфери богословської думки. Так, в соціальне вчення Церков включаються проблеми екології, демографії, війни і миру тощо.

Порівняно з іншими Церквами, найкраще розвинута соціальна доктрина у католицької церкви, яка різними енцикліками-посланнями та іншими документами римських первосвящеників оперативно відгукується на виклики часу, враховує нові обставини буття людства і прогнозує можливий хід та наслідки його розвитку. До того ж, незмінність основ вчення, що витікають із Святого Письма і всього того, що Церква вважає своїм божественним Об'явленням, "уживається із постійним і неперервним його оновленням". Так, індустріалізація, технологічний бум кінця XIX ст. і пов'язане з цим зростання незахищеності робітників від наслідків таких змін (погіршення умов життя, соціального захисту, ріст інтенсивності праці та безробіття, нові соціальні протиріччя і конфлікти тощо) викликали до публікації у 1891 р. енцикліки папи Лева XIII "Нові справи" ("Rerum Novarum"). В цьому посланні папа піднімає ряд принципових питань, які прямо чи дотично пов'язані з політичним устроєм

Іван Павло 11. Століття.- Глава VI.- Пункт 57.

Дамаскин И. Точное изложение православной веры.-М, 1992-С. 42. 'Тертуллиан. Творения.-Т. 2.-Ч. 16.-К., 1912.-С. 187-192.


Тема 21. Політологія релігії


595


суспільства, вирішенням нових протиріч між робітниками та роботодавцями. Зокрема енцикліка відстоює право приватної власності, але наголошує на відповідальності перед Богом кожного, хто використовує майно, оскільки земні блага мають всезагальне призначення. Папа закликає також "більш рівномірно розподіляти власність", зобов'язує державні структури забезпечувати громадян мінімальною зарплатою, відмовлятися від "політики насильства", заохочує робітників відстоювати свої права, створювати робітничі, професійні спілки тощо.

Важливими віхами у розвитку соціального вчення католицької церкви стали рішення II Ватиканського собору (1963-65 pp.), енцикліки папи Івана Павла II. Серед останніх відзначимо: "Займаючись працею" ("Laborem eks zerzem") (1981 p.), яка присвячена проблемам людської праці, "Турбота про соціальну дійсність" ("Solliciotudo rei socialis") (1987 р.), в якій розглянуті сучасні проблеми розвитку людини і народів, "Століття" "Centecimus annus" (1991 p.), що була видана на честь століття появи енцикліки "Нові справи" ("Rerum Novarum") і в якій папа аналізує "нове", що з'явилося у суспільстві наприкінці 80 - початку 90-х років XX століття, зокрема зміни у Східній Європі, проблеми посткомуністичних суспільств, бачення Церквою ролі держави у сфері культури, економіки, вільного розвитку особистості.

Нові реалії XX століття спричинили виникнення великої кількості ідей, метою яких було ввести в орбіту християнства уявлення про людину як суб'єкт суспільно-політичної діяльності. Напрямками цієї своєрідної "політичної теології-" можна назвати сформовані в середині й у другій половині XX ст. "теологію політики", "теологію миру", "теологію надії", "теологію революції"", "теологію визволення", "жіночу теологію" та ін., авторами яких були часто різні за поглядами мислителі - від прихильників поміркованого реформізму до ліворадикалів.

Всі ці теологічні системи виникли як реакція на протиріччя та кризові явища певних сфер сучасного суспільства, що розглядають людину насамперед як політичну сутність, яка здійснює своє призначення у суспільних відносинах. Способом реалізації християнської віри для індивіду постає його безпосередня участь в суспільно-перетворюючій діяльності. Саме під цим кутом зору переосмислюються основні поняття віровчення християнства, зокрема про спасіння і гріх, любов і милосердя та ін. Вони одержують певний політичний відтінок. Політична теологія претендує на вираження інтересів не окремих суспільних груп, класів, а всього людства, всіляко доводить, що християнство не є довічним союзником несправедливих політичних систем і суспільних структур. Термін "політична теологія", у його вузькому значенні, часто ототожнюють із "теологією політики", яка сформувалася у 40-70-х pp. XX ст. У католицизмі головним ідеологом цього напрямку був Й.Метц, а в протестантизмі - Є.Зеллє. Теологія політики є своєрідною реакцією на


596                                 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

секуляризацію політичної сфери суспільства. Вона виступає проти нейтралітету релігії у відношенні до політики. На думку адептів цього вчення, християнство, будучи за своїм єством явищем аполітичним (Богу - Богове, кесарю - кесареве), все ж не може стояти осторонь політичної сфери, розглядаючи останню як об'єкт постійної критики, якесь опозиційне щодо себе явище.

Не маючи змоги охарактеризувати всі напрями політичної теології, зупинимося на основних із них. Наприкінці 60-х pp. XX ст. в країнах Латинської Америки (Бразилія, Перу, Нікарагуа та ін.), а пізніше і в Африці, Азії і навіть в Європі, набула поширення "теологія звільнення",головною ідеєю якої було проголошення, поряд із "духовно-спасительною", "політико-соціальної" місії Церкви. Під звільненням теологи Г.Гутьєрс (Перу), П.Річард (Чілі), Л.Бофф (Бразилія), Е.Дюссель (Аргентина) та ін. розуміли ліквідацію колоніального гніту, боротьбу за інтереси знедолених. Пошук шляхів встановлення Царства Божого на землі спонукав ідеологів "теології звільнення" підвести під своє вчення не лише християнську основу, а й задіяти у ньому ряд марксистських положень, зокрема про класи і класову боротьбу, про революцію, економічні і політичні принципи критики капіталізму тощо. Тим самим християнська віра ставилася в історичний контекст, а соціальний протест одержував релігійно-ідеологічне обґрунтування.

Водночас "звільнення" означає і "звільнення від гріха" - кінцевої причини недосконалості світу. Відтак боротьба за звільнення від соціального пригнічення і навіть революція постають необхідною, але недостатньою умовою для здійснення заповіді християнської любові. Наступним кроком має бути подолання внутрішнього гріха, тобто внутрішнє звільнення. У 1984 р. ці та інші ідеї стали об'єктом різкої критики Ватикану за привнесення в християнське, вчення марксизму і активну участь священнослужителів у політичній діяльності. Але вже в 1986 р. в інструкції "Про християнську свободу і визволення" офіційний Ватикан зробив спробу інтегрувати "теологію звільнення" із своєю традиційною соціальною доктриною.

Не менш цікавою з точки зору поєднання релігії і політики є "теологія революції-",яка зародилася в 60-х pp. XX століття в країнах Латинської Америки і Європи серед представників протестантизму (Г.Кокс, Ю.Мольтман, Х.Гольвітцер, Х-Д. Вендланд та ін.) та католицизму (У.Асман, Р.Бланкор та ін.). Основним покликанням "теології революції"" було дати християнству обґрунтування правомірності участі віруючих-християн у революційній боротьбі проти такого суспільного устрою, який не відповідає євангельським настановам рівності і справедливості, не відповідає християнському моральному ідеалу. Поняття "революція" тут має специфічне витлумачення. Ця подія розглядається як чудо, наслідок втручання в розвиток суспільства трансцендентних сил, внутрішнє переродження людини і звільнення її від гріха.

"Біполярна" концепція Бога (перетворення буття через людську


Тема 21. Політологія релігії


597


діяльність) знайшла своє вираження і в "теології миру". Тільки тут об'єктом людської діяльності постають не суспільні відносини чи політичний лад, а "земне навкілля" - збереження миру на землі, охорона навколишнього середовища, мирне дослідження космосу, океану і т.ін. Відзначимо принагідно, що погляд на проблеми війни і миру у католицьких і протестантських богословів мав значну еволюцію. Ці конфесії, свого часу не уникнули участі у "холодній війні" і навіть допускали можливість локальної атомної війни, яка, на їх погляд, необхідна для захисту віри й особистості від "комуністичної чуми".1 Однак осмислення масштабів загрози зброї масового знищення, розуміння того, що переможців у ядерній війні не буде, спонукали більшість католицьких єпископів виступити за ліквідацію ядерних та термоядерних арсеналів. Зародилася "теологія миру" в 60-х pp. XX ст. Біля її витоків стояли протестантські (Х.Плеснер) та католицькі (В.Панненберг) теологи. Нині у Ватикані навіть створено спеціальну комісію "Справедливість і мир", яка займається проблемами відвернення ядерної катастрофи.

Великою соціальною надією виступає християнство у "теології надії"",яка була розроблена у 60-70-х pp. XX ст. протестантськими теоретиками (Ю.Мольтман, Ф.Чайд та інші). Християнська надія - це не пасивне очікування майбутнього, а активна діяльність, спрямована на оновлення суспільства, впровадження в життя євангельських принципів та ідеалів. Соціальний ідеал "теології надії-" - Царство Боже.

Більшість піднятих вище проблем, особливо ставлення до нових суспільно-політичних рухів, проблем війни і миру, екології й виживання людства взагалі не так активно, як, скажімо, в католицизмі і протестантизмі, але розробляються і в інших релігійних напрямках, зокрема в православ'ї, суннізмі, шиїзмі, деяких школах буддизму та ін. В православ'ї розробляється концепція контекстуальності (чутливості) богослов'я до всього, що відбувається в світі. Згідно неї, наслідком контекстуальності є пристосування "форм служіння до соціального оточення, до суспільного оточення, до прийнятих норм у суспільстві чи державі". Це служіння світові, на думку православних богословів, можливе на двох рівнях - мікродияконії (зусилля, направлені на самовдосконалення віруючого і його сім'ї) та макродияконії (політичної дияконії) - служіння світові і людському суспільству задля збереження миру.2 Є й такі церкви, зокрема, УПЦ Київського патріархату, яка в своїй діяльності декларує необхідність об'єднання держави та церкви.

Питання співвідношення політики і релігії є предметом розгляду Всесвітньої ради церков, Конференції європейських церков, Християнської

Див.: Католицький кодекс міжнародної моралі. - 1948.

Заболотский Н.А. Диакония и социальная ответственность Церкви // Журнал Московской Патриархии.-1979.- № 8.- С.61-62


598


Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


мирної конференції, Ліги ісламського світу, Всесвітньої ісламської конференції, Організації ісламської конференції (в ісламі навіть введена спеціальна практика модернізації шаріату - іджтіхад), Всесвітнього братства буддистів та інших міжнародних та регіональних релігійних інституцій.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 230; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ