Структурний рівень взаємовпливу релігії і політики



Цей рівень взаємодії визначається приблизно однаковою структурою релігії (релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації) та політики (політична свідомість, політична діяльність, політичні відносини та політичні організації), що, за умови одних і тих же носіїв цих форм суспільної свідомості, не можуть не накладатися.

Кожний із елементів релігійного комплексу теж структурується. Так, релігійна свідомість має два рівні - теоретичний (концептуальний зміст релігії) та повсякденний, буденний. Найбільший вплив на формування та розвиток політики має саме теоретичний рівень релігії, який формується насамперед на основі текстів Святого Письма (Веди, Трипітака, Авеста, Біблія, Коран тощо), Святого Переказу (твори отців християнської церкви, Сунна тощо), загальновизнаних книг віроповчального характеру. Теоретична релігійність є основою не лише богословських, а й майже всіх розгорнутих філософських, етичних і соціально-політичних вчень. Відтак цей рівень релігійної свідомості завжди мав прямий вплив на формування чи обгрунтування певних політичних устроїв, певних суспільних відносин, пов'язаних з проблемою публічної влади. Зі свого боку інститути публічної влади, поряд з релігійними інституціями, стверджували сформовані стереотипи свідомості та поведінки на буденному рівні реально функціонуючої свідомості віруючих.

Не менш важливу роль у політичному житті суспільства відіграє релігійна діяльність індивідів, яка поділяється на позакультову і культову. Віруюча людина у своїй позакультовій релігійній діяльності на теоретичному (розробка, систематизація та інтерпретація ідей, пов'язаних з релігією і т.ін.) та практичному (пропаганда релігійних поглядів, місіонерська робота тощо) рівнях може впливати на хід політичного життя суспільства, виконуючи політичні замовлення владних структур або ж критикуючи останніх на основі релігійних доктрин. Значно менше можливостей впливати чи бути під впливом політики має культова діяльність індивідів. Проте ці впливи повністю не виключаються. В історії практично всіх релігійних напрямів відомі випадки відлучень від церкви чи секти, продиктовані перш за все політичними мотивами (наприклад, в Україні - Іван Мазепа, митрополит Філарет (Денисенко). Окрім релігійної, виокремлюється також і нерелігійна діяльність віруючих, яку можна поділити на політичну, культурну, наукову та інші форми.

У відповідності з релігійною свідомістю, завдяки релігійній діяльності, реалізуються та існують певні релігійні відносини. Вони теж поділяються на позакультові та культові. Хоча обидві форми цих відносин важливі для політичного розвитку суспільства, але найбільший вплив на нього все ж


Тема 21. Політологія релігії


583


мають позакультові релігійні відносини, які актуалізуються позакультовою релігійною діяльністю (відносини субординації, учителя й учнів, обмін думками і враженнями тощо). Політика не може нехтувати релігійними відносинами, оскільки їх носіями можуть бути цілі народи, етноси, суспільні групи чи індивіди. Тому ці відносини можуть мати толерантний чи нетолерантний характер, або ж бути нейтральними, що може суттєво впливати на функціонування політичних інституцій в суспільстві. Важливим для політики є форми чи способи фіксації та опосередкування релігійних відносин. Політичні лідери часто використовують існуючі і прийнятні в певному суспільстві персоніфіковані чи ідеалізовані способи фіксації релігійних взаємозв'язків, задля підвищення свого авторитету, підкреслення своєї винятковості і навіть харизми (культи імператора - в Японії та Китаї, фараона - в Єгипті, культи тиранів тощо). Історія знає також непоодинокі випадки використання становища клірика або ж висунення за цією ознакою індивіда чи групи осіб на вищі політичні посади.

Найбільш тісно взаємодіє з політичним життям суспільства четвертий елемент релігійного комплексу - релігійні організації, які є інституалізованими формами релігійних культових систем. Як важливі соціальні інституції, що не втратили свого значення й донині, релігійні організації покликані упорядковувати сумісне життя і діяльність людей, накладаючись тим самим на функції інституцій публічної влади. Взаємовідносини останніх із релігійними організаціями не були і донині не є однозначними. Вони можуть змінюватися залежно від домінування певних світських суспільних інститутів, зумовленості саме ними особливостей розвитку релігійного чинника аж до часу повного підпорядкування світських інституцій релігійним. Ці взаємовідносини можуть бути різними. Вони залежать від конкретного часу та місця діяльності релігійних чи світських інституцій. Крім того, характер взаємовпливу політичних інституцій та релігійних організацій залежить і від типу останніх. Якщо це Церква (церковна деномінація), яка має велику кількість послідовників у певній країні, то вона може, завдяки своїм численним адептам, диктувати вигідні їм політичні умови, а також корегувати діяльність політичних інституцій, партій. У більш складному становищі знаходяться секти та харизматичні культи, функціонування яких завжди ускладнювалося (у багатьох країнах і досі) саме на політичному рівні, адже органи влади завжди вимушені реагувати на тиск домінуючих релігійних інституцій. Ускладнення в діяльності, а то й репресії проти прихильників окремих церков, сект, культів в деяких випадках ставали причиною не тільки економічної, а й політичної нестабільності суспільства (наприклад, вигнання гугенотів із Франції, гоніння на іудеїв в різних країнах, переслідування уніатів в Західній Україні в повоєнні роки тощо).


584                                 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

2. Функціональний рівень взаємовпливу релігії і політики

Тісний зв'язок релігії та політики обумовлюється і тими основними функціями (а в результаті здійснення цих функцій - і певною роллю), які виконує релігія в суспільстві. Розглянемо коротко цей аспект їх взаємозв'язку.

Світоглядна функціязорієнтована насамперед на визначенні місця і ролі людини в створеному Богом світі. Саме ця функція визначає мету життя та життєві ідеали віруючого індивіда. Сформовані за допомогою релігії у віруючої людини певні світорозуміння, світовідчуття, світоспоглядання й світоставлення можуть, з одного боку, спонукати її вступати в конфлікт з носіями чи суб'єктами політики (державою, партією, рухом, особою), якщо останні суперечать поглядам, оцінкам і нормам релігійного індивіду чи інституції. Найчастіше це буває, коли індивід (інституція) потрапляє в середовище іновірців. З іншого ж боку, найчастіше за умов єдиновірного середовища, віруючі можуть активно впливати на структурні компоненти політики задля поширення, зведення в ранг обов'язкових певних поглядів, оцінок норм поведінки, брати участь у формуванні певних політичних доктрин.

Не менш важливою у політичному житті суспільства є й компенсаторна функціярелігії. Вона пом'якшує або повністю знімає безсилля, залежність і обмеженість людського існування через орієнтації на зміну об'єктивних й суб'єктивних умов буття, так і на формування власної свідомості. Політика, функцією якої завжди був примус окремих верств населення (іноді - всього суспільства) та задоволення владно значимих інтересів певних груп і верств населення, мусила спиратись на компенсаторну функцію релігії, яка знімала напругу соціального протистояння, проповідуючи рівність всіх у своїй гріховності (християнство), стражданнях (буддизм), покірності (іслам), обіцяючи за перенесені тут страждання щасливе і заможне життя в потойбічному світі. Важливу роль виконує також і психологічний аспект компенсації. Релігія, знімаючи психологічні стреси, даючи людині впевненість у собі та певну мотивацію до життя, згладжує значною мірою соціальні конфлікти, викликані невдалою політикою, передусім у різних сферах суспільного життя - економічній, соціальній, культурній, національній, військовій т. ін.

Комунікативна функціярелігії дає можливість віруючим у своїй релігійній та нерелігійній діяльності обмінюватися певною інформацією, оцінками релігійних чи позарелігійних явищ. Для політики важливим є те, що релігійне вчення пропагує братське або толерантне ставлення хоча б до єдиновірців, що є однією з умов правдивої інтерпретації набутої інформації, позитивного сприйняття людини людиною.

Важливою для стабільного функціонування політичного життя суспільства є регулятивна функціярелігії. Як вже зазначалося, вона зорієнтована на


Тема 21. Політологія релігії


585


здійснення певного управління діяльністю, поведінкою віруючих, впорядкування стосунків між ними. До новітнього часу історії людства релігія практично одно­осібно займалася виробленням певних норм співжиття (мораль, релігійне право) та зразків поведінки (виховання) віруючих, встановлювала систему контролю за їх діяльністю, нормами заохоченням та покаранням. Вона розробляла і всіляко прищеплювала віруючим бажані мотиви діяльності. Відтак ця функція релігії, соціалізуючи особистість, накладається на таку ж функцію політики, через яку остання також включає особу у складний світ суспільних відносин.

Накладаються (на основі тієї частини суспільства, яку складають віруючі) ще й така функція і релігії й політики, як інтегруюче-дезінтегруюча.В релігії ця функція проявляється в тому, що, зазвичай, в рамках певного віросповідання про­ходить інтеграція, об'єднання індивідів. Коли ж в суспільстві чи в певній соці­альній сфері наявні різні конфесії, а особливо такі, що протистоять одна одній, то релігія за цих умов може виконувати й дезінтегруючу функцію, навіть бути дже­релом політичної напруженості. Історія засвідчує політичну роль релігійного чинника у конфліктах, які потрясали політичні основи не лише окремого суспіль­ства, а й зумовлювали зміни політичних систем у міжнародних чи регіональних масштабах (Реформація, національно-визвольні війни Африки тощо).

Важливу роль у розвитку суспільства виконує культуротранслююча функціярелігії, що, зрештою, призводить до успадкованості політичних традицій. Будучи, як і політика, складовою загальнолюдської культури, релігія забезпечує не тільки збереження, а й розвиток окремих, найбільш близьких до неї галузей культури - архітектури, музики, книгодруку, образотворчого мистецтва, гафарства тощо. В такий спосіб релігія може передавати певну частину нагромадженої культурної спадщини певного народу (цивілізації), а також і політичну культуру, від покоління до покоління, забезпечуючи неперервність розвитку даного народу (цивілізації'). Близькими до культуро-транслюючих проблем, але в своєму предметному полі й зі своєю мотивацією, займається також і політика. Однією з її функцій є забезпечення послідовності та іноваційності соціального розвитку і суспільства в цілому, і самої людини.

Серед всіх названих функцій релігії найтісніше з політикою пов'язана легітимно-розлегітимлююча.Ця функція обґрунтовує, освячує й певною мірою узаконює (легітимізує в такий спосіб) деякі суспільні порядки та інституції (політичні, правові тощо), певні форми відносин, норми поведінки в даному суспільстві. За допомогою цієї функції релігійні інститути можуть давати певну оцінку суспільним (політичним, культурним, національним та ін.) явищам, формувати відповідне ставлення до них. Тим паче, що різні конфесії можуть по-різному оцінювати одне й те ж явище. Так, Реформація за допомогою Святого Письма по суті освятила появу буржуазних суспільних відносин, в той час як у Російській імперії Православна церква виступала проти цих відносин і всіляко захищала феодальні порядки. Розлегітимлююча роль релігії


586


Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


проявляється, як правило тоді, коли певна соціальна група чи навіть окрема особа перебувають в іновірній державі і ставлять собі за мету зміну існуючих порядків (інституцій, відносин). Неправомірність цих порядків та інституцій вони звичайно намагаються обґрунтувати на основі Святого Письма чи Святого Переказу, богословських трактатів.

Отже, завдяки здійсненню названих функцій, релігія виконує значну конструктивну (або деструктивну) роль у розвитку і функціонуванні політичної , структури суспільства. Ця роль залежить:

- від особливостей віровчення та культу, організаційних характеристик конкретної конфесії чи релігійного напряму (в т.ч. й міри використання досягнень мистецтва, науки, інтегрованості у суспільство тощо). Здавалося б, як можуть теологічні особливості впливати на роль конфесії в політичному житті суспільства? Проте, окрім названих вище форм взаємовпливу релігійної і політичної свідомостей, догмати, канони, обрядові традиції певної релігійної системи можуть також впливати на процеси інституалізації її в суспільстві, організаційне структурування її релігійних об'єднань. Так, віра протестантів в індивідуальне спасіння без посередників, якими в православ'ї чи католицизмі є представниками духовенства, підірвала авторитет і необхідність останніх в протестантських країнах, адже протестантські проповідники, на відміну від священиків, є лише першими серед рівних. Не потребує інституту священства й буддизм, шлях віруючого в якому - шлях індивідуального спасіння;

- від часу впливу. Адже одна й та ж конфесія в різні часові зрізи може поставати або захисницею, або ж руйнівницею певної політичної структури;

- від особливостей конкретного регіону, де цей вплив проходить. Історія засвідчує, що одна і та ж конфесія може одночасно, але у різних країнах, захищати і руйнувати відживаючий суспільний лад. Це можна пояснити тим, що переважно релігія має понадстановий, загальнокласовий характер. Віруючі в одного Бога (богів) можуть належати до різних соціальних груп, але їхня віра може поставати одним із головних чинників об'єднання цих груп для спільної боротьби (вирішення певних завдань) з іновірцями чи навіть іншими державами. Згадаймо принагідно "хрестові походи", завойовницькі війни Арабського Халіфату і т.ін.

За певних історичних умов в одному суспільстві можуть прогресувати процеси секуляризації, в іншому ж - сакралізації. Одна і та ж конфесія може ставитися до влади і як до породження темних сил (наприклад, християнство на ранньому етапі його історії), і як до помазаників Божих на Землі (згадаймо оцінки імператорів в християнських країнах після 324 p., коли ця релігія стала державною).

У свою чергу, кожна конкретна держава та її політичні інституції по-своєму розуміють, витлумачують і здійснюють свої практичні дії у сфері взаємовідносин релігії і політики. Так, ці дії часто призводили до боротьби і


Тема 21. Політологія релігії_________________________________________ 587

знищення єдиновірців (походи українців на Москву у XVII ст., війни в Європі між католицькими державами, міжісламські конфлікти тощо). В деяких країнах релігійні інституції повністю знаходяться під контролем держави. Так, ряд лютеранських церков підпорядковано (згідно підписаних ними статей Аугсбурського релігійного миру 1555 р.) світській владі, яка й перебрала на себе функції церковного управління. Зокрема, главою Англіканської церкви є монарх, який призначає ієрархів, скликає собори, є вищою апеляційною інстанцією з церковних справ. Главами церков були (і у багатьох випадках залишаються й донині) монархи країн домінування ісламу або християнства (халіф -представник Аллаха на землі, православний цар - помазаник Божий), синтоїзму (імператор - верховний жрець богині Аматерасу). Саме культ імператора в Японії (теноїзм) є одним із найяскравіших прикладів переплетіння релігії і політики. В інших країнах можна зустріти докорінно відмінне явище. Сам факт обрання первосвящеником вже відкриває доступ до практично необмеженої світської влади (папа римський - у Ватикані, далай-лама - у Тибеті і т.п.).

Зв'язок релігії й політики зумовлюється також цілеспрямованими діями церковних інституцій, первоієрархів та ієрархів релігійних течій, що сприяють максимальному представництву їхніх прихильників у політичних інституціях задля лобіювання власних інтересів. Так, в Ізраїлі представники клерикальних кіл постійно входять в уряд країни. В останні роки існування парламенту СРСР в нього було обрано кілька кліриків Православної церкви. З цією ж метою висували себе в депутати Верховної Ради України деякі діячі УПЦ Московського патріархату. Подібних прикладів можна навести багато.

У певні періоди розвитку людства зв'язок релігії й політики був настільки тісний, що можна говорити навіть про релігійно-політичний синкретизм. Релігія тут сприймається як невід'ємний елемент політичного чинника і навпаки. Прикладів можна навести десятки. Відомо, що в релігії Дворіччя, давньоєгипетській релігії та ін., жреці, поряд з релігійними, виконували ще й ряд державницьких функцій. Вони писали закони, проводили астрономічні розрахунки, керували збиранням податків, будівництвом зрошувальних систем, займалися судочинством тощо. У давній Греції по-первах жреці теж не були тією замкнутою і відстороненою кастою, якою вони стали пізніше. їх обирали до владних структур. За своїми функціями вони були скоріше державними чиновниками, аніж служителями культу. Можна навести й протилежний приклад. Так, у давньокитайській релігії, де в культі Неба жрецтво не отримало сильного розвитку, виконання навіть чисто релігійних функцій було доручене державним чиновникам. Тому-то культ Неба носив в ній не емоційно-чуттєвий, а скоріше бюрократичний відтінок.

Є ще й інший аспект цього питання, прикладів якого особливо багато в Новій історії людства. В цей час релігія використовується політичними силами як один із важливих чинників поневолення народів. Цією властивістю релігії


588


Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії


користувалися практично всі імперії Нового часу: російська, яка використовувала православ'я як засіб асиміляції українців, білорусів та ін. народів імперії; британська, яка користалася католицизмом та англіканством як знаряддям у боротьбі за своє утвердження в колоніях; османська, яка прийняття ісламу розглядала як умову зменшення економічного й політичного тиску на свої колонії, та ін. Характерно, що конфесія, котру використовує імперія, сприймається поневоленими народами вже як релігія колонізаторів. Саме тому розпад таких імперій призводив до масових виходів віруючих із "імперських конфесій", до розгортання гонінь на її місіонерів, націоналізації її майна і т.ін. Так було в Шрі-Ланці і Бірмі - з християнством, в Болгарії - з ісламом, а у нас в Україні - з православ'ям, коли після 1917 р. сотні тисяч селян переходили у протестантські течії.

Апогеєм релігійно-політичного синкретизму можна назвати встановлення радянської влади в Російській імперії й утворення в межах СРСР (а після 1945 p., у деяких країнах соціалістичного табору) світської релігії. Адже не випадково новоутворена радянська система не потребувала якоїсь конфесійної сакралізації. Комуністично-соціалістична ідеологія сама претендувала на те місце, яке до більшовицького перевороту 1917 р. займала в житті суспільства християнська Церква. Саме цим можна певною мірою пояснити той факт, що "комунізм не як соціальна система, а як релігія, фанатично ворожий будь-якій релігії-".1 Критика релігії у марксизмі-ленінізмі перетворилася у критику політики, яку вона (релігія) прямо чи опосередковано освячувала. Священнослужителі розглядалися більшовиками як їх політичні супротивники. Тому клірики розглядалися ідеологами нової влади як політичні супротивники, а боротьба з релігією як ідеологічною системою велася в соціалістичних країнах не ідеологічними засобами (шляхом переконання), а революційно-політичними (шляхом примусу).

Всім країнам соціалістичної системи були притаманні всі ознаки релігійності, різниця була лише в тому, що ця релігійність мала антитеїстичний (безбожницький) і нетерпимий до інших релігій характер. Обожнення трансцендентного перетворилося на обожнення земного. Так відбулося обожнення нових пророків (Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна), які нібито відкрили останню істину людству і за це після смерті мають бути "канонізованими". їх вчення (мемуари, повні зібрання творів та "короткі курси") стали свого роду безпомилковим "святим письмом". Дрібніші лідери ставали "апостолами". Вони які детально розробляли зміст соціалістичного культу, який був значно спрощеним у порівнянні, зокрема, з православ'ям чи католицизмом, але значно багатшим від протестантського. В цьому культі комсорги та парторги своєрідно виконували роль священнослужителів, комсомольські та партійні

1 Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. - М., 1994. - С. 117.


Тема 21. Політологія релігії


589


збори з традиційним порядком дня, співами нагадували літургію, отримання комсомольських та партійних квитків було ступенями своєрідного "хрещення", бюсти, портрети вождів виконували роль ікон, прапори були за хоругви. Не обійшлося тут і без "Іуд" - Плеханов, Троцький, Бухарін, Дубчик, Скрипник та ін. То ж певні політичні ідеології і система при їх догматизації постають як світські релігії. Саме такою тривалий час у нас був марксизм-ленінізм.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 296; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ