Інституалізація релігії. Типологія релігійних інституцій
У первісних суспільствах ми ще не зустрічаємо виокремлення з них певних релігійних організацій. Релігійна група, по суті справи, повністю співпадає з групою плем'яною, релігійні і суспільні рамки є тотожними. Отож розглядати релігію як специфічний соціальний феномен, який вирізняється в низці інших -мораль, мистецтво, право тощо - щодо цього періоду було б передчасним.
Соціальна організація релігії нерозривно пов'язана з історією соціальної диференціації. Теорію еволюції релігії в рамках світової історії розробив американський соціолог Р.Белла.6 Він виокремив п'ять головних етапів, кожний з яких відрізняється від попереднього ступенем диференціації релігійних символів.
Перший етап - це так звана "примітивна релігія", якій притаманна міфологічна нерозчленована свідомість, де природне не 'відокремлене від сакрального. Відповідно "природний" колектив не виокремлює зі свого середовища якусь групу, прагнення й очікування якої були б скеровані на іншу,
6 Белла Р. Основные этапы эволюции религии в истории общества // Общество и религия. - С.665-676.
486
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
не посейбічну реальність.
Другий етап - це "архаїчна релігія", яка відзначається більшою диференціацією та систематизацією релігійної свідомості і культу. Тут по мірі розподілу праці з'являються особи, які посідають особливі суспільні позиції. Загальновідомим прикладом є роль батька родини (pater femilias) в індоєвропейських суспільствах, який водночас був і священиком свого роду. Проте, як бачимо, суспільна диференціація на цьому етапі розвинута ще дуже слабко.
|
|
|
Ось лише на третьому етапі еволюції релігії за схемою Р.Белли - "історичні релігії-" - сфера мирського і священного розрізняються цілком виразно. До "історичних релігій" він відносить іудаїзм, християнство, іслам. На цьому етапі священство не тільки постає як окрема верства з чітко визначеними функціями, але й формується ієрархія позицій всередині цієї верстви. Поділ праці, професіоналізація, делегування специфічній групі функцій і видів відповідальності, які належали раніше всім - такий процес пришвидшує формування організації, яка виокремлюється з цілого суспільства.
Остаточно організація формується, очевидно, з появою спеціальних сакральних об'єктів (стаціонарних святилищ, храмів), які потребують сталої опіки. На думку дослідників, найяскравішим і найкраще задокументованим прикладом тут може стати Єрусалимський храм доби царя Соломона і пізніших часів. У часи Ісуса Христа кількість священиків Храму сягала 7 тисяч, а Левітів -9 тисяч осіб. Але, як це справедливо підкреслює німецький соціолог Г.Кехлер, це ще не була соціальна інституція, яку нині визначають як Церкву. Бо високоорганізованою і структурованою тут є лише священицька верства; миряни до цієї організації не належали. Релігійна організація, яка обіймає і священиків, і мирян, інтегруючи їх у єдину структуру, постає вже серед іудеїв діаспори, які гуртувалися навколо синагоги. Релігійна громада постає з часом лише як частка того світу, в якому вона функціонує, а іноді - як то було у ранньому християнстві - як частина, що знаходиться в конфлікті з цілим.
|
|
|
Наступний, четвертий етап за класифікацією Р.Белла - "ранньосучасна релігія". Цей етап найбільше об'єктивований у протестантизмі, характеризується подальшою, динамічною диференціацією релігійних організацій. їхня множинність стає своєрідною передвісницею сучасного, тобто п'ятого етапу еволюції релігії, який, на думку Р.Белла, вирізняється релігійним плюралізмом. Релігійність дедалі більше індивідуалізує вибір релігійних символів і стає скоріше добровільним актом. На думку деяких дослідників, на цьому етапі ми можемо стати свідками своєрідної деінституалізації релігії, втрати значущості організаційної релігії перед релігією приватною.
|
|
|
Отже, процес інституалізації релігії пов'язаний з її історичним розвитком, кодифікацією релігійної доктрини, становленням і ускладненням культу, розбудовою релігійної організації. В об'єктивному вимірі, як це відзначає
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
487
польський соціолог релігії І.Боровик, інституалізація релігії є певним етапом розвитку всього релігійного комплексу, а на суб'єктивному рівні цей процес постає як інституалізована (церковна) релігійність. Приватизація ж релігії також є об'єктивним процесом, що спирається на такі явища як подальша соціальна диференціація, ціннісний плюралізм і секуляризація. Виразом приватизації релігії стала не лише свобода релігійного вибору, але й вільне еклектичне формування особистістю "власної" чи "приватної" релігії, вибіркова орієнтація у рамках релігійної доктрини (вірю в Бога, але не бажаю вірити в пекло). Така селективність для багатьох ще не означає, що вони перестали бути католиками чи православними.
Процеси інституалізації і приватизації зрештою не є взаємозаперечуючими хоча б тому, що в чистому вигляді ані інституалізація, ані приватизація релігії не існує. Інституалізована релігія існує лише через і в діяльності вірних християн, мусульман чи індуїстів, тоді як приватна релігія також об'єктивується в їхніх діях і, зрештою, більш або менш розвинутих формах.
|
|
|
Надзвичайно важливим етапом інституалізації релігії є усвідомлення членами тієї чи іншої релігійної організації власної самобутності, відмінності від інших і потреби встановлення певних стосунків з соціальним оточенням, які б (стосунки) не здатні були руйнувати групову ідентичність. Водночас надмірний ригоризм групи створював загрозу втрати нею своєї суспільної значущості. Ця проблема найбільш гостро постала свого часу перед християнами, викликаючи запеклі дискусії між прибічниками інтеграції у "цей світ" і тими, хто відстоював необхідність різкого дистанціювання від нього. У своїх крайнощах ці дві настанови призвели до появи двох форм організації, котрі можуть бути представлені як "Церква" і "секта", але в такому вигляді ці типи є "типами ідеальними".
Вже у ранній період християнство існувало в різних організаційних формах: поруч з відносно стабільними спільнотами, які перебували в рівновазі з суспільством і не висували до своїх членів якихось надзвичайно суворих вимог, діяли радикальні угрупування, які не визнавали якихось компромісів з довкіллям і рішуче рухались своєю дорогою. Останніх називали єретиками, есхуматами, сектантами тощо.
Наукове обґрунтування ця дихотомія знайшла насамперед у Е.Трьольча, який 1912 р. звернув увагу на дві форми функціонування християнської релігії — церковну і сектантську. Він же зауважив, що кожну з них не можна зрозуміти без врахування іншої.7 Згодом М.Вебер вказав на низку рис, які вирізняють секту і церкву. Він виокремив такі індикатори як універсальність, членство, ставлення до світу, організаційну будову тощо. Якщо членами церкви потенційно є всі люди, то для секти - це група обраних; секта відкидає будь-які домовленості з
7 Трельч Э. Церковь и секта // Религия и общество. - С.226-237.
488
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
оточенням, церква скерована на компроміс; церковна дисципліна є гнучкою, сектантська - надто жорсткою.8
Секта в своїй суттєвій формі, відзначає американський соціолог В.Старк, є релігійною опозицією або опозиційною релігією. Вона є притулком для всіх відступників, які висловлюють у релігійній формі власне відчуження від світу.
Кожна епоха, кожне століття мало специфічний ґрунт для релігійного протесту і витворювало свої секти. Сектоутворення не є процесом детермінованим виключно соціально-економічними чинниками. Джерелами релігійного радикалізму можуть бути як політичне приниження, етнічна чи расова дискримінація, відчуття меншовартості і приниження, так і незадоволення наявною напругою релігійного життя, його бюрократизацією, формалізмом, ієрархієзацією.
Початковий етап розвитку секти, як правило, пов'язаний з напруженим очікуванням кінця світу - який настільки поганий, настільки гріховний, що Бог не дозволить йому надалі існувати. Все життя членів секти обертається навколо встановленої дати кінця, але секта, яка існує скільки-небудь тривалий час, вимушена визначитися у своєму ставленні до оточення. Вона діє в суспільстві і водночас проти суспільства. Це ставить її членів перед необхідністю вибору.
Залежно від спрямованості цього вибору дослідники вирізняють підтипи сект. Перший - це прийняття соціуму без супротиву, за умови незлиття з ним. Секта не викриває навколишній соціум, але його вади вбачає у недостатній вірі. Другий етап - це агресивний супротив суспільству, прагнення перебудувати його на засадах релігійного радикалізму.
З сектою генетично пов'язаний і такий різновид релігійної організації як культ. Він виникає на ґрунті об'єднання прихильників якоїсь конкретної особи, котра проголошує себе і визнається іншими як носій особливої харизми. Засновник і керівник такої організації оголошується богом або його посланцем. Культи, як правило, є нечисленними, але вирізняються підвищеною екзальтованістю, містицизмом та ізоляціонізмом своїх членів, фанатичною відданістю лідерові.
Опозиційна спрямованість таких груп доволі швидко призводить до їхньої руйнації або переходу до третього підтипу. Виразною рисою його є ескапізм (англ. escape - спасатися, бігти). Неможливість удосконалення світу викликає захисну реакцію і нею стає прагнення втекти від суспільства, перенести центр своїх очікувань на потойбічний світ, знецінити вартісність земного існування. Еміграція з суспільства може здійснюватися і буквально - в історії ми постійно зустрічаємося з намаганнями втечі сектантів за кордон або в глухі куточки своєї країни.
8 Вебер М. Социология религии (типы религиозных сообществ) // Вебер М. Избранное. Образ общества. - М., 1994.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
489
Як зазначає В.Старк, загибель секти на шляху змирщення закладено у самій меті її заснування: роди тут є водночас і смертельним ударом. Коли секта еволюціонує, вона насамперед майже завжди розколюється. Одна частина йде шляхом інституалізації, інша - чинить опір інституалізації. Однак інституалізація супроводжується більш-менш інтенсивною інтеграцією в суспільну структуру, а це вже процес протилежний сектоутворюючому. Нерідко радикально орієнтована частина секти з часом повторює шлях поміркованої частини.9
Кінцем секти є те, що Р.Нібур визначив як деномінацію. У контексті дихотомії між церквою і сектою він, крім всього іншого, взяв до уваги фактор часу. Власне, вже М.Вебер поставив питання про рутинізацію харизми, але Р.Нібур пішов далі і поставив питання: чи секта здатна пережити першу генерацію? Чи не з'являється по мірі соціалізації другої генерації також і певна рутинізація? Він вважав, що секта може існувати лише в рамках першої генерації, перетворюючись потім у щось інше, в деномінацію.
В.Старк досить образно визначає деномінацію як секту, що примирилася зі своїми ворогами. Звичайно, вона ще зберігає в собі щось від своєї минулої сектантської історії - інакше б вона зовсім зникла. Але це вже не той полум'яний дух бунтарства, який був притаманний її прабатькам". Деномінація ще зберігає принцип добровільності, суворого контролю за різними сферами життєдіяльності своїх членів, елементи винятковості, дистанції між своїми членами і зовнішніми, але вона вже достатньо централізована і структурована і поступово відмовляється від політики ізоляціонізму.
Найбільш структурованою з-поміж релігійних організацій є Церква, де вже виразно окреслено керуючу і керовану підсистеми, взаємини між якими здійснюються за допомогою організаційно-інституційних норм. Церква має складну, чітко централізовану систему, ієрархізований механізм взаємодії між двома підсистемами, високу ступінь згоди з суспільними цінностями і традиційну модель рекрутування вірних. Вже самим фактом народження в тому чи іншому середовищі (етнічному чи конфесійному) особа через посередництво специфічних таїнств (або обрядів) стає членом церкви. Членство дуже часто є номінальним і у більшості випадків реально допускається мінімальна участь у функціонуванні організації. Церква не наполягає на виконанні всіх своїх принципів всіма своїми членами.
Американський соціолог Дж.Йінгер запропонував до дискусії три змінних, на основі яких він склав власну типологію релігійних організацій: 1) вимір участі членів суспільства у тому чи іншому визнанні; 2) вимір згоди з суспільними цінностями; 3) вимір організаційного устрою. Спираючись на цю модель, він запропонував вирізняти універсальну церкву, яка охоплює всіх членів
Stark R. and Bainbridge W. The Future of Religion: Secularization, Revival and Cult Formation.- 1985.
490
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
суспільства, сприяє інтеграції соціуму, задовольняє більшість індивідуальних запитів членів суспільства на різних соціальних рівнях. Універсальна Церква характеризується своїм інтернаціоналізмом та інклюзивністю (включеністю). Класичним прикладом універсальної церкви можна вважати католицьку церкву XIII ст.
Інший тип церкви - екклессія - визначається Дж.Йінгером як "універсальна Церква в стані закостеніння". Вона не в змозі підтримати "рухливу рівновагу" в суспільстві в такий спосіб як універсальна Церква і більшою мірою пристосовується до потреб пануючих верств. Екклессія радше здатна употужнювати вплив названих механізмів соціальної інтеграції, аніж виконувати ті функції релігії, що звернуті безпосередньо до особистості. Вважається, що до екклессіонального типу тяжіють національні церкви (але, звичайно, не всі). У крайньому вияві екклессія прагне злитися з державою. Вона тісно пов'язана з інтересами нації.10
Проблема типології релігійних організацій викликає жваву дискусію в наукових колах. Вона особливо пожвавилася, починаючи з 70-х років, коли у центрі уваги опинилися новітні релігійні утворення.
Аксіологічний статус релігії
В енциклопедії "Dominuem et vivificantem" ("Господа животворящого", 1986 р.) папа Іван Павло II відзначає, що сучасна цивілізація стає все більше пронизаною гнітючими рисами матеріалізму, який створює загальну картину смерті. Вона прослідковується і в гонці озброєнь, що може спричинити ядерне самознищення людства, і в розгулі міжнародного тероризму, і в голоді й бідності народів слаборозвинених країн. Чинником, який зумовлює всі ці катастрофічні явища, на думку Папи, є матеріалізм, який за своєю сутністю відноситься до "ідеології смерті". А це тому, що такий погляд не сприймає концепцію "існування після смерті" і вважає смертними як окремих індивідів, так і все людство вцілому. Матеріалізм віддає перевагу насамперед матеріальному, духовним і моральним цінностям він відводить другорядну роль. Ми не можемо повністю погодитися з подальшою думкою папи, що високоморальною може бути лише людина віруюча. Адже і серед атеїстів - багато людей високої моралі (і навпаки - аморальних серед віруючих). Але досить слушним є його міркування, що насамперед релігія і Церква за нинішніх умов здатні відігравати визначальну роль в духовному відродженні людської спільноти, її моральному розвитку.
Релігія з давніх-давен була регулятором морально-етичного життя
10 Yinger J.M. Sociology Gooks at Religion. - New York, 1963.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
491
суспільства. В кожній релігії є система моральних настанов, які складають основу релігійної моралі. Як правило, релігійна мораль стверджує, що духовні цінності даровані людству з Вищого світу і є обов'язковими для людського виконання. Потім вони фіксувалися в священних книгах релігій і передавалися із покоління в покоління. Так, згідно Старого Завіту, пророк Мойсей одержав на горі Сінай готовий кодекс моральної поведінки - Скрижалі із заповідями Декалогу. В Новому Заповіті Ісус Христос особисто звертається до народу з моральними проповідями, найбільш яскраво це виявляється в його Нагорній проповіді. В мусульманстві пророк Мухаммед також отримує духовні настанови через ангела Джебраїла від самого Аллаха. В буддизмі Будда в процесі просвітлення осягає вищі духовні цінності, які потім передає своїм послідовникам у вигляді повчань і притч.
Таким чином, релігійна мораль створює систему цінностей, які мають божественне походження і обов'язкові для кожного віруючого. Важливою особливістю релігійної моралі є її подвоєність. Оскільки в релігійній картині світу наявні і світ земний і світ небесний, то й в релігійній моралі існує дві групи цінностей - земні, людські і небесні, божественні. При цьому земні цінності підпорядковані вищим цінностям - Божественним. Це досить чітко проглядається в Декалозі, перші чотири заповіді якого характеризують відношення людини до Бога. В них відстоюються принципи монотеїзму (єдинобожжя) і необхідність тижневого спілкування з Богом у відведений для цього вихідний день. Потім уже йдуть інші шість заповідей, які постулюють моральну поведінку людини в суспільстві і в спілкуванні з іншими людьми.
Релігійна мораль узагальнювала досвід побудови морально-етичних цінностей, вироблених людством за весь період його розвитку. Вона регулювала принципи соціального життя, правила відносин людини з природою, узагальнювала спостереження над вічними моральними проблемами, а головне -давала вирішення таких глибинних питань, як "в чому сенс буття?", "що є добро та зло?" та ін.
В релігійних формах людство тисячоліттями накопичувало поняття про такі духовні цінності як милосердя, любов, благоговіння, втішення, формувало почуття відповідальності і обов'язку перед людьми та Богом, які потім набували значення богоданних.
Розглядаючи систему релігійних цінностей, можна виділити такі основні їх групи. Вищу групу благ репрезентує Божество, яке в ролі ідеалу вважається цінністю абсолютною і для віруючого раціонально недосяжною. Другу групу складають "потойбічні цінності" - Царство Боже, рай, безсмертя душі, які постають для віруючого як мета, ідеал. Третя група цінностей, які функціонують у земному житті, виступає засобом досягнення "Царства небесного". Ними є Церква, віра в надприродне, цінності релігійних обрядів тощо. Четверта група -цінності життя як такого, життєві цінності.
492
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
В основі релігійної системи цінностей лежить ідея теоцентризму. Згідно неї, Бог постає як основа і центр усього існуючого. Природа цінностей релігією містифікується, визначає смисл всього світу в цілому, і кожної особи, кожної події зокрема.
Важливими релігійними цінностями є терпіння, страждання, смирення, аскетизм, жертовність. Богослови стверджують, що людина є гріховна істота, бо ж покарана за першогріх своїх прабатьків Адама і Єви. Але завдяки жертовній смерті Ісуса Христа і проходженню через цілій ряд випробувань й страждань людина зможе досягти Царства небесного і зрештою здобути вічне спасіння.
Одними із основних в релігії постають ще й такі цінності, як віра, надія, любов - віра в Бога, надія на спасіння, любов до ближнього. Вони розглядаються богословами як умова наближення до Бога і спасіння людини.
У земному житті християнина ці три доброчесності необхідні насамперед для спасіння душі.
Критерієм релігійних цінностей виступає воля Бога, тлумачами якої є релігійні організації. Тому на Землі "воля Бога" реалізується в церковних навчаннях і настановах. Людина повинна надати можливість самому Богу визначати, що є добро, а що - зло, і діяти у відповідності до його настанов - тих моральних приписів, які дають священні книги. Але вона також має і свободу волі, яка отримана нею від Бога. Тому вона може поступати також всупереч божественній волі, проявляючи цю свободу. Проте такі вчинки зможуть привести до духовного падіння людини і її загибелі. Російський релігійний філософ В.Соловйов також вважав, що свобода людини проявляється у її здатності відходити від божественної передвизначеності, яка полягає в тому, що людина, згідно своєї суті, повинна творити тільки добро.1'
Богословська думка стверджує, що релігійні цінності не формуються в процесі діяльності, а, як вічні і незмінні істини, самі визначають життєдіяльність людей. Прагнення до цінностей і сприйняття явищ довкілля як цінностей притаманні людині тією мірою, якою вона виступає спадкоємницею божественної сутності в акті творіння. Відтак релігійна цінність розглядається як усвідомлене благо.
Релігійні цінності - це засіб евфоризму, тобто наближення до Бога і Царства Божого. У системі релігійних цінностей людина є вищою за будь-які матеріальні тіла цього світу. Цінність її релігійні аксіологи вбачають у тому, що людина створена за образом і подобою Божою. Крім того, душа людини має також божественне походження і спрямовує людину до Царства Божого.
Богослови визначають та^сож ієрархію особистіших цінностей. Людина, яка керується лише матеріальними цінностями, відноситься ними до нижнього ступеня цієї ієрархії. Наступний ступінь складають задатки людського розуму,
11 Див.: В.С.Соловьев "Оправдание добра". - М, 1996.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
493
людський геній. Вершиною ієрархії релігійних цінностей є переважаюче своєю цінністю все інше Божественне начало, втілене в Христі.
Але не слід вважати, що система релігійних цінностей різних конфесій була весь час незмінною і непорушною. З розвитком людства змінювалися соціальні й економічні чинники формування суспільного життя. Відповідно цьому змінювалися і деякі релігійні цінності. Зокрема, з початком формування буржуазної системи відносин у суспільстві виникають нові вимоги до людини і до системи її цінностей. В цей час виникає протестантизм, система цінностей якого повністю відповідає вимогам нової системи господарювання. Досить важливе місце в цій системі займають такі цінності як працелюбство, активність, ініціативність, організованість та організаторські здібності, що відповідають рисам підприємливих ділків, які хотіли б побільше займатися своєю справою і в той же час не входити в конфлікт із своєю релігією, для якої головне - це насамперед внутрішня віра. Зовнішня атрибутика (споруди, обряди і т.п.) відіграють в цьому тільки допоміжну роль.
Провідній ролі релігії у формуванні системи цінностей приділяється значна увага у багатьох сучасних філософських і релігійно-філософських працях з аксіології. Зокрема, представники неокантіанства Г.Ріккерт та В.Віндельбанд відзначали, що в ієрархії цінностей найвище місце належить релігії. Щоб звільнити існування суб'єкта від недосконалості, необхідно і особистий і соціальний моменти винести за межі тимчасового, віднести їх до Божества як досконалої цінності особистості. Тільки релігія, твердить Г.Ріккерт, підтримує і змінює життя в теперішньому і майбутньому, надаючи йому цінності.12
Подібні погляди на релігію мав і представник філософської антропології М.Шелер. Сутність людини він вбачав у дусі як особливому онтологічному і аксіологічному принципі, що протистоїть емпіричному буттю. Людина у нього -це особистість, яка є центром вищих емоційних актів, єдина істота, яка "не байдужа до багатства із царства цінностей", вищою духовною цінністю серед яких є Бог. Основна особливість людини, за М.Шелером, - це спрямованість до Бога, уявлення про якого пов'язане з переживанням абсолютної цінності. Віра у його поглядах постає вічним антропологічним ядром особистості, первинним щодо суспільства.13
Цікаві аксіологічні погляди також має і Е.Трьольч. Він вважає, що пізнання культури здійснюється з певних світоглядно-ціннісних позицій, але для цього потрібно мати точку опори - ту галузь життєдіяльності, яка дає змогу витлумачувати всі інші явища і процеси. У розумінні Е.Трьольча, таку роль може виконувати тільки релігія. Культурно-історичний розвиток, згідно міркувань
Див.: Риккерт Г. Философия жизни: Введение в трансцендентальную философию. -Киев, 1998. 13 Див.: Шелер М. Избранные произведения. - М., 1994.
494 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
філософа, можна розглядати тільки на основі релігійних цінностей.
Представники релігійної думки МБердяєв, В.Соловйов та інші також закликають до створення нової системи цінностей, яку може здійснити лише християнська Церква, що є "організмом істини і любові". Саме в колі церкви, в лоні "соборності" зможе зародитися нова боголюдина, яка прокладе дорогу людству до Царства небесного, де поєднується Божественне і людське, небесне і земне, природне, світське входить як матеріал у ту боголюдську будову, яка іменується "Царством Божим".14
Проте світ, в якому функціонує релігія, не є незмінним. Саме тому, виконуючи протягом всього свого історичного розвитку важливі культурно-творчі та ціннісно-зберігаючі функції, релігія на сучасному етапі історії повинна по-новому осмислювати свою роль в духовному відродженні людства і дієво виявити весь свій ціннісний потенціал в процесах становлення нової людини. В основу цього мають бути покладені універсальні, вищі духовні цінності релігії.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 601; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!