Форми соціально-функціональних виявів релігії
Вище вже говорилося про соціально-функціональні вияви релігії. Більшість дослідників погоджується, що релігія відіграє в суспільстві сенсотворчу, інтегративну, легітимуючу, регулюючу, ціннісно-орієнтаційну і нормативну функції. Водночас для більшості дослідників спільною є думка про те, що ці функції не вичерпують соціального виміру релігії, бо ж вона здатна виконувати ще й функції, які прямо або опосередковано протистоять згаданим. Так, інтегруючій функції релігії цілком очевидно протистоїть її дезінтегруюча функція. Релігійний ексклюзивізм (англ. exclusive - винятковий), притаманний багатьом (хоча і далеко не всім) релігіям, виходить з істинності лише одного шляху до істини, а відтак - і до спасіння. В цьому приховане найпотужніше джерело суспільної дезінтеграції, яка може розпочатись на релігійному ґрунті. З одного боку, релігія забезпечує зв'язок індивіда зі світом як цілісним організмом, допомагає саме такому його сприйняттю, створює загальну систему координат і моральних орієнтирів, котрі сприяють людській єдності. З іншого ж боку, на більш низькому структурному рівні, вона постає могутнім чинником "вузької" ідентифікації, а відтак - і протиставлення представникам інших ідентифікаційних систем і взагалі - цілим системам.
Релігійні конфлікти, а також соціальні конфлікти на релігійному ґрунті або політичні та міждержавні конфлікти, які набирають релігійного забарвлення, є константою суспільного розвитку і так чи інакше притаманні всім станам людської історії. Однак в процесі соціальної диференціації і розвитку секуляризації релігійний компонент конфліктного ядра безумовно що зменшується. Він з очевидністю виступає вторинним щодо політичних, економічних і соціальних чинників появи конфлікту навіть тоді, коли конфлікт спалахує між спільнотами або державами з відмінною релігійною орієнтацією.
|
|
|
У другій половині XX ст. підпорядкування релігійного компоненту суспільного конфлікту іншим його складовим виявлялось найбільш очевидним тоді, коли конфліктуючі сторони активно експлуатували релігійні символи і риторику (війна між Іраном та Іраком, війна в колишній Югославії тощо).
Поруч зі стабілізуючою функцією, релігії також притаманна й функція
484
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
соціальних змін. Релігія, як вже зазначалося, відіграла серйозну роль у становленні капіталізму в Європі, в модернізації групи далекосхідних країн (т.зв. "азійських тигрів"), у формуванні феномену Сполучених Штатів Америки. Природно, релігія може відігравати і зворотню функцію - функцію супротиву соціальним змінам. На думку деяких дослідників, саме таку функцію відіграло православ'я в Росії і деяких балканських країнах.
|
|
|
Відомий історик А.Тойнбі в своїй знаменитій праці "Дослідження історії" відзначав, що релігія відігравала помітну функцію у безперервному процесі народження й загибелі цивілізацій, хоч і відводить їй в цьому роль "вторинного феномену". Вона займає стабільне місце в тойнбівській шкалі критеріїв змін цивілізацій. Класифікація за релігійним критерієм дала змогу А.Тойнбі сконструювати такий історичний ряд суспільств, що змінюють одне одного: "По-перше, суспільства, які жодним чином не пов'язані ані з наступним, ані з попередніми суспільствами; по-друге, суспільства, ніяк не пов'язані з попередніми, але пов'язані з наступними суспільствами; по-третє, суспільства, пов'язані з попередніми, але менш безпосереднім, менш інтимним, аніж синовній зв'язок, через вселенську церкву, зв'язком, обумовленим пересуванням племен; по-четверте, суспільства, що пов'язані через вселенську церкву з попередніми суспільствами синовніми узами; по-п'яте, суспільства, пов'язані з попередніми зв'язком більш глибоким, ніж батьківсько-синовній, а саме - через передання, з незначними змінами або й без них, організованої релігії керуючої меншості.4
|
|
|
Поруч з функціями стабілізації і продукування соціальних змін у релігії є й "серединна", похідна від перших двох функцій - функція пом'якшення наслідків соціальних змін, залагодження і врегулювання конфліктів. Щодо християнства, то ця функція, за образним висловом теолога А.Швейцера, полягає в тому аби залагодженням і примиренням перетворити революцію на еволюцію.5
Але, говорячи про соціально-функціональний вияв релігії, ми розуміємо, що він не може бути абсолютно тотожним для різних типів суспільства. Можливо, що ці відмінності не варто перебільшувати. Так, деякі автори, зокрема американський соціолог Е.Грілі, вважають, що соціальні зміни під впливом релігії є мінімальними. З цієї точки зору найбільш важливою є доба неоліту: саме тоді людина твердо стала на шлях освоєння природи. До того ж, різниця між соціальними функціями релігії в традиційному і сучасному суспільствах все ж є істотною. Для традиційного суспільства з його безпосередністю контактів, майже тотальним соціальним контролем групи, спільноти, суспільства за життєдіяльністю своїх членів, ізольованістю соціального оточення особи від інших соціальних колективів та ін., інтегративна функція релігії в рамках певного
|
|
|
Тойнбі А. Постижение истории. -М, 1991. 5 Швейцер А. Вопрос об историчности Иисуса // Классики мирового религиоведения. -М., 1996.-С.372-390.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
485
суспільства є очевидною. В такому суспільстві індивід успадковує звичні моделі соціалізації, всілякі зміни в ньому відбуваються надзвичайно повільно. Сама ця незмінність набуває вже сакрального значення.
Суспільство Нового часу відзначається раціоналізацією, сегментацією суспільного організму, індивідуалізмом, витісненням безпосередніх контактів опосередкованими, високою мобільністю і суспільними рухами або способами мислення, які самі претендують на сакральний вимір. Якщо говорити стисло, то це надто плюралістичне суспільство, в якому традиційна релігія втрачає функції, що були для неї до цього часу дуже важливі, вірніше, ці функції переносяться з суспільного рівня на індивідуальний. Суспільна диференціація, ціннісний плюралізм і секуляризація викликають до життя процес, який в соціології релігії отримав визначення приватизації релігії. Ідентичність релігійного вияву зміщується з централізованої, ієрархічної, інституалізованої сфери до сфери особистісної. Людина сама вирішує те, чи бути їй релігійною. Відтак визнання релігії перестало бути обов'язком, а стало проблемою особистісного вибору. Водночас особа може вибірково приймати настанови тієї релігійної інституції, до якої вона належить. Як свідчать дослідження, проведені в багатьох європейських країнах, така вибірковість відноситься не лише до соціального вчення церкви, але й наріжних догматів. Результатом процесу приватизації релігії є приватна релігія, яка, однак, не існує в чистому вигляді (як не існує в чистому вигляді релігія інституційна), бо релігія є значною мірою суспільним, а не лише індивідуальним феноменом.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 805; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!