Природа і особливості світських релігій
Про існування світської релігії можна казати тоді, коли в межах певного суспільства чи держави відбувається сакралізація окремих соціальних груп, індивідів, суспільних структур, відносин тощо. Світська релігія є суто соціальним феноменом, виникає за підтримки держави і є державною ідеологією. Тому її потрібно відрізняти від релігії громадянської, оскільки, на відміну від неї, світська релігія протистоїть релігійному синкретизму, а як суспільне явище, для якого є характерним перебирання державою на себе функцій церкви, вона протиставлена і позацерковній релігійності. В її межах виникають і діють цілі інституціональні установи, які борються з характерною для громадянської релігії тенденцією до приватизації релігійного життя. Світська релігія відрізняється також і від теократії, оскільки не є владою духовенства, церкви взагалі, а навпаки, в ній представники влади виконують функції священнослужителів. Світська релігія має свій культ, релігійні свята, які відзначаються як загальнодержавні, священиків (так званий "світський клерикалізм"), систему ритуалів, священне писання та традицію, яка виступає як священна історія, має розроблене віровчення та своєрідну етику. Становлення та утвердження світської релігії в суспільстві супроводжується паралельним процесом секуляризації всіх сфер суспільного буття, оскільки викорінення принципу трансценденції священного із свідомості, створює умови для наділення сакральними рисами певного сущого.
|
|
|
Протягом історії окремі риси світської релігії виявлялись і в релігійній
Див.: Зеньковский В.В. История русской философии. В 2 т.-Л., 1991.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
495
реформі єгипетського фараона Ехнатона (Аменхотеп IV), і в обожненні римських імператорів, і в наділенні імператора надлюдськими силами в Японії, де принцип "сайсей ітті" (єдності відправлення ритуалу та керування державою) є одним з головних. Але вперше вона встановлюється після Великої французької революції наприкінці XVIII ст. Революційна держава перейняла на себе всі церковні функції та замінила християнство "культом розуму". Тут вже свідомо заперечувалось божественне походження світської влади, а герої та ідеали революції сакралізувались. У XIX столітті відомий французький філософ О.Конт розробив систему нової світської релігії, так званої "релігії людства", в якій любов до Бога була замінена на любов до Людства. Найбільш яскравим прикладом світської релігії є марксизм.
Не викликає сумніву, що К.Маркс є одним з найвпливовіших філософів минулого, вчення якого визначало духовний та соціальний розвиток майже всього людства протягом XX століття. Унікальність марксизму в тому, що він являє собою не лише певний філософський напрям чи методологію соціальної дії, а є однією із сучасних світських релігій. Останнім часом, коли він втрачає свої позиції в більшості країн, де був державною ідеологією, дедалі гостріше почав проявлятись, характерний як для багатьох релігій, зокрема і для марксизму, фанатизм його прихильників. Саме тому надзвичайно важливо усвідомити ті принципи, що конституюють марксизм як релігію.
|
|
|
Принциповою особливістю марксизму, яка відрізняє його від багатьох інших філософських і політичних напрямів, є те, що, як вірно відзначають С.Булгаков та М.Бердяєв, він є цілісним світоглядом, побудованим певною мірою за принципами християнського світоспоглядання. Марксистська теорія ґрунтується на основах певного розуміння сутності людини. К. Маркс виходить з того, що в сучасних йому умовах сутність людини є відчуженою від неї самої. Тому він виступає за подолання цієї відчуженості, за цілісну людину, і водночас саму цю людську сутність усвідомлює як сукупність всіх суспільних відносин. К.Марксу не вдається досягти своєї мети, оскільки через його принцип соціального детермінізму людина, як конкретна особистість, знову втрачається, але вже не завдяки релігійному та економічному відчуженню, а через таку редукцію всієї людської сутності до соціальних відносин, коли конкретна особа "розчиняється" в цих відносинах. Відтоді мова йде вже про людину взагалі.
|
|
|
Релігійність людини зводилась марксизмом до таких відносин у суспільстві, коли продукти діяльності людської фантазії та серця впливають на людину як чужа щодо неї сила. Релігію Маркс розумів як природний результат панування над людьми зовнішніх сил, що протистоять їм як щось чуже, що закабаляє їх. В релігії відображається певна напруженість в існуванні людини, яка породжена цією загостреною ситуацією її життя, що потребує свого вирішення. Марксизм вбачає єдиний можливий вихід із цієї суперечності у зміні суспільних відносин таким чином, щоб людині в її житті вже нічого не
496
Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
протистояло.
Марксизм закидає релігії "нелюдськість". Одним із головних своїх досягнень він вважає те, що йому вдалося піднести на вищий рівень гуманізм. Цей гуманізм став одним з головних принципів нового світогляду, коли, як зазначив С.Булгаков, релігії Бога розп'ятого протиставляється доктрина розп'ятої богоподібної людини. Думку про марксизм як про феномен, що має всі риси релігії, вперше висловив М.Бердяєв у праці "Витоки і сенс російського комунізму". Там він, зокрема, відзначає близькість світоглядних принципів марксизму іудео-християнській традиції. М. Бердяев виокремлює месіанізм як одну з характерних рис марксистської релігії. За своєю суттю месіанська ідея марксизму, згідно з поглядами мислителя, є секуляризованим виявом месіанізму іудейського. Так само як в останньому наголошується на богообраності єврейського народу, в марксизмі поняття "народ" підмінюється поняттям "пролетаріат", і він уже постає як месіанський клас.
|
|
|
Впевненість К.Маркса в тому, що йому вдалося осягнути сутність історичного розвитку та розкрити його мету, дала йому можливість робити передбачення щодо майбутнього історії. Марксистське пророцтво було сприйняте з великою зацікавленістю, оскільки на кінець XIX ст. Європа переживала період нігілізму як втрати межових цінностей, а відповідно — і втрати мети. Марксизм тоді виступив не лише як теорія та практика соціальної боротьби пролетаріату, але і як антинігілізм. К.Маркс розкрив новий сенс історичного процесу, іманентний щодо нього. Історія трактується в марксизмі хоча й матеріалістично, але схематично, так само, як вона виступає в християнстві. Історичний процес є насамперед есхатологічним, оскільки є принципово заданим з самого початку і має свій кульмінаційний момент. З іншого боку, марксизм наповнений відчуттям катастрофізму, краху епохи і претендує на ексклюзивність спасіння. І якщо, як писав Бердяев, нігілізм у своїй основі є своєрідним запереченням світу, з чим у принципі не можна погодитись, то й тоді марксизм є антинігілістичним за суттю, оскільки базується на світоствердженні, через прийняття цього світу та його зміни.
Як і в кожній релігійній системі, в марксизмі присутня своя аксіологія, формулюється своєрідна етична система. Цінність моральних принципів вбачається саме в здатності їх реального історичного втілення. Християнство ж критикується за трансцендентність своїх ідеалів. Відзначимо, що намагання замінити мораллю загальнолюдською мораль надлюдську мали місце в історії ще до появи марксизму. Проте лише в ньому (і це особливо виявилося в ленінізмі) вони реалізуються як соціальна етика, коли моральним виступає все те, що слугує інтересам певного класу.
Матеріалістично витлумачена марксизмом історія постає як головний принцип теодицеї, як виправдання існування зла. Завдяки цьому в ньому реалізуються можливості для вираження активної діяльної позиції перемоги
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
497
добра над злом. Виправдання дії закономірністю історичного розвитку, необхідністю моменту (а в цій виправданості і виявляється заснована на "історициському" підході теодицея марксизму) породила ті форми нетерпимості та жорстокості, які є характерними для багатьох ортодоксальних прихильників цього вчення. Марксистська етика є полярною і таким же полярним є сьогодні ставлення до самого марксизму, коли, з одного боку, можна бачити підхід до нього як до абсолютної істини, яке ґрунтується на релігійному його шануванні, а з іншого - як до втілення абсолютного зла.
Принциповим є те, що етична концепція марксизму базується на вірі в те, що історія є зрозумілою в своїй сутності. Віра, положення якої не піддаються процедурі верифікації, є одним з важливих компонентів цього світогляду. Так, багатьом послідовникам марксового вчення притаманна абсолютна віра в його дієвість. Ще ВЛенін висунув відоме гасло: "Вчення Маркса є всесильним, тому що воно вірне".
Віра в марксизм є, насамперед, одним з наслідків віри в могутність науки. Ця віра була легко сприйнята, оскільки марксизм є універсальною філософською системою і, як такий, базується на принципі універсальності істини та дає такі критерії науковості, згідно з якими сам марксизм виступає як найбільш адекватне наукове вчення. Як антинігілізм і всупереч процесам, наслідком яких стало утвердження ідеї плюралізму світоспоглядань, він "заганяв" всіх в одиничність, абсолютність сенсу. На цій основі виник марксистський догматизм.
Як і в будь-якій іншій релігійній системі, що не може уникати догматич ного елемента, ревні прихильники марксизму, які вірили в це вчення як у єдиний засіб спасіння, перетворили його положення в доктрини, які не можна було оспорювати, а тексти творців цього вчення набули для них сакрального характеру, стали своєрідним Священним писанням. Принципи єдності історії, єдності сенсу, єдності долі, на яких базується марксизм, зумовили сприйняття цих текстів як єдиного джерела одкровення істини. А оскільки істина вважалась вже явленою, то послідовникам Маркса-Леніна залишалось лише продовжувати втілювати в життя це вчення, витлумачувати його тексти та слідкувати за виконанням їх положень. Необхідність оберігання марксистських істин, пропаганди й поширення їх, керівництва побудовою на їх основі нового життя породило "світський клерикалізм" (Р.Арон), тобто світський варіант релігійних наставників.
Пафос боротьби з релігією, як боротьби з марновірством, який був взятий на озброєння марксистами, звеличував настання царства Розуму і водночас насаджував марновірство самого Розуму на місці оцінюваних ним марновірств релігійних. При цьому боротьба за перемогу цього ідеалу набула священного характеру, загородивши собою зрештою сам ідеал. Така її сакралізація породила сакралізацію її методів, самопожертва в ній заради ідеї сприймається як нормальна практика, оскільки саме ідея стає тут регулятивним принципом поведінки. Апологія боротьби породжувала нетерпимість не лише до іншої точки
498 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
зору, але й до будь-яких форм релятивізму та скептицизму. Вихідний історичний релятивізм Маркса виразився в абсолютизації історичності та нетерпимості до всіх форм релятивізму, породив релігійний фанатизм марксизму.
Отже, марксистський лаіцизм не звільнив суспільство від будь-якого впливу взагалі, а лише від впливів конкретних релігійних рухів. Зрештою марксизм зайняв їхнє місце, охопивши в країнах соціалізму своїми догмами всі сфери суспільних відносин.
Ставши державною ідеологією, марксизм призвів до того, що Церква злилась з державою. Як це вірно відзначає М.Бердяєв, держава за таких умов просто перейняла на себе функції, які виконувала в суспільстві Церква. Завдяки цьому така держава і взагалі таке суспільство, де певний клас під керівництвом марксистської партії виконує роль спасителя людства, стає тоталітарним, бо охоплює і підпорядковує собі всі сфери суспільних відносин. Вона намагається контролювати погляди всіх своїх членів.
Ще однією характерною рисою марксизму як світської релігії є створення в його межах особливої міфології, що має своїх героїв та легенди. В ньому відроджується навіть особливий ритуал бальзамування тіл своїх вождів. Поклоніння тілу та створення відповідних мавзолеїв стало одним з ключових моментів марксистського культу, який взагалі відзначається багатою атрибутикою та ритуалами. В соціалістичних країнах фактично кожна подія, визначна для суспільства чи індивіда, супроводжувалась ритуальними діями. А оскільки марксистські ритуали підміняли собою ритуали релігійні, які були традиційними для суспільств, де вчення К.Маркса утвердилось як державна ідеологія, то вони так само відбувалися майже у всіх сферах життя людини. Серед характерних для марксизму, як світської релігії, ритуалів можна назвати передусім демонстрації, що супроводжували всі значні державні свята, хорове виконання гімнів на з'їздах партії, особливі церемонії зустрічі вождів (керівників держави) та народу, прийому в партію тощо. Як і в релігії, в марксизмі перехід людини у нову стадію життя відбувався через певні ритуальні дії, вони також забезпечували і включення індивіда в суспільство через церемонії посвячення. Люди, які брали в них участь, відчували власну причетність до загальної справи, до боротьби за утвердження "священних" ідеалів марксизму, що наповнювало їх власне життя сенсом та надавало йому цінності. Людська особистість при цьому поглиналась тотальністю того, що відбувалось.
Марксизм має також і свою релігійну традицію, яка стала принципом легітимації його догматичних положень, оскільки вона виступає як певна священна історія. Вождь, який виконує функції духовного лідера та керівника держави, тут має харизматичні атрибути. В уявленні людей він наділяється надлюдськими якостями (наприклад, міф про абсолютну доброту та геніальність Леніна або сприймання Сталіна як "батька всіх народів" тощо), віра в які є загальнообов'язковою для всіх членів комуністичної держави.
Тема 17. Релігія як суспільний феномен
499
Така ситуація є наслідком того, що для марксизму характерним є знеособлення індивіда. Християнському обожненню людської особистості тут протиставляється індивід, як представник конкретного класу, особистісне редукується до соціальних структур. Цим пояснюється і те, що, на відміну від християнства, месіанізм марксизму (хіба що за винятком ранніх творів К.Маркса, де мова йде про спасіння людини взагалі і які тому найближчі до християнства) покликаний на спасіння цілого класу. І тут М.Бердяєв правий, відзначаючи близькість марксизму швидше до іудаїзму, ніж до християнства.
Саме на знеособленні тримається і авторитаризм, своєрідна світська теократія, оскільки держава сама перетворюється в церкву. Такому стану справ певною мірою відповідає положення Маркса, висловлене ним у праці "До єврейського питання", згідно з яким дійсна держава може абстрагуватися від релігії, оскільки в ньому "здійснена світським способом людська основа релігії-".
Таким чином, істинна держава передбачає подолання релігійного відчуження й вираження в світській формі тієї сутності людини, яку перебрало на себе християнство. Переведення релігії у світську сферу відповідно породило й світську релігію.
Марксизм, як він представлений у працях самого К.Маркса, виступає з критикою відчуження людської сутності в релігії, зовнішніх форм її існування і, як вірно зауважив К.Поппер у своїй праці "Відкрите суспільство та його вороги", сприяв тому, що християнство переглянуло свої позиції з багатьох питань, переоцінивши багато своїх етичних норм. Проте, як це засвідчила історія, марксизм зрештою сам перетворився в позитивне релігійне утворення, що є чужим людській сутності. Боротьба К. Маркса проти утопізму призвела згодом до редукції всього марксизму до рафінованих утопічних положень. Маркс виступав проти раціонального планування майбутнього людства, за прочитання дійсних законів історичного процесу і при цьому саме його вчення розглядається його послідовниками як позаісторичне, трансцендентне історії. Потойбічний світ, уявлення про наявність якого є обов'язково присутнім у релігійних вченнях, наявне в марксизмі у зміненій формі. В ролі такого тут виступають об'єктивні закони розвитку природи та історії. Це в свою чергу слугує однією з основ, на якій грунтується фанатизм марксистської релігії. Наявність фанатичних послідовників свідчить про некритичність щодо зайнятої позиції, принципову адіалогічність, деперсоналізованість, коли сутність людини залишається поза нею самою. І тут слушним є зауваження, зроблене Г. Марселем: "День, в який середній марксист визнав би, що праці Маркса є результатом особливого історичного періоду, який відтоді глибоко змінився, а відтак праці ці не мають легітимності, яка перевищувала б час, позначив би кінець комуністичного фанатизму".15
15 Marcel G. Man against mass society. - Chicago, 1967. - P. 143.
500 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 490; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!