Культ в системі християнської релігії

⇐ ПредыдущаяСтр 46 из 115Следующая ⇒

Культ в християнстві, як і в кожній релігійній системі, відіграє роль екстеріорного (зовнішнього), практичного (діяльнісного) виявлення релігійності - як індивідуально, так і в колективних формах богослужіння. Культ - це основний вид релігійної діяльності, який, за уявленнями віруючих християн, є засобом встановлення і постійної підтримки містичного спілкування з Богом. Християнський культ визначається догматично-віроповчальними особливостями цієї релігії. Незважаючи на відмінності в рамках різних напрямів та конфесій, основою його скрізь є поклоніння триєдиному Богу, Ісусу Христу, вшанування викупної Христової жертви та його чудесного воскресіння. Деякі напрями християнства, передовсім католицизм та православ'я, визнають, крім того, поклоніння Богородиці (Діві Марії), культ святих, вшанування священних предметів (реліквій, ікон, хреста) та священних місць.

Структура християнського культу. Таїнства.В структурі християнського культу виділяються: таїнства та обряди; система відправ, або богослужінь, що складається з добового, тижневого та річного богослужбового кола.¹ До річного кола богослужінь належать християнські свята і пости. Джерелами цієї системи стали біблійні (старо- і новозавітні) настанови, традиції іудаїстського (синагогального) богослужіння, а також автохтонні культи регіонів,

¹ Поснов М. История Христианской Церкви. - Гл. V; Святой дух праздников Христовых.- Ростов-на-Дону, 1996; ЛипськийБ. Духовість нашого обряду.- Торонто, 1974; Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - 1994.

406 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

де поширювалося християнство протягом своєї історії. Ця структура склалася загалом протягом першого тисячоліття н.е. і зазнала перегляду в ряді суттєвих моментів в XVI ст., в епоху європейської Реформації.

Християнські таїнства, (лат. sacramentum) - найважливіші культові дії, через які, згідно вчення Церкви, віруючому "невидимим чином" передається Божа благодать. Через благодатність таїнств виявляється їхній містичний зміст. Саме здійснення таїнства є реальною подією поєднання "небесного" і "земного" світів, запорукою прилучення віруючого до божественного, священного. Ортодоксальна християнська традиція (католицизм і православ'я) визнає сім таїнств: хрещення, причащання (євхаристія), покаяння (сповідь), священство, миропомазання, шлюб, маслосвяття (соборування). Кожному з таїнств надається певний догматичний смисл; джерелом цього смислу є сам Христос.

Хрещення(грецьк. baptisma) знаменує акт прилучення людини до християнської релігії, прийняття її до лона Церкви. Обрядовою формою цього таїнства в більшості християнських конфесій є трикратний контакт віруючого з водою (занурення або обливання), що супроводжується виголошеною священиком, який здійснює хрещення, тринітарною формулою "в ім'я Отця і Сина і Святого Духу".

Миропомазання,що виявляється в ритуалі помазування освяченою олією (миром). Воно пов'язане з таїнством хрещення і ніби завершує та посилює благодатну силу Святого Духу, отриману під час нього.

Причастя або Євхаристія(грецьк. - "благодаріння") - центральне таїнство християнського культу і організуючий центр всього церковного життя. Ритуал причастя складається із споживання віруючими членами Церкви спеціально приготовлених хліба і вина, які, згідно церковного вчення, реально і містично перетворюються на Тіло та Кров Ісуса Христа. За новозавітною традицією, причастя символізує викупну жертву Христа без пролиття крові, а також причетність віруючих до цієї жертви, відтак, і до Церкви, що є Тіло, головою якого є сам Христос. За богословською формулою, причастя (Євхаристія) є поновленням Голгофської жертви, досконалим виявом поклоніння Богові, благословенням його і благодарінням Йому. Євхаристія є "жертвою і таїнством Тіла та Крові Христових".

Покаяння(сповідь) полягає у визнанні віруючим власних гріхів, розкаянні в них і у відпущенні їх Богом через посередництво священика. Сповідь є необхідним етапом духовного очищення для участі в таїнстві Євхаристії.

Священство- таїнство посвячення нового служителя християнського культу (священика), яке здійснюється через містичну передачу йому благодаті Святого Духу іншими священиками (найчастіше єпископами). Головною ритуальною дією тут є хіротонія - покладання рук. Ортодоксальні Церкви вчать, що саме завдяки таїнству священства в Церкві зберігається апостольська наступність Божественної благодаті. За церковними правилами здійснене

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу

407

таїнство священства є запорукою "благодатності" у діяльності того чи іншого священика або ж єпископа, чинності таїнств та інших культових дій, які вони здійснюють.

Таїнство шлюбує містичним засобом освячення сімейного життя, його воцерковлення. Сім'я, згідно християнської доктрини, є "домашньою Церквою". Ритуальною формою цього таїнства виступає вінчання у храмі.

Маслосвяття(єлеоосвячення, соборування) знаменує собою духовне та тілесне зцілення, звільнення від невідпущених гріхів. Це таїнство, формою якого є ритуал помазання віруючого єлеєм - освяченою олією, здійснюється в ситуаціях, коли віруючий тяжко хворий або ж перед очікуваною смертю.

Молитва.Серед решти культових дій в християнстві найпоширенішими є молитва, поклоніння іконам та хресту, реліквіям та святим місцям. Центральною молитвою християнського культу є Молитва Господня "Отче наш". Вона визнається всіма християнськими течіями. Поширеними є також молитовні корпуси, що зафіксовані в письмовій традиції - Священному Переказі, яким є пращі Отців Церкви, рішення Соборів, насамперед Вселенських. Практикується і особиста молитва. В молитвах звертаються до Бога, Ісуса Христа, Богородиці, численних святих (в православ'ї та католицизмі).

Традиція іконовшануваннябула офіційно визнана в християнстві у VIII ст. н.е. Рух проти марновірного, фетишистського ставлення до ікон тривав з VIII до 1-ї половини IX ст. і отримав назву іконоборства. Після тривалої громадянської війни у Візантії, за сприяння імператорської влади, іконовшанування було відновлене (843 р. н.е.). Православне і католицьке богослов'я, обґрунтовуючи іконовшанування, стверджують, що вшанування ікони є насамперед вшанування її первообразу. Ікона допомагає зосередитися, спрямовує увагу віруючого до предмету молитовного розмірковування, а тому невіддільна від молитовної діяльності. Відтак не порушується біблійна заборона творити зображення Бога. До того ж, Христос був втіленим на Землі, людьми були Діва Марія та численні святі. Саме це додатково обґрунтовує можливість іконовшанування.

Вшанування священних предметів (хреста, реліквій), святих, священних місць грунтується на їх причетності до реальних чи легендарних подій в історії християнства. Згадки про ці події або видатних осіб також збуджують релігійні почуття віруючих, слугують запорукою єдності церковної традиції.

Добове коло богослужінь,яке є найрозвинутішим у східному (православному) християнстві, складається з так званих вечірні, повечір'я, опівношниці, утрені та годин "часів". Ці богослужби є, по суті, спільними молитвами, що супроводжуються богослужбовими співами та читаннями біблійних текстів. Тематика цих читань зумовлена особливостями християнської картини світу та подіями земного життя Ісуса Христа. Так, під час вечірні згадується таємниця творення світу, акт гріхопадіння, наголошується на покаянні та надії на спасіння від першородного гріха. Повечір'я має навіювати віруючому

408

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

думки про неминучість тілесної смерті та сподівання на вічне життя праведної душі. Читаннями на опівношниці згадують про молитву Христа опівночі в Гефсиманському саду - подію, відображену в Євангеліях. Утреня оповіщає про земне життя Христа та про його жертовний шлях - страждання. Справжнім центром добового кола християнських відправ є Літургія (в західній, латинській Церкві - меса). Літургійне богослужіння поділяється на дві частини - "літургію оголошених" та "літургію вірних". Під час першої частини літургії, на спільних молитвах і співах можуть бути присутніми як хрещені (члени Церкви), так і ще не охрещені, але наближені до християнства і підготовлені до таїнства хрещення. В другій частині літургійної відправи беруть участь лише "вірні", тобто охрещені члени Церкви, які сповідувалися та приготувалися до участі у таїнстві Євхаристії. Саме Євхаристія є центром літургії. Літургійні мотиви спочатку були запозичені із синагогальної спадщини, проте євхаристійні (благодарственні) мотиви в ній стосуються не старозавітної історії, а викупного служіння Христа.

В ортодоксальному християнстві історично побутували різні версії літургійних (євхаристійних) відправ. Так, на Заході існували літургії римська (є пануючою в католицизмі й донині), міланська, іспанська, галліканська (французька). На Сході (в православ'ї) і до сьогодні практикуються дві основних літургійних версії: літургія Івана Златоуста та літургія Василія Великого (впорядковані в IV-V ст. н.е.). Іноді в православних Церквах відправляється ще давніша літургія св.Якова.

Добові кола богослужінь протягом тижня складають тижневе коло відправ,кульмінацією якого є недільна літургія. Святкування неділі (дня воскресіння Ісуса Христа) почалося в християнстві з IV ст. Неділя, священний для християн день, заступила біблійний "день Господень" - суботу.

Елементами річного кола богослужіньє християнські свята. В основному річне коло свят склалося в християнстві протягом I-IV ст. н.е. Виділяються такі групи християнських свят: дванадесяті свята. Це - дванадцять найвизначніших свят. Вони пов'язані, з одного боку, з освяченням дійсних чи легендарних подій християнської історії, в основному із життя Ісуса Христа та Богородиці. З іншого боку, час святкування та обрядовий комплекс, що застосовується на цих святах, відобразили в собі особливості річного кола дохристиянських аграрних культів.

Серед дванадесятих свят виділяються так звані неперехідні свята (з фіксованими датами відзначення). Це такі свята, як Різдво Христове - 25 грудня (7 січня за новим стилем); Хрещення Господнє (Богоявления, Водохреща) - 6 (19) січня; Стрітення Господнє - 2 (15) лютого; Благовіщення - 25 березня (7 квітня); Преображення Господнє -6(19) серпня; Різдво Пресвятої Богородиці -15 (28) серпня; Успіння Богородиці - 15 (28) серпня; Воздвижения хреста Господнього 14 (27) вересня; Введення до храму Пресвятої Богородиці - 21 листопада (4 грудня). Інша група дванадесятих свят - перехідні, дати яких пов'язані зі святкуванням християнської Пасхи (тому вони ще звуться

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу__________ 409

пасхальними). Це - Вхід Господній до Єрусалиму (за тиждень до Пасхи); Вознесіння Господнє (40-й день після Пасхи); П'ятдесятниця або день Св. Трійці (50-й день після Пасхи).

Пасха (у нас вона ще перебрала давньослов'янську назву "Великдень") -свято Воскресіння Ісуса Христа. Святкується на згадку про події, описані в Євангеліях. Вона включає також передпасхальний тиждень (т.зв. "страсний", що пов'язаний із згадкою про останній тиждень земного життя Ісуса), пасхальну неділю (свято Світлого Христового Воскресіння) і післяпасхальний тиждень (т.зв. "чистий"). Символіка "пасхи" сягає корінням у давню історію євреїв, пов'язана з умилостивительними, викупними жертвоприношеннями. Викупна жертва Христа заміщує старозавітну пасхальну жертву.

Зв'язок християнської пасхи з іудейським прообразом виявляється також у визначенні дати святкування Пасхи. Пасха є перехідним рухомим святом, її дата пов'язана з визначенням дати іудейської пасхи ("песах"), а також із спі вставленням сонячного та місячного календарів. Схема ця має назву пасхалії і була визначена на Нікейському Соборі в IV ст. Згідно з нею, християнську Пасху святкують в першу неділю після повнолуння, яке або збігається з весіннім рівноденням, або наступає за ним. До того ж, не допускається збіг з іудейською пасхою.

До великих свят річного кола богослужінь належать: Обрізання Господнє -1 (14) січня; Покрова Пресвятої Богородиці: - 1 (14) жовтня; Різдво Івана Хрестителя - 24 червня (7 липня); Усіковіння голови Івана Хрестителя - 29 серпня (11 вересня). Протягом усього року святкуються дні народження та дні пам'яті святих. Окремі християнські громади святкують так звані Престольні (або Храмові) свята (дні святих, на честь яких були побудовані їхні храми, іншого).

Значне місце в християнському культі посідають пости. Так, в православному церковному календарі на них припадає більше двохсот днів. Крім щотижневих постів, у середу та п'ятницю, є пости на деякі дванадесяті та великі свята, а також чотири багатоденні пости - Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний. Великий (передпасхальний) піст (понад 40 днів), передує Великодню. Петрів піст починається у перший понеділок після Духова Дня і закінчується 29 червня за ст. ст. (12 липня за н.с); Успенський піст - з 1 до 15 (17 до 28) серпня; Різдвяний (або Пилипів) - з 15 (27) листопада до 25 грудня (7 січня). Згідно християнського вчення, пости є випробуванням віруючих на стійкість проти спокуси, на терпіння та смирення. Крім утримання від деяких видів їжі (що найбільше помітне в постах), найважливішим є "духовне утримання", духовне очищення, духовне самовдосконалення віруючого і вдосконалення ним навколишнього світу.

Місця християнських Богослужінь. Семантика християнського храму. Християнська Богослужбова традиція успадкувала і синтезувала два семантичних комплекси. По-перше, християнський храм є "місцем Господнім" -місцем "перебування" Бога і контакту з ним. В цьому виявляється біблійна

410

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

традиція Єрусалимського храму. Означений семантичний комплекс відобразився і у самій назві "Церква" (грецьк. kiriakon - "Господнє місце"). По-друге, храм -це місце зібрання вірних для поклоніння та молитви. В цьому випадку традиція іудейської діаспорної синагоги була успадкована християнською еклезією (грецьк. ekklesia - "зібрання"). Названий синтез втілив в собі особливості християнської догматики, зокрема пов'язаної з ідеєю Боговтілення, Боголюдської природи Христа та з ідеєю Святої Трійці.

Бог через Ісуса Христа реально присутній між людьми в акті Євхаристії; Бог-Дух Святий - реально надихає і скеровує християнське зібрання. Церква -Тіло, головою якого є Христос; вірні є причасниками до Тіла через Євхаристію. Храм (місце Господнє) як зібрання вірних є водночас і моделлю світу, що спрямований шляхом спасіння. Звідси і вся символіка Корабля (Ковчега), на якому віруючі прямують до спасіння, символіка багатоярусного світу, очевидно, більш архаїчна. Вівтар, що розташований на найвищому місці у храмі (на "горньому місці") символізує і Голгофу - місце христової жертви, і "Світову гору" - архетипічний образ зустрічі "земного" і "небесного" світів. Орієнтованість храму на Схід (умовно - це Єрусалим), хрестоподібна проекція будівлі -також символічно відновлюють "першоподію" сакральної історії в її християнському вимірі.

Культові особливості різних християнських конфесій.Кардинальне переосмислення християнської богослужбової традиції відбувається, починаючи з XVI століття, з епохи європейської Реформації. Це й спричинило розбіжності між католицизмом і православ'ям, з одного боку, та протестантизмом, з іншого, у витлумаченні культових дій. Переважна більшість протестантських конфесій, на відміну від ортодоксальних церков, не визнає містичного характеру християнських таїнств, відмовляючись від більшості з них, як від таких, що не мають явних засад у Святому письмі. Визнаються лише хрещення та причащання, і то як обряди, що заповідані на згадку про Ісуса Христа і для настанови у християнській вірі. Протестанти також відмовилися від культу Богородиці, святих, реліквій, ікон тощо. Підставою для такого ставлення є, очевидно, погляд на Біблію як єдине джерело віровчення та примат особистої віри над ритуально-обрядовою стороною релігійності, які властиві протестантизму.

Персоналізм та христоцентричність західної релігійності зумовили наявність в католицизмі та західному протестантизмі акцентів на річних святах, присвячених Ісусу Христу, та таємниці Боговтілення. Внаслідок цього центральним святом річного кола богослужінь в західному християнстві є Різдво Христове. Ряд догматичних додатків католицької Церкви, христоцентризм, а також посилений культ Діви Марії зумовили наявність в католицизмі низки своєрідних свят, таких як свята Вознесіння Діви Марії, свято Тіла Христового.

Культові відмінності між Християнськими Сходом і Заходом підкреслюють розбіжності календарів. Більшість православних Церков

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу__________ 411

послуговуються традиційним юліанським календарем, західні християни, починаючи з XVII-XVIII ст., перейшли на григоріанський (новий) стиль. Тому для регіонів культурно-релігійного "порубіжжя", багатоконфесійних країн (таких як Україна) властивим є "подвоєння" циклу християнських свят - за "новим" і за "старим" стилями.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 754; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 41 42 43 44 454647 48 49 50 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!