Управління необоротними активами
Класифікація необоротних активів
Класифікація необоротних активів підприємства:
1. За основними функціональними видами:
а) Основні засоби. Вони характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, очікуваний термін корисного використання яких перевищує один рік, які багаторазово беруть участь в операційному процесі і переносять на продукцію свою вартість частинами. Фінансовий облік ведеться таким чином:
– земельні ділянки;
– капітальні витрати на покращення земель;
– машини й обладнання;
– транспортні засоби;
– інструменти, прибори, обладнання;
– інші основні засоби;
– інші необоротні матеріальні активи, які використовуються в операційному процесі.
б) Нематеріальні активи. Вони характеризують сукупність немонетарних активів, які не мають матеріальної форми, термін використання яких в операційній діяльності підприємства перевищує один рік.
2. За характером обслуговування окремих напрямів операційної діяльності:
а) Необоротні активи, які обслуговують процес виробництва продукції. До них відносяться всі види основних засобів і нематеріальних активів підприємства, які беруть участь у виробництві продукції.
б) Необоротні активи, які обслуговують процес реалізації продукції. До них відносяться всі види основних засобів і нематеріальних активів підприємства, які забезпечують продаж виготовленої продукції.
|
|
|
в) Необоротні активи, які обслуговують процес управління операційною діяльністю. До них відносяться всі види основних засобів і нематеріальних активів підприємства, які забезпечують процес управління цією діяльністю.
3. За характером володіння операційні необоротні активи підприємства поділяються на:
а) Власні необоротні активи. До них відносяться довгострокові активи підприємства, які належать йому на правах власності і володіння, які відображаються в складі його балансу.
б) Орендовані необоротні активи. Вони характеризують групу активів, які використовуються підприємством на правах використання у відповідності з договором оренди (лізингу) укладення з їх власником.
2. За формами застави кредиту і особливостями страхування виділяють наступні групи необоротних активів:
а) Рухомі необоротні активи. Вони характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, які в процесі застави можуть бути виключені з його власності в цілях забезпечення кредиту (машини й обладнання, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти тощо).
б) Нерухомі необоротні активи. До них відноситься група довгострокових майнових цінностей підприємства, які не можуть бути виключені з його власності в процесі застави, яка забезпечує кредит (земельні ділянки, будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо)
|
|
|
3. За характером відображення зносу необоротні активи поділяються на:
а) Амортизаційні необоротні активи. До них відносяться основні засоби і частина нематеріальних активів, за якими фізичний і моральний знос відображається в обліку як поступове нарахування амортизації.
б) Неамортизаційні необоротні активи. До них відноситься інша частина необоротних активів підприємства, рівень зносу яких фінансовим обліком не відображається.
Політика управління необоротними активами
Політика управління необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.
Політика управління необоротними активами підприємства передбачає:
1. Забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів у процесі їхнього використання. Характер і періодичність оновлення необоротних активів зв'язані з процесом руху їхньої вартості. Усупереч своїй назві необоротні активи підприємства здійснюють постійний кругообіг, хоча тривалість цього обороту в часі досить велика.
|
|
|
В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.
На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох виробничо-комерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів необоротних активів.
На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів (амортизаційного фонду).
На третій стадії амортизаційні засоби, як частина власних фінансових ресурсів підприємства, що спрямовуються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів.
2. Визначення розміру потреби в прирості необоротних активів. Для забезпечення процесу оновлення необоротних активів на розширеній основі необхідно визначити потребу в їхньому прирості на кожний період, що планується.
3. Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів необоротних активів. Потреба в прирості необоротних активів може бути задоволена двома основними способами:
|
|
|
а) Шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність підприємства (сюди ж відноситься і будівництво власних основних фондів).
б) Шляхом їхньої оренди на визначений період (сюди ж відносяться і такі її форми, як лізинг і селенг). У той час як для виробничого використання даних активів вибір цих форм не має суттєвого значення, у фінансовому менеджменті він дуже важливий, тому що визначає різні обсяги інвестиційних програм, необхідних фінансових ресурсів і т. ін. Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку є порівняння показників ефективності вибору окремих з цих форм.
4. Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів. Основним показником, що характеризує ефективність використання необоротних активів, є їхня рентабельність (відношення суми прибутку до середньої вартості необоротних активів, у відсотках). Ефективність використана основних засобів, крім показника рентабельності, характеризується також показником фондовіддачі (відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основних засобів).
Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, слід враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці слід використовувати залишкову вартість необоротних активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.
Зростання ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.
5. Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів. Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає здебільшого консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 74; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!