ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ТА ЕКОЛОГІЧНА
ЕКСПЕРТИЗА В СИСТЕМІ ПРИРОДООХОРОННОГО
ЗАКОНОДАВСТВА
Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації; що забезпечує регулярну оцінку та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Ю.А.Ізраель (1978) вважає, що моніторингом найбільш правильно називати "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін "моніторинг довкілля" набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН з навколишнього середовища у 1972 р. і Генеральної асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (UNEP), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. Саме у межах цієї Програми було розроблено концепцію і програму моніторингу та оцінки стану довкілля.
Екологічний моніторинг - це система спостереження та контролю стану навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін та попередження небажаних явищ відповідними регулюючими засобами. Метою моніторингу є реєстрація стану гео-систем, його прогнозування, видача даних керуючим структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.
|
|
|
4.1. Структура екологічного моніторингу різних рівнів
Екологічний моніторинг повинен вирішувати задачі різних рівнів:
♦ глобальний (біосферний), який здійснюється на міжнародному рівні;
♦ державний - здійснюється в межах однієї країни та організується спеціальними органами кожної держави;
♦ регіональний - в межах крупних регіонів;
♦ локальний - в межах окремих населених пунктів, на підприємствах.
Достовірну інформацію про стан, розвиток та забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Національна служба моніторингу - це система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.
|
|
|
Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції та органи управління моніторингу перебувають у прямій залежності від масштабного рівня геосистем. Структура глобального рівня складається з Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, і в океані (на островах та спеціальних наукових суднах) та відповідних комунікаційних і контрольних засобів.
Регіональний системний моніторинг являє собою систему спостережень за станом перетворених ландшафтів, ландшафтно-технічних систем та їх середовища з метою визначення ступеню їх антропогенної перетвореності, оцінки, прогнозування та регулювання. Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним для тих регіонів, де переважають глибоко перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:
♦ Моніторинг природно-заповідних ландшафтів- спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їх стійкості на основі збереження присутньої їм функціональної структури та нормального ходу природних процесів.
♦ Моніторинг лісогосподарських ландшафтів- контроль експлуатації, природного відновлення і стану лісових насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв.
|
|
|
♦ Моніторинг агроландшафтів - контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму грунтів та біологічної продуктивності агроекосистем, їх стану на протязі вегетаційного періоду.
♦ Моніторинг акваторіальних природних комплексів- контроль нормального функціонування технічних систем, розвитку характерних природно-антропогенних процесів (замулення, ев-трофікація, підтоплення тощо), а також санітарного стану.
♦ Моніторинг міських та інших селітебних і рекреаційних ландшафтів - контроль їх стану та відповідності їх середовища санітарно-гігієнічним нормам, а також стійкості проти промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень.
Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відміни. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, та виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють та передають через національний центр моніторингу у Світовий координаційний центр. Крім цього, тут визначають оцінку стану природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи у межах регіонів.
|
|
|
Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути зведені до таких чотирьох блоків:
♦ інвентаризаційно-спостережно-контрольного;
• аналітико-прогнозно-рекомендацшного;
• накопичувально-ощадного (банку даних);
• комерційного.
4.2. Державна система моніторингу довкілля в Україні
Згідно "Положення про державну систему моніторингу навколишнього природного середовища", затвердженого Кабінетом Міністрів України у 1998 p., державна система моніторингу довкілля є системою спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.
Структура та рівні СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО МОНІТОРИНГУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА (СДМНПС) передбачають розбудову таких видів моніторингу навколишнього природного середовища (НПС):
□ Загальний {стандартний) моніторинг НПС - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.
□ Оперативний {кризовий) моніторинг НПС - це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності.
□ Фоновий (науковий) моніторинг НПС - це спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем та біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється у природних та біосферних заповідниках та на інших територіях, що охороняються.
В Україні, як вже було вказано вище, існує розвинута нормативно-правова база для проведення моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів від 30.03.98 р. затверджене "Положення про державну систему моніторингу довкілля", яке визначає порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД). ДСМД - це система установ, які збирають, аналізують, зберігають та поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обгрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень. ДСМД - це складова частина національної інформаційної інфраструктури, яка є відкритою інформаційною системою. Пріоритетами її функціонування є захист життєдіяльності громадян і суспільства загалом, збереження природних екосистем, відвернення кризових змін у довкіллі, запобігання виникненню надзвичайних екологічних ситуацій антропогенно-техногенного походження.
Система державного моніторингу довкілля контролює об'єкти таких трьох масштабних рівнів:
• локального - територію окремих об'єктів (підприємств, міст, ландшафтів та їх складових частин);
• регіонального - територію економічних та природних регіонів та адміністративно-територіальних одиниць;
• національного - територію країни в цілому.
Створення і функціонування ДСМД має на меті інтеграцію екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, і грунтується на принципах узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин (рис. 23).
Моніторинг здійснюють суб'єкти моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів (табл. 20). Фінансуються роботи зі створення і функціонування ДСМД та її частин за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чинним законодавством. Суб'єкти моніторингу забезпечують:
1) вдосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля;
2) уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів та систем контролю;
3) створення банків даних для наступного їхнього багатоцільового колективного використання за допомогою єдиної комп'ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та її зв'язок з іншими інформаційними системами, що діють в Україні та за кордоном.
Таким чином, організацію спостережень в системі ДМНПС у межах своїх повноважень здійснюють міністерства та відомства (суб'єкти моніторингу). Так, Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів) зобов'язане вести спостереження за такими показниками:
□ джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів (ГДВ);
□джерелами стічних вод та дотриманням норм тимчасового ухвалення скидів і гранично допустимих скидів; □станом поверхневих вод суші;
□ станом грунтів сільськогосподарських угідь з визначенням загальної кількості в них пестицидів та важких металів;
□скидами і викидами об'єктів, на яких використовуються радіоактивні небезпечні технології; □вивозом промислових та побутових відходів;
□ станом морських та наземних екосистем.
Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (УкрНДГМІ) спостерігає за такими показниками:
□ станом атмосферного повітря, атмосферними опадами; □метеорологічними умовами;
□ аерологічними параметрами;
□ станом поверхневих вод суші;
□ станом грунтів;
□ станом озонового шару у верхній частині атмосфери;
□ радіаційною обстановкою,
□ станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи у грунтах та агрометеорологічними умовами формування врожаю.
Таблиця 20. Суб'єкти моніторингу довкілля в Україні та об'єкти їхніх спостережень (Національна.., 2001)
| Суб'єкти моніторингу | Об'єкти моніторингу | |
| Мінекоресурсів | Атмосферне повітря, атмосферні опади, джерела промислових викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, водні об'єкти у межах природоохоронних територій, підземні води, морські води, джерела скидів стічних вод загалом, грунти загалом, ландшафти, наземні і водні екосистеми, звалища промислових і побутових відходів, ендогенні та екзогенні геологічні процеси, стихійні та небезпечні природні явища. | |
| МНС (Міністерство надзвичайних ситуацій - в зонах радіоактивного забруднення) | Атмосферне повітря, джерела викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, підземні води, джерела скидів стічних вод загалом, грунти загалом, ландшафти, наземні і водні екосистеми, об'єкти поховання радіоактивних відходів. | |
| МОЗ (Міністерство охорони здоров'я - у місцях проживання і відпочинку населення) | Атмосферне повітря, поверхневі води загалом, морські води, питна вода, грунти загалом, абіотичні фактори в місцях проживання людей. | |
| Мінагрополітики | Поверхневі води сільськогосподарського призначення, грунти сільськогосподарського використання, сільськогосподарські рослини та продукти з них, сільськогосподарські тварини та продукти з них. | |
| Суб'єкти моніторингу | Об'єкти моніторингу | |
| Держкомлісгосп | Грунти земель лісового фонду, лісова рослинність, мисливські тварини. | |
| Держводгосп | Поверхневі води у зонах впливу АЕС, у прикордонних зона і місцях їх інтенсивного виробничого використання, грунтові і морські води, зрошувані та осушені землі, прибережні зони поверхневих водойм. | |
| Держкомзем | Грунти загалом, ландшафти, зрошувані та осушені землі. | |
| Держбуд | Грунтові води, питна вода централізованих систем водопостачання, стічні води міської каналізаційної мережі та очисних споруд, зелені насадження у містах і селищах міського типу. | |
Інші установи та відомства ведуть спостереження за визначеними для них компонентами та їх параметрами (рис. 24).
Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану НПС, зобов'язані вести спостереження за викидами і скидами та розміщенням відходів. Мінекоресурсів разом з іншими органами державної влади забезпечує вдосконалення мереж спостереження за станом НПС, раціоналізацію та оптимізацію роботи служб спостереження, уніфікацію методик спостереження, лабораторних аналізів, вдосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого банку даних про стан НПС, створення локальних, регіональних та національних центрів моніторингу, а також координує роботу, що проводиться в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, в яких використовуються результати моніторингу.
Щодо порядку функціонування СДМНПС, то органи, які здійснюють спостереження за станом НПС, зобов'язані збирати, обробляти та безстроково зберігати з допомогою сучасних комп'ютерних технологій первинні дані про стан природного середовища згідно вимог. Крім цього, вони зобов'язані узагальнювати інформацію та безкоштовно надавати додатково до форм статистичної звітності дані спостереження або іншу інформацію на запит
органів державної виконавчої влади. Прогнозування змін стану НПС та окремих його складових здійснюють органи, які проводять моніторинг як самостійно, так і з залученням науково-дослідних колективів.
Рис. 23. Узагальнена схема структури моніторингу навколишнього природного середовища (за А.В.Лущиком та ін., 2002)
Рис. 24. Узагальнена схема Державної системи моніторингу довкілля в Україні (Національна.., 2001)
У структурі моніторингу природного довкілля виділяють такі підсистеми:
• природних компонентів [покомпонентний моніторинг) - літосфери, педосфери, гідросфери, біосфери, атмосфери;
• природних ресурсів (поресурсний моніторинг) - мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, кліматичних та ін.;
• природних комплексів (геосистемний моніторинг) - фацій, урочищ, ландшафтів;
• природно-антропогенних процесів (динамічний моніторинг) -ерозії, дефляції, осушення, зрошення, заболочення, засолення тощо;
• антропогенних забруднень (інгредієнтний моніторинг) - нафтопродуктами, мінеральними добривами, пестицидами, детергентами, важкими металами тощо.
Уявлення про моніторинг природно-антропогенних ландшафтів може дати проста схема (рис. 25).
До цього часу Україна має не тільки науково обгрунтовану концепцію національної системи екологічного моніторингу, але й директивний документ щодо її реалізації на державному рівні. Прийняття цього документу свідчить про розуміння гостроти екологічної ситуації в Україні на урядовому рівні.
Рис. 25. Моніторинг геосистем структуризованого природно-соціального довкілля (за СІ. Кукурудзою та ін., 1995)
Умовні позначення: Л - літосфера; Г - гідросфера; А - атмосфера; П - педосфера; Б - біосфера; W - виробництво; Р - побут; R -рекреація; СА - катаклізми природи; СТ - соціальні катастрофи.
В межах України тестові моніторингові райони повинні охоплювати зонально-регіональні особливості її ландшафтних умов, забезпечуючи репрезентативність спостережень за змінами природних та перетворених ПТК. Виходячи з різного ступеню антропоге-нізації ПТК, можна запропонувати організацію таких тестових мо-ніторингових районів (Шищенко, 1999):
♦ Змішано-лісовий, який базується на Поліському заповіднику та Сарненській науково-дослідній станції по освоєнню боліт. Тут можливе поєднання моніторингу освоєних та меліоративно-освоєних ландшафтів, а також торф'яників, боліт, заплав з реконструкцією басейнів притиків Прип'яті та охороною лісових і болотних ландшафтів.
♦ Лісостеповий Середньодніпровський на базі Канівського заповіднику, Ржищівській, Канівській та Степанцівській лісомеліоративних станцій, Богуславській гідрологічній станції, Канівській озерній станції та інших служб. Тут можливий моніторинг грабової діброви, яка збереглася у Канівському заповіднику, протиерозійної меліорації, стану водосховищ та їх впливу на розвиток ерозійних і болотних процесів.
♦ Степовий промислово-рекультиваційний із значною перетворе-ністю ландшафтів. Він базується на Луганському заповіднику, Донецькому ботанічному саді. Тут можливим є моніторинг промислового впливу водогосподарського будівництва на степові перетворені та заповідні ландшафти.
♦ Південностеповий Причорноморський, який охоплює Каховську та Червонознаменську зрошувальні системи, Чорноморський заповідник, заповідник "Асканія-Нова" з ботанічним садом та зоологічним парком. Визначальним ланцюгом геосистемного моніторингу тут повинен бути контроль змін заповідних та аг-роландшафтів, прибережних акваторій під впливом водогосподарського, гідротехнічного та меліоративного будівництва.
♦ Лісогосподарсько-рекреаційний гірський Карпатський на базі Карпатського природного парку та заповіднику. Тут можливий моніторинг протиерозійної та водоохоронної меліорації, впливу на ландшафти літньої та зимової рекреації, сучасних стихійних
процесів і явищ, впливу на їх прояви лісогосподарської діяльності.
♦ Рекреаційно-природоохоронний гірський Кримський з прилеглими акваторіями. Тут базою моніторингу можуть бути Ялтинський гірничо-лісовий та Карадазький заповідники, Никитський ботанічний сад, Кримська гірничо-лісова дослідна станція та ін. Найважливішим є моніторинг гірських та прибережних ландшафтів в рекреаційних аспектах, протиерозійної і протизсувної меліорації, зрошувального землеробства на схилах та ін.
Зараз у Криму розроблений проект створення комплексного екологічного моніторингу, який передбачає, по-перше, об'єднання всіх систем спостережень за станом довкілля, що вже існують, по-друге, організацію нових постів та станцій. До них відносяться стаціонарні та пересувні пункти фіксації забруднень (в основному у великих містах), спостережень за станом лісів у гірському Криму, сільськогосподарських культур, прибережної зони моря. Особливе місце займають фонові станції екологічного моніторингу. Цілями створення фонових станцій є:
□ фіксація екологічного фону, пов'язаного із загальною ситуацією в регіоні. Тим самим фон є крапкою відліку для певних локальних екологічних порушень. Тому фонова станція повинна розміщуватися в районі із слабко порушеними ландшафтами та відсутністю помітних забруднень;
□ фіксація транскордонних переносів забруднень в атмосфері;
□ здійснення спостережень за типовими геосистемами, що дозво-
ляє переносити їх на аналогічні;
□ створення тестового полігону для супутникових експериментів.
Інститутом проблем природокористування та екології НАН України в Дніпропетровській області створено систему "Придніпров'я" як регіональний блок загальнонаціональної системи. Вона побудована на принципах системності, комплексності, модульності, ієрархічності та паралельно-послідовної етапності вводу в експлуатацію різних рівнів системи. Система "Придніпров'я" функціонує з 1993 р. і в ній нагромаджено величезний банк екологічної інформації. Постійно контролювати як самі викиди та скиди, так і розпо-
всюдження у навколишньому середовищі токсикантів надзвичайно складно та дорого. Тому у цій системі створено банк знань, в якому функціонують моделі різних процесів.
Для контролю на території вибираються точки комплексного спостереження за компонентами навколишнього середовища з урахуванням техногенних, ландшафтних, геологічних, кліматичних особливостей. Вся Дніпропетровська область, наприклад, поділена на 6 моніторингових полігонів. Один з них характеризується найкращими показниками стану довкілля і приймається за фоновий. У вибраних точках кожного полігону за особливим регламентом постійно та обов'язково ведуться комплексні спостереження. Комплексність має принципове значення, бо часто зібрана іншим шляхом цінна екологічна інформація не корелює. У зв'язку з цим у кожній точці проводиться відбір проб повітря, грунтів, підземних вод, рослинності. До цих же точок прив'язується наявна статистична інформація про стан здоров'я, а в необхідних випадках - організуються спеціальні спостереження за впливом забруднювачів на здоров'я.
Для прогнозу віддалених наслідків техногенного пресу на навколишнє середовище в системі "Придніпров'я" передбачено ци-тогенетичний моніторинг. З цією метою в тих же точках полігону ведеться спостереження за стерильністю пилку спеціально визначених для кожної території дерев, флуоресцентними параметрами хлорофілу в рослинах, а також дослідження мутагенних змін у клітинах рослинності та людини. В ідеальному випадку такими полігонами повинні бути заповідники. Але на території України вони розподілені нерівномірно і не відображають всю природно-географічну різноманітність екосистем, що потребують заповідання.
Для здійснення практичного впровадження контролю за негативним антропогенним впливом на природне середовище та стеження за змінами, які відбуваються у геосистемах з наступним прогнозуванням їхнього подальшого розвитку, актуальним стає виконання екологічного районування України, під яким слід розуміти розчленування території за екологічними ознаками відповідно до якісних характеристик навколишнього середовища, а також ступеня впливу на ПТК регіону. Районування передбачає поділ території на такі умовно однорідні таксони, природні екосистеми яких подібним чином реагують на певний рівень фонового забруднення. Основними принципами екологічного районування є такі:
♦ принцип комплексності, який полягає в необхідному комплексному розгляді всіх основних факторів екологічного районування в їхньому взаємозв'язку;
♦ системний принцип, згідно з яким таксономічні одиниці районування нижчого рангу розглядаються як підсистеми єдиного цілого вищого рангу;
♦ цільовий принцип, який передбачає визначення основних цілей,
на досягнення яких спрямований процес екологізації на кожному з рівнів районування;
♦ принцип територіальної спільності: площа, яка відповідає таксономічній одиниці районування, обов'язково включає декілька територій, які межують між собою і належать до ієрархічних одиниць нижчого порядку;
♦ принцип пріоритетності: першочергова роль екологічного початку в системі взаємодії природи та суспільства;
♦ принцип перспективної спрямованості: необхідне досягнення
довготривалих народногосподарських інтересів.
Таким чином, карта-схема екологічного районування України, побудована з максимальною прив'язкою до конкретних умов середовища, стане об'єктивною базою для наукового обгрунтування мережі розташування станцій екологічного моніторингу, а також господарських заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в регіоні.
Отже, створення і функціонування Державної системи моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, що передбачає:
♦ екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
• соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, що виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
• розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану річок Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.
4.3. Екологічна експертиза об'єктів та видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку
Важливим напрямком запобігання техногенним аваріям та катастрофам стала також державна екологічна експертиза. Основна мета експертизи - заборонити реалізацію проектів і програм чи діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Державна екологічна експертиза є ефективним важелем запобігання порушенням вимог екологічного законодавства та засобом дотримання екологічної безпеки господарсько-промислової діяльності. За ініціативою Мінекоресурсів, 9 лютого 1995 р. Верховною Радою України було прийнято Закон "Про екологічну експертизу", який дав змогу спрямувати експертну діяльність у чітко визначене правове русло. Забезпечено розробку та введення в дію цілого комплексу нормативно-інструктивних документів, які всебічно регламентують питання організації і здійснення державної екологічної експертизи.
Чинне екологічне законодавство виділяє в окрему ланку діяльність та об'єкти, які потенційно можуть заподіяти шкоди довкіллю. Вони визначаються як такі, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" основними такими об'єктами та видами діяльності визначено:
□ Атомна енергетика і атомна промисловість (у т. ч. видобування і збагачення руди, виготовлення тепловиділяючих елементів для
АЕС, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів).
□ Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.
□ Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження та утилізація всіх видів промислових і побутових відходів.
□ Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка, автозаправні станції.
□ Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ.
□ Хімічна промисловість, текстильне виробництво.
□ Металургія (чорна і кольорова).
□ Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу.
□ Виробництво, зберігання, утилізація та знищення боєприпасів всіх видів.
□ Целюлозно-паперова промисловість.
□ Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем.
□ Тваринництво, виробництво харчових продуктів.
□ Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд, водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання.
З метою запобігання негативному впливу діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, документація щодо реалізації таких об'єктів та діяльності підлягає обоє 'язковій державній екологічній експертизі. Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. На сьогодні значна частина документації щодо будівництва об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проходить державну екологічну експертизу в процесі здійснення комплексної експертизи. Це означає, що екологічна експертиза є складовою частиною комплексної державної експертизи.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 66; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!