ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАВО В УКРАЇНІ
Україна належить до екологічно забруднених регіонів планети. Високий рівень урбанізації населення, територіальні особливості, природні умови, наявність природних ресурсів, специфіка економіко-географічного положення зумовили нерівномірність розселення, значні регіональні відмінності в розвитку та галузевій структурі виробництва. Нерозумне господарювання, велика розора-ність грунтів, забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів (в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. т і щороку зростає приблизно на мільйон), забруднення атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах - всі ці фактори не могли не призвести до того стану здоров'я і народжуваності населення, що ми сьогодні маємо.
З цього приводу дуже важливим стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, в якій визначено майже всі основні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Так, ст.50 Конституції передбачає, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров 'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди". Також ст.50 гарантує кожному ''право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також: право на її поширення", і така інформація "ніким не може бути засекречена". На жаль, поки що все це є декларативним по відношенню до сучасного екологічного стану України, але дуже важливим з правової точки зору.
|
|
|
Ст. 16 Конституції України визначає "забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу" обов'язками держави. У ст.85 (п.6) зазначено, що парламент затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля. Таким чином, держава нарешті дістала необхідні правові норми на конституційному рівні для подальшого вирішення екологічних проблем в Україні.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
о Складання та затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо).
о Складання та затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
За роки незалежності України практично створено нове природоохоронне законодавство, яке включає такі основні закони та законодавчі акти:
□ "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991);
|
|
|
□ "Про тваринний світ " (1993);
□ "Про природно-заповідний фонд " (1992);
□ "Про охорону атмосферного повітря " (1992);
□ "Про екологічну експертизу" (1995);
□ "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995);
□ "Про поводження з радіоактивними відходами " (1995); □ "Про відходи" (1998);
□ "Про рослинний світ" (1999);
□ "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (2000);
□ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру " (2000);
□ "Про об 'єкти підвищеної небезпеки " (2000); □ Лісовий кодекс України (1994);
□ Водний кодекс України (1995);
□ Земельний кодекс України (1992); □ Кодекс України про надра (1994).
Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів Міністерство екології і природних ресурсів (Мінекоресурсів); воно здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання та відтворення. Основними завданнями Мінекоресурсів є:
■ проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;
|
|
|
■ забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього середовища;
■ досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи, захист екологічних інтересів України.
Контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, а саме: Мінекоресурсів, Держкомлісгоспом, Держкомземом, Держводгоспом, Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики. їх основними завданнями є такі (Національна.., 2003):
а підвищення ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;
□ постійне вдосконалення законодавчо-нормативної бази;
□ поширення сучасних методів і технологій ведення моніторингу; □ поліпшення методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності;
|
|
|
□ контроль за використанням та охороною земель, надр, у т. ч. підземних вод;
□ контроль за використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу;
□ контроль за використанням та охороною атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, в т. ч. боротьбою з браконьєрством;
□ контроль за використанням та охороною територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
□ контроль за поводженням з небезпечними речовинами, в т. ч. токсичними промисловими і побутовими відходами, за додержанням норм радіаційної безпеки;
□ контроль за дотриманням норм екологічної безпеки при переміщенні через державний кордон транспортних засобів та вантажів.
Розроблені у 1993-1994 роках Концепція та "Основні напрями державної екологічної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" визначили не лише мету та пріоритетні завдання, але й механізми реалізації завдань, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в європейському екологічному процесі. Саме на підставі цього документу розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. На сьогодні вже функціонує програма "Заповідники", схвалено Урядом Національну програму оздоровлення р. Дніпро. З метою ліквідації широкомасштабних екологічних проблем в Україні починаючи з 1993 р. здійснюється розробка регіональних екологічних програм для найбільш кризових регіонів країни: Донецько-Придніпровського, Азово-Чорноморського, Полісся. Першочергові заходи включені до проектів планів економічного і соціального розвитку областей.
Можна вважати, що на сьогодні національне екологічне законодавство пройшло шлях становлення, проте ще не стало дієздатною системою нормативно-правового забезпечення екологізації національного шляху розвитку. Проблема дієздатності, забезпечення її ефективними механізмами виконання вимог чинного законодавства набула тепер надзвичайної гостроти. Гостро також стоять проблеми постійного удосконалення чинного законодавства відповідно до сучасних вимог реформування економіки та реальних умов діяльності суб'єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу "забруднювач платить", а також гармонізації національного екологічного законодавства з європейським.
3.1. Гармонізація національного законодавства з європейським
На виконання Указу Президента України від 14.09.2000 р. № 1072 "Про програму інтеграції України до Європейського союзу" урядом розробляється і впроваджується деталізована програма наближення природоохоронного законодавства до законодавства ЄС. Інтеграція України до Європейського союзу має здійснюватися шляхом створення правової, нормативно-методичної та організаційної бази, гармонізованої з європейською, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки. До складу Європейського Союзу входять:
• Європейське Співтовариство (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство);
• Європейське Співтовариство з вугілля і сталі (з 2002 р. припинило своє існування);
• Європейське Співтовариство з атомної енергії (кожне з цих співтовариств має власну правосуб'єктність);
• спільна політика держав-членів ЄС в сфері зовнішньої політики і безпеки, співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ.
Однією з цілей Європейського Союзу, яка визначається Договором про створення Європейського співтовариства, є високий рівень захисту і покращання якості навколишнього середовища (ст.2). Екологічна політика Європейського Союзу закріплена в Розділі XIX «Навколишнє середовище» цього Договору (ст. 174-176). Так, ст. 174 визначає цілі Європейського співтовариства (ЄС) у сфері охорони навколишнього середовища, а саме:
□ охорона, захист і покращання стану навколишнього середовища;
□ захист здоров'я людей;
□ розумне і раціональне використання природних ресурсів;
□ забезпечення на міжнародному рівні заходів, пов'язаних з вирішенням екологічних проблем в регіональному та глобальному масштабі.
Окрім того, ст.174 (2) визначає такі принципи екологічної діяльності ЄС:
■ принцип попередження і превентивних дій;
■ принцип відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу, головним чином, шляхом ліквідації її причин, та оплати за шкоду тими, хто її завдав.
У ст. 176 йдеться про те, що «Заходи захисту навколишнього середовища не перешкоджають кожній з держав-членів зберігати чи
вводити суворіші захисні заходи. Вони повинні бути сумісні з положеннями цього Договору...». Основним джерелом екологічного права Європейського Союзу є директиви, яких у цій сфері прийнята дуже велика кількість і які стосуються широкого кола питань. Директиви є зручним способом врегулювання питань за допомогою права Співтовариства в державах-членах, але держава сама вибирає способи імплементації певних положень у своє внутрішнє законодавство.
Нормативно-правові акти у сфері навколишнього середовища стосуються таких сфер правового регулювання (Андрусевич, 2003):
□ атмосферне забруднення;
□ управління відходами і чисті технології;
□ попередження забруднення шумом;
□ охорона вод;
□ ядерна безпека і радіоактивні відходи;
□ хімічні речовини, промисловий ризик та біотехнології; □ збереження флори і фауни.
Стратегічні напрямки формування екологічної політики задаються Програмами дій з навколишнього середовища. За час проведення Співтовариством екологічної політики було прийнято шість таких програм. Перша була прийнята у 1972 p., а у 2002 р. була прийнята Шоста програма дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища терміном на 10 років. Вона в основному стосується регулювання еколого-правової політики в таких сферах: зміна клімату; природа і біологічне різноманіття; навколишнє середовище, здоров'я і якість життя; природні ресурси і відходи. Ця програма базується, зокрема, на принципі «забруднювач платить», принципі попередження і превентивних дій, а також принципі усунення джерел забруднення.
З метою гармонізації природоохоронного законодавства урядом України здійснюються конкретні заходи - розроблено проекти нових законодавчих актів: "Про екологічний аудит", "Про екологічне страхування", "Про екологічну (природно-техногенну) безпеку", "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату".
Прийнято закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосудця з питань, що стосуються довкілля". Розроблено низку законодавчих і нормативних актів, необхідних для реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Набув чинності і виконується Закон України "Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки".
Україна сприйняла філософію принципу "сплачує той, хто забруднює", згідно з яким субсидування скасовується, а підприємства мають сплачувати екологічні платежі залежно від обсягів забруднюючих речовин, що вони їх утворюють. Проте сфера застосування принципів охорони навколишнього середовища та регулювання підприємств у спосіб, який застосовується країнами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), є занадто широкою і погано визначеною для практичного виконання. Брак інститу-ційного потенціалу та слабке правозастосування підривають екологічне законодавство України. Толерантність до постійного порушення законодавства набуває на національному рівні політичного виміру, а це потребує серйозних реформаторських зусиль з боку уряду.
Учасники парламентських слухань, які відбулися 13 січня 2003 року, обговоривши стан дотримання вимог природоохоронного законодавства, відзначили, що в Україні в цілому створено законодавчу базу для охорони, використання і відтворення природних ресурсів, енерго- та ресурсозбереження, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Разом з тим природоохоронне законодавство ще не забезпечує повною мірою потреб суспільства, а механізми його реалізації не розвинуті. Гармонізація національного екологічного законодавства із законодав-
ством Європейського Союзу здійснюється непослідовно. Нагальною потребою є впровадження міжнародних стандартів. Виконання зобов'язань щодо міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля, природокористування та забезпечення екологічної безпеки організаційно і фінансово не забезпечено.
Таким чином, екологічна інтеграція України до Європейського союзу має здійснюватися шляхом системного вдосконалення і приведення у відповідність з європейською правовою, нормативно-методичною та інституціональною базою екологічного управління й екологічної безпеки, взаємодії з громадськими об'єднаннями. Для цього необхідно в першу чергу ідентифікувати національну екологічну політику і привести її у відповідність із загальноєвропейською екологічною політикою.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 53; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!