Серія : Соціальні комунікації , 2011 р ., № 4
55
дає рух, розвиток думки, ідеї, а в жанрах
художньо-публіцистичних – і художніх обра-
зів та характерів [7, с. 6, 15–16].
Визначення конфлікту подав В. Здорове-
га: “Конфлікт у журналістському творі – це
відображення, зазвичай, документованих,
реальних суперечностей життя” [3, с. 99].
Цікаво, що практики журналістики – і за-
рубіжні, і вітчизняні – схильні спрощувати
теоретичні положення, особливо складні, які
не в змозі сприймати та осмислювати вна-
слідок їхнього метушливого способу життя в
редакціях. Насамперед, звичайно, цим стра-
ждають репортери.
Як результат, існуюче в англомовній жу-
рналістиці чітке відокремлення фактів від
коментарів утілюється у формулі, яку репо-
ртери озвучують, як “news, no views”, а жур-
налісти-аналітики – як “views, no news”. Бі-
льше того, новини займають своє “авто-
номне” місце на газетно-журнальних шпаль-
тах, а коментарі, листи читачів, думки колу-
мністів у авторських і головних редакторів у
редакторських колонках – своє.
Суть самої думки журналіста, її, так би
мовити, ідеологічна спрямованість, зале-
жить від медіа-власника, належності його до
певної політичної сили в суспільстві, а також
нав’язуваної ним редакційному колективові
інформаційної політики. Наприклад, у кон-
сервативній Великобританії на сьогодні
найбільш впливовими є дві політичні пар-
тії – консерваторів (впливають на певну гру-
|
|
пу видань – приміром, “Таймс”, “Обсервер”
тощо) і лейбористів (традиційно впливають
на масову пресу на кшталт “Дейлі мейл”,
“Дейлі стар”, “Дейлі міррор” – нині просто
“Міррор” та ін.). Видання консерваторів орі-
єнтуються на читачів із так званих груп: А
(еліту аристократії та бізнесу), В (середню
буржуазію, чиновників, висококваліфікова-
них робітників), С-1 (дрібну буржуазію, фа-
хову інтелігенцію – вчителів, службовців та
ін.). Видання лейбористів орієнтуються на
читачів із так званих груп: С-2 (кваліфікова-
них робітників), D (малокваліфікованих робі-
тників та інших низькооплачуваних категорій
трудівників), Е (учнів, пенсіонерів, безробіт-
них – тобто всіх, хто живе на стипендії чи
пенсії від держави).
Не важко здогадатись, що преса впливу
консерваторів тяжіє до правих поглядів, а
преса впливу лейбористів експлуатує широ-
кий спектр поглядів від лівоцентристських
до відверто лівих. У обох таборів є свої
улюбленці в політиці та журналістиці. Серед
усіх британських колумністів “доінтернетної
доби” найбільш відомим і впливовим був
колумніст лондонської газети “Дейлі міррор”
У.Н. Коннор, який у своїй колонці підписував
твори псевдонімом Касандра.
|
|
Уільям Нейл Коннор (26 квітня 1909 р. –
6 квітня 1967 р.) народився _____й виріс у невелич-
кому містечку Деррі. Через слабкий зір Коро-
лівський флот утратив в його особі справного
моряка. Керівник копірайтерського агентства
У.Дж. Томпсон узяв юнака на посаду автора
рекламних повідомлень. Через шість років –
нова робота в більш престижному копірайтер-
ському агентстві Х.Дж. Бартоломью, де Білл
(так У.Н. Коннора називатимуть усе життя)
відточив манеру письма, ніби передчуваючи
власну колонку в “Дейлі Міррор”.
Уперше 26-річний автор виступив у газеті
27 липня 1935 р. Він вирішив розпочати з
того, що знав якнайкраще: з провінційного
повсякденного життя пересічних британців.
Адреси своїх публіцистичних виступів Каса-
ндра обирав навмання – за допомогою
шпильки та карти Англії. Так, наприклад,
10 травня 1938 р. шпилька відправила його
у Вест-Йоркшир. У.Н. Коннор спостерігав за
місцевими жителями й описав кілька випад-
ків з їхнього життя. Одного разу місцевий
лікар провів легку операцію в пабі, викорис-
товуючи перочинний ножик, простерилізо-
ваний горілкою, й анестезію у вигляді по-
двійного віскі. Такі в цих провінціалів були
умови. Також у цій колонці мова йшла про
|
|
місцевого жителя, який убив злодія, що хо-
тів його обікрасти, а згодом і сам був пові-
шений за свій надто жорстокий вчинок [12].
Що є характерним для цієї конкретної ко-
лонки британського колумніста? Сам автор
виступає “як ведучий і своєю присутністю
зв’язує воєдино весь виклад” [7, с. 6]. Із зі-
ставлення наведених фактів читачам стає
зрозумілим важкодоступність швидкої меди-
чної допомоги у глибинці передвоєнної Бри-
танії, а також дефіцит робочих місць і, як
наслідок цього, – безробіття, яке, у свою
чергу, призводить до злочинності. Отже, як
влучно сказав Д. Прилюк, у читачів “ви-
крешується думка” – причому без додатко-
вих цитат і коментарів експертів. У травні
1938 р. (авторці вдалося знайти лише цей
комплект передвоєнного видання в Російсь-
кій державній бібліотеці) У.Н. Коннор подо-
рожував Нортамберлендом, де спостерігав
подружню зраду і супутні їй злочинні дії [13];
містечко гончарів Стоук запам’яталося Ка-
сандрі антисанітарією та хамством “абори-
генів” [14]; в іншій точці Британії “золота мо-
лодь” після бенкету відправилася на прогу-
лянку в авто, у результаті сталася аварія:
хто зміг – врятувався, а придавлений автів-
кою Джордж, якому ніхто не допоміг вибра-
тися, згорів [19]. Іншими словами, читачі
його авторської колонки самі роблять нехи-
трі висновки: антисанітарія породжує озло-
бленість, а бідність крокує в ногу зі злочин-
ністю.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 91; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!