Платформу (template), призначену для
соціальної взаємодії. Вивчаючи жанри ді-
лового спілкування, дослідниці роблять ви-
сновок, що мета жанру полягає не в індиві-
дуальних мотивах комунікантів, а в соціаль-
них угодах, прийнятих в певних організаціях.
Такий підхід здобув назву організаційного
підходу у жанрознавстві. Спостерігаючи
процеси ділового спілкування, В. Орліков-
ські та Дж. Йєтс не заперечують того факту,
що жанри перебувають у постійному русі:
виробляються, відтворюються та модифіку-
ються, однак при цьому вони утворюють
своєрідний каркас або сітку (networking),
Яка допомагає управляти комунікатив -
Ним процесами у межах відповідної
практики [16; 18].
Тлумачення жанру як “каркасу” соціаль-
ної взаємодії у В. Орліковські та Дж. Йєтс
корелює з визначенням жанру автором си-
туаційної теорії жанрів Т. Еріксоном. У його
розумінні, жанр – це “ комунікативний ша -
Блон ( паттерн )”, що “ структурує комуні -
кативний процес, створюючи “поділювані”
очікування щодо форми та змісту спілкуван-
ня і таким чином полегшуючи виробництво
та відтворення комунікації” [13]. Т. Еріксон
вважає, що повторюваність форми та змісту
текстів, які належать до одного жанру, зу-
мовлені одночасним впливом трьох чинни-
ків, що формують комунікативне середови-
ще, – технологічного, соціального й інститу-
ціонального. Завдяки цьому спільнота кори-
стувачів жанру досягає своїх комунікативних
|
|
цілей в певній ситуації [13].
Ф. Барджіела-Чаппіані в рамках семанти-
ко-інтерпретаційного підходу характеризує
жанр як явище, у тому числі реляційне, тоб-
то жанр пропонує автору і читачу взяти
на себе певні ролі – соціальні, інституціо-
нальні, емоційні тощо, необхідні для інтерп-
ретації та вербалізації тексту [9].
Найбільш поширеним у соціолінгвістич-
них і прагмалінгвістичних студіях є тлума-
чення жанру як засобу соціалізації та про-
фесіоналізації. Так, у рамках соціокогнітив-
ного підходу до жанру К. Беркенкоттер і
Т.Н. Гукін пропонують під дієвістю жанру
розуміти можливість суб’єктів, застосовуючи
певні жанрові правила у своїй професійній
діяльності, породжувати і відтворювати
певні соціальні структури [11, с. 4].
Такий підхід до визначення функцій жан-
ру найчастіше демонструють дослідження в
галузі ділової комунікації. Наприклад, ви-
вчаючи жанри організаційної комунікації,
В.К. Бхатья робить висновок, що основною
метою жанру є досягнення комунікативних
цілей, які ідентифікують та поділяють члени
професійної чи наукової спільноти, де ця
подія час від часу відтворюється [12, с. 3].
Своє бачення ролі жанру в соціальних
|
|
комунікаціях презентують дисципліни, що
спеціалізуються на дослідженнях конкрет-
них соціокомунікативних практик або диску-
рсів. При цьому в межах кожної з цих дис-
циплін відчутні тенденції до тлумачення жа-
нру як одного з найважливіших чинників
соціальної взаємодії. Так, на думку росій-
ського журналістикознавця О. Калмикова,
журналістський жанр – “це елемент метамо-
ви соціальних комунікацій або сучасний код,
за допомогою якого шифрується масова ін-
формація ЗМІ та дешифрується аудиторією”
[4, с. 44]. Тому, як вважає дослідник, неви-
значеність жанрових відмінностей робить
неможливою саму журналістику. Він ствер-
джує: “Подібний парадокс не усувається
постмодерністською декларацією реальнос-
ті, що конструюється ЗМІ, оскільки залиша-
ється незрозумілим, із чого ця реальність
конструюватиметься, якщо нівельовано роз-
межування фактів та їх образів – жанрів” [4,
с. 44]. Від цього висловлювання, на нашу
думку, рукою подати до визнання ролі жур-
налістських жанрів як інструментів констру-
ювання соціальної реальності, що застосо-
вують у своїй діяльності журналісти.
Саме функціональне призначення визна-
ється в журналістикознавстві одним із вирі-
|
|
шальних критеріїв при визначенні жанрової
специфіки. “Основою специфіки, звичайно, є
функція, яка реалізується у змісті, специфі-
чному для творів кожного виду” [6, с. 26], –
наголосив відомий радянський журналісти-
кознавець Є. Прохоров ще в 1968 р.
Акцентування теоретиків журналістики на
функціональності як головному жанрофор-
муючому чиннику є цілком закономірним
явищем, враховуючи практичну спрямова-
ність журналістської творчості, її залежність
від вирішення конкретних завдань, переду-
сім від завдань інформування громадськос-
ті. Для позначення цього надзвичайно важ-
ливого жанроформуючого чинника вчені ви-
користовують різні лексеми або їх сполу-
чення (“призначення” – у працях М. Черепа-
хова, В. Здоровеги, В. Шкляра, “мета” та
“спрямування” у В. Ворошилова, “функція” –
у О. Тертичного, “робоча функція” – у О. Гра-
бельнікова).
Подані в сучасній науці точки зору на
роль жанру в соціальних комунікаціях, що
далеко не вичерпуються соціальним посе-
редництвом, доводять правомірність фор-
мулювання назви нашого дослідження, ад-
же всі перелічені вище функції свідчать про
те, що жанр у соціальних комунікаціях є не
лише елементом, а й інструментом соціоко-
|
|
мунікаційного процесу, за допомогою якого
відбувається його структурування та відтво-
рення. Інструмент, як визначено в Соціологі-
чному енциклопедичному словнику (2000), –
це засіб досягнення поставленої мети [8,
с. 105], тому жанр у соціальних комунікаціях
також може бути названий інструментом,
адже з його допомогою досягається мета –
вплив на громадську думку і через неї – на
соціальну реальність.
Характерно, що усвідомлення цього факту
вже відбулося в теоретичному дискурсі жур-
налістики та паблік рілейшенз. Так, у вступі до
навчального посібника “Жанри радіожурна-
лістики” російський дослідник В. Смірнов
зазначає: “Жанр – це своєрідний “інстру-
мент”, за допомогою якого автор створює та
оформлює свій виступ в ефірі за законами
публіцистичної творчості” [7].
Визначення “інструмент”, але вже без
лапок, застосовував стосовно текстів паблік
рілейшенз у тому чи іншому їх жанровому
втіленні російський дослідник О. Кривоно-
сов, обґрунтувавши це у своєму докторсь-
кому дослідженні “PR-текст як інструмент
публічних комунікацій” [5].
IV. Висновки
Здійснений у межах цього дослідження
огляд сучасних наукових підходів до визна-
чення ролі жанру у вербальних комунікаціях
суспільства засвідчує, що жанр у просторі
соціальних комунікацій є багатофункціона-
льним інструментом соціальної взаємодії і
взаємопорозуміння. Функції жанру як інстру-
менту соціальних комунікацій можуть бути
деталізовані й охарактеризовані, як: соціа-
льне посередництво, передача соціального
знання; конструювання соціальної реально-
сті, створення інституалізованої платформи
для соціальної взаємодії, трансляція зразків
соціальної та професіональної комунікації;
породження й відтворення соціальних стру-
ктур, сприяння соціалізації і професіоналі-
зації індивідів та ін.
Напрямом подальших досліджень має
стати вироблення методів і методик визна-
чення результативності жанрів як інструме-
нтів соціальної комунікації.
Література
1. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров.
Эстетика словесного творчества /
М.М. Бахтин. – М. : Искусство, 1979. –
С. 237–280.
2. Бергер П. Социальное конструирование
реальности. Трактат по социологии зна-
ния / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Меди-
ум, 1995.
3. Галанова О.Е. “Коммуникативный жанр”
как методологический концепт изучения
форм социального взаимодействия /
О.Е. Галанова // Социологические ис-
следования. – 2010. – № 6. – C. 80–86.
4. Калмыков А.А. Проблема жанрового
различения веб-публикаций / А.А. Кал-
мыков // Журналист. Социальные ком-
муникации. – 2011. – № 2. – C. 43–49.
5. Кривоносов А.Д. PR-текст как инстру-
мент публичных коммуникаций : дис. …
д-ра филол. наук : 10.01.10 / А.Д. Кри-
воносов. – СПб., 2002. – 388 с.
6. Прохоров Е.П. Публицистика в жизни
общества / Е.П. Прохоров. – М. : Изд-во
МГУ, 1968. – 102 с.
7. Смирнов В.В. Жанры радиожурналисти-
ки / В.В. Смирнов. – М. : Аспект Пресс,
2002. – 288 с. [Электронный ресурс] –
Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text
9/41.htm.
8. Социологический энциклопедический
словарь. На русском, английском, неме-
цком, французском и чешском языках /
[ред.-коорд. – академик РАН Г.В. Оси-
пов]. – М. : НОРМА, 2000. – 488 с.
9. Bargiela-Chiappini F. Meaning Creation
and Genre Across Cultures: Human Resource
Management Magazines in Britain
and Italy // Writing Business: Genres, Media,
and Discourses / [еd. by F. Bargiela-
Chiappini and C. Nickerson]. – Pearson
Education Limited, 1999. – P. 129–152.
10. Bergmann J. Reconstructive Genres of
Everyday Communikation / J. Bergmann,
T. Luckmann // Quasthoff Ute (Hg.): Aspects
of Oral Communication. – Berlin : de
Gruyter, 1995.
11. Berkenkotter C. Genre Knowledge in Disciplinary
Communication: Cognition/Culture/
Power / C. Berkenkotter, T.N. Huckin.
Hillsdale, NJ : Lawrence Erlbaum Associates,
1995. – 194 р.
12. Bhatia V.K. Analysing Genre: Language
Use in Professional Settings / V.K. Bhatia.
– London : Longman, 1993. – 265 p.
13. Erickson T. Making sense of computermediated
communication (CMC): Conversations
as genres, CMC systems as genre
ecologies. Proceedings of the 33rd Hawaii
International Conference on System Sciences
(HICSS-33). Los Alamitos: IEEE
Press. – 2000. http://www.pliant.org/personal/
Tom_Erickson/genreEcologies.html.
14. Luckmann Th. Grundformen der gesellschaftlichen
Vermittlung des Wissens: Kommunikative
Gattungen / Th. Luckmann //
Kultur und Gesellschaft. Kölner Zeitschrift
für Soziologie und Sozialpsychologie. –
Sonderheft 27. – Opladen, 1986. – S. 191–
211.
15. Miller C.R. Genre as Social Action / C.R. Miller
// Quarterly Journal of Speech. –
1984. – № 70. – P. 151–167.
16. Orlikowski W. Genre Repertoire: The Structuring
of Communicative Practices in Organizations
/ W. Orlikowski, J. Yates // Administrative
Science Quarterly 39. – 1994. –
P. 541–574.
17. Swales J.M. Genre Analysis: English in Academic
and Research Settings / J.M. Swales.
– Cambridge : Cambridge University
Press, 1990. – 260 p.
18. Yates J. Genres of Organizational Communication:
A Structurational Approach to
Studying Communication in Media /
J. Yates, W. Orlikowski // Academy of
Management Review. – 1992. – Vol. 17. –
№ 2. – Р. 299–326.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 88; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!