Загальні законодавчі вимоги щодо реклами
Розділ II Закону України "Про рекламу" містить загальні вимоги до реклами. За ст. 7 закону основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до законодавства України, використання форм і засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.
Таке положення узгоджується із загальноприйнятими у світовій практиці вимогами, що в цілому пред'являються до реклами. Так, згідно з основними принципами Міжнародного кодексу рекламної практики Міжнародної торгової палати будь-яке рекламне послання повинно бути юридичне бездоганним, добропристойним, чесним і правдивим. Його мають створювати з почуттям відповідальності перед суспільством, і воно має відповідати принципам добросовісної конкуренції, звичайним у комерції. Жодне рекламне послання не повинно підривати громадську довіру до реклами.
Стаття 8 Закону України "Про рекламу", що містить загальні обмеження щодо реклами, складається з двох пунктів. Перший пункт містить норму заборонного характеру, направлену на неприпустимість введення у зміст реклами інформації, що суперечить меті реклами. Перелік заборон має вичерпний характер.
У рекламі забороняється:
• поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;
• вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб;
|
|
• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;
• використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;
• наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується;
• використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів України, крім випадків, передбачених законодавством;
• рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація якої вимагає наявності спеціального дозволу (ліцензії), у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;
|
|
• вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди останньої;
• імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторське право та суміжні права. Одним із видів забороненої реклами, виходячи із ст. 7 Закону України "Про рекламу", є підсвідома реклама, потенційні споживачі якої навіть не усвідомлюють, що вони зазнають її впливу. Характерним прикладом є вставлення у фільм реклами, яка є настільки короткою, що глядачі
не уявляють її зорово, але яка впливає на їхню підсвідомість.
За змістом ст. 7 Закону України "Про рекламу" рекламою, що порушує вимоги законодавства, може бути визнана реклама, що порушує вимоги як відносно її змісту, так і часу, місця і засобу її розповсюдження.
Пункт 2 ст. 8 закону стосується взаємовідносин між рекламодавцями та виробниками реклами, а також розповсюджувачами реклами і містить обов'язок рекламодавця на вимогу виробника або розповсюджувача реклами надати документальні підтвердження достовірності інформації, необхідної для виробництва і розповсюдження реклами. Хоч це не вказано безпосередньо у законі, однак зрозуміло, що цьому обов'язку рекламодавця відповідає право виробника реклами або її розповсюджувача вимагати надання відповідних документів.
|
|
Ця вимога має особливе значення при розповсюдженні реклами, в якій товар, що його рекламують, подається як товар найвищої якості, що реалізується за найнижчими цінами.
Однак не можна забувати про складності, пов'язані з документальним підтвердженням такої інформації, оскільки в законодавстві не визначається, який орган і на підставі яких даних може підтвердити її достовірність, тим більше, що з часом підтвердження достовірності може мінятися, зважаючи на зміни цін і якості товару.
Поряд із загальними обмеженнями відносно реклами у розділі II закону містяться спеціальні вимоги щодо найпоширеніших різновидів реклами — реклами на телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного і документального електрозв'язку, зовнішньої реклами, внутрішньої реклами, реклами на транспорті та в кінотеатрах.
Ці вимоги, на відміну від загальних, стосуються не стільки змісту реклами, скільки її розповсюдження, однак встановлення їх також досягається правовими нормами заборонного характеру.
|
|
Звичайно, враховуючи чисельність місць та засобів рекламування, у законі неможливо вказати вимоги до всіх місць і засобів розповсюдження реклами, тому виправда-
ним є те, що вимоги сформульовано відносно найтипові-
ших засобів розповсюдження реклами. І
Якщо порівняти ці спеціальні вимоги, то найбільш { м'якими є вимоги щодо реклами у друкованих засобах \ масової інформації. Йдеться про рекламу у пресі, тобто у ! газетах і журналах міжнародного, національного та місцевого розповсюдження (популярних, ділових, спеціалізованих). Тут норма має уповноважуючий характер — обсяг реклами, її тематику у друкованих засобах масової інформації вони визначають самостійно. Сформульовано єдину вимогу: друковані засоби, що їх розповсюджують за передплатою, зобов'язані в умовах передплати вказувати кількість реклами у загальному обсязі видання.
Найжорсткіші вимоги сформульовано щодо реклами на телебаченні та радіо, тобто реклами засобами мовлення (ст. 12). Це і зрозуміло, адже це найбільш поширене і доступне джерело реклами і розміщення реклами на ньому часто викликає серйозні нарікання і незадоволення численних глядачів.
Законодавством визначено, що час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків на кожну годину мовлення для телерадіоорганізацій будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення.
Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України.
Трансляції концертно-видовищних і спортивних програм тривалістю більше 45 хвилин можуть бути перервані для реклами тільки один раз за повний 45-хвилинний проміжок часу. Не можуть перериватися також кіно- і телефільми. Реклама може бути розміщена перед їх початком або після закінчення їх. Телепередачі тривалістю більше 10 хвилин не можуть суміщатися з рекламною інформацією без погодження з власником авторського
права. Забороняється реклама в передачах, розрахованих І на дитячу (до 14 років) аудиторію.
Ведучі, диктори та інші учасники телерадіопередачі за ; межами часу, відведеного для реклами, не мають права І спеціально демонструвати товар або продукцію чи харак-
•л теризувати їх споживчі якості як прямо, так і опосередко-\ вано (за допомогою одягу, зовнішнього оформлення, і зображення тощо).
Телерадіопрацівникам забороняється займатися рекла-|«мою під виглядом інформації: вказувати реквізити вироб-||ника продукції або послуг, адресу, контактний телефон,
• рахунок, комерційні ознаки товару чи послуг.
Граничні розміри розцінок за рекламу, що розповсюджується загальнонаціональними та громадськими каналами мовлення, встановлюються відповідно до законодавства України (ст. 12).
Схожі правила щодо теле- і радіореклами встановлено вЄС.
Найбільш важливим таким нормативним актом є Директива Ради ЄС про узгодження законів, правил та адміністративних положень у державах—членах ЄС відносно теле- і радіодіяльності від 3 жовтня 1989 р. 89/552/ЄЕС (Телевізійна директива). Хоч Телевізійна директива є формально директивою держав—членів ЄС, а не безпосередньо застосовуваними правилами, вона передбачає мінімум вимог відносно телевізійних передач.
Статті 10—21 Телевізійної директиви ЄС регулюють рекламу. Багато обмежень, що вони їх накладають, до її прийняття були складниками національних рекламних кодексів. Вони вимагають, щоб реклама не завдавала шкоди людській гідності, не містила дискримінації за ознаками раси, статі або національності, не ображала релігійні або політичні переконання і не заохочувала поведінку на шкоду здоров'ю, безпеки або навколишньому середовищу.
Відповідно до телевізійної директиви ЄС реклама повинна бути легко доступною для розпізнавання і відокремлена від інших програм; принизлива реклама заборонена. Реклама має міститися між програмами. Вона не повинна перевищувати 15 відсотків загального часу теле-
візійних передач. Кількість комерційних перерв для реклами обмежена. Час комерційної реклами протягом 1-годинного періоду має не перевищувати 20 відсотків.
Відносно реклами з використанням телефонного і документального електрозв'язку Закон України "Про рекламу" (ст. 14) забороняє: використання безплатних номерів телефонів міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших аналогічних служб для реклами.
Реклама за допомогою телексного і факсимільного зв'язку за відсутності спеціального запиту одержувача забороняється, крім одноразового розсилання реклами обсягом не більше однієї сторінки на одну адресу в часовому інтервалі з 21 до 7 години за місцевим часом.
Стаття 14 також містить обов'язок при рекламі послуги, що надається з використанням місцевого, міжміського або міжнародного телефонного зв'язку, при розповсюдженні її в рекламних засобах вказувати точну інформацію про:
• платний чи безплатний характер послуги та її вартість;
• зміст запропонованої послуги;
• вікові та інші обмеження, встановлені чинним законодавством та виробником послуги щодо кола споживачів послуги;
• платне використання каналу телефонного зв'язку та вартість однієї хвилини його використання для отримання послуги у відповідному регіоні.
Ця інформація має друкуватись шрифтом розміром не менше половини розміру шрифту, яким набрано номер телефону, що використовується для надання рекламної послуги.
До зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що її розміщують на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, встановлених просто неба, на фасадах будинків і споруд (п. 1 ст. 15).
До неї можна віднести рекламу на вулицях і площах міст та інших населених пунктів у вигляді плакатів, афіш, стендів, написів і щитів на транспортних засобах, світлових табло, інших технічних засобів стабільного територіального розміщення. Це можуть бути великогабаритні
плакати, газоосвітлювальні установки, ролери, малогабаритні плакати.
Порядок розміщення зовнішньої реклами встановлюють відповідні місцеві органи влади у межах їх компетенції (без втручання у форму і зміст реклами). Згода на розміщення зовнішньої реклами на будинках і спорудах також додатково надається їх власниками або уповноваженими ними органами (особами) (п. 2 ст. 15).
Отже, для розміщення зовнішньої реклами необхідно отримати дозвіл відповідного органу місцевого самоврядування, а при розміщенні реклами на будинках і спорудах — також дозвіл зазначених осіб, що здійснюється на підставі договору з власником або уповноваженою ним особою, де визначають розмір та порядок внесення плати за розповсюдження реклами.
Інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу (в'їзду), або про її продукцію у вітрині споруди, в якій ця особа займає приміщення, не потребує дозволу місцевого органу влади.
Зовнішню рекламу розміщують:
• на окремих спеціальних конструкціях як тимчасових, так і стаціонарних — установках, щитах, екранах тощо;
• на опорах вуличного освітлення та над проїжджою частиною вулиць і доріг з додержанням вимог техніки безпеки і забезпечення видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування, а також за умови, що така реклама не повторює (чи імітує) зображення дорожніх і вказівних знаків. Розміщення зовнішньої реклами у межах охоронюва-них зон пам'яток історії і культури, об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з відповідними міністерствами (відомствами) або місцевими органами влади.
Забороняється розміщувати зовнішню рекламу:
• методом фарбування, наклеювання на поверхнях елементів вуличного обладнання, будівель і споруд, якщо інше не передбачено угодою з їх власниками;
• на пішохідних доріжках, алеях;
• зі знищенням зелених насаджень.
До внутрішньої реклами належить будь-яка реклама, розміщена всередині будинків, приміщень, споруд тощо. Забороняється розміщувати внутрішню рекламу у приміщеннях органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх загальноосвітніх школах і спеціальних загальноосвітніх закладах. Ці обмеження не поширюються на соціальну рекламну інформацію. Розміщення реклами у приміщеннях будинків і споруд, що мають історико-куль-турну цінність, здійснюється відповідно до чинного законодавства (ст. 16).
На транспорті (на транспортних засобах, автомобільних і залізничних шляхах загального користування, включаючи смугу відведення, у метрополітені) розповсюдження реклами можливо тільки за згодою їх власників і відповідно до вимог безпеки і правил руху (ст. 17).
Обмеження і заборони на розповсюдження реклами на транспорті з метою забезпечення безпеки руху визначаються уповноваженими органами, на яких покладено контроль за безпекою руху. Отже, така реклама не повинна бути схожа на дорожні знаки і покажчики, погіршувати їх видимість і знижувати безпеку руху.
Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі оповіщення пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах і в аеропортах, за винятком соціальної рекламної інформації.
Щодо реклами в кінотеатрах існує єдине обмеження — заборона переривати для реклами демонстрацію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайдфільмів (ст. 18).
Слід відзначити, що в Законі України "Про рекламу" не отримала правового регулювання і не піддана будь-яким обмеженням або забороні реклама, що розповсюджується за допомогою таких засобів: друкована реклама (проспекти, каталоги, довідники, листівки, інформаційні листи, прес-релізи і т. п. ); поштова реклама (пряма поштова розсипка друкованих рекламних матеріалів, відеокасет і відеодисків); реклама на місці продажу (вітрини,
вивіски, написи, знаки, що привертають увагу, предмети, упаковка, етикетки).
Значні заборони запроваджено щодо реклами, розрахованої на неповнолітніх, з метою захисту їх від неналежної реклами, беручи до уваги, що їх легше ввести в оману через відсутність життєвого досвіду.
Так, забороняється реклама:
• з використанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для придбання або споживання неповнолітніми;
• з інформацією, що може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них;
• з вміщенням прямих закликів до дітей придбати продукцію або звернутись до третіх осіб з проханням зробити покупку;
• яка використовує легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх;
• з використанням справжньої або іграшкової зброї.
Реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій (ст. 19).
Виходячи зі змісту цієї норми, не допускається:
• текстове, візуальне або звукове використання образів неповнолітніх у рекламі, що не стосується безпосередньо товару для неповнолітніх;
• дискредитація авторитету батьків і вихователів, підрив довіри до них неповнолітніх;
• спонукання неповнолітніх переконати батьків або інших осіб придбати товар, що рекламується;
• притягнення уваги неповнолітніх до того, що набуття тих чи інших товарів дасть їм які-небудь переваги перед іншими неповнолітніми, або, навпаки, що відсутність цих товарів дасть зворотний ефект;
• розміщення у рекламі інформації, що показує неповнолітніх у небезпечних місцях і ситуаціях;
• применшення необхідного рівня навиків використання товарів у неповнолітніх;
• створення у неповнолітнього нереального (перекрученого) уявлення про вартість (ціну) товару для неповнолітнього, зокрема шляхом застосування слів "тільки", "усього" і тому подібних, а також шляхом прямого або побічного указаная на те, що товар, який рекламується, доступний для будь-якого сімейного бюджету.
Ці заборони в цілому відповідають правилам реклами, спрямованої на дітей, що сформульовані в Міжнародному кодексі рекламної практики Міжнародної торгової палати. Цей Кодекс, що регулярно оновлюється, застосовують суб'єкти господарювання у багатьох європейських країнах, використовують суди як довідковий документ при застосуванні національного законодавства.
Зокрема, згідно з Міжнародним кодексом рекламної практики рекламне послання слід будувати так, щоб воно не виправдовувало насильство навіть при припиненні ситуацій або вчинків, які вважаються порушеннями закону або загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві (правило 2). Рекламне послання не повинно руйнувати загальнолюдські цінності, у тому числі спонукати дитину думати, що володіння даним товаром або його використання здатне дати фізичну або соціальну перевагу над іншими дітьми, або що відсутність у дитини даного товару призведе до зворотних наслідків. Рекламне послання не повинно спонукати відноситися зі зневагою до авторитету, влади, думкам або уподобанням батьків, якщо останні не виходять за рамки чинних у суспільстві норм і правил (правило 3). Воно не повинно містити жодних тверджень або зображень, що можуть призвести до того, що діти потраплять у небезпечну ситуацію, стануть шукати спілкування з незнайомими людьми або вирушати в незнайомі, небезпечні місця (правило 4). Рекламне послання не повинно містити прямих звернень до дітей, що мають на меті змусити їх купити запропонований товар (правило 5). Воно не може вводити дітей в оману щодо дійсного розміру, цінності, природи, довговічності і функцій запропонованого товару. Зазначення ціни товару не повин-
но вести до невірного уявлення про істинну цінність товару, зокрема шляхом використання слова "тільки". Жодне рекламне послання не повинно формувати враження, наче товар, що рекламується, легко доступний будь-якій родині з будь-яким добробутом (правило 6).
В ЄС у цілому регулюються правила телевізійної реклами з метою захисту дітей. Стаття 16 Телевізійної директиви ЄС спрямована на захист дітей. Телевізійна реклама не повинна безпосередньо закликати дітей або молодих людей купувати товари або послуги з урахуванням їх недосвідченості і легковірності. Реклама не повинна містити звернень до дітей, метою яких є просити їх батьків або інших осіб купити товари або послуги, що рекламуються. Реклама не повинна використовувати спеціальну довіру дітей і молодих людей до батьків, вчителів та інших людей. Також реклама не повинна безпідставно показувати молодих людей і дітей у небезпечних ситуаціях.
Стаття 22 телевізійної директиви ЄС містить положення, що захищають дітей відносно телевізійних програм у цілому. Держави—члени ЄС повинні забезпечити таке становище, щоб програми не були здатні створити серйозну небезпеку для фізичного, розумового і морального стану молодих людей, особливо у зв'язку з показом порнографії і насильства. Програми, що можуть бути небезпечні для фізичного, розумового або морального стану дітей і молодих людей, можуть передаватися тільки в тому випадку, якщо вибір часу передачі або інші технічні засоби виключають можливість того, що їх побачать або почують діти або молоді люди.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 289; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!