Правові засоби захисту від недобросовісної конкуренції

Одним з трьох видів правопорушень, названих у Зако­ні України "Про захист від недобросовісної конкуренції", є неправомірне використання ділової репутації. Він вклю­чає три склади правопорушень: неправомірне викорис­тання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу (глава 2).

Згідно зі ст. 4 цього закону неправомірним є викорис­тання без дозволу уповноваженої на те особи чужого іме­ні, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може при­звести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта госпо­дарювання, який має пріоритет на їх використання. От­же, цей склад правопорушення пов'язаний з незаконним використанням результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації або підприємця, або його товарів, послуг без згоди їх законного володаря.

Аналіз недобросовісної конкурентної практики у 1994 р. свідчив, що найпоширенішою категорією протип­равних дій було незаконне використання чужої репутації. Одна третина порушених справ з недобросовісної конку­ренції стосувалася неправомірного використання товар­них знаків, фірмових найменувань, імітації, копіювання та прямого відтворення товару іншого підприємця, само­чинного використання його імені.

Так, до Антимонопольного комітету України надійшла заява Міжнародної фінансової корпорації (МФК) про не-

правомірну рекламу і самочинне використання її імені з боку акціонерного товариства "Міжнародна фінансова корпорація". Під час розгляду заяви було встановлено, що в березні—квітні 1994 р. у деяких газетах була розмі­щена реклама, яка від імені МФК пропонувала програму соціального захисту населення шляхом акумулювання заощаджень громадян під певний відсоток. МФК не мала до цієї програми жодного відношення. За даним фактом Антимонопольний комітет України порушив справу. У ході розслідування було встановлено, що рекламну ком­панію організувало акціонерне товариство "Міжнародна фінансова корпорація" (м. Дніпропетровськ), засновни­ками якого були дві фізичні особи, а статутний фонд ста­новив 5 млн. крб. Внаслідок цих дій було вчинено пору­шення, передбачене абзацем другим ст. 7 Закону України "Про обмеження монополізму...", — неправомірне вико­ристання фірмового найменування іншого підприємця, самовільне використання його імені. Розпорядженням Антимонопольного комітету України відновлено поруше­ні права відомої у світі міжнародної інституції, а само­званці були зобов'язані припинити недобросовісну рекла­му і змінити назву¹.

У 1995 р. однією з найпоширеніших категорій розгля­нутих Антимонопольним комітетом України справ, пов'я­заних із недобросовісною конкуренцією, було викорис­тання фірмового найменування, знака для товарів і по­слуг іншого підприємця, самовільне використання його імені (17 відсотків розглянутих справ). Характерними прикладами цих порушень були такі:

неправомірне використання знака для товарів і послуг "Електрон" акціонерним товариством "Електрон-Рясне";

неправомірне використання фірмового найменуван­ня "Роксолана" українсько-австрійсько-американським спільним підприємством "Аускопрут";

неправомірне використання знака для товарів і послуг "Fanta" Донецьким виробничим об'єднанням по випуску

Антимонопольннй комитет Украинн. Годовой отчет. — К., 1994. - С. 21.

ародовольчих товарів, акціонерним товариством "ЛІК" і Молочанським заводом по виробництву пива і напоїв агропромислової асоціації "Агропромінтер";

неправомірне використання знака для товарів і послуг "Coca-Cola" Чернігівським пивзаводом "Десна".

Внаслідок втручання Антимонопольного комітету Ук­раїни зазначені протиправні дії були припинено¹.

У 1996 та 1997 роках порушення, пов'язані з неправо­мірним використанням фірмового найменування, знака для товарів і послуг, як і раніше, залишалися серед най­поширеніших категорій порушень, про що свідчить роз­гляд справ про недобросовісну конкуренцію².

Оскільки, як було відзначено, найбільш характерними порушеннями є неправомірне використання чужого фір­мового найменування і знаків для товарів і послуг, роз­глянемо їх детальніше.

У підприємницьких відносинах недостатньо, щоб під­приємець вільно вступав у відносини з іншими суб'єкта­ми і володів достатнім ступенем стабільності у цих відно­синах. Підприємці повинні інвестувати кошти, час і інте­лектуальну працю в зусилля по визначенню свого товару, послуги або сфери підприємництва і відмежування його від інших з тим, щоб споживачі знали про його існування на ринку. Навіть якщо підприємець спеціально не визна­чає себе і свій товар або послугу на ринку, він заінтересо­ваний у попередженні використання його відмітних ознак іншими підприємцями, щоб запобігти неправильному уявленню споживачів про його товар, послугу або підпри­ємницьку діяльність. Такими найважливішими ознаками є товарний знак (знак для товарів і послуг) і фірмове найменування підприємця.

Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари (послуги) одних підприємців відрізняються від однорідних товарів (послуг) інших підприємців. Згідно із Законом України "Про охорону прав на знаки для

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С. 43-44.

² Там само. - К, 1996. - С. 19.

товарів і послуг"¹ об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбі­нації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні ко­льорів. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом₃ яке надає його власникові виключне право користуватися і розпоряджатися ним на свій розсуд. Свідоцтво також надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака згідно із законом не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Отже, неправомірним слід визнати будь-яке використання знака для товарів і послуг іншими особами без дозволу його власника, у тому числі застосування його на товарах і при наданні послуг, на упаковці товару, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, при де­монструванні експонатів на виставках і ярмарках, у прос­пектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням товарів і послуг у господарський обіг.

Одним з особистих немайнових прав підприємця — юридичної особи є право на фірмове найменування, що дає можливість відрізнити даний суб'єкт підприємницької діяльності від інших. Вимоги до найменування підприєм­ства містяться у ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" — у найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.), вид та ін. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про господарські това­риства" у найменуванні товариства мають бути зазначені вид товариства, для повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства та інші необхідні відомості.

Неправомірне використання фірмового найменування іншого підприємця означає порушення охоронюваного законом виключного права на індивідуалізацію його як юридичної особи, що служить відмежуванню від інших, схожих з ним, суб'єктів підприємницької діяльності. Це

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

порушення включає і самовільне використання наймену­вання іншого підприємця.

Право на найменування захищається законом від по­сягань інших осіб на використання такого самого найме­нування, оскільки мета найменування підприємця — ін­дивідуалізація і недопущення його змішування з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 4 закону неправомірним є також ви­користання без дозволу уповноваженої на те особи назв місць походження товарів. Це позначення використову­ється для товарів, особливі якості яких значною мірою визначаються природними умовами або іншими фактора­ми тієї місцевості, де вони виробляються.

Хоч вина не є необхідним елементом складу право­порушення, що аналізується, однак доказ умислу право­порушника може мати значення для підтвердження мож­ливості змішування з діяльністю іншого підприємця — доказ умислу порушника викликати змішування» може бу­ти доказом імовірності змішування. Умисел правопоруш­ника також має значення при визначенні виду санкції, яка застосовується. За наявності умислу порушника мож­ливо застосування штрафу в більшому розмірі, ніж за від­сутності умислу.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про захист від недоб­росовісної конкуренції" неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповно­важеної на те особи.

Це самостійний склад правопорушення, що може бути вчинений шляхом, наприклад, підміни менш відомим товаром більш відомого товару або товаром гіршої якості товару кращої якості. Таке правопорушення не тільки вводить в оману споживача, а й порушує добре ім'я това­ру і ділову репутацію виробника або постачальника това­ру. Така "підміна" товару є недобросовісною конкурен­цією, навіть якщо при цьому не використовувалися чу­жий товарний знак або фірмове найменування.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу вважається відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта

господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може при­звести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта госпо­дарювання (ст. 6 закону).

Форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб, є об'єктом промислового зразка. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на промислові зраз­ки" право власності на промисловий зразок підтверджу­ється патентом, який надає його власникові виключне право використовувати промисловий зразок на свій роз­суд і право забороняти іншим особам використовувати зразок без його дозволу.

Склади правопорушень, передбачені статтями 5 і 6 за­кону, включають дії, що вводять в оману споживачів та інших осіб відносно характеру, способу і місця виготов­лення, споживчих властивостей, якості товару.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про захист від недоб­росовісної конкуренції" порівняльною є реклама, що міс­тить порівняння з товарами, роботами, послугами чи ді­яльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння у рекламі, якщо наведені ві­домості про товари, роботи, послуги підтверджені фак­тичними даними, є достовірними, об'єктивними, корис­ними для інформування споживачів.

Таким чином, сама по собі порівняльна реклама пра­вомірна, а неправомірним може бути визнано порівняння у рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, є недосто­вірними, необ'єктивними та некорисними для інформу­вання споживачів.

Подібно до цього врегульовано порівняльну рекламу, зокрема, в ЄС, Німеччині і США.

Так, Комісія ЄС тривалий час сприяла концепції по­рівняльної реклами, хоч вона не дозволена в кількох краї­нах—членах ЄС. Доповнення до Директиви реклами, що вводить в оману (дезорієнтує), спрямовані на гармоніза­цію законодавства держав—членів ЄС.

f

Порівняльну рекламу визначено в доповненні до Ди­рективи ЄС як будь-яку рекламу, що ясно або за змістом визначає конкурента чи товари, послуги, запропоновані конкурентом, того самого виду, що й ті, що рекламують­ся. Порівняльна реклама дозволена, якщо вона об'єктив­но порівнює матеріальні, відповідні, довідні і чесно обра­ні характеристики конкуруючих товарів або послуг і при цьому не вводить в оману; не викликає змішування на ринку рекламодавця і конкурента або товарного знака, фірмового найменування, товарів або послуг рекламодав­ця і тих же характеристик конкурента; не дискредитує, не ганьбить конкурента чи його товарний знак, фірмове найменування, товари, послуги, діяльність або не має на меті одержати прибуток з репутації товарного знака або фірмового найменування конкурента¹.

У Німеччині вважається, що реклама, в якій рекламо­давець порівнює свій товар з товаром конкурента, відби­ває особливо сильне прагнення уявити товар конкурента в негативному плані і тому наголос у такій рекламі може бути не стільки на рекламуванні свого товару, скільки на приниженні певного товару конкурента. З цієї причини німецькі суди вважають, що порівняльна реклама дозво­лена лише у тому разі, якщо є фактична підстава для по­рівняння і якщо негативні порівняння є дійсно вірними. Вибіркові порівняння, що перераховують тільки переваги власного товару і недоліки конкуруючого товару, але не називають недоліки свого товару, заборонені як неправ­диві й обманні².

У США порівняльна реклама правомірна, але є ряд обмежень, які діють в цілому для реклами. Вона не повинна вводити споживачів в оману щодо товару рекла­модавця або товару конкурентів рекламодавця. У порів­няльній рекламі може називатися конкурент і робитися посилання на його товарний знак, але при цьому слід уникати змішування товару рекламодавця з товаром кон-

¹ Kendall Vivienne. EC Consumer Law. — London: Wiley Chancery: Colorado Springs, Co. - 1994. - P. 164.

² Advertising Law in Europe and North America. — P. 162.

курента. Федеральна торговельна комісія США офіційно затвердила порівняльну рекламу і заявила, що промисло­ве саморегулювання не повинно обмежувати використан­ня рекламодавцями правдивої порівняльної реклами. Американська асоціація рекламних агентств (АААА) прийняла Правила про порівняльну рекламу, де підкрес­люється, що вона повинна бути скоріше інформативною, ніж такою, що ганьбить. Кодекс, прийнятий Бюро вдос­коналення підприємництва США вимагає, щоб виголо­шувана у порівняльній рекламі перевага товару, послуги або бізнесу не грунтувалася на вибірковому або обмеже­ному перелікові характеристик, у яких рекламодавець досяг успіху, при ігноруванні тих, у яких досягли успіху конкуренти¹.

Другим видом правопорушень, що визнаються зако­ном недобросовісною конкуренцією, є створення пере­шкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (глава З Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції").

Закон називає 8 складів правопорушень, що стосують­ся названого виду. Це: 1) дискредитація суб'єкта господа­рювання; 2) купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; 3) схилення до бойкоту суб'єкта господарювання; 4) схилення поста­чальника до дискримінації покупця (замовника); 5) схи­лення суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом; 6) підкуп працівника постачальника; 7) під­куп працівника покупця (замовника); 8) досягнення не­правомірних переваг у конкуренції (статті 8—15).

Наведемо приклад, що стосується цього виду правопо­рушень. Антимонопольний комітет України оштрафував ЗАТ "Автосвіт" на 54 тис. грн. за недобросовісну конку­ренцію, бо встановив, що ЗАТ "Автосвіт" здійснювало перевезення пасажирів на маршрутах, наданих іншим перевізникам — переможцям конкурсу з перевезення па-

Advertising Law in Europe and North America. — P. 331.

сажирів автомобільним транспортом. Антимонопольний комітет України зафіксував порушення антимонопольно-го законодавства, передбачене ст. 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренці та зо­бов'язав ЗАТ "Автосвіт" припинити порушення антимо-нопольного законодавства¹.

Поширеним у практиці України серед цього виду пра­вопорушень є дискредитація суб'єкта господарювання. Вона визначена в ст. 8 закону як поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарю­вання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репу­тації суб'єкта господарювання.

Діловою репутацією вважається оцінка професійних якостей², суспільна оцінка діяльності господарюючого суб'єкта та його продукції (товарів, робіт, послуг), що на­бута протягом тривалого часу³. Виходячи зі змісту закону, вина правопорушника та наявність шкоди для ділової репутації підприємця внаслідок його дискредитації не є необхідними елементами складу правопорушення, достат­ня можливість завдання шкоди.

Характерним прикладом дискредитації підприємців є справа, що її розглянув Антимонопольний комітет Украї­ни за заявою Української асоціації торговців цінними па­перами про дискредитацію конкурента Українським ін­вестиційним фондом "Приватна справа". Завдяки масо­ваній рекламі фонд залучав приватизаційні сертифікати, але при цьому в засобах масової інформації закликав на­селення не зв'язуватися з будь-якими іншими інвестицій­ними посередниками, які, мовляв, дбають лише про свої корисливі цілі, а довіряти приватизаційні сертифікати ли­ше фонду "Приватна справа".

¹ Бизнес. - 1998. - № 29. - С. 41.

² Гражданское право. — Санкт-Петербург, 1996. — Т. 1. — С. 275.

³ Тотьев К. Ю. Конкуренция й монополизм: правовне аспекгн ре-гулирования. - М., 1996. - С. 110.

Розпорядженням державного уповноваженого Антимо-нопольного комітету України Союз приватних підприєм­ців в Україні і редакцію газети "Приватна справа" було зобов'язано припинити рекламну кампанію по залученню коштів населення і юридичних осіб в Український інвес­тиційний фонд "Приватна справа" до приведення цього процесу у відповідність з чинним законодавством. Таке рішення було зумовлено тим, що названі суб'єкти нав­мисно поширювали неправдиві, неточні відомості, які можуть завдати шкоди діловій репутації і майновим інте­ресам фінансових посередників¹.

Схожі з вищезгаданим законом України норми, що за­бороняють дискредитацію підприємців, є у законодавстві інших країн. Так, в США репутація підприємців (як фі­зичних осіб, так і підприємств) захищена від наклепу з боку тих осіб, які прагнуть опорочити підприємця в очах громадськості або перешкодити іншим особам у встанов­ленні та укладенні ділових контактів з ним. Особа, яка зробила наклепницьку заяву щодо іншого підприємця і не довела її правдивість, несе відповідальність незалежно від вини або завданої потерпілому шкоди ².

Згідно із законом Китаю проти недобросовісної кон­куренції підприємці не можуть фабрикувати або поширю­вати неправдиві факти, що завдають шкоди доброму імені конкурентів або репутації їх товарів (ст. 14)³.

Третім видом правопорушень, що визнаються недоб­росовісною конкуренцією, є неправомірне збирання, роз­голошення та використання комерційної таємниці (глава 4 закону). Він включає чотири склади правопорушень: 1) неправомірне збирання комерційної таємниці; 2) роз­голошення комерційної таємниці: 3) схилення до розго­лошення комерційної таємниці; 4) неправомірне вико­ристання комерційної таємниці.

Ці норми призначені для захисту контрактних і конфі­денційних підприємницьких відносин і грунтуються на

¹ Бизнес. - 1994. - № 18. - С. 25.

² Advertising Law in Europe and North America. — P. 331.

³ The Encyclopedia of Chinese Law. — Hong Kong. — 1995.

кількох основних положеннях: порушенні контракту або конфіденційності відносин, неналежному засобі встанов­лення комерційної таємниці і її розголошення; неправо­мірному розкритті її іншими особами. Конфіденційні від­носини можуть існувати між підприємцем і його робітни­ками, між партнерами в підприємництві, між юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та інши­ми комерційними і некомерційними контрагентами.

Не всякі підприємницькі стосунки обов'язково є кон­фіденційними. Не всяка інформація, розкрита в конфі­денційних відносинах, обов'язково є комерційною таєм­ницею. Тому важливо встановити, що становить зміст комерційної таємниці.

Комерційна таємниця підприємства — це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприєм­ства, що не є державною таємницею, розголошення (пе­редача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підпри­ємства (ст. ЗО Закону України "Про підприємства в Україні"). Перелік відомостей, що не є комерційною таємницею, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611^і.

Комерційна таємниця не є загальновідомою або за­гальнодоступною на законних підставах; вона відповід­ним чином визначена, і підприємство вживає належних заходів щодо збереження її конфіденційності; вона не є державним секретом і не захищається авторським і па­тентним правом; не стосується негативної діяльності під­приємства, здатної завдати шкоди суспільству (порушень законів, неефективної роботи, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо). В літера­турі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як "виробнича таємниця", "ділова конфіденційна інформа­ція", "промислова таємниця", "торговельний секрет",

¹ Збірник постанов Уряду України. — 1993. - № 12. - Ст. 269.

"секрет фірми", "ноу-хау" тощо. На думку вчених, це не що інше, як секрети підприємства, що мають належати до комерційної таємниці¹. Комерційна таємниця має дійсну або потенційну цінність саме через невідомість її третім особам, відсутність до неї вільного доступу на за­конній підставі; володілець інформації повинен вживати заходів щодо охорони її конфіденційності².

Найбільш характерними відомостями, що становлять комерційну таємницю відповідно до зарубіжного законо­давства, є відомості про виробництво, управління, плани розвитку підприємства, наради, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти, ціни, створювані нау­ково-технічні досягнення, власну безпеку підприємства³.

У Німеччині поняття комерційної і виробничої таєм­ниці найповніше сформульовано у § 404 Закону про акціонерні товариства і § 85 Закону про підприємства. Закон не дає чіткого формулювання таємниці, немає пе­реліку відомостей, що її складають. Комерційні задуми, комерційно-політичні цілі фірм, предмет і результати нарад і засідань органів управління фірм, розміри і умови банківського кредиту, розрахунок цін, баланси і бухгал­терські книги, таємні компаньйони товариств, ком­п'ютерні програми, списки представників або посередни­ків, картотеки клієнтів та інше — все це за законом нале­жить до сфери, що підпадає під поняття комерційної і виробничої таємниці і захищається законом від розго­лошення⁴.

У Китаї згідно зі ст. 10 Закону проти недобросовісної конкуренції термін "підприємницькі таємниці" належить до технічної або бізнес-інформації, що не є публічною, може давати економічні вигоди особі, яка має право на ці

¹ Плаксин В. А., Макогон Ю. В. Коммерческая тайна: правовьіе проблеми // Государство й право. — 1992. — № 8. — С. 75.

Олейник О. М. Правовеє обеспечение научно-технического про-гресса й информатизации // Хозяйственное право. — М., 1994. — Т. 2. - С. 74-79.

Q

Плаксин В. А., Макогон Ю. В. Вказана праця. — С. 75. Крьісин А. В. Безопасность предпринимательской деятельнос-ти. - М., 1996. - С. 135-136.

таємниці, є практичною, і щодо якої особа вживала захо­дів для захисту її конфіденційності¹.

У США під комерційною (торговельною) таємницею розуміють будь-яку комерційну цінну інформацію або у формі винаходу (машина або процес), або у формі теоре­тичної промислової або комерційної ідеї (теорія нового товару або схема рекламування), або плану (перелік за­мовників або джерел постачань). Подібний закон США про торговельні таємниці, що був прийнятий у 35 штатах, визначає торговельну таємницю як інформацію, яка включає формулу, зразок (модель), збір, програму, раду, засіб, технологію або процес, що: 1) визначають незалеж­ну потенційну або дійсну економічну цінність, яка не на­лежить до загальновідомих або легко досяжних належни­ми засобами; 2) є предметом розумних зусиль для підтри­мання її таємності².

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправ­ним способом відомостей, що відповідно до законодав­ства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єктові господарю­вання.

Неправомірним вважається збирання комерційної та­ємниці незалежно від того, яким способом здійснювалися протиправні дії: крадіжка документів, підслуховування розмов, одержання таких відомостей від осіб, що володі­ють ними, за плату тощо. Але обов'язковим є встанов­лення факту заподіяння шкоди підприємцю або можли­вості її заподіяння. Шкода може бути як позитивна (ви­трати, затрати на зниження шкідливих наслідків такого правопорушення), так і у вигляді неодержаних доходів (збитки від зниження реалізації продукції або зниження попиту на послуги).

¹ The Encyclopedia of Chinese Law. — Hong Kong. — 1995.

² Carles R. Me. Manis. Unfair Trade Practices. St. Paul, Minn: West Publishing Co. - 1993. - P. 316-319.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відо­мостями, що відповідно до чинного законодавства Украї­ни становлять комерційну таємницю, особою, якій ці ві­домості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, як­що це завдало чи могло завдати шкоди суб'єктові госпо­дарювання (ст. 17 закону).

Під розголошенням слід розуміти як незаконне озна­йомлення інших осіб з відомостями, що є комерційною таємницею, так і створення особою, якій ці відомості ста­ли відомі (у зв'язку з професійною або службовою діяль­ністю і яка повинна зберігати їх у таємниці), умов, спри­ятливих ознайомленню із ними сторонніх осіб. До таких ^! осіб належать робітники правоохоронних органів, банків­ських установ, податкових органів, органів влади та уп­равління, а також інші особи, які відповідно до законо­давства мають право знайомитися із відомостями, що ста­новлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей за характером професійних або службо­вих обов'язків, що вони виконують їх. Засоби розголо­шення комерційної таємниці (повідомлення іншим осо­бам, у засобах масової інформації або іншим чином) зна­чення не мають.

Спонукання особи, якій були довірені у встановлено­му порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням служ­бових обов'язків відомості, що відповідно до законодав­ства України становлять комерційну таємницю, до роз­криття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єктові господарювання, визнається схиленням до розголошення комерційної таємниці (ст. 18 закону).

Згідно зі ст. 19 закону неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприєм­ницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно отриманих відомостей, що становлять від­повідно до законодавства України комерційну таємницю.

За ст. 20 Закону України "Про захист від недобросо­вісної конкуренції" вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення

Антимонопольним комітетом України штрафів, передба­чених законом, а також адміністративну, цивільну та кри­мінальну відповідальність у випадках, передбачених зако­нодавством.

За вчинення дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією, законодавство передбачає санкції, які мають різну галузеву приналежність.

Розмір штрафів і порядок обчислення їх залежить від суб'єкта правопорушення, а саме: чи є він суб'єктом гос­подарювання чи ні. Вчинення суб'єктами господарюван­ня — юридичними особами та їх об'єднаннями дій, ви­значених законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення на них Антимонопольним коміте­том України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 3 відсотків виручки від реалізації товарів, ви­конання робіт, надання послуг суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому нак­ладається штраф. У разі якщо обчислити виручку суб'єкта господарювання неможливо або виручки немає, зазначені штрафи накладають у розмірі до 5 тис. неоподатковува­них мінімумів доходів громадян (ст. 21). Вчинення зазна­чених правопорушень юридичними особами, їх об'єднан­нями та об'єднаннями громадян, що не є суб'єктами гос­подарювання, тягне за собою накладення штрафів у розмірі до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( ст. 22 закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" вчинення дій, що їх закон визнає недобросовісною конкуренцією, громадяна­ми, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

За ч. 1 ст. 164³ КпАП України, неправомірне викорис­тання фірмового найменування, знака для товарів і по­слуг або будь-якого маркування товару, неправомірне ко­піювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені тягнуть за собою накладення штрафу від ЗО до 44 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією

виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без такої.

Відповідно до ч. 2 ст. 164³ КпАП України умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, тягне за собою накладення штрафу від 5 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф від 9 до 18 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян встановлений за отримання, вико­ристання і розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяти шкоду діло­вій репутації або майну іншого підприємця (ч. З ст. 164³ КпАП).

Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження ко­мерційної таємниці. Згідно зі ст. 148⁶ КК України неза­конне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (під­приємницьке шпигунство), якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльнос­ті, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробіт­ної плати. Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинено з корисливих або інших особистих мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб'єктові підпри­ємницької діяльності, тягне за собою кримінальну відпо­відальність відповідно до ст. 148⁷ КК. України.

Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну кон­куренцію є відшкодування збитків. Збитки, заподіяні вна­слідок вчинення дій, визначених законом як недобро­совісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позо­вами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 Закону Украї­ни "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Крім вищезазначених санкцій галузевої приналежнос­ті, Закон України "Про захист від недобросовісної конку­ренції" передбачає дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, що визнаються недобросовісною конку-

ренцією. Однією з них є адміністративно-правова санк­ція — вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господа­рювання (ст. 25). Вона застосовується у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого ст. 4, або факту копіювання виробів, передбаченого ст. 6 закону. Ця санкція означає безоплатне вилучення, у тому числі з обігу, товарів, що стали предметом недобросовісної конкуренції. Особливістю цієї санкції є застосування її лише у разі, коли можливість змішування з діяльністю ін­шого суб'єкта господарювання не можна усунути іншим шляхом.

За ст. 26 у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет Ук­раїни, його територіальні відділення мають право прий­няти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і способом, визначеними законодавством або цим рішенням. Таким чином, санкцією є спонукання порушника до провадження дій щодо офіційного спростування зазначених відомостей за його рахунок.

ВИСНОВКИ

Внаслідок дослідження законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, практики його застосуван­ня, а також порівняння із зарубіжними аналогами можна зробити такі висновки.

Для задоволення вимоги підприємця про захист від неправомірного використання його найменування або знаків для товарів і послуг йому слід довести: його прі­оритет у використанні знака як знака для товарів і послуг або найменування як фірмового найменування; порушен­ня його прав відповідачем шляхом використання ідентич­ного знака або найменування; можливість змішування з його діяльністю.

Виходячи зі змісту закону, у спорах про неправомірне використання ділової репутації підприємця немає потре­би доводити, що у порушника був умисел або інша форма вини при його здійсненні, спрямовані на змішування споживачем джерела товару або послуги. Не є необхідним також встановлення дійсного змішування, а достатньо встановити його імовірність.

Склад правопорушення, передбачений ст. 4 Закону, охоплює використання лише ідентичного знака для това­рів і послуг або найменування, що призводить до змішу­вання. Однак використання схожих знаків для товарів і послуг та найменувань щодо товарів, послуг або суб'єктів підприємництва, які безпосередньо конкурують один з одним, також може спричинити змішування з діяльністю іншого підприємця і завдати йому шкоди. Тому вважаємо за доцільне внести відповідні зміни у ст. 4 закону, вклю­чивши використання підприємцем ідентичного або схо­жого знака чи найменування, що призводить до змішу­вання або імовірності змішування з товарами, послугами та діяльністю іншого суб'єкта підприємництва.

При цьому слід встановити факт, що найменування і товарні знаки є істотно схожими і що товар, послуга і суб'єкти підприємництва, що змішуються, є значною мі­рою однорідними (спорідненими) щодо імовірності їх змішування. Так, товарні знаки можуть бути визнані схо­жими до імовірності змішування, якщо вони застосову­ються до ідентичних товарів, але не вважаються схожими, якщо вони застосовуються щодо неідентичних товарів, які збуваються по-різному.

Дискредитацію підприємця можна визначити як дії, пов'язані з поширенням неправдивих, неточних або пере­кручених, неповних відомостей, що здатні завдати шкоди громадській оцінці його професійної діяльності.

Необхідними критеріями інформації для віднесення її до комерційної таємниці з метою її захисту законодав­ством є такі: інформація недостатньо відома громадсь­кості; власник інформації здатний одержувати прибуток з використання цієї інформації; інформація є корисною; власник інформації вживає заходів для захисту інфор­мації.

Санкції за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції потребують удосконалення.

Кримінальна відповідальність передбачена лише за один з видів цих правопорушень, що полягає в порушен­ні вимоги про збереження комерційної таємниці, який не вичерпує недобросовісної конкуренції. Враховуючи, що інші дії, які визнаються законом недобросовісною конку­ренцією, здатні завдати істотної шкоди інтересам суспіль­ства, а також іншим підприємцям, вважаємо за доцільне передбачити в КК України кримінальну відповідальність за їх вчинення.

Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію потребує вдосконалення, оскільки вона пе­редбачена не за всі правопорушення, що визнаються за­коном недобросовісною конкуренцію. Це вимагає вне­сення відповідних змін у ст. 164³ КпАП України з метою її узгодження із Законом України "Про захист від недоб­росовісної конкуренції".

РОЗДІЛ VI

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!