Поняття особистості особи, яка вчинила злочин
Особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю і в першу чергу кримінології. Історія цієї науки свідчить про те, що найгостріші дискусії кримінологи вели і ведуть саме з приводу особи злочинця. В залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки, по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особа злочинця, чи є вона взагалі, у чому її особливості, яка роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб більше не допустити злочинних дій. Усі ці питання мають велике практичне значення.
Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї треба підходити як до носія різних форм суспільної психології, набутих моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому — це являє собою джерело злочинної поведінки, його суб’єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатричних) та інших аспектів особи злочинця.
Особистість особи, яка вчинила злочин — сукупність негативних, криміногенних якостей особистості, які обумовили (або могли обумовити) вчинення особою злочину.
У наведеному визначенні відображений органічний зв’язок між загальним, соціологічним і кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні і психічні властивості складуть характеристику злочинця лише тоді, коли і скільки ці якості проявляться у факті вчинення злочину.
|
|
|
Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише стосовно як до суб’єкта злочину, тобто особи, що вже вчинила злочин. До скоєння злочину антисоціальніправопоруїпнівластивості особи, що проявляються, можуть характеризуватися яккриміно- генні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні.
Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою. Остання являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку.
Звичайно, не можна визнати, що поняття особи злочинця певною мірою умовне і формальне, оскільки віднесення певних дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше ним розглядалися як злочинні. Не можна не визнати, що в багатьох осіб, що скоїли, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутніми риси, типові для злочинців.
Особа злочинця має тимчасові межі: з моменту вчинення злочину, засвідченого судом, ідо кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не є злочинцем, а тому не може розглядатися як особа злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а тому, що минув установлений законом термін покарання. Справжнє виправлення його, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, ведення соціально схвального способу життя, може мати місце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступити. В останньому випадку потрібно говорити не про особу злочинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.
|
|
|
Проте, потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин, але і тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтації ще лише свідчать про таку можливість, яка може стати реальністю і не стати такою. Виявляється, у сфері кримінологічних інтересів знаходяться алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особи тих, хто скоює такі вчинки.
Ще в 60-х та 70-х роках XX сторіччя у ВНДІ МВС СРСР і ВНДІ Прокуратури СРСР проводилися дослідження якісно- кількісної, статистично вираженої системи суспільної небезпеки особи. Використовуючи метод розпізнавання образу за допомогою ЕОМ, вчені робили прогноз про майбутню поведінку особи. У 70 — 80% випадків, заснований на суспільній небезпеці особи прогноз, виявився виправданим.
|
|
|
Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, що включають, у свою чергу, більш дрібні підсистеми і компоненти ос обистісних властивостей суб’єкта злочину. Це: 1) соціально- демографічна підсистема (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я); 2) соціально-рольова (функціональна), що включає в себе сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних ВІДНОСИН як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.ін.; 3) мо- рально-психологічна підсистема, яка відображає відношення особи до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. Особа характеризується громадянською психологією (відношення до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд тощо), що проявляється в громадській діяльності; трудовою психологією (відношення до праці), що проявляється в професійній діяльності; побутовою психологією (відношення до родини, дозвілля) і відповідною поведінкою; правовою психологією (відно - шення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адекватними їй вчинками, нарешті, психологією “Я” (самооцінки, “самосвідомості”).
|
|
|
Між підсистемами існує причинно-наслідкова, зумовлююча і функціональна залежність і взаємодія. Стрижнева підсистема особи як злочинця, так і законослухняної особи однакові.
Негативні властивості психології злочинця породжують мотивацію, що і стає причиною вчинення діяння. Мотиви породжені потребами й інтересами особи, актуалізують і конкретизують мотиви поведінки.
В юридичній літературі виділені такі аспекти вивчення особи злочинця: кримінально-правовий, процесуальний і кримінологічний.
У кримінальному праві багато обставин, що характеризують особу (вік, осудність, минула судимість, службове становище і т.ін.) зводяться законодавцем у ранг складу злочину. Особа злочинця за конкретною справою — відправний момент при вирішенні питання про ступінь провини й індивідуалізації відповідальності і покарання, більшість пом’якшуючих і обтяжуючих відповідальність обставин, призначення більш м’якого покарання, ніжпередбачено законом, застосування умовного засудження, визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.
У процесуальному відношенні дані про особу злочинця мають важливе значення для правильного визначення напрямку розслідування, побудови і перевірки слідчих версій, для вибору запобіжного заходу, тактики проведення окремих слідчих дій, для з ’ясування причин і умов скоєння злочинів.
Кримінологічний аспект вивчення особи злочинця припускає різні “рівні” узагальнення цього поняття: конкретна особа, різні категорії злочинців, загальне поняття злочинця і містить у собі вивчення всіх зовнішніх і внутрішніх обставин, що сформували її як ос обу. У цьому плані кримінологічний аспект найбільш широкий і містить у собі як кримінально-правовий, так і процесуальний моменти.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 137; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!